Місце перекладу на рідну мову в роботі над текстом

При роботі над текстами підручника перед вчителем постає таке важливе питання: в якій мірі треба викори­стовувати переклад на рідну мову?

У практиці навчання іноземної мови можна іноді зу­стріти дві помилкові тенденції в розв'язанні цього пи­тання. Перша — це надмірне використання перекладу; учитель вважає, що все, що учні читають, треба негайно

171

перекласти. В результаті учні багато разів переклада­ють ті самі речення, а це призводить до марної затрати часу і до неправомірного домінування рідної мови на уроках.

Друга — повне ігнорування перекладу. Учитель не вважає за потрібне упевнитися в розумінні учнями окре­мих слів, речень, абзаців, він вважає, що неясна догадка про зміст прочитаного краща, ніж точне розуміння за допомогою перекладу.

Звичайно, таке приблизне, неточне розуміння тексто­вого матеріалу аж ніяк не задовольняє вимог, що став­ляться перед шкільним викладанням іноземної мови.

Учні повинні точно розуміти те, що вони читають, а це неможливо без ясного розуміння як лексичних, так і граматичних елементів писемної мови, яку вони сприй­мають. Учні повинні уміти перекласти кожне речення і розуміти значення всіх складових елементів цього ре­чення.

Сказане аж ніяк не означає, що учителеві треба на кожному кроці перевіряти уміння учнів перекласти те, що вони читають. Переклад потрібний лише тоді, коли в учителя нема впевненості в тому, що учні досить чітко усвідомлюють зміст читаного. Отже, мова йде про пере­клад важких для учнів уривків тексту,— уривків, що містять нові, недостатньо засвоєні мовні явища. А коли учні читають те, що вони добре засвоїли, потреби в пере­кладі немає. Звичайно, таке розв'язання поставленого питання можливе при умові, шо вчитель добре знає, як учні засвоїли вивчений матеріал і вміє знаходити в тексті саме ті речення, розуміння яких треба пере­вірити.

Дуже велике значення для успішного здійснення цих настанов має додержування учнями такого правила: як­що якесь речення, урино*' у тексті він не зрозумів, потріб­но відразу ж запитати учителя про його значення.

Учні лише тоді будуть звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів, коли бачитимуть доброзичливе ставлення до себе і відсутність негативної реакції з його боку.

При такій організації роботи вибір «астин тексту, які треба перекласти, значно полегшується. Учитель може бути впевнений, що учні своїми запитаннями допоможуть йому виявити важкі для них уривки. До речі, сказане не

172

означає, що учитель обов'язково сам перекладає незро­зуміле. Найчастіше учитель навідними запитаннями, на­гадуванням допомагає учням самим подолати ці труд­нощі.

Види навчального читання

Читання — це складне вміння. Щоб учні оволоділи ним, треба застосовувати систему вправ, які б, з одного боку, розвивали окремі навички, з яких складається уміння читати, а з другого,— синтезували їх у навчанні зрілого читання.

Зріле читання передбачає досконалу техніку читання. Це означає блискавичне асоціювання графічних образів слів, словосполучень з їх звучанням, правильний поділ тексту в процесі читання на мовні такти, тобто на групи слів, зв’язані у вимові, точне ритмомелодійне оформлення. Тому читання вголос можна виділити як окремий вид роботи, що його використовує вчитель у різних дозах на всіх етапах навчання

Читання вголос створює грунт для читання про себе. Останній вид читання характеризується відсутністю зовнішнього озвучення, швидкістю сприймання змісту тексту. Розвиток уміння читати про себе і є основною метою навчання читання.

Продовжуючи перелік різних видів навчального читання, треба спинитися на синтетичному читанні і читанні з елементами аналізу. Синтетичне читання характеризується тим, що читач безпосередньо сприймає зміст без опосередкуючих міркувань, зв’язаних з аналізом лексичних, граматичних явищ тексту.

При читанні з елементами аналізу читач час від часу спиняється, щоб шляхом аналітичного розгляду певних лексичних, граматичних явищ досягти розуміння речень, уривків, які він не може зрозуміти одразу.

Аналітична робота над текстом розвиває навички синтетичного читання, вона також готує учнів до розуміння важких текстів, читання яких здійснюється за допомогою словника.

Зрозуміло, що синтетичне і аналітичне читання можуть здійснюватися як при читанні вголос, так і про себе.