Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

ІГСН

Кафедра соціології та соціальної роботи

Індивідуальна робота

з курсу «АНТИГНОБЛЕННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ»

на тему:

«Дискримінація дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування»

Виконала:

Ст.групи СР-41

Курилишин Т.

Перевірив:

канд. псих. н. доц.

Вінтюк Ю. В.

Львів 2015

ВСТУП

В останні роки в Україні катастрофічно зростає кількість дітей, які за певнихобставин лишаються поза сімейним вихованням, позбавляються батьківської опіки.

Причин тому безліч, і не обов’язково це смерть батька чи матері. Якщо подивитися, ми бачимо сьогодні стільки обездолених дітей, як вони крокують по життю без батьківської опіки, як мріють про сім'ю, про той затишок, якого бракує для того, щоб просто відчувати радість та тепло. Тому, хто виріс у родині, важко уявити, що відчуває маленька дитина, яка залишилась без батьків. Майже безпорадна, без батьківської підтримки і любові, вона залишається наодинці із складними життєвими проблемами. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п'ють, або перебувають у місцях позбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, в оточені інших дітей, на вокзалі, в залишених будівлях.

За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З'явилася нова категорія дітей, яких звично називають "діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки. Серед дітей, які перебувають на обліку в органах опіки і піклування, лише десяту частину становлять біологічні сироти, решта – це діти, які стають сиротами при живих батьках, так звані соціальні сироти. Не можна стверджувати, що феномен “виходу” дитини із рідної сім’ї виник лише останнім часом. Батьків позбавляли батьківських прав через асоціальні прояви, пияцтво, наркоманію, недостатню увагу до власних дітей і раніше. Та останнім часом, в умовах зубожіння переважної частини українського населення, загострюються кризові явища в сім’ях, насамперед неповних, багатодітних, малозабезпечених.

Історичні передумови

Права дитини в Україні на даний час реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей, нестабільності, що негативно позначається на розв’язання проблем захисту дітей. Наприкінці XX ст. становище дітей значно погіршилося, з’явилася тенденція до збільшення кількості соціальних сиріт. Хоча причини, з яких діти позбавляються батьківського піклування та виховання, досить різні, проте наслідок один – дитина позбавляється конституційного права на сімейне виховання та батьківське піклування.

У розвитку цього негативного соціального явища в Україні можна виділити три періоди. Це початок століття, коли внаслідок першої світової війни та революції дитяча безпритульність набрала загрозливих форм. Це 40-50 роки, коли на вулиці знову залишились мільйони дітей, чиї батьки загинули в роки Великої Вітчизняної війни, або померли від ран після війни. І третій період триває з початку – 90 років, коли у зв’язку із трансформаційними змінами, що стались в Україні, дитяча бездоглядність а з нею і безпритульність знову набули масового характеру.

Основними причинами бездоглядності, а відтак і потрапляння дітей на

вулицю є: матеріальна неспроможність сім’ї утримувати дітей,жорстокі форми виховання дітей у таких сім’ях, часті побиття, психологічні знущання;наростання психологічної кризи між дітьми та батьками у звичайних сім’ях аж до втечі дітей з дому; криза сімейних цінностей, відокремлення подружнього життя від батьківства,неспроможність сім’ї виконувати виховні функції, внаслідок чого зростає кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують влаштування.

Проживання безпритульних і бездоглядних дітей поза сім’єю, у підвальних приміщеннях, на вокзалах, ринках, переходах, в антисанітарних умовах спричиняє загрозливу ситуацію для їх здоров’я, а збільшення їх чисельності становить певну загрозу для суспільства. Неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, поповнюють їх лави.

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації,тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.

Тому, враховуючи сучасну ситуацію із безпритульними і бездоглядними “дітьми вулиці”, слід невідкладно і терміново впроваджувати в життя програми із забігання виходу дітей на вулицю та повернення “дітей вулиці” в їхні родини. Від ставлення держави до дітей, до їхніх прав, розуміння їхніх потреб, проблем, інтересів залежить доля кожної дитини і розвиток суспільства в цілому.

     Слід пам’ятати, що дитинство є найважливішим, самобутнім і неповторним періодом у становленні особистості. Саме в дитинстві закладаються фундаментальні якості особистості, які в майбутньому забезпечують її психологічну стійкість, позитивні моральні орієнтації, життєздатність, цілеспрямованість. Ці духовно-моральні основи не з’являються спонтанно, вони потребують позитивного соціального оточення, родинних зв’язків, позитивних прикладів і любові батьків.