Тема 7: Державне регулювання підприємництва

1. Сутність та методи державного регулювання підприємництва

2. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

3. Державна політика підтримки підприємництва

4. Антимонопольна діяльність держави

Література: І – 1,2,4,7-9

ІІ –2,4,6,7,10,14

ІІІ – 1,3,7,9,13,15

Державне регулювання — система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення намічених цілей, що здійснюються органами виконавчого управління.

Цілі державного регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування товарних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого розподілу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяльності суб'єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави;

• захист національних інтересів у системі міжнародних господарських зв'язків;

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницьких структур, гарантування населенню екологічної безпеки.

Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

Адміністративні методи — способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень.

У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях.

Правові методи — способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів.

Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави.

Економічні методи — способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі — через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5—2 роки.

У загальному вигляді основними напрямками державного регулювання підприємництва є:

• розробка, прийняття і контроль за законодавчо-нормативними документами, які забезпечують правове поле і захист інтересів підприємців;

• підвищення ефективності регулювання бізнесу, зниження нераціональних витрат, виявлення резервів зростання;

• послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на ринку, вільного переміщення товарів на внутрішньому ринку, спостереження за дотриманням правил конкуренції;

• управління фінансовою, податковою політикою по відношенню до підприємців, сприяння зростанню накопичення приватного капіталу;

• стримування інфляції, зняття обмежень адміністративного регулювання бізнесу;

• контроль за дотриманням трудового законодавства, регулювання приватного найму і порядку оплати праці, підтримка соціальної рівноваги серед працюючих у сфері підприємництва, контроль за забезпеченням соціальних гарантій робітникам;

• об'єднання поточних і перспективних напрямків розвитку економіки, включаючи структурно-інвестиційну та науково-технічну політику;

• створення сприятливого підприємницького клімату, включаючи інвестиційний режим і захист фінансових ресурсів.

Залежно від цілей державне регулювання спрямоване на рішення як макроекономічних завдань, так й завдань на мікрорівні, тобто на рівні економічних суб'єктів ринку та ринкових відносин.

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Функція організації включає такі види діяльності:

1. Законотворчість: затвердження основ законності і правопорядку; гарантія економічної та соціальної безпеки; захист прав приваьтної власності; захист прав споживачів та виробників продукції; забезпечення дотримання прав і безпеки кожного громадянина країни, суспільства в цілому та суб'єктів ринкової економіки.

2. Створення та забезпечення організаційно-правових засад підприємницької діяльності включає:

• розробку та прийняття законів, що визначають права власності, регулюючих підприємницьку діяльність;

• гарантії свободи підприємницької діяльності, коли суб'єкти господарювання могли б проявити себе, користуючись своїм правом.

3.Створення умов функціонування усіх ринкових механізмів:

• для вільного переливання капіталів, свободи переміщення робочої сили, товарів та послуг;

• забезпечення умов для вільного ринкового ціноутворення.

4. Створення організаційних засад господарської діяльності:

• організаційне забезпечення дотримання економічними суб'єктами господарського законодавства і правових норм у галузі податкової політики, фінансової звітності, вимог до стандартизації та сертифікації, дотримання вимог до якості продукції;

• забезпечення дотримання підприємцями своїх фінансових зобов'язань перед контрагентами і робітниками;

• організаційне забезпечення дотримання підприємцями «правил гри», що регулює міжфірмові відносини та ділову етику.

5. Організація боротьби з корупцією, незаконним бізнесом та іншими негативними явищами, які стримують розвиток підприємництва.

6. Організація і фінансування виконавчих органів влади — державного апарату, що здійснює функції регулювання підприємницької діяльності та економіки в цілому.

7. Організація та управління державною власністю — виробничими підприємствами, що виступають суб'єктами господарської діяльності, об'єктами інфраструктури.

Функція держави як власника та управляючого своєю власністю в умовах ринкового господарювання вимагає рішення завдання підвищення ефективності державного підприємництва, утому числі у формі участі держави у великих корпоративних структурах та управління пакетами акцій.

Функція контролю охоплює:

1. Контроль за дотриманням правових норм і законодавства про підприємницьку діяльність: дотримання правил конкуренції та свободи підприємництва, дотримання етико-правових норм та адміністративно-ділової етики; за незаконною діловою практикою; за рівнем монополізації галузей.

2. Контроль за розвитком процесів на макроекономічному рівні: за виконанням доходної та витратною частиною бюджету; за рівнем грошової маси в обігу; за обсягом спекулятивних угод; за станом навколишнього середовища.

3. Контроль за розвитком зовнішньоекономічних зв'язків.

Держава як основний фактор зовнішнього середовища бізнесу виконує такі функції:

1.Партнерська. Стимулювання економічного зростання та інноваційного процесу, формування сприятливої нормативно правової бази підприємництва, створення ринкової інфраструктури, фінансова допомога, кадрова та інформаційна підтримка, організаційне забезпечення бізнесу, закупівля продукції для державних потреб, підтримка зовнішньоекономічної діяльності.

2. Регулятивна. Регулювання, формування та використання доходів через ціни, податки, розподіл прибутку, регулювання конкуренції, захист соціальних груп та гарантійне забезпечення соціальних потреб.

3. Фіскальна. Пов'язана з визначенням системи податків та механізмом їхнього стягнення.

У сучасних умовах підвищується роль таких функцій держави стосовно підприємництва:

1) освітні функції, пов'язані з професійною підготовкою, вихованням кадрів у сфері бізнесу;

2) фінансова підтримка початківців та вже функціонуючих на ринку підприємців (з цією метою державою розробляються програми розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу);

3) держава бере на себе функції щодо створення для підприємців ринкової інфраструктури, тобто тих інституційних структур, які можуть надати підприємцям супровідні послуги, необхідні для успішного бізнесу та реалізації проектів.

Основними інституційними елементами інфраструктури бізнесу на ринку капіталів є: валютні та фондові біржі, комерційні банки, страхові фірми, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, довірчі товариства.

До складових елементів інфраструктурного середовища на ринку засобів виробництва і предметів споживання відносяться: оптові бази та склади, товарні біржі, роздрібні торговельні підприємства, автосалони, речові ринки, лізингові компанії, ярмарки, аукціони, торгові доми та ін.

Держава забезпечує підприємців потрібною інформацією статистичного, довідкового, маркетингового характеру, бере на себе витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектних робіт з наданням їхніх результатів підприємцям на безкоштовній або пільговій основі. Держава сприяє появі на ринку бізнес-інкубаторів, венчурних підприємств, технопарків, інформаційно-консалтингових та інформаційно-інвестиційних центрів.

Бізнес-інкубатори — це центри підтримки для початківців, що надають суб'єктам ринку юридичні, консалтингові, інформаційні послуги, шукають інвесторів, розробляють установчі документи та бізнес-плани, ведуть підготовку кадрів для малих підприємств, пропонують пільгові кредити, надають в оренду приміщення.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у цьому секторі ринкової економіки здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні тв фізичні особи.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок. бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Зазначені фонди є неприбутковими організаціями. Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється зазначеними фондами за передбаченими відповідними програмами напрямами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.

Стимулювання діяльності комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо обслуговування потреб малих підприємств може здійснюватися так:

• встановленням сприятливого режиму оподаткування і переваг фінансово-кредитним організаціям, що безпосередньо обслуговують підприємців-товаровиробників;

• страхуванням фінансово-господарських ризиків суб'єктів малого підприємництва;

• запровадженням системи мікрокредитування.

Державна підтримка малого підприємництва щодо формування його інфраструктури здійснюється шляхом створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів

У сфері підготовки та перепідготовки кадрів:

• забезпечення підвищення якості підготовки кадрів для підприємницької діяльності;

• сприяння залученню окремих категорій населення до бізнесу;

• стимулювання створення нових робочих місць на діючих та новостворених малих підприємствах;

• використання можливостей іноземних та міжнародних організацій, учбових закладів, фондів для підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, налагодження ділових контактів.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, спря­мованих на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Прийняття антимонопольних законів сприяло послаб­ленню процесу монополізації економіки, посиленню кон­куренції. Водночас воно стимулювало утворення нових форм монополістичних об'єднань (групових монополій), створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою і технологічною залежністю).

В Україні на початку 1992 р. прийнято закон «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей закон спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конку­ренції. Згідно з ним монопольним слід вважати станови­ще, коли частка товару підприємця на ринку перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реор­ганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою за­побігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, відшкодування збитків, за­подіяних зловживанням монопольним становищем та не­добросовісною конкуренцією.