86

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….2

1. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСЬМА……………………..10

1.1.Поняття письма, специфіка його дослідження в криміналістиці……….…..10

1.2. Загальні та окремі ознаки письмової мови……………………………….…15

1.3. Експертне дослідження письма……………………………………………….27

2. ПОЧЕРК ЯК ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ…...41

3.1. Загальні та окремі (індивідуальні) ознаки почерку………………………….41

3.2. Специфіка проведення експертних почеркознавчих досліджень…………54

3. СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСЬМОВОЇ МОВИ………………………………………64

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….80

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією із важливих умов існування будь-якої держави є боротьба зі злочинністю. На сучасному етапі розвитку українського суспільства значні зусилля з боку правоохоронних органів мають бути спрямовані на мінімізацію впливу стану злочинності, на перспективні демократичні перетворення в державі. Криміналістична наука покликана озброїти правоохоронну практику новітніми досягненнями науки й техніки, спроможними протидіяти сучасній злочинності.

Для встановлення та дослідження інформації, яка має важливе значення для розкриття, розслідування злочинів та їх запобігання, активно використовуються спеціальні знання. Відомо, що без сучасних досягнень науково-технічного прогресу важко, а в деяких випадках і взагалі неможливо виявити, вилучити, дослідити та належним чином використати важливу для розкриття, розслідування та попередження злочинів інформацію. До таких знань, зокрема, належать документознавчі, які давно й ефективно використовуються в протидії злочинності, а в сучасних умовах сприймаються як один із найбільш дієвих, ефективних засобів отримання важливої для розслідування злочинів інформації.

Увага до вивчення документів останнім часом посилюється, адже за останні роки значно зросла кількість злочинів у кредитно-фінансовій сфері, масового характеру набули розкрадання грошових коштів з використанням підроблених документів, банківських гарантій, «відмивання» грошей, здобутих злочинним шляхом. У наш час при розслідуванні злочинів, вчинених у сфері економіки, вилучаються сотні і навіть тисячі документів – речових доказів, причому органи слідства не завжди можуть відстежити коло ймовірних виконавців. Об'єктами дослідження в таких випадках стають рукописні записи та підписи, що виконуються в накладних, нарядах, звітах, посвідченнях особи.

Письмова мова на сьогодні стає важливим об’єктом криміналістичного аналізу, а її дослідження в наші дні стало окремим видом судово-авторознавчої експертизи. Криміналістичне дослідження письма в недавньому минулому охоплювало обидві сторони цілісної системи письма – смислову й графічну. У свій час С.М.Потапов вказував: «Будучи пов'язаним зі смисловим і цільовим призначенням документа, почерк не може бути вивчений для ідентифікації у відриві від змісту письма та умов його відтворення»¹.

Історія використання авторознавства та почеркознавства у боротьбі зі злочинністю сягає далекої давнини та вимірюється не одним століттям. У різні часи ставлення до вказаних джерел інформації оцінювалося неоднозначно та неодноразово змінювалося. Водночас розвиток науки передбачає постійне вдосконалення наявного арсеналу криміналістики. Це викликано декількома вагомими обставинами.

По-перше, злочинці все частіше використовують найсучасніші здобутки різноманітних наук для досягнення своїх протиправних намірів. Практика, наприклад, свідчить про використання можливостей електронно-обчислювальної техніки для протиправного проникнення до державних чи банківських комп’ютерних мереж чи підробки підписів, відбитків печаток чи штампів з метою незаконного збагачення або контролю над певними процесами. По-друге, постійно існує необхідність удосконалення організаційних засад криміналістичної діяльності. По-третє, історія використання авторознавчих та почеркознавчих знань у розкритті, розслідуванні та попередженні злочинів, як зазначалося раніше, досить давня, включає в себе і позитивний, і негативний досвід, що має бути враховано на сучасному етапі. Розширюється коло новітніх досягнень науково-технічного прогресу, які можуть бути використані в дослідженні письмової мови. Зазначені обставини потребують вивчення та узагальнення проблеми з метою оптимізації використання авторознавчих та почеркознавчих знань у боротьбі зі злочинністю, максимального використання набутого позитивного досвіду та врахування допущених помилок.

Як уже зазначалося, криміналістичне дослідження письма включає в себе два види досліджень – почеркознавче і авторознавче. Перший вид належить до компетенції спеціалістів в галузі судового почеркознавства, другий – судового авторознавства. Обидві галузі були в полі зору науковців. Так, формування почеркознавства здійснювалося переважно за рахунок запозичення та пристосування здобутків психології, фізіології, археології, етнографії, мовознавства та інших наук до завдань криміналістики.

Найдревнішим напрямком дослідження почерку є графологічний, який з’явився в ІІ ст. н.е. І на Сході, і в Древньому Китаї приділяли увагу почерку людини. Китайський філософ і художник Кюо Дже-Хсу (період Сан) зазначав: «Почерк безпомилково показує, кому він належить – людині благородного походження або низького походження». Розвиток експертизи письма мав кілька напрямків, одним із найбільш древніх і найпоширеніших був саме графологічний, тобто вчення про розпізнавання за почерком характеру людини.

Перший графологічний трактат «Про способи дізнатися про спосіб життя, характер та особисті якості людини за його почерком», опублікований в 1622 році, належить італійському лікарю Камілло Бальді. Автором терміна «графологія» вважається абат Гіпполіт Мішон, який в 1872 р. проаналізував майже всі, на його думку, ознаки та якості людини, які відображаються в почерку. У 1910 р. професор А.Рошталь у статті «Почерк і характер» стверджував, що за почерком визначається внутрішній світ конкретної людини, її нахили, недоліки тощо¹. У наш час в деяких країнах Європи й Америки графологія є галуззю психології особистості.

На сьогодні існує сучасний напрямок судового почеркознавства, основоположником якого є Є.Ф. Буринський, який узагальнив і систематизував різноманітні міждисциплінарні наукові дані щодо графології. Особливу увагу він приділяв механізму письма, його патологічним змінам, методам наукового дослідження почерку, внаслідок чого вчений заклав наукову основу розробки проблеми судового почеркознавства, визначив завдання й перспективи подальшого формування науки.

В.Ф. Орлова виділяє такі етапи розвитку судового почеркознавства в післяреволюційний період: накопичення знань і досвіду; становлення теоретичних основ; розгортання теоретичних й експериментальних досліджень, математизації науки, формування теорії судово-почеркознавчої ідентифікації¹. Етап накопичення знань і досвіду охоплює період з початку 20-х і до середини 30-х рр. XX ст. Він пов’язаний з діяльністю С.М. Потапова, П.П. Міхеєва, Н.Д.Вороновського та ін. У цей період С.М. Потапов сформулював перше наукове визначення почерку як «системи звичних рухів, виражених в письмових знаках»².

В Україні одним із перших виявив цікавість до почеркознавчих досліджень Л.Ю.Ароцкер, який заклав наукові основи діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві (1972 р.), йому належать піонерські роботи в галузі судового авторознавства.

Методологічні засади використання здобутків природничих, суспільних та технічних наук у кримінальному судочинстві були закладені у фундаментальних роботах Ю. П. Аленіна, Л. І. Аркуші, В. Д. Басая, В.П. Бахіна, Р.С. Белкіна, В. Д. Берназа, В. В. Бірюкова, Т. В. Варфоломеєвої, А.Ф.Волобуєва, В. І. Галагана, В. Г. Гончаренка, О. Ф. Долженкова, В.А.Журавля, А. В. Іщенка, Н. С. Карпова, О. А. Кириченка, Н. І. Клименко, І.І.Когутича, В. О. Коновалової, М. В. Костицького, І. І. Котюка, В.С.Кузьмічова, В. К. Лисиченка, В. В. Лисенка, В. Г. Лукашевича, Є.Д.Лук’янчикова, Г. А. Матусовського, О. М. Моісеєва, Ю.Ю. Орлова, М.А.Погорецького, І. В. Постики, М. В. Салтевського, М.Я.Сегая, З.М.Соколовського, В. М. Стратонова, В. В. Тіщенка, Л. Д. Удалової, І.Я.Фрідмана, В. Г. Хахановського, П. В. Цимбала, К. О. Чаплинского, С.С.Чернявського, В. Ю. Шепітько та ін.

Значна увага питанням почеркознавства приділялася в кандидатських дисертаціях, захищених у Росії та інших державах, утворених після розпаду Радянського Союзу. Ідеться про більше, ніж п’ятдесят робіт. Так, у Російській Федерації в 2005 році захищені докторські роботи Г. Г. Омеленюк, де проаналізовано концептуальні основи почеркознавчої експертизи¹, та М.В.Бобовкіна, який вивчав проблеми діагностичної експертизи письма².

В Україні безпосередньо проблематика почеркознавства висвітлювалася в кандидатських дисертаціях таких вчених: С. М. Вула, В. Г. Грузкової, Е.О.Івакіна, С. Г. Качуріна, Н. І. Клименко, Н. О. Комісарової, А.М.Компанійця, В.В. Липовського, Г. Д. Маркової, З. С. Меленевської, І.М.Можара, С.І.Тихенка, А. М. Ткачука, Т. М. Федоренко, С.А. Ципенюк. Щоправда, у динаміці підготовки зазначених робіт спостерігаються певні диспропорції. Ідеться про тривалу, майже тридцятилітню перерву в почеркознавчих дослідженнях в Україні. Так, Т. М. Федоренко з цієї проблематики захистила дисертацію 1977 року. Знову до цієї тематики науковці звернулися лише 2006 року (С. Г. Качурін).

У розвиток авторознавчої експертизи значний внесок зробили такі вчені, як Л.Ю. Ароцкер, Е.У.Бабаєва, С.М. Вул, О.І. Горошко, А.К. Дамбраускайте, які, по суті, визначили предмет, мету, завдання авторознавчої експертизи. Одним із останніх досліджень проблематики є дисертація «Судово-авторознавча класифікаційна експертиза українського писемного мовлення» Л.В.Свиридової (2012 рік)³.

Разом з тим досягнутий рівень розробки проблеми криміналістичного дослідження письма намітив нові перспективи. Серед актуальних напрямків виділяється об’єктивізація і формалізація процесу ідентифікації особистості людини за писемним мовленням, розробка діагностичних і ситуаційних основ досліджень, інструменталізація і автоматизація практичної діяльності експерта-почеркознавця тощо.

Подальшим напрямком дослідження письмової мови повинен бути також глибокий аналіз лексики, особливостей стилю, а також підвищення рівня кваліфікації при дослідженні культури мовлення текстів. До цього першого (основного) напряму слід приєднати і з'ясування питань неідентифікаційного характеру, зміст яких диктує саме життя. Це, зокрема, питання про те, чи навмисне перекручена письмова мова досліджуваного документа; які найбільш відмінні особливості, що характеризують письмову мову автора; автором декількох анонімних листів є одна особа чи кілька тощо.

Другий напрям дослідження письмової мови – встановлення особистісної характеристики невідомого автора в розшукових цілях. Цей напрямок в експертній практиці й оперативній діяльності органів внутрішніх справ в останні роки набуває все більш широкого застосування. За допомогою дослідження письмової мови експерту в багатьох випадках вдається зібрати достовірні відомості про особу автора анонімного тексту. У ній зазвичай відображаються освіта автора, його громадська й трудова діяльність, життєвий уклад, погляди, настрої та ін., стають помітними загальні й конкретні знання, що стосуються конкретних обставин.

Подальшої розробки також потребують питання структури експертного класифікаційного дослідження українського писемного мовлення, компетенції експерта-авторознавця в подібних дослідженнях, самого поняття класифікаційних ознак писемного мовлення, врахування суб’єктивних та об’єктивних факторів при їх встановленні. Необхідним є розроблення (поряд з вже наявними методиками встановлення рідної мови, місця формування мовних навичок, освітнього рівня автора документа) нових експертних методик, спрямованих на вирішення питань щодо інших класифікаційних характеристик автора документа, зокрема, його статевої належності (з урахуванням віку).

Як бачимо, криміналістичне дослідження письмової мови викликає закономірну зацікавленість науковців та практиків, оскільки воно дає можливість оптимізувати судово-почеркознавчі та судово-авторознавчі дослідження і тому має велику практичну значущість.

Учені проводять інтенсивні пошуки у вирішенні питання авторства письмової мови. Це й зрозуміло, бо будь-яка національна мова специфічна, і криміналістичне її дослідження також має свої особливості. Щодо деяких національних мов ознаки письмової мови вже систематизовані й використовуються на практиці. У той же час з огляду на природну роз'єднаність подібних досліджень відсутні єдині принципи здійснення цих систематизацій.

Таким чином, обрана тема дослідження є актуальною і потребує поглибленого вивчення та докладного дослідження.

Метою дослідження є всебічне вивчення письма як об'єкта криміналістичного дослідження; аналіз проблемних аспектів, пов'язаних з подібним дослідженням. Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

- з’ясувати поняття письмової мови й почерку;

- проаналізувати писемне мовлення, його ідентифікаційні ознаки;

- охарактеризувати поняття почерку, його властивості, класифікації ідентифікаційних ознак;

- дослідити специфіку проведення авторознавчої експертизи;

- визначити основні особливості методики проведення почеркознавчої експертизи;

- визначити основні завдання і методи дослідження письмової мови й почерку на сучасному етапі.

Об’єкт дипломного дослідження – письмова мова й почерк у криміналістичних документах. Предметом дослідження є норми українського законодавства, що регулюють правовідносини, пов’язані з проведенням досліджень письма.

У процесі дослідження використовувалися різноманітні методи наукових пошуків, які у своїй сукупності утворили певну систему, що дозволила висвітлити проблематику з різних сторін. До цієї системи методів, зокрема, належать такі методи дослідження, як: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий, історичний та інші прийоми узагальнення наукового матеріалу й практичного досвіду. А методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний метод, що сприяв розумінню об’єкта, предмета, мети й задач дослідження в контексті поєднання здобутків науки та потреб практики.

Науково-теоретичною основою дипломної роботи стали дослідження вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені проблематиці, яка розглядається. Правову базу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс, закони України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі викладено теоретичні й методичні засади судово-авторознавчої класифікаційної експертизи українського писемного мовлення. Практичне значення полягає у формулюванні та обґрунтуванні теоретичних засад, висновків і пропозицій, які сприятимуть підвищенню ефективності використання авторознавчих та почеркознавчих знань у розкритті, розслідуванні та попередженні злочинів.

Структура дипломної роботи зумовлена предметом, об'єктом, метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких поділяється на підрозділи, висновку, списку використаних джерел. У першому розділі робиться загальна характеристика поняття письмової мови, виділяються її загальні та окремі ознаки, визначаються особливості проведення авторознавчої експертизи. Другий розділ розкриває властивості почерку як об’єкта криміналістичного дослідження, класифікацію почеркознавчих досліджень. У третьому розділі розглядається сучасний стан і перспективи криміналістичного дослідження письмової мови.

Розділ 1 криміналістичне дослідження письма

1.1. Поняття письма, специфіка його дослідження в криміналістиці

За визначенням О.І.Бастрикіна, письмо – категорія, що виникла, як і мова, із потреби людини в спілкуванні й розширенні цього спілкування. Під письмом розуміють засіб фіксації думок людини за допомогою спеціально створених умовних позначень. Письмо є додатковим до звукової (усної) мови засобом спілкування людей, що здійснюється за допомогою різного роду графічних знаків, що відображають у певній формі звукову мову й служать для передачі цієї мови на відстань і закріплення її в часі¹.

Письмо пройшло довгий шлях розвитку від первісної примітивної форми малюнкового (піктографічного) письма до сучасної складної системи алфавітного письма, безпосередньо пов’язаного з мовою й усним мовленням. Сучасна система алфавітного письма, як правило, передбачає швидке, плавне і разом з тим чітке виконання рукопису. Письмо, пристосоване для чіткого й швидкого виконання записів, називають скорописом.

Термін «письмо» має різноманітні відтінки значення. Ним позначають і сам процес виконання рукопису, і вид писемності (наприклад, ієрогліфічне письмо) та ін. Якщо розглянути письмо як процес, то неважко помітити два етапи цього процесу: перший – фіксація змісту повідомлення за допомогою понять (мовними засобами); другий – фіксація цих понять за допомогою умовних позначень (графічними засобами).

Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладу, словниковим складом, загальним рівнем грамотності². Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Психофізіологічну основу індивідуальності й стійкості ознак писемного мовлення становить процес формування навичок письма шляхом впливу на кору головного мозку однойменних за своїм характером і часом подразнень, унаслідок чого утворюються зв'язки, які носять відносно постійний характер. А оскільки відносно незмінним є психофізіологічний механізм навичок письма, постільки стійкими є й індивідуальні ознаки письмової мови. Ці ознаки можуть виражатися у вигляді відповідності нормам, у межах яких вони формувалися, у вигляді окремих стійких відхилень від прийнятих норм, що є наслідком слабкого розвитку чи відсутності взагалі навички у певних нормах¹.

Письмова мова є об’єктом дослідження різних наук: лінгвістики, психології, психолінгвістики, соціології, теорії комунікації, логіки та ін. Кожна із них виділяє в цьому складному об’єкті свій предмет дослідження. Так, у лінгвістиці писемна мова вивчаєтся як особлива мовна норма², що реалізується в писемному тексті, зі своїми специфічними засобами вираження. Предметом психолінгвістики є механізми створення й сприйняття мовного висловлення, умови кодування й декодування інформації за допомогою системи мовних графічних знаків³. Психологія вивчає писемну мову з метою виявлення спільних психологічних характеристик людини як суб’єкта діяльності⁴. У всіх випадках безпосереднім об’єктом дослідження є писемний текст. Мета вивчення письмової мови цими науковими дисциплінами – встановлення спільних, універсальных закономірностей функціонування досліджуваного явища. Зокрема, для лінгвістики й психолінгвістики індивидуальні особливості комунікаторів не представляють наукового інтересу. Однак саме ці індивідуальні особливості письмової мови якраз і мають найбільший науковий і практичний інтерес для криміналістики⁵.

У криміналістиці під письмом розуміють об’єкт дослідження, що включає:

а) письмову мову, що охоплює сукупність мовних засобів, використаних для писемного викладу думок;

б) почерк, що характеризує графічну техніку письма⁶.

Межа між цими явищами доволі умовна, адже вони тісно пов’язані між собою. Письмова мова охоплює мовні засоби вираження думки, почерк – письмово-рухова навичка, за допомогою якої відтворюються письмові знаки та їх поєднання, що позначають слова.

Письмова мова розкриває смисл написаного, а почерк характеризує, у якому алфавіті (ключі) виконано письмо¹. Тому почерк, за визначенням Р.С.Бєлкіна, припустимо тлумачити як стійку, динамічну систему, що відображає програму графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий навик виконання рукопису за допомогою системи рухів².

Отже, почерк є графічною стороною письма, його динамічною функцією, а письмова мова відображає його інтелектуальну функцію. Тобто письмова мова є відображенням інтелектуальних навиків людини, а почерк – динамічних.

Основа формування навиків взагалі – фізіологічна теорія І.П. Павлова про динамічний стереотип. Навики письмової мови і почерку в цьому розумінні не є винятком, їм притаманні властивості та ознаки, відомі з психології та фізіології вищої нервової діяльності, а саме: динамічність, стійкість, автоматизм, варіативність, відображуваність.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала, і пов'язаних з цим обставин. Спочатку досліджувалася лише графічна сторона письма, тому такий розділ дослідження письма називали каліграфією, графологією, а зараз – почеркознавством.

З розвитком вчення про письмову мову (семантичну сторону письма) в криміналістиці виник новий напрямок дослідження письма – авторознавчий (С.М. Вул, Л. Ю. Ароцкер), який разом з почеркознавством утворює криміналістичне вчення про письмо (навики письма), або криміналістичне дослідження письма. Останнє являє собою розділ криміналістики, який займається вивченням закономірностей формування письма і на їх основі розробляє методи і засоби дослідження письма з метою ототожнення автора-виконавця, а також встановлення інших фактів, пов'язаних з письмом³.

М. В. Салтевський виділяє такі види криміналістичного дослідження письма: 1) письмової мови; 2) почерку; 3) підписів; 4) змінених почерків і підписів; 5) стилізованого (друкованими літерами) і цифрового письма¹.

Письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження являє собою характерну для того, хто пише, сукупність мовних засобів для письмового викладу своїх думок. На формування навичок письма мають вплив найрізноманітніші обставини: знання граматики (морфології, синтаксису) й літератури, різних стилів викладу; професія, місцеві діалекти; спілкування з певним колом осіб; рідна мова, якщо документ виконується іншою мовою; захворювання центральної нервової системи та інші фактори.

У громадській, виробничій, науковій та іншій діяльності письмова мова несе різне інформаційне навантаження. Завдяки їй фіксуються і передаються повідомлення про факти, події, явища, ідеї, тобто в ній наявний певний смисл, конкретний зміст.

Разом з тим, як і будь-яке суспільне явище, писемне мовлення має і свою мовну форму – мовні засоби, які матеріалізують наявні в ній думки у вигляді словникового запасу, вживаного в певних синтаксичних конструкціях, які в тій чи іншій мірі відповідають нормам літературної мови.

Для ототожнення особи за письмом необхідно виділити комплекс ознак письма, відображених у рукописному тексті документа. Ці ознаки формують у сукупність, котру при певних умовах оцінюють як неповторну (індивідуальну), що стає підставою для прийняття рішення про тотожність особи, яка писала цей документ. Такі ознаки називають ідентифікаційними і поділяють на дві групи: ознаки письмової мови та ознаки почерку².

В основі криміналістичного дослідження письмової мови лежить визначення особливостей письмово-мовленнєвих навичок. У силу відображення сформованих у центральній нервовій системі умовно-рефлекторних зв'язків ці навичкові особливості складаються в сукупність, яка індивідуалізує кожну особистість, і можуть бути використані в якості ідентифікаційних ознак з метою встановлення автора досліджуваного документа.

Аналізу ознак письмової мови передує ознайомлення зі змістом документа. Зміст документа – не ознака письмової мови, а сама письмова мова, смисл інформації, що передається. Зміст не має чіткої індивідуальності, як мовні засоби, якими він виражається¹.

Разом з тим у змісті документа може бути закладена така фактична інформація, яка може стати корисною під час проведення оперативно-розшукових заходів. Під час ознайомлення зі змістом аналізуються такі фактори:

1. тема (основний зміст) та ідейна спрямованість документа;

2. відомості фактичного характеру, посилання на джерела й використані матеріали;

3. згадки автора про самого себе².

За змістом письма можна визначити, яку мету переслідував автор при написанні тексту; причину, що послужила підставою для написання тексту; наявність в тексті відомостей про маловідомі факти, події, які мали місце, їх деталі, про конкретних осіб як учасників цих подій та інші обставини.

Як зазначалося вище, криміналістичні ознаки письма поділяються на дві групи: ознаки письмової мови та ознаки почерку. Об'єктом вивчення почеркознавства є почерк людини, а авторознавства – письмова мова людини. За почерком криміналістика допомагає встановлювати виконавця тексту (рукописного) чи окремих його реквізитів, а за письмовою мовою – автора як рукописного, так і іншим способом виконаного тексту документа.

Почерк і письмова мова складають єдине ціле, вони формуються в єдиному процесі навчання письма. Психофізіологічні основи цього процесу єдині. Письмова мова (як змістова сторона письма, так і графічна) вивчається криміналістами для виявлення закономірностей виникнення й руху інформації про психофізичні й інтелектуальні особливості особистості, що відображаються в письмовій мові, а також для розробки методик діагностики й ідентифікації автора тексту.

Отже, під письмовою мовою в сучасній науці розуміється комплекс явищ, пов'язаних з письмовим обміном інформацією за допомогою мови, або діяльність людини, опосередкована системою графічних мовних знаків. Письмову мову індивіда слід розглядати як складну саморегульовану систему, основу функціонування якої становить комплекс різних мовних та інтелектуальних навичок.

Письмова мова і почерк є важливими об'єктами криміналістичного дослідження. При цьому можуть бути встановлені автор; виконавець рукопису; його властивості (орієнтовно): стать, вік, фізичні та професійні особливості.