16. Пелопоннеська війна.

Війну почали фіванці, які напали у квітні 431 р. до н.е. на Платеї, що входили до Першого Афінського морського союзу. У червні 431 р. до н.е. спартанці вторглися в Аттику. Але завдяки Довгим стінам афіняни зуміли відстояти місто. Вторгнення спартанців в Аттику завдало відчутного удару по господарству, а епідемія підірвала воєнну міць Афін. Афіняни захопили опорний пункт Пілос. Їх підтримали давні вороги Спарти мессенці. Спарта опинилась на межі поразки. У таких складних умовах спартанський полководець Брасід вдався до нестандартного рішення. Він переніс центр протистояння на північ Греції (півострів Халкідіка), здійснивши туди воєнну експедицію з метою відірвати від Афін її союзників. У битві при Амфіполі (жовтень 422 р. до н.е.) спартанці перемогли афінян. Сили сторін були вичерпані. У 421 р. був укладений мирний договір, який передбачав повернення сторін до передвоєнного стану. Але мир фактично став перемир`ям. Уже в 420 р. до н.е. на чолі Афін став племінник Перікла Алківіад, прихильник війни проти Спарти. Він підтримав заколот деяких союзників Спарти і виступав за організацію воєнної експедиції на Сицилію для завоювання Сіракуз. . У 413 р. до н.е, спартанці вторглися в Аттику, перетворивши місто Декелею на свій опорний пункт, з якого здійснювали набіги на околиці Афін. За назвою цього міста другий етап Пелопоннеської війни отримав свою назву –Декелейський. Афіни опинились у край складному становищі. Скориставшись цим проспартанськи налаштовані великі землевласники здійснили переворот і встановили владу 400 знатних олігархів. Число афінських громадян було скорочено до 5 титсяч. Проте їх спроби укласти мир зі Спартою закінчилися провалом. У 406 р. до н.е. біля Аргінузських островів неподалік о.Лесбоса відбулася величезна морська битва, в якій афіняни здобули блискучу перемогу. Але ця перемога виявилась останньою. Вже наступного року видатний спартанський полководець Лісандр вщент розгромив афінський флот. Після такою поразки від Афін відкололися всі союзники, крім Самоса. Спарта знову блокувала всі морські торгівельні шляхи Афін. Щоб погіршити становище Афін, Лісандр всіх афінян став направляти до Афін. Це ще більше погіршило продовольче становище у місті. Зрештою у квітні 404 р. до н.е. афіняни були змушені капітулювати. У результаті в Афінах встановилося олігархічне правління (правління Тридцяти тиранів), правда не на довго. Але Афіни вже не мали колишньої могутності.

17. Криза грецького поліса в першій половині IV ст. до н.е. Основу кризових явищ складало масове розорення вільних землеробів і зосередження в руках відносно нечисленної групи людей, які складали олігархічну верхівку, значних статків та землі. Рабовласництво набувало величезних масштабів. На цьому ґрунті в суспільстві відбувалось різке соціальне розмежування. На одному полюсі концентрувалась нечисленна верхівка, на іншому — численна біднота. Ці обставини призвели до крайнього загострення соціальних протиріч. Серед бідноти поширились вимоги розподілити власність, землю та відмінити боргові зобов'язання. Під натиском збіднілих підвищувались податки, якими обкладались багатії, конфісковувалось майно. Таким чином було порушено внутрішньополісні зв'язки: раніше провідну роль в житті міста відігравали громадяни, тепер — метеки та вільновідпущені. Поліс більше не забезпечував економічної стабільності жодному мешканцю, і це спричиняло послаблення полісного патріотизму. Паралельно в першій половині 4 століття пожвавлювалась торгівля Греції з країнами Близького Сходу, відтак економічні інтереси виходили за межі полісу, і він вже не міг забезпечити ані безпеку на торговельних шляхах, ані можливість спокійно наживати та витрачати гроші. Положення ускладнювалось ще й тим, що еллінський світ близько 100 років поспіль розривали спустошувальні війни. На цій основі в грецьких полісах зріють тенденції до встановлення диктаторських режимів.