7. Диференціальна діагностика птфс.

Найтяжче від диференціювати варикозне розширення вен нижніх кінцівок і варикозну форму післятромбофлебітної хвороби.

Варикозне розширення вен нижніх кінцівок частіше діагностують у жінок. Воно виникає непомітно й повільно прогресує, розвивається вище й нижче колінного суглоба та може бути циліндричного, мішкоподібного, змієподібного типів, набряки в стадії компенсації зменшуються після відпочинку. При цьому функція клапанів глибоких вен не порушена. Трофічні виразки є ознаками, притаманними стадії декомпенсації венозного кровоточу нижньої кінцівки.

Для варикозної форми післятромбофлебітної хвороби характерним є те, що розширенню підшкірних вен передує гострий тромбоз глибоких вен із набряком.

При цьому спостерігають порушення функцій клапанів глибоких вен і швидкий розвиток склеротичних змін і підшкірної клітковини та трофічних змін шкірних покривів.

Певні труднощі виникають при диференціальній діагностиці з лімфостазом. У хворих із лімфостазом набряк дифузний, захоплює гомілково-ступневий суглоб, тил ступні, різко переходить на гомілку та стегно. Набряк еластичний і зменшується після відпочинку. Важливим є те, що симптоми лімфостазу в переважній більшості випадків з’являються після перенесеної бешихи. При післятромбофлебітній хворобі набряки напружені, локалізуються впродовж усієї нижньої кінцівки та нечасто поширюються на ступню. Вони мало зменшуються після відпочинку і поєднуються з трофічними змінами шкіри.

На ІІ стадії післятромбофлебітної хвороби, переважно на медіальній поверхні нижньої третини гомілки, з’являється гіперпігментація шкіри та індурація підшкірної клітковини, трофічні зміни розвиваються на фоні дерматиту. До того ж, локалізація змін шкіри не завжди типова. Трофічні виразки виникають при ПТФС і на латеральній і на задній поверхні гомілки, іноді набувають характеру циркулярних.

8. Консервативна терапія птфс

Консервативну терапію застосовують при: а) тяжкому загальному стані хворого, зумовленому іншими захворюваннями; б) набряково-больовій формі захворювання; в) вираженій недостатності відтоку крові магістральними венами кінцівки та клубовими венами.

У комплекс консервативного лікування повинні входити наступні засоби:

- антикоагулянти прямої (гепарин, фраксипарин) й непрямої дії (фенілін, омефін, пелентал);

- антиагрегати (аспірин, курантил, тиклід, реополіглюкін);

- препарати, що покращують мікроциркуляцію (нікотинова кислота, ксантинол, трентал, серміон);

- препарати, що підвищують тонус венозної стінки (троксевазин, детралекс, нормовен);

- протизапальні засоби (антибіотики, нестероїдні протизапальні засоби).

При наявності трофічних виразок доцільно застосовувати такі засоби:

а) санація поверхні трофічних виразок: бактерицидні та бактеріостатичні препарати місцевої дії (фурацилін, фурагін, поліміксин), УФО, лазеротерапія;

б) стимуляція регенеративних процесів у рані (метилурацил, хлорофіліпт, лорінден, флюцинар).

Проводячи консервативну терапію, необхідно завжди враховувати, що хворі одержують антикоагулянти й фібринолітичні засоби, а тому контроль стану загортальної системи в крові в динаміці повинен бути обов’язковим.

Особливе місце займає застосування еластичних бинтів або панчох та організація раціонального режиму фізичних навантажень. Орієнтиром для правильного вибору рухового режиму, тривалості перебування на ногах можна вважати зміну ступеня набряку кінцівки.

Для збереження отриманого ефекту доцільним є санаторно-курортне лікування.