Тема 13: Фінансове підприємництво

1. Сутність і види фінансових послуг

2. Страхування як вид підприємництва

3. Посередники на фондовому ринку. Фондова біржа

Література: І – 1,10

ІІ – 1,2,4,7,10,11,13,11,14

ІІІ – 9,12

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг — це діяльність, яка пов'язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгівлею цінни­ми паперами з метою одержання прибутку.

Об'єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити. Активними суб'єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, фондові біржі.

Сутність фінансової підприємницької операції полягає у тому, що підприємець залучає грошові вклади, сплачуючи власникові вкладів винагороду у вигляді депозитного проценту поряд з подальшим поверненням вкладу через певний строк. Залучені кошти у формі кредиту переда­ються покупцям кредитів. Покупець повинен повернути вартість кре­диту та кредитний процент. Різниця між кредитним і депозитним процентом є джерелом прибутку підприємців-кредиторів.

Фінансові посередники - це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресур­си між постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання — спрямувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів.

Фінансові посередники виконують такі функції:

1. Консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане укладення накопиченого капіталу в різні проекти.

2.Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження про­позиції і попиту на фінансові ресурси.

3.Перерозподіл і зниження фінансових ризиків. Професійні посе­редники при купівлі чи продажу фінансових активів можуть управля­ти бізнес-операціями, перерозподіляючи ризик між учасниками рин­ку.

4.Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладів шляхом професійного портфельного управління активами.

Фінансових посередників умовно можна поділити на такі групи:

1. депозитні установи (комерційні, інвестиційні, ощадні банки, кредитні спілки);

2. установи контрактного типу (пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства);

3. інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Банки проводять такі операції і послуги: емісійні, депозитні, кре­дитні, інвестиційні, посередницькі, заставні, лізингові, консалтингові. Елітна група банківських структур обслуговує іноземні кредитні лінії, рух коштів і зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Без банківської системи практично не може нормально розвиватись підприємництво, у тому числі малий і середній бізнес. Банк — це на­дійний партнер підприємця у ділових справах.

Майже в усіх країнах світу склалась дворівнева банківська систе­ма. Перший рівень - центральний (емісійний) національний банк. Другий рівень — комерційні банки, до яких відносять:

• власне комерційні (депозитні) банки, основна функція яких — приймання депозитів та надання короткострокових кредитів;

• інвестиційні банки, які займаються розміщенням власних і запо­зичених коштів у цінні папери, виступають посередниками між підприємцями та вкладниками коштів на тривалий строк;

• іпотечні банки, що надають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна;

• ощадні банки, що обслуговують населення. Національний банк України є центральним банком, основна функція якого — забезпечення стабільності національної грошової одиниці, стабілізація банківської системи в цілому.

Поряд з цим Національний банк виконує й такі функції:

• визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

• виступає кредитором для банків і організує систему рефінансування;

• встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації;

• забезпечує накопичення, зберігання золотовалютних резервів, проведення операцій з ними та банківськими металами;

Комерційний банк — це спеціалізована фінансова установа, яка аку­мулює фінансові ресурси - тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик), здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами і окремими особами з метою отримання прибутку.

Джерелом доходів є різниця між процентними ставками депозитних (залучених) та кредитних (позичкових) коштів. Комерційні банки є юридичними особами, створюються на акціонерних або пайових заса­дах, їх засновниками, акціонерами (учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи.

Реєстрацію здійснює Національний банк України та видає ліцензію на право провадження діяльності у фінансовій сфері.

Операції комерційних банків можна поділити на такі три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення фінансових ресурсів через кредити); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій за дорученнями клієнтів із сплатою комісії).

Кредитні операції здійснюються комерційними банками в межах кредитних ресурсів, які утворюються в процесі своєї діяльності. При необхідності вони можуть на договірних засадах позичати один в одно­го, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійсню­вати взаємні операції, передбачені їх статутами. При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань комерційні банки можуть одержувати позички у Національному бан­ку.

Характерними особливостями комерційних банків є також: само­стійне встановлення процентних ставок по своїх операціях; надання права клієнтам відкривати розрахункові (поточні, валютні) рахунки;

У сучасних умовах комерційні банки в нашій країні орієнтуються переважно не на довгострокове кредитування у значних обсягах, а на­дають кредити (позики) на відносно короткий термін. Одна із причин — наявність ризику фінансово-комерційного характеру. Це пов'язано з необхідністю сплати банком коштів своїм кредиторам у заздалегідь вста­новлений строк з обумовленими відсотками. Враховуючи, що надані фінансовою установою кредити можуть бути за тими чи іншими при­чинами не повернуті своєчасно, банк повинен мати певні резерви.

У розвинутих країнах успішно діють інвестиційні банки — фінан­сові інститути, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні і фінансуванні підприємств різних сфер бізнесу.

Основними їх функціями є:

• участь у фінансових програмах емі­тентів;

• емісія та розміщення цінних паперів;

• портфельне управління фінансовими активами;

• інвестиційне проектування;

• моніторинг реа­лізації планів розвитку;

• довгострокове кредитування інвесторів — по­купців цінних паперів;

• консалтингові послуги.

Займаючись фінан­суванням довгострокових інвестицій, такі банки забезпечують концен­трацію фінансових ресурсів на нове будівництво і реконструкцію діючих підприємств, розвиток споживчого ринку, прискорення наукових роз­робок і проектів. Це призводить до стабілізації діяльності та активізації економічних процесів суб'єктів господарювання, що обслуговуються як клієнти.

На фондовому ринку діють інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії — фінансові установи, які залучають і концентрують як власні, так і чужі (позичкові) капітали, інвестують їх у функціонуючі і нові вироб­ництва з метою отримання прибутку.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі зак­ритого акціонерного товариства, проводить діяльність виключно у га­лузі спільного інвестування.

Спільне інвестування — діяльність, що здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом ви­пуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається вик­лючно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає пра­во його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті.

Відкритий інвестиційний фонд — це фонд, який випускає ін­вестиційні сертифікати із зобов'язанням перед учасниками щодо їхньо­го викупу. Він створюється на невизначений строк і здійснює викуп своїх інвестиційних сертифікатів у певні строки.

Закритий інвестиційний фонд — це фонд, який здійснює випуск інве­стиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їхній викуп. Створюєть­ся на визначений строк і проводить розрахунки щодо інвестиційних сер­тифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати (можуть бути іменними і на пред'явника).

Головне завдання інвестиційних фондів та ін­вестиційних компаній — акумуляція вільних коштів населення і юри­дичних осіб для провадження спільного інвестування через випуск інве­стиційних сертифікатів та ведення комерційної діяльності.

Інвестиційна компанія — це торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їхнього розміщення.

Організаційними формами функціонування таких компаній є ак­ціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю. Основними напрямками діяльності класичної інве­стиційної компанії є, окрім операцій спільного інвестування, управлі­ння активами, приватизаційне супроводження, участь у фінансових проектах емітентів, інвестиційне корпоративне консультування та фінансування.

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Основна роль фондової біржі полягає у забезпеченні руху грошових капіталів, що забезпечує розподіл і перерозподіл доходів між суб'єкта­ми (операторами) ринку, галузями економіки. Фондова біржа виконує такі функції:

• мобілізує та концентрує тимчасово вільні грошові накопичення і заощадження шляхом продажу цінних паперів біржовими по­середниками на первинному і вторинному фондових ринках;

• кредитує і фінансує приватний сектор шляхом купівлі їхніх цінних паперів на первинному ринку і перепродажу на вторин­ному, а також створює умови для здійснення угод біржовими посередниками (брокерами);

• концентрує операції з цінними паперами, встановлює на них ціни, що відображають рівень та співвідношення між попитом і пропозицією.

Первинний ринок цінних паперів - це ринок, на якому здійсню­ється продаж уперше випущених паперів (при емісії), а вторинний ри­нок — це вже угоди купівлі-продажу раніше випущених паперів.

Фондова біржа є юридичною особою. Діяльність біржі фінансується за рахунок внесків учасників, які придбали "місце", зборів від біржо­вих операцій, плати за реєстрацію біржових угод, надання структурни­ми підрозділами біржі консультаційної інформації посередницького, юридичного, довідкового характеру. Членами фондової біржі є броке­ри, дилери.

Брокери - посередники при укладанні угод між покупцями і про­давцями цінних паперів, валют та інших фінансових активів, які отри­мують за посередництво певний комісійний відсоток. Ставка комісій­ної винагороди біржовиків базується за регресивною шкалою залежно від обсягу угоди. Здійснюючи посередницькі угоди з цінними папера­ми, брокери діють за дорученнями і за рахунок клієнтів.

Дилери — окремі особи або фірми, що займаються купівлею-прода-жем цінних паперів. Вони можуть укладати угоди між собою, а також з брокерами. Прибуток дилерів формується за рахунок різниці між кур­сом продавця і курсом покупця, зміни курсів валют, тобто у кінцевому підсумку завдяки різниці у цінах, за якими вони купують та продають цінні папери.