- •1. Післятромбофлебітний синдром нижніх кінцівок, визначення, етіопатогенез, патоморфологія
- •2. Класифікація птфс за особливостями перебігу, за характером ураження вен, за ступенем венозної недостатності.
- •3. Симптоматика і клінічний перебіг птфс
- •4. Стадійність перебігу птфс ( за а.Н. Веденським, 1986).
- •5. Варіанти клінічного перебігу й ускладнення склеротичної та варикозної форм птфс.
- •6. Варіанти клінічного перебігу й ускладнення набряково-больової та виразкової форм птфс.
- •7. Диференціальна діагностика птфс.
- •8. Консервативна терапія птфс
- •9. Хірургічне лікування птфс (реконструкційні операції)
- •10. Хірургічне лікування птфс (операції, спрямовані на створення штучних клапанів та корегуючі операції)
Питання до теми ПТФС.
1. Післятромбофлебітний синдром нижніх кінцівок, визначення, етіопатогенез, патоморфологія
Післятромбофлебітний синдром – хронічне захворювання нижніх кінцівок, яке розвивається внаслідок гострого тромбозу глибоких вен системи нижньої порожнистої вени та проявляється вираженими набряками, розширенням підшкірних вен і рецидивними тромбозами.
Етіологія і патогенез
Причиною посттромбофлебітного синдрому є гострий тромбоз магістральних судин системи нижньої порожнистої вени. Під впливом факторів згортання крові відразу після утворення тромбу відбувається його ретракція. Одночасно під впливом фібринолізу здійснюється спонтанний лізис. Залежно від активності даних систем, є 2 варіанти подальшого розвитку хвороби: в одних випадках виникає повна реканалізація тромбу, в інших – облітерація, і прохідність судини відновлюється частково. Проте, незалежно від варіанту, тією чи іншою мірою завжди порушується клапанна система магістральних вен. У венозній системі гіпертензія розвивається дистальніше від локалізації патологічного процесу.
Патоморфологія
У магістральних венах спостерігають значно виражені склеротичні зміни з втягненням у процесі клапанів. Гістологічно визначають склероз усіх шарів стінки вени з атрофією й некробіозом функціонально активних елементів (гладких м’язів та еластичних мембран). Інтима таких судин різко й нерівномірно потовщена. При цьому наявні як ділянки гіпертрофії, так і зони різкого стоншення аж до зникнення структурних елементів. У таких венах виявляють також відсутність клапанного апарату.
2. Класифікація птфс за особливостями перебігу, за характером ураження вен, за ступенем венозної недостатності.
За особливостями перебігу:
- склеротична форма;
- варикозна форма;
- набряково-больова форма;
- виразкова форма.
За характером ураження вен:
- оклюзія;
- часткова реканалізація;
- повна реканалізація.
За ступенем венозної недостатності:
- стадія компенсації;
- стадія субкомпенсації;
- стадія декомпенсації.
3. Симптоматика і клінічний перебіг птфс
Післятромбофлебітний синдром клінічно проявляється розпираючим болем у нижніх кінцівках, вираженими набряками та розширенням підшкірних вен. У процесі захворювання із змінами стадій може з’являтися ряд нових ознак: індурація тканин, гіперпігментація шкірних покривів, застійний дератит та рецидивні виразки, що не гояться тривалий час. Загальний стан пацієнта при цьому залишається задовільним. Клінічні прояви в основному залежать від патологічних змін у венозній системі. Внаслідок пери флебіту весь судинно-нервовий пучок у зонах тромбозу глибоких вен «замурований» рубцевими тканинами. Це й зумовлює розвиток набряку, який особливо виражений після перебування хворого на ногах, до кінця дня. До того ж у процес втягуються не тільки підшкірна клітковина, м’язи, але й усі м’які тканини кінцівки. Деякі появи післятромбофлебітного синдрому, особливо ті, що зумовлені венозною недостатністю (розпираючий біль, відчуття тяжкості в кінцівках, підвищена втомлюваність), після відпочинку можуть зникати або ж різко зменшуватись.
Розширення підшкірних вен є непостійною ознакою післятромбофлебітної хвороби. Воно виникає в системі великої підшкірної вени, особливо в місцях розширення перфорантних вен. Поряд із цим, спостерігають також розширення підшкірних вен і в нижніх відділах передньої черевної стінки. Його ступінь часто залежить від рівня локалізації патологічного процесу. Найбільш обтяжливими для хворих проявами післятромбофлебітної хвороби є виразки, які формуються найчастіше в нижній третині гомілки на її внутрішній поверхні. Шкірні покриви цієї ділянки до утворення виразок мають синюшне забарвлення або ж гіперпігментовані, підшкірна клітковина ущільнена. Виразки різноманітних розмірів, завжди утворюються на фоні набряків, загоюються повільно й мають схильність до рецидивів. Інколи вони циркулярно охоплюють нижню третину гомілки.
Незважаючи на те, що больові відчуття в ураженій кінцівці є постійними ознаками захворювання, їх інтенсивність майже завжди незначна. Найбільш вираженим больовий синдром буває у фазі оклюзії. У більшості пацієнтів із посттромбофлебітним синдромом біль виникає при фізичному навантаженні та в кінці дня.
Відчуття тяжкості в ногах та розпирання зумовлені венозним застоєм, локалізованим, насамперед, у дистальних відділах ураженої кінцівки. Ступінь вираження цих симптомів завжди знаходиться в прямій залежності від ступеня декомпенсації венозного відтоку.
