Іі. Екстренна допомога постраждалим з психоемоційними розладами

Екстремальні ситуації, що викликані природними та техногенними катастрофами, спричиняють собою не тільки різноманітні фізичні, хімічні та механічні травми, але і психічні розлади. Значні руйнації, велика кількість загиблих і поранених, що можуть знаходитися в осередках катастрофи, відсутність інформації про загальний стан справ і про своїх близьких, повне припинення подачі електроенергії, води, дезадаптивне поводження постраждалих й інші чинники дуже сильно травмують психіку людини.

Психоневрологічні стреси в надзвичайних ситуаціях є специфічним проявом ураження людей у мирний час. Приблизно 10-15% постраждалих потребує стаціонарного лікування в психоневрологічних лікувальних закладах та не менше 50% - амбулаторно-поліклінічної допомоги. Організація психіатричної допомоги в районах стихійних лих та техногенних катастроф заслуговує особливої уваги. Її потребують не тільки постраждалі особи, а також родичі та близькі. Зафіксовані факти формування колективного ситуаційного психозу в період зустрічі членів родин загиблих та постраждалих з членами урядових комісій (м. Уфа, 1989 рік, близько 15 тисяч осіб).

Вираженість несприятливих психогенних реакцій зменшувалась у випадках дотримування широкої гласності, при повному інформуванні населення за всіма аспектами надзвичайних ситуацій. В цей же період визначений позитивний ефект приносила цілеспрямована медикаментозна терапія, що проводилася лікарями-психіатрами серед постраждалого населення району.

Психопатологічні розлади в екстремальних ситуаціях мають багато загального з клінікою психічних порушень, що розвиваються за звичайних умов. Проте тут є й істотні розходження. Внаслідок раптової появи багаточисельних чинників, що травмують психіку, різноманітні психічні порушення виникають одночасно у великої кількості людей.

Клінічна картина (за цих випадків) не має чіткого індивідуального характеру, а зводиться до невеликої кількості достатньо типових проявів. Не зважаючи на виникнення психогенних розладів, людина змушена продовжувати боротьбу з наслідками стихійних лих і катастроф, боротьбу за своє життя і життя близьких.

Психогенні розлади, які виникають серед людей в умовах надзвичайних ситуацій.

Напруження психоемоційної сфери і чинники. які її визначають в умовах НС.

Практично у кожної людини в складних, надзвичайних умовах виникає напруження психоемоційної сфери, що носить назву стресового стану. У відповідь на незвичну ситуацію в організмі людини виникають мимовільні реакції. Виділяють декілька форм напруження: інтелектуальна, емоційна, вольова, мотиваційна та ін.

Результатом психоемоційної напруги можуть бути такі стани організму, як збудженість, загальмованість, почуття страху, що переходить в паніку, почуття втоми, фрустрація.

Усі вище названі стани характеризуються порушеннями розумових процесів, емоційних і рухових реакцій.

На вираженість згаданих відхилень впливають такі чинники, як фізіологічна схильність, загальний рівень розвитку і інтелект, інформованість про виниклу ситуацію і звичний тип реагування на стрес. Важливе значення мають фактори або чинники, що привели до послаблення нервово-психічної сфери, до виникнення надзвичайної ситуації: фактичні і психоемоційні перевантаження, тривала монотонна діяльність або чекання, вимушена бездіяльність, недостатність (або надлишок) інформації, якість харчування, а також ступінь узгодженості роботи у колективі.

Типи реагування населення в умовах НС

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляються в різноманітних типах реагування. Спосіб реагування частіше усього заснований на попередньому етапі подолання важких життєвих ситуацій. Як правило, у перші години і доби після катастрофи у людей, в тому числі постраждалих, виникають такі стани:

• збудження, що проявляється підвищеною насторогою, неспокоєм, тривогою порушення, що виявляється в підвищеній сторожкості, тривозі, що переростає у частини людей в страх, страхітливість, панічний стан;

• гальмування, що зовні проявляється у зниженні розумової і рухової активності, відчуженості, у деяких людей - у ступорі;

• перехідні стани - розгубленість, подив, здивування, істерія.

Прояви виснаження нервово-психічних процесів

У частини людей незабаром відзначається почуття втоми в результаті виснаження, нервово-психічних стресів. У інших людей виникає стан фрустрації, тобто пригніченість і напруга, пов'язані з сприйняттям перешкод які не можна подолати. Для людини в такому стані не має значення існують чи не існують шляхи і засоби подолання перешкод. У такому стані вона відчуває пригніченість і напругу, тривогу, страх може ставати агресивною, лютою. Поведінка її спрощується - стає примітивною і нелогічною. Спостерігається прагнення уникнути складної ситуації і, як слідство цього, виникають немотивовані вчинки і дії.

Основні форми фрустрації:

• астенічна - апатія, почуття безсилля, пригніченість, непевність, хвороба й ін.;

• спінічна - роздратованість, гнів, агресивність.

Виразність і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних впливів і типу його реагування на стрес.

У окремих людей або груп осіб виникає психічний шок, що виявляється в двох формах: еректильній і ступорній.

Еректильна форма шоку характеризується збудженням, недоцільною діяльністю, метушливістю, реакціями втечі, в тому числі назустріч небезпеці, а ступорна - апатією, байдужістю, бездіяльністю.

Іншими, більш легкими проявами неадекватної поведінки можуть бути регресивна (неадекватна) ейфорія, примітивні (безглузді) дії і неупорядкована діяльність. У деяких осіб можливе виникнення таких істеричних реакцій, як сліпота, глухонімота, міркування на рівні дитячого віку, утрата чутливості, псевдопаралічі й ін.

Усі, названі вище відхилення, в поводженні спостерігаються в перші години екстремальної ситуації й у багатьох припиняються протягом найближчих годин, діб. На підставі аналізу землетрусів в Ашгабаді (1948 р.), Скополі (1963 р.), Ташкенті (1966 р.), Вірменії (1988 р.) встановлено, що протягом 2-24 годин відхилення в поводженні відзначені в усіх людей, включаючи частину тих, хто прибув для надання допомоги. Лікування седативними засобами і транквілізаторами потребувало все населення, яке було втягнене в надзвичайну ситуацію. У невідкладній психоневрологічній допомозі мали потребу до 10% людей, що перебували в зоні землетрусу.

Психоемоційні розлади тривалістю до 5-7 діб спостерігалися в 14-20%, а більш тривалий - у 10% населення.

У 55% травмованих осіб причинами ушкоджень були неправильні, неусвідомлені дії, обумовлені страхом або панічним станом. (Ю.Г. Зубарєв, 1990 р.).

Встановлено також, що в обстановці смертельної небезпеки, навіть в останні моменти перед загибеллю, частина людей не відчуває страху. Це більш характерно для людей, зайнятих виконанням своїх безпосередніх службових обов'язків.

Синдромами і нозологічні одиниці, які виникають при надзвичайної ситуації.

Головними синдромами та нозологічними одиницями, які виникають при надзвичайних ситуаціях, що психотравмує є наступні:

– Синдром псевдодеменції – необхідно розуміти істеричні розлади, на першому плані в яких виходять мимодія та миморозмова. Миморозмова – неправильні або навіть безглузді відповіді на запитання, але вони лежать завжди в площині заданих питань. Мимодія – стан подібний миморозмові, але в рухомій сфері. При псевдодеменції зовнішній вигляд хворого характерний: вилучені очі, беззмістовне обличчя, постійна дурна посмішка. Можлива ехомілія, коли хворі залежно від поведінки оточуючих повторюють їх міміку, сміються або похмурі. Є два варіанта псевдодеменції – депресивний та ажитований.

– Реактивні психози – протікають у вигляді гострих гіпокінетичних та гіперкінетичних форм як афективно-шокові стани, що виникають під впливом психічної травми, яка загрожує життю людини (землетрус, пожежа, повені, великі аварії, бойові дії тощо).

Однією із різновидів реактивних психозів є підгострі реактивні психози, які виникають після визначеного проміжку часу, який пройшов після психотравмуючого стану. За цей час людина встигає психологічно переробити ситуацію, що склалася. Тривалість цих розладів в цілому буває від декількох тижнів до 2-3 місяців. Підгострі реактивні психози перетікають у формах реактивної депресії, реактивного параноїду, реактивного галюцинозу, а також реактивно-істерічного та тривалого реактивного психозів, що існує до 6 місяців.

Психічні порушення у багатьох потерпілих поєднуються з травматичними ушкодженнями і змінами з боку внутрішніх органів.

Періоди розвитку психогенних розладів

Можна виділити, як правило, три періоди розвитку ситуації, за яких спостерігаються різноманітні психогенні розлади.

Перший - гострий період (фаза ізоляції) - характеризується раптово виниклою загрозою власному життю і життю близьких людей. Він продовжується від початку впливу уражаючих факторів до організації рятувальних робіт (хвилини, години). Екстремальна ситуація в цей період головним чином співвідноситься з вітальними інстинктами (самозбереження) і призводить до розвитку неспецифічних позаособистих психогенних реакцій, основу яких складає страх різноманітної інтенсивності. Спостерігаються переважно психогенні реакції.

У всіх учасників екстремальної ситуації вмикаються механізми психологічного захисту, що виявляється різноманітними типами реагування. Засіб реагування частіше за все ґрунтується на попередньому досвіді подолання важких життєвих ситуацій. У перші години і дні після катастрофи у людей, у тому числі і непотерпілих, виникають такі стани:

• порушення, що виявляється підвищеною сторожкістю і вразливістю, тривогою, що переростає у страх, страхітливість і панічний стан;

• гальмування, що зовнішньо виявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженістю, у деяких людей - ступором;

• перехідні стани - розгубленість, подив, здивування, істерика.

За даними Д.А. Джонсона (1989), у близько 70% осіб із психоемоційними розладами спостерігались порушення свідомості у вигляді синдрому деперсоналізації (відчуженість від самого себе, втрата індивідуальності). Такий стан виникає в момент розуміння смертельної небезпеки і зникає, як тільки усувається загроза життю (найбільше яскраво виявляється під час першого стрибку з парашутом, аварійної ситуації на автомобілі або іншому транспорті тощо). Це виявляється у сильному потоці почуттів, відчуттів, думок. Почуття і відчуття можуть бути взаємосуперечливими, а думки “працюють” на двох різноманітних рівнях свідомості: на однім рівні свідомості потерпілий намагається оцінити й опанувати критичною ситуацією, а на іншому (він наче “роздвоюється”), спостерігає себе й аварію відсторонено: нещасний випадок відбувається не з ним, а з кимось іншим. У цей час відзначається уповільнення ходу часу - він подовжується, а у свідомості проноситься низка минулих подій. Почуваючи себе приреченими, вони знаходяться в стані повного спочинку й умиротворення. Деперсоналізація, як і страх, страхітливість, дуже поширені серед важкопостраждалих.

Під час землетрусу і в першу добу по ньому в 90% постраждалих відзначаються виражені реактивні психічні розлади. Найкоротшими за тривалістю є раптово виниклі чіткі реакції, у вигляді ступорозних і субступорозних станів, що продовжуються від декількох секунд до декількох хвилин. Більш довгостроково виявляється своєрідний стан “психічної анестезії”. Він характеризується різким зниженням гостроти зорових і слухових відчуттів. Нерідко, особливо серед осіб молодого віку, у цей період виявляються короткочасні афективні звуження свідомості, що виявляються суттєвими руховими розладами, голосовими елементами, риданням, голосіннями, заламуванням рук, іноді брутальною лайкою. У деяких спостерігається своєрідний псевдоступорозний стан, що супроводжується крайньою замкнутістю. У деяких випадках виявляється розлад сприйняття часу, у вигляді його уповільнення.

Як крайній стан напруженості, виникає паніка, що охоплює одну людину або групу людей. Вона виявляється нестримною, неконтрольованою свідомістю, прагненням уникнути небезпеки. При цьому розум поступається місцем інстинктам. Стан паніки може передаватися іншим людям, набувати “епідемічних” властивостей. Паніка виникає, як правило, за умови недостатньої інформації про ситуацію і можливий характер поводження у ній. Поштовхом до паніки (і одним із її ознак) є прагнення якнайшвидше залишити небезпечну зону. У деяких людей через паніку з'являється стан, близький за зовнішніми ознаками до емоційного шоку: почуття приреченості і безвихідності.

У ряді випадків наслідки паніки можуть бути значно важчими, аніж наслідки лиха, що її спричинило. Наприклад, під час надання допомоги аварійному маломірному судну екіпаж і пасажири, охоплені панікою, кинувшись на один борт, можуть викликати його перекидання, хоча явної неминучості загибелі судна при цьому могло і не бути.

Для запобігання паніки необхідно:

• підготовка всіх категорій осіб до дії в екстремальній ситуації;

• формування в людей психологічної усталеності до емоційних і фізіологічних перевантажень;

• своєчасна і достовірна інформація про обстановку або аварію;

• високий рівень фахового підготовки.

Ліквідації паніки сприяє:

• особистий приклад керівника, його чіткі і письмові команди, холоднокровність;

• відволікання уваги людей від джерела страху;

• орієнтація керівника на групу людей, що зберегли спроможність контролювати свої дії;

• поділ людей, охоплених панікою, на дрібні групи;

• вселяння впевненості, що потерпілих не залишать у біді і їм буде надана допомога.

В другому періоді, що протікає під час розгортання рятувальних робіт, за образним висловом, починається “нормальне життя в екстремальних умовах”. У цей час у формуванні стану психічної дезадаптації і психогенних розладів велике значення мають особливості особистості потерпілих, усвідомлення ними того, що сформована обстановка є їх життя безпечною. Виникають нові стресові ситуації, пов'язані з втратою або смертю рідних, роз'єднанням сім'ї, втратою житла, майна тощо. Важливим елементом пролонгованого стресу в цей період є очікування вторинних впливів, розбіжність очікування із результатами рятувальних робіт, необхідність ідентифікації загиблих родичів. Психоемоційна напруга, характерна для початку другого періоду, заміняються з його завершенням, як правило, підвищеною стомлюваністю і “демобілізацією” з астенодепресивними проявами. Люди виглядають безвладними, млявими й втомленими, здебільшого малорухомі, нічим не займаються. Коли мова заходить про стихійне лихо, вираз осіб стає сумним, з'являються сльози на очах. З’являються сонливість вдень і безсоння вночі. Рухова активність, довільна діяльність - мінімальні. Вони можуть подовгу сидіти в житловому наметі, не змінюючи положення тіла, на те, що діється навколо, майже не реагують (за їх словами, “усе припадає робити, долаючи себе”).

Особливе місце займають психічні розлади у осіб, що отримали травми і поранення. У таких випадках потрібно зробити кваліфікований диференційно-діагностичний аналіз щодо виявлення причинно-наслідкових зв'язків психічних порушень як безпосередньо з психогеніями, так і з отриманими ушкодженнями (черепно-мозкова травма, інтоксикація внаслідок опіку тощо).

У третьому періоді, що починається після евакуації потерпілих у безпечні райони, у багатьох відбувається складне емоційне і когнітивне переосмислення ситуації, оцінка власних переживань і відчуттів, своєрідна “калькуляція” втрат. При цьому набувають актуальності чинники, що психогенно травмують, обумовлені зміною життєвого стереотипу, проживанням у зруйнованому районі або в місці евакуації. Стаючи хронічними, зазначені чинники сприяють формуванню стійких психогенних розладів. У цих випадках спостерігається “соматизація” багатьох невротичних станів, “невротизація” і “психопатизація”, пов'язані з усвідомленням важкості наслідків наявних травматичних ушкоджень і соматичних захворювань. У більшості з тих, хто отримав ті або інші механічні ушкодження, відзначаються різного ступеня виразності психогенні реакції, що відбивають рівень і стан психічної дезадаптації. Найважливішим її показником є нестача “ступенів свободи” адекватного і цілеспрямованого реагування на ситуацію, що психотравмує: від психологічно зрозумілих, за суттю, захисних фізіологічних реакцій до виражених патологічних станів.

З урахуванням можливого розвитку тих або інших психічних порушень у цей період має значення наявність або відсутність видимих, сенсорних (ті, що відчуваються) проявів катастрофи. Так, під час ураганів, сильних землетрусів і вибухів життєво небезпечна ситуація цілком конкретна. Вона визначається розумінням невідворотності катастрофічного кінця, що породжує неспецифічні позаособисті афективно-шокові реакції, основу яких складає страх різноманітної інтенсивності. Інша ситуація спостерігається за відсутності під час аварії зовнішніх ознак загрози життю і здоров'ю. При цьому психогенні реакції розвиваються тільки внаслідок усвідомлення постраждалими ще не існуючого, але вже очікуваного ураження.

У перший період аварії на Чорнобильській АЕС гострі реактивні стани відзначалися головним чином у тих жителів прилягаючих до АЕС районів, що були позбавлені конкретної інформації, але мали визначені фахові знання про можливості радіаційного ураження .

В другому періоді визначалися більш різноманітні, ніж на момент катастрофи і безпосередньо після неї, психічні розлади. Причому основне місце займали не афективно-шокові, а адаптаційні реакції, поліморфні невротичні розлади (серед яких переважали фобії), а також особисті декомпенсації (особливо за наявності істеричних акцептуацій характеру).

У третьому періоді переважали різноманітні, оформлені клінічно, стійкі граничні форми психічних розладів і психосоматичних розладів. При цьому розвивалися різноманітні невротичні і неврозоподібні стани. У ході обстеження 300 жителів сільських районів Білорусі, які мешкали протягом трьох років у потерпілих в результаті аварії на Чорнобильській АЕС районах, виявлено, що лише у 5% із них були відсутні психогенні розлади.

Близько 40% випадків характеризуються атипічними, так званими посттравматичними стресовими розладами. В узагальненому вигляді вони виражаються зниженням ініціативи, загостренням реакцій на подразники, пов'язаних з основним чинником, що травмує, зміною відношень із навколишнім середовищем, формуванням стійких ідей звинувачення винуватців того, що трапилося

Більш масовий характер в осередку ураження мають більш легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції (тримтіння кінцівок, усього тіла, блідність або почервоніння окремих ділянок шкіри й інш.), психосоматичні синдроми і захворювання: тахікардія або брадікардія, підвищення артеріального тиску, непритомні стани, озноб, судорожне посмикування окремих груп м'язів, шкірний висип. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарда, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди й ін. У осіб з відхиленнями в психічній сфері можливі гострі і підгострі психотичні розлади: реактивні депресії, галюцинози, марення, епілептичні приступи.

Класифікація постраждалих за ступенем розладу психіки в умовах НС

Таким чином, в екстремальній ситуації усіх людей умовно можна розділити на три групи:

• 1-а група - особи із ситуативними розладами поведінки, у яких відзначається реакція напруги, тривога, страх і нервова демобілізація, які не досягають ступеню психоемоційного розладу і продовжуються 2-24 години;

• 2-а група - особи з пороговими станами типу псевдоневрозів і синдромами соматичних порушень;

• 3-я група - особи з психотичними порушеннями.

Особи всіх трьох груп потребують екстреної медичної допомоги. Особи 2-ї і 3-ї груп потребують термінової госпіталізації і кваліфікованого (спеціалізованого) лікування.

Успіх екстреної медичної допомоги забезпечується якістю підготовчих заходів як серед медичних працівників, так і серед населення.

У районі стихійного лиха винятково важливе значення буде мати медичне сортування по принципу клінічної діагностики на основі достовірних і ймовірних ознак, виявлених відхилень в психоемоційній сфері.

Оскільки усі особи, які вижили після катастрофи (аварії, стихійного лиха) мають відхилення в поводженні, а значна частина - психоемоційні розлади, вони будуть мати потребу у прийомі седативних засобів і транквілізаторів.

Надалі через можливість психічної дестабілізації - розвиток фобій, депресій, психосоматичних порушень - більшість людей, що перенесли наслідки стихійних лих, аварій, катастроф, будуть тривалий час потребувати спостереження психіатра (протягом 1-5 років).

Організація психіатричної допомоги на етапах медичної евакуації

Першочерговим завданням тих, хто надає першу медичну допомогу є виділення постраждалих, що знаходяться в гострому психічному стані, насамперед у стані психомоторного збудження, забезпечення їх безпеки і безпеки поряд з ними, ліквідація обстановки розгубленості, виключення усілякої можливості виникнення масових панічних реакцій. Спокійні, зважені, упевнені дії медичних працівників, що надають першу медичну допомогу, мають особливо велике заспокійливе значення для тієї частини населення, у якої є субшокові (субефективні) психогенні реакції.

Перша медична допомога в основному зводиться до заспокоєння, задоволення фізіологічних потреб: гаряча питна вода, якщо необхідно - зігрівання. При руховому збудженні, неадекватних діях, як крайня міра, можлива фіксація до ношей санітарних з використанням лямок і підручних засобів. При цьому необхідно стежити за кровообігом у кінцівках. Можна давати заспокійливі мікстури (валеріани, глоду, з бромом і ін.).

При наданні першої медичної допомоги варто також звернути увагу на виділення хворих, що знаходяться в гострому психотичному стані, забезпечити безпеку самих пацієнтів і оточуючих, попереджувати взаємовплив та виникнення масових панічних реакцій. При психомоторному збудженні у випадку відсутності розладів серцево-судинної діяльності рекомендується внутрішньом`язово вводити аміназин - 2-4 мл 2,5% розчину; тізерцин - 2-4 мл 2,5% розчину; седуксен - 2-6 мл 0,5% розчину; у ряді випадків - тимчасова фіксація до ношей санітарних, ліжка і т.п. При пароксизмальних діскінезіях внутрішньом`язово вводять кофеіну-бензоат натрію - 1-2 мл 10% розчину; призначають циклодол у таблетках - 0,004-0,01 г; паркопан - 0,005-0,01 г на добу. При наявності супутньої соматоневрологічної патології бажано прийняття відносно низьких доз психотропних препаратів, особливо аміназину (тому що він знижує артеріальний тиск і може викликати ортостатичний колапс). У таких випадках можливе використання потенціюючої дії димедролу (1-3 мл 1% розчину) і магнію сульфату (5-10 мл 25% розчину), які вводять у суміші з нейролептиками і транквілізаторами.

При психомоторній загальмованості (ступорі) показані внутрішньовенні ін'єкції кальцію хлориду (10-30 мл 10% розчину), внутрішньом`язове введення малих доз аміназину (1 мл 2,5% розчину), тізерцину (1 мл 2,5% розчину); седуксену (1-2 мл 0,5% розчину). При необхідності психофармакологічні засоби сполучаться із серцево-судинними і дихальними препаратами. Велике значення має психотерапевтична потенційована дія призначуваних препаратів.

Усі постраждалі з психічними розладами направляються в медичні заклади ( у першу чергу особи, що знаходяться у стані психомоторного збудження, особливо у випадку його сполучення з механічним і термічним ураженням). Цих постраждалих бажано евакуювати санітарним або пристосованим транспортом у положенні лежачи, фіксованими до нош санітарних і з супроводжуючим.

Перша лікарська допомога постраждалим з психогенними порушеннями надається бригадами екстреної медичної допомоги (ЕМД). Вони призначені для прийому і медичного сортування уражених, надання їм першої лікарської допомоги, тимчасової ізоляції інфекційних з психогенними збудженнями хворих, проведення часткової санітарної обробки, підготовки уражених до подальшої евакуації.

Медичне сортування і надання першої лікарської допомоги постраждалим з психогенними порушеннями, як уже було сказано, повинні здійснювати терапевти, хірурги, інші спеціалісти, що мають належну підготовку.

Все це ускладнює дослідження даної категорії постраждалих і встановлення чіткого нозологічного діагнозу. У подібній ситуації особливістю тактики надання психіатричної допомоги являється синдромологічний принцип медичного сортування. Рішення відносно того або іншого постраждалого при медичному сортуванні приймаються на основі визначення основного психопатологічного синдрому.

Критеріями синдромологічного сортування є: стан свідомості (змінена або ясна); особливості мислення (є або немає неправильного, маревного судження); стан рухової сфери (є або немає рухове занепокоєння, загальмованість); особливості емоційного стану (депресія, тривога, страх і ін.).

Усі особи з вираженими порушеннями свідомості, мислення з руховим занепокоєнням, депресією після надання першої лікарської допомоги (яка полягає в заспокоєнні, дачі заспокійливих мікстур, внутрішньом`язовому введенні 2,5% тізерцину (2,0-3,0 мл); 0,1% феназепаму (2,0 мл), літичної суміші: 2,5% аміназину (2,0-3,0 мл) або левомепровазину (2,0 мл), 1% димедролу (3,0 мл), при відсутності гіпотонії - 25% магнію сульфату (5,0 мл), підлягають направленню в психоневрологічний стаціонар. Особам з вираженою симптоматикою при відсутності чітких порушень свідомості, мислення, рухової сфери й емоційних розладів надається перша лікарська допомога і частина з них може затримуватися в медичних підрозділах догоспітального етапу на короткий термін (до доби) для лікарського спостереження.

У випадку видужання (поліпшення) вони повертаються до виконання звичайних обов'язків, при наростанні психопатологічної симптоматики - евакуюються в психоневрологічний стаціонар.

Медичне сортування на першому етапі евакуації

У процесі медичного сортування на першому (догоспітальному) етапі медичної евакуації постраждалих з психогенними розладами доцільно віднести до однієї з таких сортувальних груп:

1. Ті, що представляють небезпеку для себе і навколишніх. До цієї групи ще на розподільному посту (РП) включаються особи з психогенними порушеннями, які супроводжуються психотичними і різноманітними соматичними (інтоксикаційними, травматичними й ін.) розладами, що потребують спеціальної санобробки.

2. Тих, що мають потребу в невідкладних заходах першої лікарської допомоги. Це, головним чином, особи, що знаходяться в гострому психотичному стані і психомоторному збудженні. Ті постраждалі, у яких гострий психотичний стан не вдається купірувати психотропними засобами в сортувально-евакуаційному відділенні, направляються в психоізолятор.

3. Потребуючих медичної допомоги, що може бути відкладена за часом і надана на послідуючому етапі медичної евакуації, у психоневрологічній лікарні (відділенні). Ці постраждалі після відповідної підготовки направляються в евакуаційні підрозділи.

4. Постраждалі з найбільш легкими формами психогенних розладів, які після введення заспокійливих засобів і короткострокового відпочинку можуть бути повернуті до трудової діяльності.

Виділення останньої групи, що може бути досить великою, надзвичайно важливо. По-перше, це забезпечить можливість додаткового підключення до рятувальних і невідкладних аварійно-відновлюючих робіт значної кількості людей, по-друге, виключає нераціональне використання евакуаційних-транспортних засобів для їхньої евакуації в лікувальні заклади другого (госпітального) етапу медичної евакуації, по-третє, суттєво знижує завантаження психоневрологічних лікарень (відділень).

На всіх етапах розвитку екстремальної ситуації психіатрична допомога повинна бути тісно пов'язана з загальною медичною допомогою, вона має забезпечити безперервність і наступність профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів.

На першому етапі основною організаційною ланкою медичної, у тому числі і психіатричної допомоги, є спеціалісти швидкої медичної допомоги і персонал збережених в зоні катастрофи медичних закладів. При цьому необхідно підкреслити, що вони не спроможні надати необхідну допомогу усім нужденним у ній. Тому, як і інші види загального і спеціалізованого медичного забезпечення, психіатрична допомога повинна плануватися в розрахунку на спеціалізовані бригади, що оперативно направляються до району НС.

Особливістю тактики психіатричної допомоги в аналізований період є обов’язкове встановлення нозологічного і синдромального діагнозу, достатній поділ потерпілих на хворих із психотичними розладами й на осіб, у яких психічні зсуви не сягають такого рівня. Основне завдання полягає в забезпеченні безпеки не тільки самим постраждалому з активними психічними порушеннями, але і людей, що їх оточують. У процесі медичного сортування оцінюються стан свідомості (порушено - не порушено), рухові розлади (психомоторне збудження - ступор), особливості емоційного стану (тривога, депресія тощо). Важливо своєчасне виявлення й евакуація охоплених страхом панікерів та істеричних особистостей, що складають групу підвищеного ризику виникнення паніки.

З моменту початку рятувальних робіт поруч зі швидкою і невідкладною психіатричною допомогою, що надається переважно спеціалізованими і мобільними психіатричними бригадами, доцільно створювати при амбулаторно-поліклінічних закладах та лікувальних стаціонарах у зоні НС психіатричні (психотерапевтичні) кабінети. У цей період евакуаційне психіатричне відділення почне виконувати і функції відділення для діагностики і короткочасного лікування (протягом декількох діб) осіб із граничними формами нервово-психічних розладів.

За відносної стабілізації ситуації психіатрична і медико-психологічна допомога надається, головним чином, тим, хто за нею звертається. Одним із найбільш перспективних шляхів купування психогенних розладів у перший період будь-якого стихійного лиха або техногенної катастрофи і підтримання серед постраждалих оптимального рівня працездатності в екстремальних умовах, є використання фармакологічних засобів, що сприяє швидкому відновленню порушених психічних реакцій. Це обумовлено рядом обставин: дефіцитом часу у лікаря, доступністю медикаментозної терапії в польових умовах, можливістю надання допомоги максимальній кількості людей і, нарешті, тим, що дія психотропних засобів не тільки полегшує використання інших лікувальних методів, вже сам факт прийому препарату в зазначених умовах має психотерапевтичне значення.

Найбільш універсальним терапевтичним ефектом характеризуються транквілізатори й антидепресанти з дією, що транквілізують. Починаючи з другого періоду, з'являється можливість проведення диференційованої психотерапії.

Оскільки майже усі, хто вижив після катастрофи, мають відхилення психоемоційної сфери, вони потребують прийому седативних засобів і транквілізаторів за призначенням лікаря. Через можливість психічної дестабілізації (розвиток фобій, депресії, психосоматичних і поводжених порушень) більшість людей і надалі будуть відчувати потребу консультування та лікування лікарем-психіатром протягом 1-5 років.

Евакуація осіб з психогенними розладами з медичних підрозділів догоспітального етапу в психоневрологічний стаціонар повинна вестися спеціальним санітарним або іншим пристосованим для цих цілей транспортом. Вкрай необхідно, щоб з кожною машиною слідував супроводжуючий медичний персонал, забезпечений необхідними медикаментами (р-нами аміназину, левомепровазину, димедролу, готовою літичною сумішшю та інш..), стерильними шприцами і голками, предметами догляду за хворими, перев'язувальними матеріалами, питною водою і інш..

На всіх етапах надання медичної допомоги одним із вирішальних чинників являється психотерапія. Вона повинна включати як психологічну, так і психотерапевтичну роботу з хворим, а також з членами його мікрооточення (сім'я, виробничий колектив, близькі). При реакціях адаптації в межах резерву особистості і помірно виражених невротичних розладах проводиться раціональна психотерапія, в поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами, рефлексотерапією, прийомом адаптогенів, ноотропів, якщо показано - малих доз транквілізаторів і психостимуляторів. При стійких невротичних станах диференційовані схеми індивідуальної і групової психотерапії включають раціональну непряму психотерапію, аутотренинг. Їх метою є корегуючий вплив на різноманітні рівні психічного відображення хвороби: почуттєвий, емоційний, інтелектуальний, мотиваційний. При цьому ведеться боротьба проти заглиблення пацієнта в хворобу, виробляються ефективні форми соціально-детермінованого психічного реагування на ситуацію, пов'язану з катастрофою і змінами в значимому для хворого оточенні, активізуються адекватні компенсаторні механізми особистості. Психотерапевтичні бесіди повинні бути спрямовані на розширення «ступеню свободи» і цілеспрямованого реагування в умовах ситуації, що психотравмує, збагачення зв'язку зі світом, подолання так званої безпомічності. При проведенні психотерапії основні, ведучі мотивації наповнюються утриманням більш високого порядку, усуваються депресивні тенденції й інші конкретні прояви психічних розладів, підвищується повсякденна активність і ступінь включення в боротьбу з хворобою, працездатність і фрустраційна толерантність, змінюється рівень самооцінки, оцінка своїх можливостей і бажань.

У комплексі лікування самостійне, а також позитивне значення в плані зниження доз психотропних препаратів має рефлексотерапія, фізіотерапія, санаторно-курортне лікування, нетрадиційні методи лікування.

Профілактика психічних розладів при катастрофах відповідно до узвичаєних установок може бути розділена на первинну, вторинну, третинну.

Первинна профілактика полягає у ранньому виявленні описаних вище чинників, що привертають, і механізмів психопатології, що запускають, а також проведенні превентивних лікувально-профілактичних заходів з метою їх виявлення. При цьому здійснюються підтримуючі лікувальні курси. Третинна профілактика проводиться з метою запобігання різноманітних форм патологічного розвитку особистості. Для цього аналізуються особливості чинників ризику, що стосуються структури особистості і патогномотичних їй значимих ситуаційних моментів. Здійснюються заходи щодо дезактуалізації останнього і переорієнтування особистості на позитивні відношення.

При проведенні аналізу щодо організації і надання медичної допомоги на догоспітальному етапі при психічних порушеннях внаслідок аварій, катастроф і стихійних лих можна виділити основні напрямки, по яких, швидше за все, варто очікувати удосконалення медичної допомоги. До них можна віднести:

• розробку екіпірування, спеціалізацію бригад, загонів і команд, у т.ч. психоневрологічного профілю і здійснення тренувального процесу з залученням регіональних і територіальних служб;

• участь у дослідженні і розробці нових інтенсивних технологій і методик надання медичної допомоги, удосконалення клінічних протоколів і документації;

• пошук, вивчення і впровадження нових лікарських засобів, призначених для використання в умовах надзвичайних ситуацій.