1.2 Загальна характеристика діалогу «Бенкет»

А.Ф.Лосєв поділяв творчість філософа на чотири періоди і відносив «Бенкет» до зрілого періоду, який припадає на 70-60-ті роки IV століття до н.е. разом із такими творами, як «Федр», «Тімей», «Федон» та ін.² Ця праця є, безсумнівно, однією з найвизначніших в усій платонівський філософії, проте вона викликала багато хибних інтерпретацій в силу своєї літературної композиції. Адже Платон, окрім філософа, є надзвичайно тонким стилістом, в творах якого гармонують риси істинної поезії та чистого мистецтва. «Людська мова не в силі оцінити – ні засобами наукового аналізу, на ретельно підібраними парафразами – вищої досконалості платонівського мистецтва, проявленого ним в «Бенкеті»³.

На перший погляд діалог може здатися лаконічним і простим, зведеним до майже художнього твору. Проте таке твердження заводить читача в оману, адже первинним у цьому творі, безсумнівно, є філософський зміст ідей, а художнє оздоблення – лише майстерний спосіб поглибити їх сприйняття.

Самою назвою Платон показує, що цей діалог не подібний до попередніх його творів, адже сюжет його не сконцентрований навколо однієї постаті і він в меншій мірі нагадує діалектичну драму. Ще більше він не схожий на твори, спрямовані на вирішення конкретного наукового питання, як то “Парменід” та “Теетет”. “Бенкет” - це не діалог у загальноприйнятому значенні цього слова. Це змагання знатних мужів у красномовстві на святі поета Агафона з приводу його перемоги на літературних змаганнях. Аналогічний сюжет використав сучасник Платона – письменник і політичний діяч Ксенофонт Афінський. Проте, у Ксенофонта твір спрямований швидше на увіковічнення пам’яті про духовні злети Сократа і в меншій мірі проявлений в авторському підході до інтерпретації головної теми.

Самим вибором місця Платон створив ідеальне обрамлення для вирішення проблеми Ероса. Традиційно бенкети були для греків місцем, де віддавались справжній чоловічій ареті і де її возвеличували у формі віршів і піснеспівів.

Діалог відзначається стрункістю побудови. Кожен промовець по черзі веде мову про Ероса. Перші п᾽ять промов не є основними, а швидше пропедевтичними. Вони виражають правильні принципи, проте хибно прикладають їх до дійсності. Головне слово за Сократом, який у своїй промові, звісно, маніфестує справжню філософську позицію Платона. Із уст Алківіада — сьомого мовця — звучить висловлювання тотожне шостому, але у ньому Ерос уже прославляється у його конкретному прояві — так, як він постає через життя самого Сократа.

Якщо вважати два останні виступи за остаточне вираження поглядів автора, то залишається розібратися, що ж такого сутнісного несуть в собі перші п᾽ять промов.

Розділ іі. Послідвний аналіз п’яти промов та їх значення в діалозі

2.1 Промова Федра

Першою перед нами постає промова Федра. До її побудови він підійшов як справжній софіст, дотримуючись основних традицій мистецтва риторики. У прозовій формі він ніби кидає виклик поетам того часу, які уже зовсім забули про таке величне божество, як Ерос, хоча й оспівувати Богів — це їхнє головне покликання. У своєму виступі (178b – 180b) Федр посилається на древніх поетів таких, як Гесіод, Акусілай, Парменід. Із їхніх свідчень він виводить, що Ерос — один з найдавніших богів, адже жоден із названих не згадує про його батьків. Лише Гесіод говорить, що спочатку був Хаос (178b). Саме давнє походження божества відіграє ключову роль у цій частині діалогу. Ерос був завжди, він — найстаріший із богів. Проте далі Федр сходить до моралізаторства у описі його функцій. Він вбачає в Еросі основний поштовх до налагодження політичних відносин : без нього не можливою є дружба, держава і саме суспільство. З Еросом в силу його надзвичайного значення і цінності оратор пов᾽язує також ідею самої чесноти. Він стверджує, що закохані, як ніхто інший, здані на гідні, благородні вчинки, адже погляд їхніх обранців слугує найкращим стимулом для здійснення подвигів. “Бо закоханий, мабуть, легше пережив би, якби всі бачили, як він покидає бойовий стрій чи кидає зброю, - всі, тільки не той, кого він любить”(180b). Тут можна помітити у Федра певний ухил до чуттєвого, деспотичного відношення до коханого.

Загалом, перший мовець, як бачимо, не є аж надто оригінальним у своїх поглядах. Він, як і прийнято в тогочасному грецькому суспільстві описує Ероса швидше як особистість, наділяючи його психологічними характеристиками. Федр не намагається дати повного, точного визначення Еросу і тим більше, визначити його види. Проте, незважаючи на певну хаотичність, надмірну інтуїтивність та слабкість вислову Федра – він все ж наводить важливі тези, які згодом будуть розроблятися в діалозі. Роль Федра тут непересічна – адже саме він, втілюючи в собі певну наївність та віддаленість від істинної природи Ероса, мусить вчитися на промовах інших ораторів. Він мусить слухати своїх співрозмовників і робити конструктивні висновки, вносити зміни у власні погляди і наближатися до пізнання істини.