1.3. Експертне дослідження письма

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи².

Авторознавча експертиза – це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту³. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Л. В. Свиридова зазначає, що вирішення експертних завдань – пізнавальний процес, який має творчий характер і в якому, як і в кожному акті пізнання, присутні власне аналітичні й оцінні моменти. У процесі встановлення типологічних характеристик автора тексту документа судовий експерт досліджує не тільки мовні, а й інтелектуальні навички автора, які криються в додатковій інформації, що міститься в тексті (характер сприйняття дійсності, наявність і характер оцінювання об’єктів, що описуються автором текс­ту)¹.

Об'єктом дослідження судової авторознавчої та судової лінгвістичної експертиз є письмова мова автора (укладача) тексту та мовні навички (загальні – лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі – використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо). У більш широкому сенсі об'єктом визнаються тексти документів, які можуть бути рукописними, машинописними, виконаними поліграфічним способом, отриманими за допомогою розмножувальної техніки².

При проведенні судової авторознавчої експертизи під текстом розуміється сукупність пропозицій, пов'язаних єдиним змістом, які можуть бути матеріалом для криміналістичного дослідження властивостей автора й умов складання документа. Об'єкти судово-авторознавчої експертизи охоплюють досить широкий спектр різних документів, серед яких можуть бути анонімні листи з загрозою життю або щиросерді зізнання, від яких відмовляється їх упорядник, мотивуючи це фактом диктування, який, за його версією, мав місце. Також об'єктами дослідження можуть бути тексти, складені на штучних мовах програмування, що дозволяє удосконалювати криміналістичні методи дослідження слідів так званих комп'ютерних злочинів, у тому числі й у сфері порушення авторських прав на інтелектуальну власність. Останнім часом з'явилися передумови для розширення кола об'єктів судової авторознавчої експертизи за рахунок можливостей дослідження текстів веб-комунікації (мережевих версій книг, газет, журналів та інших документальних джерел інтернет-комунікації ), SMS-повідомлень.

Серед завдань судової авторознавчої експертизи виділяють:

1) ідентифікаційні, спрямовані на встановлення конкретного автора тексту або факту складання двох або більше текстів однією особою (для вирішення цього завдання необхідно мати текст, мінімальний обсяг якого становить 500 слів);

2) діагностичні, спрямовані на встановлення умов складання тексту; найчастіше слідство і суд цікавить встановлення таких фактів: навмисної зміни письмової мови з метою маскування, виконання тексту в незвичайному психофізіологічному стані (стресу, алкогольного або наркотичного сп'яніння, фізичної втоми, хворобливому стані), чи є автор і виконавець однією особою;

3) класифікаційно-діагностичні, спрямовані на встановлення групової належності виконавця рукопису за статтю, віком, іншим соціально-біографічним характеристикам, наприклад: яка мова для автора конкретного документа рідна чи носієм якого діалекту (говірки) він є, його освітній рівень, наявність у автора навичок ділового (наукового, публіцистичного) стилю письмової мови, його професія або рід занять¹.

Методика вирішення діагностичних та ідентифікаційних завдань у ході судової авторознавчої експертизи базується на комплексному використанні таких методів дослідження писемного мовлення:

а) лінгвістичні методи, пов'язані з виявленням лінгвістичної природи встановлюваних в процесі дослідження мовних елементів, структур, явищ;

б) психолінгвістичні, які передбачають аналіз названих мовних факторів у плані їх обумовленості особливостями процесу мовлення;

в) соціолінгвістичні, пов'язані із з'ясуванням обумовленості мови соціальними параметрами досліджуваної ситуації письмового спілкування;

г) психологічні, пов'язані з аналізом обумовленості мови власне психологічними факторами досліджуваної ситуації діяльності та спілкування;

д) логіко-психологічні, спрямовані на аналіз логічних елементів і структур тексту в плані встановлення властивостей дискурсивного мислення його автора².

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняльне дослідження; оцінка результатів і формулювання висновків².

Криміналістичне дослідження письма може проводитись у двох формах: попереднє дослідження (результати якого фіксуються у протоколі огляду документа); судово-експертне, яке полягає у призначенні та проведенні авторознавчої чи почеркознавчої експертиз. Третій етап методики дослідження документів – це етап призначення й проведення судової експертизи.

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд (суддя), орган дізнання надсилає до експертної установи чи експертові такі документи: постанову, ухвалу про призначення експертизи; документи, рукописи та інші матеріали, в яких є зразок письма, що досліджується; порівняльні зразки письма (письмової мови чи почерку); деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора й виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються³.

При вирішенні ідентифікаційних завдань експертне дослідження будується таким чином: на підготовчій стадії експерт знайомиться з постановою (ухвалою) про призначення експертизи та матеріалами, що надійшли, оцінює їх з точки зору кількості й якості, достатності для експертного дослідження. На аналітичній стадії проводиться окремий аналіз досліджуваного тексту і зразків писемного мовлення особи, що перевіряється. При проведенні порівняльного дослідження виявляються спільні й відмінні загальні та приватні ознаки мовних навичок, що відобразилися в досліджуваному тексті і зразках. Оцінка встановлених збігів і відмінностей проводиться на синтезуючій стадії, потім формується остаточний висновок.

Особливістю класифікаційно-діагностичного дослідження в судово-авторознавчій експертизі є відсутність осіб, які перевіряються. Аналізу піддається досліджуваний текст. За ступенем і характером розвитку мовних навичок визначається групова належність автора. Якщо текст документа виконаний українською мовою, структурні особливості досліджуваного тексту дозволяють встановити, чи є вона рідною для автора. Наявність у досліджуваному тексті жаргонних слів, професійних термінів, а також слів і виразів, уживаних у певній місцевості, в сукупності з іншими ознаками письмової мови дозволяють вирішити питання про можливу професію, місце формування мовних навичок автора тощо.

Успіх криміналістичного дослідження писемного мовлення з метою встановлення авторства та вирішення ряду діагностичних завдань значною мірою залежить від якості й обсягу порівняльного матеріалу (зразків). С. М.Вул зазначає, «що під зразками писемного мовлення, які можуть бути використані при експертизі авторства, розуміються тексти, автором яких є особа, що перевіряється»¹. Записи окремих слів, словосполучень, окремих пропозицій не можуть розглядатися в якості зразка письмової мови для вирішення питань про авторство.

Порівняльні зразки, як і в почеркознавчій експертизі, можуть бути вільними, експериментальними й умовно-вільними. Вільні зразки писемного мовлення – це тексти, складені підозрюваною особою поза зв'язком з розслідуваною подією і до її виникнення. В Інструкції про призначення та проведення судових експертиз визначено, що вільні зразки писемного мовлення мають відповідати досліджуваному тексту за мовою, на якій його складено, і в разі можливості – за часом виконання; за характером документа, виходячи з його призначення та сфери обігу (доповідна записка, особистий лист, скарга тощо); за іншими суттєвими обставинами, які могли впливати на формування ознак¹.

Однією з необхідних вимог, що пред'являються до вільних зразків, є вимога тематики. Доцільний підбір зразків з різноманітною тематикою. Це дозволяє більш повно простежити лексичні особливості й виявити деякі елементи стилю викладу думок. Однак серед представлених зразків повинні бути документи, написані на ту саму (або хоча б близьку) тему, що й досліджуваний документ².

Умовно-вільні зразки – тексти, складені вже в період розслідування, що містяться в матеріалах кримінальної справи (скарги, пояснення, заяви, власноруч виконані свідчення і т.п.).

Експериментальні зразки – це тексти, отримані від осіб, що перевіряються, в присутності слідчого або судді спеціально для проведення авторознавчої експертизи. До них висуваються ті ж вимоги, що й до вільних. Ці зразки виконуються перевіряючими особами у вигляді твору на самостійно обрану тему, при цьому слідчий вказує лише форму писемного мовлення в рамках певного функціонального стилю (лист, скарга тощо) і мову викладу, якщо особа, що перевіряється, володіє кількома мовами. Потім складаються зразки на задану тему з певним цільовим призначенням, формою письмової мови, характером мовного спілкування, особистістю адресата.

Експериментальні зразки під час дослідження експертом письмової мови можуть бути використані лише для перевірки граматичних, але не лексичних і стилістичних ознак, через те що останні несуть інформацію про письмову мову саме автора, а не виконавця (хоча якщо правильно провести отримання експериментального зразка, тобто коли буде унеможливлено спотворення письмової мови досліджуваною особою, тоді за експериментальними зразками можна запропонувати експертові досліджувати текст і за лексичними та стилістичними ознаками).

При визначенні кількості зразків писемного мовлення важливо враховувати наступне: 1) чим меншим є обсяг досліджуваного тексту, тим більшою кількістю повинні бути представлені зразки; 2) чим менше відповідають зразки вимогам порівнянності, тим більше їх потрібно. Як показує експертна практика, обсяг порівняльного матеріалу повинен перевищувати обсяг досліджуваного матеріалу як мінімум в 10-15 разів. Експериментальні зразки в будь-якому випадку необхідно представити не менше ніж на 25-30 аркушах. С.М. Вул звертає увагу на те, що записи окремих слів, словосполучень і речень не можуть розглядатися навіть як зразки писемного мовлення, необхідні для встановлення авторства¹.

Крім досліджуваного тексту та порівняльного матеріалу, для судової авторознавчої експертизи необхідно повідомити такі відомості:

- про місцевість, звідки відправлений документ адресату, про передбачуваний час і умови його складання;

- про особистість можливого учасника (стать, вік, національність, соціальний стан, освіта, професія, рідна мова, місце проживання; психічні розлади, інші важкі захворювання (які саме, з якого часу), в тому числі хронічний алкоголізм, наркоманія (чи були загострення в період створення документа)); показання особи щодо факту створення ним досліджуваного тексту;

- про особистість адресата, ступінь знайомства передбачуваного учасника з адресатом.

Структурно-мовний аналіз писемного мовлення дозволяє виявити автора анонімного документа за такими параметрами: а) рівнем грамотності; б) вживання рідної чи переважаючої мови; в) місця формування мовних навичок; г) професії або кола інтересів².

Встановлення грамотності автора. Вироблення твердих навичок письма є завданням середньої школи. Навчання письму пов'язане з формуванням літературної мови, збагаченням словникового і фразеологического запасу учнів. З точки зору формування навичок письма, рукописи різного рівня грамотності були розділені на п'ять груп. Підставою групування рукописів служили програми навчання мови в школах, приймалися також до уваги анкетні дані авторів рукописів (вік, освіта, професія та ін). В результаті встановлено, що:

а) першу групу складають малограмотні, самоучки;

б) до другої групи у більшості випадків потрапляють особи з початковим рівнем освіти, але точно визначити тут межі не вдається, оскільки схожі знання письмової мови мають особи більш високого рівня грамотності;

в) третю групу становлять особи в основному з восьми- – дев’ятирічною освітою;

г) четверту – особи, які мають переважно середню освіту;

д) п'яту – в основному з вищою освітою.

Як бачимо, практично рівень грамотності визначається за етапами та рівнями сформованості навичок письма.

Визначення рідної чи переважаючої мови. Анонімні листи та інші документи іноді виконуються нерідною мовою. Найчастіше це робиться з метою приховання слідів злочину і введення в оману органів правосуддя. Засвоєння чужої мови відбувається під сильним впливом рідної. Складність письма іншою мовою пояснюється тим, що авторові доводиться в думках створювати текст, використовуючи відомий йому, часом небагатий словниковий запас. Тому автору, що бажає перекласти пропозицію з однієї мови на іншу, необхідно подумки проаналізувати оригінал пропозиції, знайти необхідні йому еквіваленти слів і, нарешті, подумки відредагувати їх. У рукописах, виконаних нерідною мовою, у більшості випадків спостерігається обмежене її знання. Залежно від ступеня володіння іншою мовою в письмі трапляються орфографічні помилки, помилки в окремих формах мови, в перекладі слів і конструкцій речень. У той же час подібного роду помилки можуть допускатися і свідомо з тим, щоб спотворити рідну мову. Тому при дослідженні таких рукописів необхідно проаналізувати кожне речення, обміркувати використання тих чи інших слів, їх форм і тільки потім синтезувати дані.

Встановлення місця формування мовних навичок автора рукопису. Насамперед це можна встановити за відбитими у письмовій мові діалектизмами. Помічено, що в мові носіїв говірок зустрічаються окремі діалектні синтаксичні конструкції, слова, звороти мови, морфологічні форми, словотворчі елементи, а також найчастіше фонетичні діалектизми. Мовні особливості такого типу виходять за рамки писемної мови.

Місце проживання автора не завжди збігається з місцевістю, в якій формувалися його мовні навички. Така невідповідність обумовлена міграціями населення, найчастіше пов'язаними з місцем навчання, зміною місця роботи й іншими обставинами.

Встановлення професії автора або кола його інтересів. Представники окремих соціальних верств і професій – педагоги, медики, будівельники, залізничники, спортсмени та ін. в усній і письмовій мові вживають професійні слова й спеціальні терміни, які відображають їхні професійні інтереси. Тому важливо виявити й виділити відповідні елементи лексичного розмаїття письмової мови. Вирішуючи питання про професіоналізми, необхідно звертати увагу на ознаки, які характеризують рівень грамотності, на стилістичні ознаки, що вказують на логічність викладу думок, точність, ясність, жвавість мови і її образність.

При встановленні професії автора досліджуваного документа іноді мають значення й окремі ознаки почерку: шрифт, структура, а також деякі топографічні ознаки, що характеризують розташування тексту.

Судова лінгвістична експертиза – самостійний вид судових експертиз, об'єктом дослідження якого є продукти мовленнєвої діяльності (від окремого слова до тексту або групи текстів), зафіксовані в письмовій формі. Судово-лінгвістична експертиза дозволяє вирішувати ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні завдання. У межах ідентифікаційних завдань встановлюються авторство тексту відносно конкретної людини, а також тотожність декількох анонімних текстів невідомого автора¹. Так, наприклад, О.С. Кара-Мурза відмічає, що об’єктом лінгвістичної експертизи є конкретний текст, в якому матеріалізується конфлікт інтересів або принципів у певній діяльності і який у свою чергу, провокує подальший розвиток конфлікту – вже у правовому просторі, а предметом лінгвістичної експертизи текстів є лінгвістичні ознаки певних мовних деліктів (образа, наклеп тощо)².

Лінгвістична експертиза набуває поширення і стає все більш затребуваною для вирішення питань «щодо об’єму і змісту понять, лексичного значення слів і словосполучень, які використовуються у тексті, їх стилістичної різноманітності, змістового навантаження, їх тотожності або схожості, питань щодо характеру інформації, яку містить текст, чи є вона образливою, виражає погрозу або тиск по відношенню до конкретної особи, який характер її впливу на адресата повідомлення»³. На думку М.О. Богословської, об’єктом лінгвістичної експертизи є тексти мовленнєвої діяльності людини (слова, словосполучення) або окремі документи, які викладені в письмовій формі (зокрема усні тексти, які досліджуються у вигляді роздрукованих текстів звукових супроводів)⁴. К.І. Бриньов вважає, що лінгвістична експертиза, як і будь-який інший вид експертних досліджень, призначається для встановлення фактів, якщо ці факти не можуть бути встановлені іншим способом, але тільки за допомогою залучення особи, що володіє спеціальними знаннями в галузі лінгвістики¹.

Т.В. Литвин зазначає, що в межах судово-лінгвістичної експертизи успішно вирішуються питання про наявність різного роду порушень в оформленні документації процесуального і непроцесуального характеру, котрі мають важливе значення з позицій доказування². Лінгвістична експертиза є не тільки інструментом судового доказу, але і одним з прикладних напрямків сучасного мовознавства, яке знаходить застосування і у сфері адміністративно-деліктного провадження. В адміністративно-деліктному провадженні можливо вирішувати питання за допомогою лінгвістичної експертизи, зокрема про наявність різного роду порушень в оформленні процесуальної документації (наприклад, при складанні заяви потерпілого тощо), що має важливе значення при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Необхідність застосування спеціальних знань лінгвістичної експертизи (лінгвістики, соціолінгвістики, етнопсихолінгвістики, психолінгвістики тощо) в адміністративно-деліктному провадженні обумовлена правильним тлумаченням усіх юридичних, наукових, законодавчих, спеціальних експертних визначень, понять, термінів, терміносполучень. На думку Ю.Ф. Прадіда, для того, щоб забезпечити досконалість та ефективність кожного поняття або терміна потрібна лінгвістична експертиза нормативно-правових документів, вона повинна стати обов’язковою процедурою їх прийняття³.

У рамках судової лінгвістичної експертизи вирішуються такі завдання: проводиться аналіз тексту з метою виявлення виражених в ньому смислів і характеру впливу тексту на адресата або аудиторію (смислові (семантичні) дослідження); аналіз найменувань як засобу позначення продуктів людської діяльності (дослідження найменувань).

Семантичні дослідження мають на меті: а) виявлення смислів, виражених у досліджуваних текстах, і аналіз цих смислів з різних точок зору; б) встановлення обсягу і змісту поняття, що виражається словом або словосполученням, ужитим у тексті, в) встановлення ступеня адекватності передачі в одному тексті змісту іншого тексту.

Наукову основу семантичних досліджень утворюють такі розділи лінгвістики, як семантика – вчення про значення і сенс мовних виразів; прагматика – вчення про структуру та зміст мовних (комунікативних) актів; аналіз дискурсу – вчення про формальну й змістовну структуру текстів, розглянутих у складі комунікативної ситуації; теорія мовної дії, або риторика, – вчення про вербальні і невербальні способи впливу на свідомість адресата.

Семантичні експертизи можуть призначатися для виявлення ознак: екстремістських матеріалів, наклепу, образи, ненависті, ворожнечі, пропаганди (винятковості і переваги, асоціальної поведінки, вживання наркотиків і т.д.), закликів до вчинення дій певної спрямованості (насильницьких дій, спрямованих на збудження расової, етнічної, соціальної ворожнечі) і т.д.

Даний вид лінгвістичної експертизи затребуваний у справах, пов'язаних зі зловживаннями свободою слова і масової інформації, порушеннями закону в галузі поширення порнографії, незаконною рекламою заборонених до вільного обігу предметів та об'єктів, пропагандою наркотиків, культом жорстокості й насильства, поширенням екстремістських матеріалів, розпалюванням міжнаціональної та релігійної ворожнечі та ненависті за ознаками приналежності до певних соціальних груп і т.п.

Дослідження найменувань проводиться з метою аналізу власних назв (включаючи особисті імена, клички й прізвиська, псевдоніми, комерційні позначення, фірмові найменування, словесні й комбіновані товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, доменні імена) з точки зору їх відповідності нормам літературної мови, їх новизни й оригінальності, утримання в них різного роду відсилань до явищ об'єктивної дійсності. Воно необхідне для вирішення спорів про збіг різних найменувань до ступеня змішування, про тлумачення, інтерпретації, асоціативності та наявності в найменуваннях прихованої або явної пропаганди.

Дослідження лінгвістів показали, що засоби висловлювання думки і спосіб мислення автора проявляються переважно в синтаксисі. Тому в судово-авторознавчих дослідженнях з метою встановлення автора анонімного тексту важливе значення мають синтаксичні ознаки, що відносяться до побудови тексту в цілому і взаємозв'язку його фрагментів між собою, а також характеризують індивідуальний ступінь і своєрідність володіння синтаксисом мови, якою складений текст (загальні й окремі ознаки синтаксичних навичок письмової мови). Через конкретні речення реалізуються логічність, зв'язність мислення автора; засоби найадекватнішої передачі його думок, характер аргументації і т. п. Ці ознаки найменшою мірою піддаються навмисному спотворенню, у зв'язку з чим вони посідають важливе місце у встановленні авторства. Не слід використовувати збіг або розбіжність ознак орфографічних і пунктуаційних навичок й ознак почерку, тому що вони характеризують не лише автора, а й виконавця тексту, які можуть бути різними особами¹.

Ідентифікаційні ознаки, розроблені для особистісної характеристики автора писемного мовлення, використовуються в розшукових цілях для встановлення групової належності автора рукопису анонімного характеру. Однак, останні можуть бути використані і для індивідуальної ідентифікації автора, а іноді, особливо при спотворених почерках, і служити додатковою інформацією для встановлення виконавця документа.

Треба зауважити, що в ряді випадків експерт може відмовитися від формулювання висновку. Підстави для цього можуть бути такими: обмеженість мовного матеріалу; різний стиль досліджуваного документа і зразків; недостатня кількість поданих зразків; неправильно сформульовані питання експерту (неточності формулювань, вихід за межі компетенції експерта); відсутність науково обґрунтованих методик вирішення поставлених запитань².

Під час перевірки наукової обґрунтованості й мотивованості висновку експерта-авторознавця слідчому (суду) слід ураховувати, що дослідження має бути проведено в межах компетенції судово-авторознавчої експертизи і згідно з вимогами її методики. Експерт, який вирішує питання про авторство, повинен незалежно від своєї спеціальності, базової вищої освіти мати спеціальні знання в галузі судового азторознавства і досвід проведення авторознавчих експертиз.

Можливості судово-авторознавчої експертизи значно розширюються у зв'язку із запровадженням у практику кількісних методів дослідження. Використання методики статистичного аналізу загальних ознак навичок письмової мови дає змогу на основі кількісних критеріїв категорично заперечувати тотожність автора документа, а під час вирішення діагностичних завдань – установлювати рівень освіти автора документа. Перспективними є дослідження з метою розробки спеціальної методики ідентифікації автора документа на основі використання ЕОМ.

Отже, авторознавча експертиза допомагає встановити автора, факти неідентифікаційного та діагностичного характеру. Об'єктами авторознавчої експертизи є рукописні, друкарські тек­сти, копії текстів, одержані друкарським способом. Методика експертного авторознавчого дослідження базується на аналізі ознак писемної мови, які відображені в досліджуваному доку­менті. У методиці в комплексі застосовують лінгвістичні, психологічні та психолінгвістичні наукові методи, що дає змогу встановити автора та виконавця, належність кількох документів одному авторові, факт нервово-психічного захворювання автора, рівень його грамотності й володіння навичками мови, стать, вік, професію, незвичний стан авто­ра, тобто скласти його соціолінгвістичний портрет.