36

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

2

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 6

МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ ІНФОРМАЦІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 6

1.1 Класифікація методів одержання інформації 6

1.2 Метод «Маски» як нетрадиційний спосіб одержання інформації 18

РОЗДІЛ 2 25

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ «МАСКИ» ЖУРНАЛІСТАМИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ГАЗЕТИ «СУББОТА ПЛЮС» (за січень –квітень 2015р.) та ТЕЛЕКАНАЛУ «1 + 1» (за червень – грудень 2014р., та березень - квітень 2015р.) 25

ВИСНОВКИ 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

ДОДАТКИ 35

ВСТУП

Журналістика - це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виготовлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається пошуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією (тобто, донесенням до публіки) повідомлень про них.

Як зазначалось журналістикознавцями [8,11], джерелом інформації в журналістиці є об’єктивна реальність. Вивчення фактів, їх осмислення – постійна справа журналіста. Тому важливо з’ясувати не тільки суперечливу природу фактів, їх джерела, але й способи здобування, вивчення інформації з метою її осмислення та передачі відповідній аудиторії.

Вміння шукати, опрацьовувати інформацію – частина журналістського професіоналізму, яка з огляду на різні причини є особливо актуальною сьогодні. Відкритість суспільства, до якого дорога виявилась такою важкою, потребує певної налаштованості на інформацію, особливого способу існування у світі сучасної інформації.

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням нетрадиційних методів збору інформаціі, зокрема методу «Маски», а також сучасними вимогами до цього способу одержання інформації у журналістській діяльності. Дане дослідження є справді актуальним на сучасному етапі розвитку журналістики, так як метод «Маски» дає можливість зібрати інформацію зсередини, уникнути перекручень.

Мета курсової роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та оглядовому дослідженні нетрадиційних способів одержання інформації у журналістській діяльності (зокрема методу «Маски» ) в різних видах ЗМІ.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки конкретних завдань:

1. Визначити та проаналізувати методи одержання інформації у сучасній журналістиці;

2. Зібрати фактичний матеріал з теми;

3. На основі теоретичного аналізу проблеми дослідження обґрунтувати важливість використання нетрадиційних методів збору інформації у журналістській діяльності;

4. Визначити особливості використання методу «Маски» журналістами телеканалу «1+1»;

5. Простежити та дати аналіз застосуванню методу «Маски» запорізькими журналістами газети «Суббота плюс».

Об’єктом дослідження є запорізька газета «Субота плюс» (за січень – квітень 2015р.) та всеукраїнський телеканал «1+1» (за червень – грудень 2014р., та березень - квітень 2015р.) .

Предметом дослідження є специфіка використання методу «маски» у журналістській діяльності.

Методи дослідження: статистичний метод систематизації та аналізу матеріалу, описовий, порівняльний, типологічний.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають праці, присвячені розгляду питання методів збору інформації таких вітчизняних та зарубіжних журналістико знавців: Г.В. Лазутіна, В.Й. Здоровега, В.В. Різун, М.К. Василенко, Л.А. Васильєва, В.Ф. Іванов, В.Є. Сердюк та інші.

Матеріалом дослідження для курсової роботи стали випуски запорізької газети «Субота плюс» та матеріали всеукраїнського телеканалу «1+1».

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що журналістико знавці практично не проводили дослідження тих проблем, що з ними стикаються журналісти під час збору та отримання інформації. Здійснений нами аспектний аналіз нетрадиційних методів отримання інформації становить значний інтерес для журналістів-початківців через малодослідженість особливостей використання методу «Маски» в журналістській діяльності.

Практичне значення роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати для подальших наукових розробок, та у майбутній практичній діяльності.

Структура роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної роботи - 33 сторінки. Список використаної літератури включає 20 найменувань, 12 додатків, викладених на трьох сторінках.

Розділ 1 методи одержання інформації у журналістській діяльності

1. Класифікація методів одержання інформації

Метод (грец.«шлях», «дослідження» – в сучасній науці – система практичного й теоретичного засвоєння дійсності, система науково обгрунтованих дій для розв’язання певних завдань.

На етапі розробки задуму майбутнього твору журналісту необхідно визначитися з об'єктом вивчення. У даній якості можуть виступити і конкретна життєва ситуація, і проблема, яка вимагає ретельного розгляду, і ті чи інші соціальні явища, і діяльність людей і т. д. У всіх випадках журналіст включається у пізнавальну діяльність по збору та аналізу фактичних даних. Для успішної реалізації цього етапу роботи журналісту необхідно досконало оволодіти різними методами збору первинної інформації, оскільки саме від якості зібраного матеріалу залежить змістовна насиченість майбутнього твору.

Вивчаючи ті чи інші соціальні явища, професіонал користується набором певних методів, які дозволяють йому проникнути в суть досліджуваних об'єктів.

Методи одержання інформації у журналістській діяльності поділяються на традиційні та нетрадиційні.

До традиційних методів збирання інформації належать [14]:

• масове інтерв’ювання;

• систематичне спостереження;

• анкетування;

• експеримент.

Спостереження - найважливіший спосіб збору інформації. Як правило, воно використовується для планомірного, цілеспрямованого сприйняття, вивчення дійсності. Те, що даний метод активно використовується в журналістській практиці обумовлено низкою причин. По-перше, журналіст, включаючись в якусь  подію, має можливість простежити динаміку його розвитку. Репортаж з місця події відрізняється не тільки високим ступенем оперативності, але і тим, що в ньому створюється атмосфера  причетності того, що відбувається на очах репортера (особливо властиво телебаченню і радіо).

По-друге, безпосереднє спостереження за поведінкою людей дозволяє побачити непримітні на перший погляд деталі,  характерні особистісні риси. Інформація з такого роду спостережень завжди відрізняється жвавістю і достовірністю. По-третє, журналіст, будучи очевидцем події, сам фіксує найбільш значущі його моменти і в своїх оцінках незалежно від чиєїсь думки.

Спостереження має ряд модифікацій:

1. непідготовлене спостереження;

2. підготовлене спостереження;

3. разове спостереження;

4. тривале спостереження;

5. відкрите спостереження.

Експеримент – метод отримання відомостей про стан об’єкта за допомогою виявлення його реакції на експериментальний чинник, яким виступає одна чи кілька змінних характеристик об’єта.

Інтерв'ю – це головний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлені шляхом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Вважається, що цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від журналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в драматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання - відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.

У сучасній журналістиці виділяють такі типи інтерв'ю:

1. інтерв'ю на робочому місці;

2. інтерв'ю вдома в об'єкта;

3. інтерв'ю в редакції;

4. інтерв'ю по телефону;

5. інтерв'ю в інтер-ситуаціях;

6. інтерв'ю не для запису;

7. інтерв'ю не для запису й використання. 

Масове опитування і анкетування. Для ЗМІ дуже важлива інформація про сприйняття громадськістю тієї чи іншої ситуації або факту, адже без отримання такої інформації ЗМІ втрачають шанси на конкурентоспроможність своєї продукції. Щоб цього не сталося повинне постійне вивчення аудиторії. 

Масове анкетування - це метод отримання даних про стан суспільного розуміння, суспільної думки, суспільної практики за допомогою усного опитування багатьох людей. Найскладнішим в цій справі є формулювання питань, на які можна отримати гідну відповідь. 

Анкетування - це метод отримання тих самих даних, але за допомогою спеціальних анкет, які оформлюються письмово. Такі анкети можуть бути закритими і відкритими. Також, окрім письмових та усних опитувань існує такий спосіб, як телефонне опитування. Цей спосіб став особливо популярним в останні роки. Від людини, яка проводить опитування телефоном, потребується максимум коректності і такту, грамотності, досконалості у володінні темою опитування, адже його головне завдання - отримати довіру і увагу співрозмовника.

Робота з документами. Якщо за допомогою спостереження ми отримуємо відомості, що називається, з першоджерела, то документи дають можливість використовувати і опосередковані дані. Такі відомості можуть бути самої різної властивості: від законів і рішень владних структур, від фундаментальних положень науки до характеристик і описів місць, людей, подій. Всі ці дані можуть знадобитися журналісту для використання в тексті, можуть і не знадобитися, виступивши лише як матеріал, що підлягає переробці в ході творчого процесу. В умовах «інформаційного вибуху» від журналіста вимагається високий рівень документознавчих, бібліографічної грамотності, широке уявлення про типи та види документів, що існують у суспільстві.

Г.В. Лазутіна ділить їх наступним чином: [14]

За типом діяльності:

1. державно-адміністративні;

2. виробничо-адміністративні;

3. суспільно-політичні;

4. наукові;

5. нормативно-технічні;

6. довідково-інформаційні.

За сферою звернення:

1. виробничі;

2. документи громадських організацій;

3. побутові.

Освоєння будь-яких документів складається з трьох етапів: вилучення даних, їх фіксація та інтерпретація. Кожен з них вимагає ретельності і скрупульозності в роботі. Особливу складність представляє перевірка документа. Журналіст зобов'язаний не тільки встановити його автентичність. Необхідно переконатися в достовірності ув'язнених у ньому відомостей, у тому, що вони відповідають дійсності. І, нарешті, отримати відповідь на питання: наскільки надійні або репрезентативні ці відомості, чи можуть вони служити основою для серйозних висновків і узагальнень. Для перевірки даних документа на надійність, тобто на те, якою мірою вони грунтовні, представницькі, щоб служити базою для серйозних висновків і узагальнень, журналістам не заважає частіше консультуватися з фахівцями, здатними виступити в якості експертів з тієї чи іншої проблеми.

Нетрадиційні методи – це методи конкретних соціальних досліджень (соціологічні методи, які характеризуються ситуативним підходом до вивчення дійсності). Конкретні соціальні дослідження спрямовані на вимірювання тих чи інших боків дійсності й пред’являють результати у кількісних показниках.

До нетрадиційних методів збору інформації належать [20]:

• журналістське розслідування;

• опитування;

• фокус – групи;

• контент – аналіз;

• експеримент;

• статистика;

• метод «маски».

Журналістське розслідування полягає у здобуванні і використанні незалежних джерел інформації, а також використанні методів, аналогічних тим, які використовуються установами з слідчими повноваженнями.

Мета розслідування — з'ясувати й довести. Воно має розкрити механіку події та її підтекст, інколи прихований, а інколи просто невідомий. Це залежить від обраного журналістом об'єкту зображення, де розслідування поділяються на два типи:

• проблемне;

• історичне.

У проблемному розслідуванні за предмет дослідження взято певну проблему, вирішення якої шукає журналіст. В історичному ж автор оцінює історичний факт, досліджуючи документи та свідчення очевидців.

Загальне правило стверджує, що матеріал має містити відповіді на такі запитання: хто? що? де? коли? як? чому? Але розслідування йде значно далі, даючи гострі відповіді на ці запитання. Хто насправді є головною дійовою особою події? Що саме відбулось? У якому точно місці це сталося? Чим саме займалися учасники цієї події? Як функціонує система, що спричинила подію? Чому це могло статися?

Професор В. Здоровега вважає, що журналістське розслідування проводиться тоді, коли ситуація є предметом:— журналістського (а не, наприклад, юридичного) аналізу;— коли інший (юридичний, медичний або інший) аналіз не задовольнив [9]. Із цього варто зробити висновок, що журналіст відображає у розслідуванні своє бачення проблеми переважно з морально-етичної точки зору. Журналістське розслідування вимагає особливих інтелектуальних зусиль і спеціальної підготовки. Тут, як ніде, перевіряються фахові знання автора-дослідника, аналітика і репортера, інтерв'юера та психолога, критика і, звичайно ж, літератора, який майстерно володіє словом, видобуваючи з нього магічну силу переконання.

Опитування – це збір первинної інформації шляхом безпосередньої (бесіда, інтерв’ю) або опосередкованої (анкета) взаємодії дослідника з опитуваними (респондентами). Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть.

Опитування може бути:

• усним;

• письмовим.

Різновид усного опитування – метод бесіди – являє собою вільний діалог між дослідником і досліджуваним на певну тему.

Метод інтерв’ю – різновид бесіди. На відмінну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв’ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника.

Метод анкетування (різновид опитування) – це письмове опитування за допомогою попередньо складеного переліку запитань. Опитування – це метод, який ми використовуємо, щоб отримати інформацію про групи, які представляють значно більші групи, які нас цікавлять.

Опитування проводять як виробники товарів, які зацікавлені у думці населення про їхні вироби, так і політики, яких цікавить думка народу про себе та свої дії. Опитування можуть проводитися як інтерв’юерами, так і через питальник, який респондент отримує поштою або інтернетом.

Опитування дозволяють отримувати інформацію порівняно швидко і дешево, що сприяє популярності цього методу і навіть ототожненню з ним соціологічних досліджень взагалі.

В соціології опитування як метод збору первинної інформації займає одне з провідних місць. Це пояснюється тим, що вербальна інформація, яка реєструється при опитуванні багатша, ніж невербальна. Вона легко піддається кількісній обробці, особливо коли задається формальна структурована методика опитування. Вербальна інформація у цілому більш надійна, ніж невербальна.

Переваги: недорогі, можливість вивчення актуальної інформації, можливість одноразового отримання великої кількості інформації (числових даних), результати опитування легко презентувати.

Вади: люди часто не кажуть правду (особливо про особисті питання), люди роблять помилки (навіть намагаючись дати правдиву відповідь), важко зробити репрезентативну вибірку, люди часто відмовляються від участі в опитуваннях, ще менше людей повертає питальники під час самоопитувань, скласти добрий питальник дуже важко.

Опитування бувають описові та аналітичні. Перші описують населення, яке вивчається (демографічні характеристики та смаки – наприклад, рейтинг програм). Другі ж ставлять за мету знайти причини такої поведінки (вивчають причинно-наслідкові зв’язки між типами поведінки та різноманітними соціальними та демографічними характеристиками людей.

Фокус-групи (або групове інтерв’ю) – це дослідницька стратегія, метою якої є розуміння аудиторії та її поведінки. Одночасно відбувається інтерв’ювання 6-12 осіб, під час якого модератор веде неструктуровану дискусію на задану тему (контрольовану групову дискусію). Метою цією дискусії є збирання попередньої інформації для дослідницького проекту, допомога у створенні питальника для опитування, розуміння причин певного явища або перевірка ідей та планів.

Переваги: велика швидкість, невисока вартість, гнучкість, більша повність.

Вади: домінування лідера, некількісність, нерепрезентативність.

Методологія фокус-групи:

• визначення проблеми;

• вибірка;

• визначення числа групп;

• підготувати «механіку» фокус-групи;

• підготувати роздаткові матеріали;

• провести сесію;

• проаналізувати дані та підготувати звіт.

Глибинні інтерв’ю – надають детальну характеристику (бекграунд), враховують невербальні відповіді, дуже довгі (кілька годин/сесій), персоналізовані, залежні від атмосфери, що встановилася під час інтерв’ю.

Переваги: увага до деталей, акуратніші відповіді на делікатні питання.

Вади: узагальнення, невипадкова вибірка, нестандартизованість, можлива упередженість інтерв’юера.

Методологія глибинного інтерв’ю:

• визначення проблеми;

• пошук респондентів;

• проведення інтерв’ю;

• аналіз даних.

Особливості глибинного інтерв’ю порівняно зі звичайними:

• вища вартість;

• величезний обсяг даних;

• інтерв’юери втомлюються та нудьгують;

• проблема часу;

• невеликі вибірки не дозволяють робити узагальнення щодо цільової аудиторії.

Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Контент-аналіз – це систематична процедура, метою якої є об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту.

Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження. Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

Винахідниками та лідерами контент-аналізу небезпідставно вважають американців, проте насправді вперше контент-аналіз було застосовано у 1640 році у Швеції. Там, під час дискусії з офіційним лютерантством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів «Пісні Сіону» з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних релігійних ідей та їх висвітлення (позитивне, негативне чи реальне).

На американському континенті формалізований аналіз тексту вперше застосував Дж. Спід, котрий 1893 року опублікував статтю «Чи дають тепер газети новини?» – це був результат контент-аналізу недільних випусків нью-йоркських газет за 1881-1883 роки. Спід виміряв обсяг матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв результати. Виявилося, що газети стали приділяти більше уваги пліткам та скандалам, але менше – літературі, політиці та релігії.

Новітня історія контент-аналізу бере свій початок у роки Другої світової війни, коли розвідка союзників відстежувала число та тип популярних пісень, які пускали в ефір європейські радіостанції. Таким чином робилися висновки про переміщення та концентрацію війська на континенті. На тихоокеанському театрі воєнних дій відстежували радіокомунікацію між Японією та її військовими базами на різних островах. Збільшення обсягу комунікації вказували на те, що японці планують операцію в даному районі Тихого океану.

Тоді ж, у 1940-х, контент-аналіз почали використовувати для визначення автентичності історичних документів. Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами. Контент-аналіз також застосовувався для вивчення пропаганди.

Вже наприкінці 1960-х контент-аналіз став методологією, найбільш поширеною у магістерських роботах, які захищали в американських університетах, - і дотепер залишається найулюбленішою методологією медіа-дослідників у США.

Вади: не може бути основою для вивчення медіа-ефектів, обмежений рамками власних категорій та термінів, можлива нестача відповідних повідомлень, забирає багато часу, може бути недешевим.

Переваги: порівняно недорогий метод, може бути застосований для вивчення актуальних тем, використовує легко доступний матеріал, не потребує втручання у життя інших людей.

Методологія контент-аналізу:

• сформулювати дослідницьке питання або гіпотезу;

• запропонувати оперативний термін;

• визначити генеральну сукупність;

• обрати вибірку;

• обрати одиницю вимірювання;

• створити категорії (систему класифікації);

• встановити систему вимірювання;

• тренування кодувальників та проведення пілотного дослідження;

• кодування контенту відповідно до встановлених термінів;

• проаналізувати зібрані дані;

• інтерпретація результатів (висновки). 

Експеримент – спостереження за явищем у контрольованих умовах.

Переваги: сильний емпіричний доказ існування ефекту (причинно-наслідкових зв’язків), контроль, вартість, можливість повторення (реплікації).

Вади: штучність, перебільшення причинно-наслідкових зв’язків, етичні проблеми, упередження експериментатора, обмежений масштаб.

Мета експерименту:

• продемонструвати, що щось є правдою;

• визначити правильність гіпотези або теорії;

• спробувати знайти нову інформацію.

Методологія (структура експерименту):

• вибрати умови (лабораторні або польові);

• скласти план дослідження;

• провести пілотне дослідження;

• поділ на експериментальну та контрольну групи;

• претест;

• маніпуляція;

• експеримент: до експериментальної групи застосовується незалежна змінна. До контрольної групи маніпуляція не застосовується;

• посттест;

• аналіз та інтепретація результатів.

Метод статистики — це сукупність прийомів, користуючись якими статистика досліджує свій предмет. Метод статистики включає в себе три групи методів: метод масових спостережень, метод угруповань, метод узагальнюючих показників. Статистичне дослідження проходить в три етапи:

1) На першому етапі за допомогою методу масових спостережень збирають первинні статистичні дані. Основний зміст цього етапу полягає в отриманні даних, що характеризують кожну одиницю спостереження.

2) На другому етапі статистичного дослідження зібрані дані піддаються первинної обробки, зведенні і угрупуванню. Метод угруповань дозволяє виділити однорідні сукупності, розділити їх на групи і підгрупи. Підсумок — це отримання підсумків по сукупності в цілому й окремих її групами та підгрупами. Результати угруповання і зведення викладаються у вигляді статистичних таблиць. Основний зміст цього етапу полягає в переході від характеристик кожної одиниці спостереження до зведених характеристиках сукупності в цілому або її груп.

3) На третьому етапі отримані зведені дані аналізуються методом узагальнюючих показників. Основний зміст цього етапу полягає у виявленні взаємозв'язків явищ, визначенні закономірностей їх розвитку та здійсненні прогнозних оцінок.

Отже, вивчаючи ті чи інші соціальні явища, професіонал користується набором певних методів (як традиційних, так і нетрадиційних), які дозволяють йому проникнути в суть досліджуваних об'єктів. Отримання інформації - це завжди взаємодія журналіста з об’єктом, тобто добираючи те чи інше джерело інформації, журналіст повинен враховувати:

- цілі своєї роботи, тема матеріалу, розслідування причин конкретної ситуації і т.д.;

- доступність джерел інформації, пошук співрозмовників або спеціальної літератури чи іншої потрібної інформації;

- строки збору інформації;

- ступінь надійності інформації;

Існує величезна кількість різноманітних джерел інформації. Всі вони мають як переваги, так і недоліки. Щоб діяльність журналіста була успішною, він повинен знати і уміти використовувати всі джерела інформації, адже це додасть різноманіття в матеріали і в саме життя журналіста.