- •1.1 Поняття дипломатичного протоколу та ділового етикету
- •Дипломатичний протокол лежить в основі протокольних норм, прийнятих в таких міжнародних організаціях, як оон, юнеско, обсє, моп, магате, єс, сот та багатьох інших.
- •Загалом дипломатичний протокол складається з двох частин: міжнародного права (режим перебування за кордоном, пільги, недоторканність іноземця в тій чи іншій країні) та ділового етикету.
- •У діловому етикеті немає дрібниць. У певній ситуації якась дрібна деталь може стати вирішальною, оскільки саме вона може значною мірою сформувати певну конкретну думку.
- •Коли йдеться про чесність, дотримання слова, то зарубіжний колега чекає від свого ділового партнера:
- •1.2 Етичні кодекси, їх значення у формуванні етичної поведінки ділової людини
- •Етичні кодекси покликані виконувати наступні функції:
- •1.3 Професійна культура бізнесової діяльності
- •Існують п'ять способів економії часу:
- •Відповідно спланувати свою відпустку;
- •У західному світі існують п'ять основних чинників, які вважаються необхідними на шляху до вершин бізнесу:
- •1.4 Основні ознаки успішної ділової поведінки
- •2.1 Організація ділового листування
- •2.2 Ділові плани і пропозиції, вимоги до їх оформлення
- •2.3 Короткі листи і замітки, оформлення візиток
- •3.1 Організація ділових зустрічей. Ділова ієрархія
- •3.2 Програма і звіт ділових зустрічей
- •3.3 Етика телефонних розмов. Телефонні конференції
- •4.1 Суть переговорів, основні категорії та принципи їх організації
- •4.2 Стиль переговорів, основні його види
- •4.3 Інструменти переговорів
- •2) Рівень допоміжних аргументів, якими підкріплюються основні, і які повторюються один або декілька разів;
- •4.4.2 Тактика переговорів
- •4.4.4 Психологічні аспекти ведення ділових переговорів
- •4.4.5 Особливості міжнародних переговорів
- •4.5 Контракти, основний зміст та вимоги до оформлення
- •5.1 Розташування співрозмовників під час ділових контактів
- •1) Співпраця 2) змагання 3) розмова 4) відсутність 5) незалежна
- •5.3 Голос, промови і доповіді
- •5.4 Інші аспекти спілкування
4.1 Суть переговорів, основні категорії та принципи їх організації
Мистецтво ведення переговорів полягає в тому, щоб досягти більшого в порівнянні з тим, що можна отримати без переговорів
Кожен з нас постійно про щось домовляється: партнери вирішують питання купівлі товару або створення спільного підприємства, керівники країн сідають за стіл переговорів для того, щоб встановити перемир'я і т.д. Сьогодні все частіше використовуються переговори, оскільки кожна людина бажає брати участь у вирішенні питань, які торкаються її інтересів. Переговори є основним засобом для того, щоб узгодити дії та досягти певного результату. Отже, чи в сім'ї, чи в діловій сфері люди з допомогою переговорів укладають угоди і врегульовують розбіжності.
Переговори - це човниковий, двосторонній взаємозв'язок, призначений для досягнення згоди з допомогою ділового спілкування, це ділове взаємне спілкування, спрямоване на вирішення певної спільної проблеми. Переговори призначені в основному для того, щоб за допомогою взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій стосовно рішення поставленої на обговорення проблеми), “уторгувати” відповідну інтересам обох сторін угоду і досягти результатів, які б влаштовували всіх учасників переговорів. Отже, основними функціями переговорів є: інформаційно-комунікативна діяльність; спосіб регулювання відносин між партнерами; засіб контролю раніше прийнятих рішень; спосіб координації дій.
За столом переговорів можуть зійтися люди, що мають різний досвід ведення переговорів. Вони можуть мати різний темперамент і різну фахову освіту. Відповідно до цієї великої розмаїтості різниться і сам хід переговорів. Вони можуть протікати легко чи напружено, партнери можуть домовитися між собою без зусиль чи на превелику силу або взагалі не дійти до будь-якої згоди.
Існує чотири основних категорії переговорів:
1) я виграю - ти програєш (той, хто веде переговори, хоче обов'язково виграти. Цій людині байдуже, що станеться з його співрозмовником, які будуть наслідки його деструктивної поведінки);
2) я програю - ти програєш (для таких людей найважливішим є те, щоб не виграв співрозмовник. Сам він або не бажає, або боїться виграти, і тому після того, як переконається, що друга сторона програла, саботує “власний” виграш);
З) я програю - ти виграєш (той, хто проводить переговори, не зацікавлений в тому, щоб виграти, однак він “виграє”, якщо здасть свої позиції. До таких людей відносяться пасивні особи, які бояться домінувати);
4) я виграю - ти виграєш (особи, які ведуть такі переговори, зацікавлені, щоб обидві сторони, після завершення переговорів, були задоволені і готові до співпраці).
Переговори розглядаються як процес, під час якого відкрито подаються певні пропозиції з метою досягнення згоди про взаємні вимоги чи реалізації спільного інтересу сторін. Під час проведення переговорів розглядаються три можливості: підписати угоду на умовах, запропонованих партнером; припинити переговори, не досягнувши згоди; намагатись шляхом подальших переговорів досягти більш прийнятних умов. Звідси визначаються основні принципи ведення переговорів:
привернення уваги партнера;
пробудження в партнера зацікавленості;
детальне обґрунтування ідей та пропозицій;
виявлення інтересів та спростування сумнівів партнера;
перетворення інтересів партнера в остаточне рішення.
Існує два підходи до ведення переговорів: позиційні торги та переговори, засновані на інтересах. У позиційному торзі кожна сторона займає позицію, яку відстоює, однак робить поступки з метою досягнення компромісу. Переваги цього підходу у тому, що він надає можливість для виграшу одній з сторін. Такі переговори найприйнятніші в ситуації, коли постійні стосунки не очікуються. Недоліком позиційного торгу є те, що, особи, які ведуть переговори, можуть не піти на компроміс, переговори можуть зірватися або угода може не відповідати інтересам сторін.
В центрі уваги переговорів, заснованих на інтересах, знаходяться позиції і варіанти, які задовольняють обидві сторони. Прикладами інтересів є безпека, економічний добробут, визнання, контроль над життям. Переговори, засновані на інтересах партнерів, підтримують тривалі і постійні стосунки, сприяють творчим, взаємовигідним рішенням проблеми. Однак такі переговори є вразливими до брехні та недовіри.
Отже, найприйнятнішою є модель переговорів, яка спрямована на взаємні вигоди: необхідно шукати спільну користь у кожній можливості, навіть тоді, коли інтереси не співпадають; необхідно шукати результат, який базувався б на справедливих принципах довіри, чесності та гідності.
Бажання бути завжди правим - ознака вульгарного розуму.
А.Камю
