Розділ 2

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ «МАСКИ» ЖУРНАЛІСТАМИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ГАЗЕТИ «СУББОТА ПЛЮС» (за січень –квітень 2015р.) та ТЕЛЕКАНАЛУ «1 + 1» (за червень – грудень 2014р., та березень - квітень 2015р.)

«Суббо́та плю́с»  - щотижнева газета, що видається російською   та українською  мовами у Запоріжжі (Україна) з квітня 2000 року. Виходить щочетверга, поширюється всією Україною. Гасло: «Головна газета Запоріжжя». Головний редактор - Богдан Василенко. Перший номер газети «Суббота плюс» вийшов у квітні 2000 року. 21квітня 2004 року газета отримала статус всеукраїнського видання. Спочатку головним редактором газети була Ірина Василенко. Однак у 2003 році головним редактором газети став її син Богдан Василенко.

З березня 2005 року ВАТ «Медіакомпанія Слово» почала видавати газету «Гвозди» з матеріалами розважального та «жовтого» характеру. З 2007 року «Гвозди» виходять як вкладка у газеті «Суббота плюс» [18].

Газета «Суббота плюс» має широке жанрове наповнення. На сторінках багато нарисів, памфлетів, фейлетонів, а у додатку «Гвозди» час від часу з’являються матеріали, написані за допомогою методу «маски». Наприклад, у номері 54 було опубліковано розслідування «Где запорожцы ищут продаждую любовь», у якому журналіст Артем Нєпоседов [16], розслідуючи проблеми проституції в місті, надягає на себе «маску» клієнта послуг «дівчат за викликом». Метод «маски» дає йому можливість зібрати різноманітну інформацію, зокрема, де знайти ці послуги, хто вони – ці дівчата за викликом, як вони співпрацюють з правоохоронними органами. Журналіст розкриває повсякденне життя дівчат, працюючих у цій сфері.

У № 4 за 23 січня у матеріалі «Гвоздей» під назвою «Запорожцы отказываются есть животных, надевать животных и мыться животными» журналістка Тетяна Гонченко приміряє на себе маску вегана (людини, яка не їсть продуктів тваринного походження) [16]. Вона на тиждень відмовилася від їжі продуктів тваринного походження та використовувати у побуті речі, виробництво яких пов’язане з тваринами (одяг, мило, побутова хімія, тощо). Вона детально описує свої почуття, шукає шляхи, де придбати потрібні речі, порівнює ваганів та вегетаріанців, подає таблицю цін на необхідні продукти, робить висновки про кількість ваганів в Запорізькій області.

У № 52 за 25 грудня 2014 – 5 січня 2015 журналістка Анастасія Загурська в матеріалі «Запорожские блошиные рынки: от депутатского билета до морского компаса» приміряла на себе роль покупця блошиного ринку (Додаток К). Журналістка спробувала за допомогою методу «маски» передати читачам настрій та специфіку стихійного базару. В матеріалі розкриваються обмани з цінами, дивності деяких товарів (бракованість, використані гігієнічні засоби і т.д). Також є поради, за власними висновками журналістки, як правильно себе поводити на стихійному базарі, щоб не бути обдуреним.

У № 8 за 19 лютого 2015 в матеріалі «Запорожская журналистка сбежала из тюрьмы за 47 минут» журналістка Олександра Савченко взяла участь у квесті «Втеча» (Додаток М). Мета цього квесту полягала у тому, що потрібно було вибратись із підвалу за 3600 секунд. Гравців вдягали в тюремний одяг і вели до підвалу в загратовану камеру з підказками, які повинні були знайти гравці. В даному матеріалі журналістка детально описала її переживання під час гри, розповіла про послідовність дій і про популярність цієї гри у Запоріжжі: «Эмоции зашкаливали. Во-первых, появилась гордость за то, что мы с «подельниками» за это время стали командой. Не конкурировали и не перетягивали одеяло на себя, а помогали друг другу. Во-вторых, совсем по-иному начали работать мозги. Выброс адреналина в крови оказывает чудотворное действие на соображалку, как оказалось. Ты находишься в некомфортных и непривычных условиях и осознаешь, что у тебя есть всего лишь один шанс все изменить. И если ты им не воспользуешься, можешь пенять лишь на себя».

19 березня 2015 року в газеті «Суббота Плюс» № 12 (443) вийшов матеріал Анастасії Загурської «Кто сдает продукт вторичный, тот питается отлично» – запорожцы меняют хлам на деньги» (Додаток Л). Кореспондентка газети вирішила підзаробити на збиранні використаних пляшок з вулиці, склотари, макулатури. Вона робила це для того, щоб підрахувати скільки вразливі категорії населення на цьому заробляють. Журналістка, вдаючи звичайну людину, довідалась про працю людей, які приймають склотару та макулатуру. Анастасія Загурська відчула на собі, скільки треба попрацювати над збиранням використаних пляшок, аби отримати хоч якусь копійчину.  

   7 квітня 2015 року в №13 (424) газети «Суббота Плюс» вийшов матеріал під назвою «Украинцам за деньги показывали гречку и учили танцевать за еду» (Додаток Н). Журналістка Ольга Приходько поїхала до Києва на всеукраїнський стеб-фестиваль паніки та істерики «На дне», який відбувся 21 березня. Журналістка побувала на фестивалі у якості простого відвідувача, нікому не видавши себе за журналіста, аби краще передати ту атмосферу, яка там панувала. Ольга Приходько зазирнула в ящик з гречкою, щоб переконатися, настільки її ще вистачить, вчилася танцям у переходах за їжу. Було пропоновано багато кумедних речей їй на цьому фестивалі. Зокрема читали лекцію з інвестицій грошей у їжу для тих, у кого заробітна платня нижча 10 тисяч гривень.

Таким чином, метод «маски» допомагає поєднувати в газеті відображення багатогранності буденного життя і аналітичність в її показі, вимагає від журналіста не тільки високої мобільності та вміння в інтересах читача і газети шукати і знаходити потрібні зв'язки, але водночас і якості соціального аналітика. Це дозволяє осмислювати витоки недоліків, які зачіпають інтереси багатьох людей [5].

Наступним ЗМІ, який ми проаналізуємо, стане всеукраїнський телеканал «1+1». Студія «1+1» або «1+1» - український телевізійний канал, який входить до медіахолдингу «1+1медіа». Заснований у серпні 1995 року. Програми виробництва студії вийшли в ефір у вересні того ж року на Першому загальнонаціональному каналі. Як самостійний канал «1+1» мовить з 1997 року на Другому загальнонаціональному каналі.

ТСН або «Телевізійна служба новин» — щоденна програма новин каналу 1+1. По буднях виходить до 8 випусків ТСН, залежно від дня тижня, у суботу і неділю - по одному. Основним випуском ТСН є вечірній, початок якого о 19:30.

ТСН є однією з найпопулярніших програм новин в Україні. У грудні 2012 року программа встановила абсолютний рекорд, здобувши частку аудиторії 31,5%. Це означає, що майже кожна третя доросла людина в Україні дивилася випуски ТС [19].

ТСН представляє найбільший спектр жанрів, за допомогою яких висвітлюють новини. Це і оперативні репортажі, і актуальні інтерв`ю, прямі включення з події, журналістські розслідування. Журналісти ТСН також вдаються до різноманітних методів спостереження, серед яких присутній метод «маски».

15 червня 2014 у програмі «ТСН. Тиждень» розпочали показ 3-х серійного репортажу, в якому журналістка Юлія Дячук використала метод «маски» (Додаток А). Журналістка їздила містами Росії під виглядом туристки з Білорусії. В цей день було показано першу серію із репортажів. Юлія Дячук побувала в російському місті Собінка. Вона завітала до одного із старих будинків міста, в яких немає навіть каналізації і показала тонкощі життя бідного люду. Після побаченого журналістка звернулася в мерію міста про допомогу цим людям. В мерії вона представилася як родичка одного з проживаючих в тому будинку.

Наступної неділі, 22 червня, у цій же програмі було показано наступну серію репортажу (Додаток Б). Юлія Дячук відвідала місто Суздаль. Журналістка показала не тільки місцеву красу, а і значні недоліки. Зокрема, це будинки, на які наліплювали банери, щоб не бачити, що вони вщент розбиті. Потім журналістка відправилася у навколишні села. Серед них Юлія відвідала село Керженець, де місцеві пожалілися на безробіття, брак коштів на життя. Журналістка зустріла пізно ввечері нетверезих молодиків, які агресивно сприйняли появу телевізійної камери. Юлія сказала їм, що вона з Білорусії. Молодики не повірили і журналістка була змушена тікати з села, де натрапила на місцеве бездоріжжя.

29 червня у випуску «ТСН. Тиждень» показали завершальну 3-ю серію репортажу про життя російської глибинки (Додаток В). Юлія Дячук приїхала у Заволжя. У селі Матюкіно натрапила на бабусю-рибалку, яка показала своє володіння і розповіла про особливості місцевого життя. Також журналістка зважилась піти до сільського клубу, де окрім нетверезих чоловіків, нецензурної лексики і бійок нічого не побачила. А поїхавши далі у Нижній Новгород Юлія Дячук зважилась на нові експерименти. Журналістка вирішила поспілкуватись з перехожими українською мовою. Реакція була неоднозначною. Хтось подумав, що вона з Чехії, а один лікар зізнався, що він ненавидить Україну.

У серії репортажів Юлію Дячук весь ас використовувала метод «маски» для того, щоб продемонструвати, що Росії є також чим зайнятись, окрім інформаційної пропаганди.

Ще метод «маски» був використаний у матеріалі Руслана Харченка від 14 та 21 грудня 2014 у випуску «ТСН. Тиждень» під назвою «Чи є життя в ЛНР» (Додаток Г). Журналіст поїхав до окупованого терористами Луганська, де винайняв квартиру у центрі міста, спробував влаштуватися на роботу. Також журналістом було продемонстровано думки людей, щодо політичної ситуації. Було показано життя звичайних людей після окупації. Руслан Харченко ходив магазинами Луганська і показував ціни та наявність продуктів на полицях супермаркетів.

29 березня 2015 року у програмі «ТСН. Тиждень» розпочали показ серій інсайдерського репортажу «По той бік фронту» про життя на окупованому Донбасі (Додаток Е). Спецкор «ТСН» Руслан Харченко знову навідався на окуповані території України, щоб побачити що змінилось, і як зараз живуть мирні люди на Донбасі. Журналістам українських каналів знімати на території так званої «ДНР» заборонено, тому Руслан Харченко вдався до методу «маски». У першій серії журналіст показав як можна дістатись у Донецьк автобусом. Руслан Харченко порівняв ціни рік тому і зараз на автобусне сполучення між Києвом та Донецьком, розповів про перепустки, які потрібні для пропуску на окуповану територію Донбасу, поспілкувався з пасажирами та водієм автобусу, яким прямував на Донецьк. При цьому журналіст казав, що їде до знайомих у Красний Луч.

5 квітня у програмі «ТСН. Тиждень» на каналі «1+1» вийшла друга серія репортажу про життя на окупованому Донецьку (Додаток Ж). У репортажі Руслан Харченко розповідав про примарне життя в Донецьку, тому репортаж мав назву «Репортаж із потойбіччя». Репортер прогулювався ценром Донецька і опитував людей про їх життя в «ДНР» (не видаючи себе за журналіста). Журналіст пройшовся донецькими магазинами і побачив, що полиці майже порожні і на прилавках товари взяті з минулорічних запасів. Репортер навіть зазирнув до кількох книгарень, де від нього куди подалі ховали українську літературу, мовляв, що зараз цей товар не користується попитом (можна подумати, що раніше користувався). Потім Руслан Харченко поїхав на околиці Донецька, де його чекала ще купа сюрпризів. Зокрема, це мародерство, кулі просто на тротуарі, розстріляні будівлі та багато іншого. У соціальній їдальні знайшов українку, яка приїхала півроку тому в «ДНР» заробити грошей, але тільки втратила. Втратила не лише гроші, а й українську душу. Тепер вона ні в якій країні не хоче жити. У місцевих журналіст довідався і за перепустки. Виявилося, що їх зробити дуже дорого і довго. Тому звичайним донеччанам, яким набридла війна, вибратися насправді дуже непросто або зовсім неможливо.

Таким чином, журналіст використав метод «маски» за неможливості зробити журналістський матеріал іншим способом. В інакшому випадку, була б загроза його життю.

18 квітня на телеканалі «1+1» вийшов черговий випуск програми «Українські сенсації» з темою «Вкрадений півострів» (Додаток И). Журналістка Ольга Радзивил поїхала на окупований Кримський півострів. Дорога зайняла близько 20 годин з усіма перешкодами: поїзд, маршруткою до кордону, кілька годин у черзі на кордоні, і ще кілька годин дороги до Сімферополя. Журналістка, не видаючи себе, спілкувалася з усіма, не дивлячись на небезпеку, українською мовою. Ольга Радзивил показала всі тонкощі проходження паспортного контролю при в`їзді до Криму. Потім було показано тонкощі проїзду у Сімферопольських маршрутках. Не втрималась журналістка зазирнути і в місцеву крамницю, де все було обвішане портретами Путіна і антиукраїнськими плакатами. Прогулялась Ольга і підземними переходами, де торгують квітами і поспілкувалася з однією продавчинею, яка сказала, що жити в Криму стало значно важче. Журналістка також поспілкувалася і з таксистами, які теж висловили своє невдоволення. Пенсіонери теж поскаржились, що пенсії у 8 тис. рублів не вистачає на проживання. Побувала Ольга Радзивил і в місцевих супермаркетах. Там журналістка зіштовхнулась з надвисокими цінами. Вразили журналістку ціни на аренду та купівлю житла.

Отже, проведений аналіз матеріалів, які були продемонстровані у випусках «ТСН», дає змогу зробити висновок, що метод «маски» на телебаченні – це особливий вид журналістського методу спостереження серед

усіх можливих. Через телебачення передається особлива атмосфера, яку відчув власне журналіст і він її передає саме через метод «маски». Люди, не знаючи, що їхній співбесідник є журналістом, розповідають абсолютно все, як насправді, нічого не приховуючи. Тому даний метод дуже допомагає в роботі журналіста, особливо на телебаченні.