5.4. Еволюція образотворчого мистецтва
На відміну від інших видів мистецтва, що в XVII–XVIII ст. несли в собі яскраву й мальовничу естетику бароко,
Живопис. Твори Рутковича, особливо 1690-х рр., відзначаються багатою й насиченою палітрою та динамічністю композицій. Вони врочисті й водночас заземлені та конкретні. Жовківський іконостас Івана Рутковича – останній відомий сьогодні великий твір майстра. І. Руткович використав тему «Страстей Господніх», що досить рідко з’являлася в іконостасах, але подав її на завершення іконостаса, у композиції «Розп’яття» з пристоячими, у легких, ажурних картушах обабіч хреста.
Творчість його молодшого сучасника Йова Кодзелевича більш класицистична. Епоха бароко, у часи якої він жив, безперечно, позначилася на його творчості, але не в основних її принципах. Основне місце у творчості художника посідає образ людини, Високі, прекрасного силуету постаті, стримані, виразні й граціозні рухи, самозаглибленість, поєднана зі складними переживаннями – такі його апостоли з «Тайної вечері» богородчанського іконостаса.
У розглядуваний період продовжує свій розвиток український портретний живопис. Портретам козацької старшини не властива бундючність і гонористість. Йому притаманний зв’язок із традиціями іконописання (парсуни).
«Козак Мамай». З народно-ужиткового мистецтва на рівень національного символу переходить класичний «Козак Мамай». Спільною рисою цих творів є поза козака, що сидить, підібгавши ноги по-східному. Козак палить люльку, грає на кобзі; Козак Мамай (козак-бродяга) – ідеалізований образ козака в Україні. Захисник українського народу, степовик, мандрівник, воїн, мудрець, казкар і характерник в одній особі.
Гравюра. Із другої половини XVII ст. як самостійний жанр виокремлюється гравюра. Новий етап у розвитку графічного мистецтва пов’язаний із творчістю Олександра та Леонтія Тарасевичів. Так, «Києво – Печерський Патерик», що вийшов 1702 р. у Києві, став видатним явищем української культури саме завдяки гравюрам Л. Тарасевича. Майстром різноманітних за жанрами гравюр, особливо панегіричних «тез», був Іван Щирський. Заслужили визнання й панегіричні гравюри Іларіона Мігури – серед них найвідоміші роботи на честь гетьмана Івана Мазепи й Варлаама Ясинського. Усі види мистецтва цього часу споріднює спільне прагнення до декоративності, пишності й репрезентативності, та в графіці є ще й інтимність, лірика.
Скульптура. Скульптуру, яка була елементом монументально-декоративних композицій іконостасів і декору в архітектурі, відзначають теж пафос і рух. Найвідоміший майстер цієї доби – Йоганн Георг Пінзель (1707–1761 рр.), скульптурними роботами якого прикрашені собор св. Юра у Львові, ратуша в Бучачі.
Образотворче мистецтво пройшло за цей час різні стадії, вирішило чимало професійних завдань і створило пам’ятки нев’янучої краси й цінності.
5.5. Театр і музика барокової доби
Театр. На початку XVII ст. зароджується українська драматургія. Вона пов’язана з єзуїтськими шкільними театрами, де ставилися драми польською мовою. Декламації й діалоги, писані українською мовою, призначалися для братських шкіл. Розквіт шкільної драми припадає на 70-ті рр. XVII – першу пол. XVIII ст. і пов’язаний з іменами викладачів Києво-Могилянської колегії
Побутувала в цей час в Україні й народна драма («Цар Ірод», «Коза», «Маланка», «Трон» тощо). Найоригінальнішим був народний ляльковий театр – вертеп.
Музика. Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Значну роль у розвитку партесного співу відіграли школи при братствах. М. Дилецький – класик науково-теоретичної думки з партесного стилю. Його головна праця «Ідея граматики мусікійської (Граматика музикальна)» (нині втрачена) написана у Вільно 1675 р. польською мовою. праця склала фундамент розвитку багатоголосного стилю в Україні та Росії. У
Світська музика розвивалася в містах і у великих поміщицьких маєтках. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи.
Поширюються також романси – специфічний жанр камерної вокальної музики, в основі яких були, як правило, народні мотиви, а їх сюжети навіяні ліричними або ж гумористичними роздумами про людську долю. До нас дійшли тогочасні популярні пісні-романси «Всякому городу нрав і права» Г. Сковороди, «Їхав козак за Дунай».
Українська культура XVII–XVIII ст. – це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Цей час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну боротьбу, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – у культурному відношенні був надзвичайно плідним.