Лекція 7 Аналіз витрат на виробництво, собівартості і реалізації продукції

1. Зміст, завдання і напрямки аналізу собівартості продукції.

2. Оцінка виконання плану з собівартості.

3. Елементи витрат на виробництво продукції аналіз витрат за

статтями калькуляції.

1. Собівартість – це вартісна категорія, яка в грошовій формі відображає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Зниження собівартості, при інших рівних умовах, сприяє збільшенню прибутку, а отже підвищенню ефективності виробництва. За обсягом витрат, що входять у собівартість продукції, остання ділиться на виробничу (включає тільки виробничі витрати) і повну (виробничі витрати + витрати на збут).

Визначення величини затрат на одиницю продукції (робіт, послуг) називається калькуляцією собівартості. В залежності від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну)собівартість продукції.

Планова собівартість — це завдання для досягнення певного рів­ня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.

Нормативна собівартість — відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нор­мативами використання засобів виробництва і робочого часу.

Фактична (звітна) собівартість — це рівень собівартості продук­ції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:

• обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;

• загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;

• виявлення і дослідження причин відхилень від планового за­вдання;

• вивчення структури і динаміки витрат за елементами і кальку­ляційними статтями;

• оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості про­дукції;

• виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості про­дукції.

• Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво:

• узагальнюючий аналіз собівартості продукції;

• аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);

• аналіз витрат на одну гривню продукції;

• аналіз витрат за видами.

Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на ви­робництво формується інформаційна база на основі планової собі­вартості продукції; нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів; цін на ресурси і продукцію; первинні документи; рахунки бухгалтерського обліку; статистична звітність ф. № 5-с «Звіт про ви­трати на виробництво продукції (робіт, послуг)»; фінансова звітність ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»; матеріали ревізій, спеціаль­них обстежень та ін.

2. План із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понадпланове зниження со­бівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у ди­наміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної про­дукції (3), який обчислюється так:

З = С/Т

де С — виробнича собівартість товарної продукції; Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може певною мірою виконувати роль показника рентабельності виробництва. Наприклад, якщо показ­ник витрат дорівнює 80 коп. на 1 грн. товарної продукції, то це також свідчить, що рентабельність виробництва дорівнює 20 коп. (100 - 80) відносно 1 грн. товарної продукції. Природно, цей по­казник залежить від зміни суми собівартості продукції. Проте він також залежить від:

— структури та асортименту вироблюваної продукції;

— рівня цін на продукцію даного підприємства.

Особливих пояснень потребує фактор асортиментно-структур­них зрушень, дія якого проявляється тоді, коли рівень витрат на окремі види продукції неоднаковий.

Для визначення впливу кожного із зазначених факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції порівняно з пла­ном застосовують спосіб ланцюгових підстановок. Приклад:

Показник	За пер­вісним планом	Фактично
		За планом, пере­рахованим на фактичний асор­тимент і структуру виробництва	У цінах плану, але за фактичною собівартістю продукції	У діючих цінах
1. Собівартість товар­ної продукції, тис. грн. 2. Товарна продукція,	627 1320	630 323	670 1323	670 1395
тис. грн. 3. Витрати на 1 грн. то	47,5	47, 6	50,6	48,0
варної продукції, коп.

Вихідні дані для розрахунків наведені в табл. 1, з якої видно, що порівняно з первісним планом фактичні витрати збільшились на 0,5 коп. (48 - 47,5). Визначимо кількісний вплив різних факторів на відхилення послідовним відніманням відповідних показників:

1) зрушення у структурі та асортименті виробленої продукції

47,6 - 47,5=+ 0,1 (коп.);

2) зміна собівартості окремих видів продукції:

50,6-47,6 = + 3,0 (коп.);

3) зміна цін на вироблену продукцію:

48,0 – 50, 6 = - 2,6 (коп.)

Разом: + 0,5коп.

3. Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріа­ли, куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, ТОЩО).

Групування витрат за елементами необхідне для того, щоб визначити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, фон­домісткість і визначити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. Частка зарплати зменшується і в тому разі, якщо збільшується частка купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витраче­но ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначене центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх.

Розрізняють також витрати прямі й непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, мате­ріали, зарплата виробничих робітників тощо), їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за обсягами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і до­даткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витрати на утримання основних засобів і т. ін.

Витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних належать витрати, що набувають форми прямих пла­тежів постачальникам факторів виробництва і проміжних ви­робів. До числа явних витрат входять зарплата робітників, ме­неджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, ви­плати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріаль­них послуг, оплата транспортних витрат тощо.

Неявні (імпліцитні) витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або пере­бувають у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, їх не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує при­міщення, що належить її власнику, і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості одер­жання грошових платежів за здавання цього приміщення кому-небудь в оренду.

Стаття витрат – це вид витрат, який виділяється з урахуванням місця витрат і призначення. Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, пово­ротні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Аналіз витрат за елементами витрат дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактери­зувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва).

Аналіз за статтями звичайно починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому слід ураховувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того само­го фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спри­чинити зниження витрат на заробітну плату, але підвищити пев­ною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

При аналізі собівартості за статтями витрат виявляють величину економії (перевитрат) за кожною статтею;частку впливу кожної статті у загальному зниженні собівартості продукції; вплив різних факторів на величину витрат за окремими статтями.