Композиція, жанрові особливості твору
Сюжет: у творі розповідається про українську літературу та її самобутність. Українська література є відмінною від московської. На це Іван Франко приводить аргументи протягом всього твору. Він розповідає на прикладі «Літературної правди», що московська література мала значний впив на наш народ, тому він і не мав власної самостійності. Тому Франко дає свої уявлення на те, якою повинна бути українська література. За його словами, література повинна бути реальна і національна, що і доводить Франко у своєму публіцистичному творі.
Експозиція: змалювання стану української літератури часом на 19 століття. Шевченка українці цураються, а закордонних письменників (Гомер,Данте, Шекспір, Гете) ставлять за приклад і вважають великими геніями.
Зав`язка: прочитання автором статті на початку книжки «Літературна правда», де розповідається, що Україна не може мати з Москвою спільної літератури. В статті також розповідається, що українська література під гнітом Москви не може розвиватися.
Кульмінація: автор «Літературної правди» вагається на рахунок того, для кого повинна бути призначена самостійна українська література. Автор визнає, що московські списателі і по духу, і по думкам українцям чужина.
Разом з самостійною українською літературою можливе і становлення самостійної, незалежної України. Також розвивається думка про те, якою повинна бути самостійна література кожного народу. Розгляд реалістичної і національної літератури.
Розв`язка: І.Франко доходить до такого висновку, що література повинна служити народу. Тому як для української, так і російської літератури на поміч прийде «ультра реалізм», який навіює у літературу демократичну думку. Автор ставить акцент на тому, що література повинна описувати факти щоденного людського життя, аналізувати х і робити висновки.
Жанр: публіцистичний твір-роздум.
4. Образ автора
Літературний твір є відображенням життя, поданим з точки зору письменника, який висловлює у ньому своє ставлення до світу, оцінюючи певні життєві факти, події, явища. Творча індивідуальність митця організовує усю художню структуру твору в єдине ціле й визначає своєрідність втілення особистісного світобачення і світовідчуття письменника в ньому.
Авторське бачення постає смисловим центром твору. Саме вияв авторського ставлення об'єднує всю ідейно -художню структуру твору в єдину систему.
Свої критичні погляди і позиції він висловив у статті "Література, її завдання і найважливіші ціхи", котру радянське літературознавство
трактувало не інакше, як маніфест революційно-демократичної критики. І. Франко про неможливість існування літератури поза зв'язками з життям, і ці зв'язки уявлялися молодому І. Франкові тільки тенденційними, класовими, партійними. Цією думкою він нібито розв'язував одразу дві проблеми: заперечував "естетикам" із журналу "Правда", які вбачали завдання літератури в зображенні життя з позицій краси, і відкидав "об'єктивізм" І. Нечуя-Левицького, який у статті "Сьогочасне літературне прямування" говорив про "дзеркальну" (щодо життя) суть літератури (як одкид берега у
воді). Насправді жодна з цих проблем у статті не розв'язувалась. неминуче породжувало тривогу про втрату нею (літературою) елемента художності дійсності.
Франко дає своє бачення, якою має бути література:
- література повинна бути реальна;
- література повинна бути національна;
- Література повинна бути народна: «Принцип національності складається з двох прикмет: «народного язика і глибокого національного психічного характеру народу». Принцип народності складається також з кількох елементів, з котрих перший — народний язик, а другий, бачиться, також
«глибокий національний психічний характер народу», з котрого, конечно, випливає форма народної поезії і її дух»[5];
- «Література, так як і наука сьогочасна, повинна бути робітницею на полі людського поступу, її тенденція і метод повинні бути наукові. Вона громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, не на естетичні правила, — а заразом аналізує їх і робить з них виводи, — се її науковий реалізм; вона через те вказує хиби суспільного устрою там, де не все може добратися наука (в житті щоденнім, в розвитку психологічнім страстей та нам'єтностей[5] людських), і старається будити охоту і силу в читателях до усунення тих хиб — се її поступова тенденція» [5].
Для Франка головним і визначальним було життя. Але якщо для російської літератури головним предметом було життя російське, то для української мало стати таким предметом життя українське. Російська література служила для української лише прикладом того, які саме його сторони і з якою конкретною метою треба зображати. Таким же прикладом були й інші літератури [3].