Метод «Маски» як нетрадиційний спосіб одержання інформації
Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене [14] . Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умови праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане - відсутність такої обізнаності.
Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації із зовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.
Включене спостереження – це якісний метод, який дає можливість вивчати людей у їхньому природньому середовищі, у повсякденних життєвих ситуаціях. Це форма «польових досліджень», які відбуваються у реальних умовах, які, на відміну від експерименту, ніким не контролюються і не структуруються. Чудовий метод для виявилення того, що люди справді роблять (а не кажуть, що роблять).
Як видно з назви методу, дослідники беруть безпосередню участь у діяльності тої організації або колективу, які вони вивчають. Таким чином, дослідник повинен постійно балансувати дві ролі: учасника та спостерігача. Особливо важливо уникнути повного «вливання» у колектив, коли дослідник починає ідентифікувати себе з тими, кого вивчає.
Дві ролі дослідника:
учасник як спостерігач («інсайдер»);
спостерігач як учасник («нейтральний аутсайдер»).
На відміну від повсякденних, наукові спостереження фокусні, об’єктивні та систематичні.
Спостереження - не тільки спосіб отримання інформації, а й важлива складова журналістського дослідження теми. Чим більше видів спостереження використовує автор при зборі фактичного матеріалу, тим багатше його творча палітра, яскравіше факти, переконливіше оцінки, глибше висновки.
Серед всіх перерахованих раніше видів спостереження автор виступає частіше за все в якості свідка події. Але іноді журналістові вдається стати і безпосереднім учасником. Таке приховане спостереження називається включеним методом зміни професії або «методом маски».
Журналіст має уникати прихованого збирання інформації, за винятком випадків, коли за допомогою відкритих методів не вдається висвітлити важливу для суспільства інформацію. На жаль, це трапляється досить часто. У цьому разі можна використовувати метод прихованого спостереження, або, як його ще називають, «метод «маски» [11]. Проте необхідність використання прихованих методів збирання інформації має бути обов’язково пояснена у матеріалі.
Метод «маски» має досить тривалу історію. Методами включеного спостереження (інші назви: метод «маски», «метод перевдягання», «метод зміни професії») широко користувалася радянська журналістика. Автор майбутнього нарису за направленням редакції або Спілки журналістів вирушав у творче відрядження на підприємство вивчати робітничий клас і писати нариси про Героїв Соціалістичної Праці. Часто ініціатива таких акцій виходила від обкомів. У кінці 1970-х років тільки в Харкові з’явився колективний збірник нарисів «Ранкові зустрічі» (1976), документальні повісті Бориса Силаєва «Круг света» (1976) і Радія Полонського «Крила мого міста» (1977). Відверта ідеологічна заданість праці письменників у ролі журналістів у цьому і в багатьох інших випадках скомпрометувала метод включеного спостереження. Деяким авторам здавалось, що метод «маски» мало не був штучно винайдений для обслуговування сумнівних ідеологічних завдань влади. Але це далеко не так.
Метод «маски» виник стихійно, у глибинах журналістського ремесла. Як вказує журналіст і науковець Людмила Васильева [5], яка присвятила цьому методові немало цікавих сторінок своєї книги «Робимо новини!», першовідкривачем методу маски в російській журналістиці був легендарний Володимир Гіляровський. Цей метод відродив Михайло Кольцов у 1930-ті роки, а в 1960-ті – репортер «Экономической газеты» Анатолій Гудимов, що написав цілу книжку нарисів «Таємниця чужої професії. Сім днів у таксі. Віч на віч» (1965). Сама Людмила Васильєва в додатках до названої книжки вмістила свої нариси 1990-х – початку 2000-х років, які первісно друкувалися в газеті «Комсомольська правда» (Далекосхідне представництво). Інформація для них зібрана методом маски, включеного спостереження.
Метод «маски» дає факти журналісту вже у степені. «Почуття, переживання репортера не просто констатуються, перелічуються, вони дихають, вони живі. Вони – не самоціль, а необхідна і неминуча підготовча функція для забезпечення виконання загальної публіцистичної функції – формування правильної суспільної думки, а через неї – суспільної свідомості»[5].
Метод «маски» відомий у ЗМІ давно і спрямований на дослідження журналістом окремої сфери життєдіяльності з метою виявлення істотних і невидимих на перший погляд аспектів її проблематики.
Метод «маски» –улюблений метод журналістів інвестигейторів. Так, німецький журналіст Герхард Кроммредер проводив свої розслідування, перевтілюючись у неонациста, магазинного злодія, турецького біженця. Тоні Аверган, американський журналіст, разом із дружиною, під чужим прізвищем, з фальшивими документами, переїхав в Нікарагуа, де більше двох років проводив газетне розслідування наркомафії. Він опитав більше 200 чоловік, склав список із 29 імен ватажків, американських чиновників корупціонерів, які допомагали злочинцям.
Найвидатніший майстер «методу маски» – німецький журналіст Гюнтер Вальраф, перевтілюючись у представників різних прошарків суспільства, він не лише досконало змінював свою поведінку, але й у 1974 році вперше застосував метод буквальної зміни зовнішності. Експеримент вдався і з його допомогою журналіст оприлюднив факти корупції в страховому концерні, який належав генеральному консулу Швеції в ФРН Герлінгу.
Лазутіна Г. В. визначає, що метод «маски» – це включене спостереження, при якому спостерігач діє як учасник подій, виступає в соціальній ролі, аналогічній соціальним ролям дійсних учасників події, отримуючи одночасно дані і про зовнішні обставини, і - через себе, через самоспостереження - про внутрішні стани людини [14].
Включене спостереження в найбільшій мірі наближає автора до цікавого для ньго об'єкту, оскільки він безпосередньо і повсякденно стикається з ним, бачить все зсередини. Факти, приклади, отримані в результаті включеного спостереження відрізняються винятковою повнотою, детальним опрацюванням, наочністю, барвистістю, достовірністю.
Включене спостереження, або метод «маски», передбачає участь журналіста в самій ситуації. Він йде на це свідомо, змінюючи, наприклад, професію або «впроваджуючись» в якусь соціальну групу для того, щоб зсередини розпізнати об'єкт. «Зміна професії» можлива в тих випадках, коли журналіст упевнений в тому, що своїми непрофесійними або некваліфікованими діями він не нанесе людям ні фізичного, ні морального збитку.
Український теоретик журналістики М.Василенко зазначає, що «характерною рисою «методу маски» є залучення до стилістичного арсеналу журналістських творів яскравої метафоричності, великої кількості діалогів, карколомного сюжету – всього того, що раніше було пріоритетом пригодницької літератури»[4].
Разом з методом «маски», що дуже ефективний при проведенні розслідувань, сучасні українські журналісти активно використовують метод «журналіст змінює професію», коли співробітник редакції на певний час змінює професію. Члени колективу, куди на деякий час вливається інвестигейтор, як правило, не знають, що їхній колега – журналіст, який спостерігає за їхньою роботою. Такий метод збору фактажу дозволяє дослідити проблему «зсередини».
Відтак неможливо пов’язувати цей метод з тоталітарною маніпулятивною журналістикою, він іманентний для журналістської творчості в цілому, служить для пошуку істини, розкриття правди.
Метод «маски» дає можливість зібрати інформацію зсередини, уникнути перекручень. Журналіст у кожному конкретному випадку сам вирішує, що і як робити. Головне, що він при цьому має керуватися не бажанням похизуватися та прославитись, а правом аудиторії знати ту суспільно важливу інформацію, яку не можна зібрати за допомогою відкритих методів.
І ще один важливий плюс методу «маски» в тому, що він дозволяє забезпечити високу достовірність і справжність відображуваної дійсності.
Метод «маски» – надзвичайно ефективний не тільки для написання репортерських матеріалів, але й матеріалів аналітичної та художньо-публіцистичної групи жанрів. Крім простого спостереження, журналісти нерідко використовують включене спостереження, коли журналіст стає учасником процесу/події. Завдання автора - наочно зафіксувати хід експерименту і його результат.
Співробітник редакції на певний час змінює професію: перевдягається, змінює зовнішність, вживається в роль людини з іншої сфери зайнятості, соціального статусу тощо. Члени колективу, куди вливається журналіст, як правило, не знають, що їхній «колега» приховано спостерігає за їхньою роботою. Такий метод збору фактажу дозволяє дослідити проблему зсередини. Цей метод є одним із найефективніших при зборі інформації під час розслідування, але водночас є одним із найнебезпечніших. До нього слід вдаватися у тих випадках, коли журналіст впевнений, що своїми діями він не нашкодить людям (не можна перевтілюватися у лікарів, суддів, юристів, працівників державних служб). За допомогою цього методу журналіст отримує таку інформацію, яку знайти іншим способом неможливо. Це вимагає від журналіста ретельної підготовки та знання галузі, аби правдиво вжитися в роль та правильно зрозуміти отриману інформацію. Журналіст повинен мати терпіння і треновану пам'ять, аби донести до читача всі деталі. Не боятися ризику, вміти адаптуватись до екстремальних умов, входити в довіру до людей. Метод дає змогу наочно перевірити факти, інформацію, одержану від інших людей.
Метод тісно пов'язаний і з етичними проблемами. Журналістові варто подбати про безпеку власну, одержаної інформації, джерел інформації; проконсультуватися з юристом, аби не порушувати законодавства.
Василенко М.К. [3,4] зазначає, що завдяки новим ресурсам в Інституті журналістики за останні п’ять років була підготовлена і активно працює в сучасних ЗМІ нова генерація журналістів, які досконало володіють методами збирання інформації, що не практикувалися раніше. Йдеться про масове застосування в практиці збору фактажу «методу маски» у двох його іпостасях.
Сам «метод маски» широко використовується в міжнародній журналістиці, окремі моменти його застосування можуть не збігатися з юрисдикцією тієї чи іншої країни або з моральними переконаннями певної категорії людей. Але все, як правило, відступає на другий план, коли читач, глядач, слухач переконується в ефективності застосування «методу маски».
Перший варіант «методу маски» - загальновідомий завдяки викривальній творчості класика жанру журналістського розслідування Гюнтера Вальрафа. Йдеться про фізичну зміну зовнішності журналіста шляхом пластичних операцій, накладання перук, контактних лінз, що змінюють колір очей, тощо.
Другий варіант «методу маски» - дешевий і не менш ефективний. Цей варіант передбачає збирання інформації під виглядом іншої людини: державного службовця, аматора – колекціонера, працівника рекламної агенції і т.д. [3]
Останнім часом в Україні, Києві набули поширення нові, досі невідомі форми збирання статистичного матеріалу шляхом телефонного опитування, анонімного анкетування на вулицях і в метрополітені. Респонденту ставиться з десяток зовсім простих, на перший погляд, запитань, серед яких ключове: «Ваше ставлення до політичного лідера?», запитання про перебіг певної політичної акції.
Отже, у журналістиці є дозволені та недозволені методи прихованого збирання інформації.
До дозволених належить так званий метод «маски». Журналіст здійснює приховане спостереження, не відкриваючи свій фах та завдання. Використання цього методу має бути обґрунтоване серйозними причинами: тим, що відкритими методами суспільно важливу інформацію здобути не вдається. Крім того, при використані методу «маски» слід обережно ставитися до оприлюднення інформації, щоб не завдати невиправданої шкоди тим людям, які оточували журналіста, сприймаючи його за представника іншої професії.
Метод «маски» як новітній метод збирання інформації у журналістській діяльності та оновлений метод «журналіст змінює професію» надзвичайно ефективні для розробки концепції інвестигативної журналістики, та цілком продуктивні для збирання фактажу для аналітичних жанрів.