37

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….....3РОЗДІЛ 1.ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З ТЕМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1.Аналіз механізму отримання вогнепальних поранень стегнової кістки…………………………………………………………………………...….4

1.2.Фізична реабілітація після вогнепальних поранень стегнової кістки……………………………………..………………………………………..8

1.2.1.Особливості використання спеціальних вправ та масажу….................................................................................................................13

1.2.2.Використання фізіотерапевтичних методів…………………….….15

РОЗДІЛ 2.РОЗРОБКА ПРОЕКТУ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ

РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ ВОГНЕПАЛЬНИХ ПОРАНЕНЬ

СТЕГНОВОЇ КІСТКИ

2.1.Розробка програми фізичної реабілітації переломів стегнової кістки внаслідок вогнепальних поранень………………... ………………...……..…..19

РОЗДІЛ 3.ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

3.1.Охорона праці у фізичній реабілітації…………………………………..28

ВИСНОВКИ………………………………………………..……………….…...32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….………34

ВСТУП

Аналіз санітарних втрат хірургічного профілю у війнах та військових конфліктах свідчить про превалювання вогнепальних поранень кінцівок серед інших локалізацій: 54-70%, а з переломами довгих кісток 35-40%. Травматичний шок розвивається у 8-10% постраждалих. В третини постраждалих з пошкодженням кісток кінцівок спостерігаються тяжкі супутні пошкодження інших анатомічних утворень кінцівок.

Лікування та фізична реабілітація поранених з вогнепальними пошкодженнями є однією з головних проблем військово-польової хірургії та фізичної реабілітації, актуальною як для військово-медичної служби Збройних Сил, так і для вітчизняної охорони здоров'я.

Міжнаціональні збройні конфлікти,активізація кримінальних структур і пов'язане з нею зростання злочинності,широка доступність вогнепальної зброї і вибухових боєприпасів серед цивільного населення привели до появи тисяч поранених в мирний час.

У зв'язку з цим великий науково-практичний потенціал, накопичений українськими військовими травматологами, може бути використаний при лікуванні поранених як військовими, так і цивільними фахівцями.За час, минулий із закінчення другої світової війни, сталася значна еволюція вогнепальної зброї і вибухових боєприпасів. Як наслідок різко збільшилися масштаби і тяжкість руйнування тканин, в декілька разів зросла частота множинних поранень.

Травматична хвороба, що розвивається у відповідь на сучасну вогнепальну травму, як правило, характеризується затяжною і ускладненою течією з високими показниками летальності і важкої інвалідності. Ці обставини дають підстави розробляти нові підходи до лікування поранених у тому числі з переломами внаслідок вогнепального поранення та що неменше важливо їх фізичної та соціальної реабілітації .

Серед 76,4% вогнепальних переломів, отриманих при пораненнях сучасними видами зброї, 35,1% мають уламковий характер, а 41,3 % – роздроблений характер.

За останні десятиліття клінічна медицина та реабілітація збагатилися великою кількістю довершених і ефективних методів діагностики,лікування та відновлення.

Стосовно розділу військової травматології- це розробка і впровадження в клінічну практику внутрішнього остеосинтеза, складних методик антологічного обстеження і хірургічних операцій, нових методик відновного лікування і протезування [4].

Мета переддипломної практики – обґрунтувати й розробити програму фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки(переломів).

Завдання переддипломної практики:

1.Узагальнити й систематизувати сучасні науково–методичні підходи з питань застосування засобів фізичної реабілвтації після вогнепальних поранень стегнової кістки.

2.Розробити програму фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки.

Розділ 1.Огляд літературних джерел з теми дослідження

1.1.Аналіз механізму отримання вогнепальних поранень стегнової кістки

Вогнепальні ушкодженя, мають цілий ряд особливостей, які пов'язані зі своєрідним механізмом ушкоджуючої дії ранячих снарядів.

Ранячі снаряди, що летять в повітрі на межі стійкості, при зіткненні з тканинами швидко змінюють своє положення, створюючи раневий канал химерної форми. Це відноситься до куль з нестійким польотом, зі зміщеним центром тяжіння калібру 5,56мм.

Важливою обставиною, що визначає характер ушкодження при вогнепальному пораненні, є формування навколо кулі потоку часток зруйнованих тканин. Діючи в перший момент подібно до клину, куля, впроваджуючись в тканини і руйнуючи їх, просувається вперед. Навколо неї формується потік часток зруйнованих тканин, яким безпосередньо передається частина енергії снаряда і тому в центральній частині раневого каналу формується порожнина, в якій виникають потоки кавітацій. Частки тканин, які супроводжують ранячий снаряд, збільшуються в об'ємі, утворюють порожнину, яка за своїми розмірами значно перевищує діаметр ранячого снаряду. Досягнувши максимальних розмірів, вона починає спадатися, відбувається її "згортання", проте тиск в порожнині раневого каналу до цього часу ще не устигає вирівнятися з навколишнім тиском, тому знову відбувається її збільшення в розмірі. Вона називається "тимчасова пульсуюча порожнина". В момент пульсації порожнини відбувається перепад тиску, що сприяє проникненню в глибину рани чужорідних тіл і мікроорганізмів [4].

Енергія ранячого снаряду - перший, але не єдиний і не найголовніший і визначальний чинник вражаючої дії снаряду. Важливішим чинником, що обумовлює тяжкість поранення, являється величина переданої енергії пошкодженим тканинам. Висока швидкість польоту сучасних ранячих снарядів не лише забезпечує їх високу кінетичну енергію, але і багато в чому визначає кількість енергії, яка передається при пораненні. Кулі калібру 5,56мм., маючи невелику стійкість і, потрапляючи в тканини, швидко змінюють своє положення. При цьому збільшується площа зіткнення кулі з тканинами і більше енергії передається на ушкодження. Окрім цього, при значному гальмуванні зростає навантаження і на саму кулю, що приводить  її до деформації, руйнування і утворення маси дрібних ранячих снарядів.

При пораненні кулями з нестійким польотом час максимальної передачі енергії скорочується до мінімуму і виникає ефект "внутрішньо-тканинного вибуху", коли основна частина енергії снаряду передається впродовж декількох мілісекунд, викликаючи в цій зоні найбільш значні ушкодження тканин і органів. Тому виявляється повна невідповідність розмірів вхідного і вихідного отворів при наскрізних пораненнях з мірою ушкодження тканин по ходу раневого каналу. Це відбувається тому, що куля устигає повністю "перекинутися" і вийти в правильному положенні. Таким чином, тяжкість поранення і міра ушкодження тканин визначаються не лише калібром кулі і її первинною швидкістю, а передусім, кількістю переданої енергії на ушкодження і її трансформацією в тканинах [4].

Ранячий снаряд, проникаючи в тканини, утворює раневий канал, який є дефектом тканин по ходу його руху . Власне каналу при сучасних вогнепальних пораненнях може не бути, бо дефект тканин, що утворюється, заповнений тканинним (раневим) детритом. У подальшому його розміри зменшуються внаслідок змішення і набряку тканин. Хід раневого каналу ще більшою мірою ускладнюють різні за структурою, щільністю і еластичністю тканини, які зустрічаються шляхом руху ранячого снаряду. За рахунок цих чинників утворюється первинна девіація раневого каналу, що є відмітною особливістю вогнепальної рани. Зміщення тканин, кісткових фрагментів, що настає після поранення, здавлення гематомою і набряк призводять до додаткової зміни ходу раневого каналу, що називається вторинною девіацією.Сліпі поранення, при яких основна енергія передається тканинам відразу миттєво, контури раневого каналу мають більш просту будову і мають вигляд кратера [4].

Складні контури рани пов'язані з тим, що пошкоджені тканини мають неоднакову життєздатність навіть на одному рівні стінок раневого каналу.

Таким чином, вогнепальні поранення характеризуються великим різномаїттям ранячих снарядів, утворенням великих дефектів тканин в області раневого каналу, складністю будови, нерівномірністю ушкодження тканин по ходу раневого каналу і по периферії від нього, наявністю тканин , що омертвіли, чужорідними тілами в раневому каналі, мікробним забрудненням, поєднаним з ушкодженням різних органів і тканин, вираженним загальною дією на організм пораненного і найбільш тяжким наслідком вогнепального поранення є переломи.

Переломи при вогнепальних пораненнях, мають свої характерні особливості:

-  вони завжди є первинно-відкритими;

-  ступінь мікробного забруднення вогнепальних переломів, як правило, значно вищий, ніж відкритих переломів іншої етіології.

-  при вогнепальних переломах утворюється зона вторинного некрозу.

-  велика кінетична енергія високошвидкісної кулі призводить до великих руйнувань кісткової тканини. Різко зростає питома вага осколкових і множинних переломів з великим дефектом кісткової тканини.

-  на значній відстані від місця вогнепального перелому виникають патологічні зміни в кістковому мозку, що характеризуються утворенням: а) зони суцільної геморагічної інфільтрації кісткового мозку; б) зони зливних крововиливів з острівцями функціонуючого кісткового мозку; в) зони точкових крововиливів; г) зони жирових некрозів.

-  вогнепальні переломи часто супроводжуються ушкодженнями судин і нервів.

-  при вогнепальних переломах довгих трубчастих кісток у поранених виникають важкі загальні зміни в організмі:

- анемії (розвиваються не лише через крововтрати, але і внаслідок пригноблення кровотворення);

- висхідний тромбофлебіт, ендартериїти і розлади мікроциркуляції на значному видаленні від місця перелому;

- пневмонії (розвиваються у 20 - 50% поранених і носять переважно емболічний характер).

-  вогнепальні ушкодження часто ускладнюються травматичним шоком і раневою інфекцією.

Також переломи після вогнепального поранення характеризуються:

- типовим або не типовим зміщенням уламків, їх нестійкістю, частими повторними зсувами в гіпсовій пов'язці, на постійному демпферному скелетномувитягненні, значними репозиційно труднощами при накладенні сучасних компресійно-дистракційного апаратів, стрижневих або гібридних спице-стрижневих модулів різноманітних конструкцій, комбінацій;

- складними анатомічними співвідношеннями відламків і неможливістю постійного утримання в правильному положенні при консервативному лікуванні;

- гострими багнетоподібними обломками, які проколюють і нанизують на себе м'які тканини, захльостуючи їх навколо себе і тим самим, створюючи інтерпозицию;

- значними вираженими ушкодженнями м'яких тканин, що оточують відламки і знижують процеси регенерації [4].