Лекція 5. Українська культура козацької доби (середина хvіі – кінець хvііі ст.)

5.1. Культура українського козацтва

Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, яка взяла на себе й утвердження власної державності, і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо.

Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко, маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: світовідчуття. Бароко – важливий етап усієї загальнолюдської культури XVI–XVII ст. Це перехід від епохи Відродження до нової якості світосприймання, мислення, творчості. Якщо говорити про естетичні особливості українського бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, численна кількість усіляких іносказань і головне – небачена вигадливість форми.

У художньому житті Запорізької Січі найголовніша роль належала музиці, співу й танцям. Тут була добре розвинута військова музика, у якій особливе місце посідали духові й ударні інструменти: труби, сурми, тулумбаси (литаври), барабани та бубни. Духова музика мала велике значення в походах запорізького війська та при різних урочистостях.

Протягом багатовікового періоду національно-визвольної боротьби український народ поряд із піснями творив думи – сувору, мужню, героїчну, драматичну й, водночас, пройняту великим ліризмом поезію.

Кобзарство – це своєрідне явище української народної культури, видатне мистецьке й загалом духовне досягнення запорозького козацтва. Складали кобзарі думи, історичні пісні про героїчну боротьбу козацтва проти турецько-татарської агресії, про визвольну війну 1648–1654 рр. та її героїв – Богдана Хмельницького, Кривоноса, Богуна та ін. «Чи не той-то хміль», «Хмельницький та Барабаш», «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче», «Гей, не дивуйте, добрії люди» та ін.

Козаки дуже любили танці, особливо відомий в усьому світі танець «гопак», який нині йменує напрямок у бойових мистецтвах. своїми силами ставили народне лялькове видовище під назвою «Вертеп».

Козаки були глибоко віруючими людьми, дотримувалися християнської православної віри.

Демократичність ладу Запорозької Січі визначала й характер її церкви. Тут обирали священиків і затверджували тих, кого присилали з Межигірського монастиря.

Головним святом на Запорожжі було свято Покрови – 1 жовтня (новий стиль – 14 жовтня). На всіх восьми Січах протягом двох з половиною століть була церква Покрови.

5.2. Наука й освіта козацької доби

Навчальний процес у таких школах, як правило, здійснювався місцевими священиками або покладався на дяків.

Програма шкіл, як правило, передбачала навчання дітей читанню по букварю, знайомство із Псалтирем і Часословом, вивчення елементарних арифметичних дій, оволодіння співочою майстерністю.

Двадцятитисячне військо запорозьке, очолюване Петром Конашевичем-Сагайдачним, вступило до Київського (Богоявленського) братства, що протистояло колоніальній політиці шляхетської Польщі, відіграючи одночасно роль культурного та наукового центру України. Січ, яка стала колективним членом Київського братства, була тісно пов’язана з діяльністю заснованої при ньому школи.

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. У вересні 1632 р. Київська братська школа об’єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував у ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема, польській та латини.

До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов’я. У неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В академії відбувалися регулярні поетичні змагання з декламації віршів відомих поетів, а також власних віршів.

Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.

Козацькі літописи. Важливим джерелом для вивчення історії України цього періоду залишаються козацькі літописи. Один з таких манускриптів, що датується 1623–1627 рр., називається Густинським (писаний у Густинському монастирі на Чернігівщині). Через кілька років після завершення літопису Самовидця почали писати історію козацького краю Григорій Граб’янка, Самійло Величко.

Григорій Сковорода. підсумував барокову добу й перевів її в Нові часи. Твори Сковороди писані в бароковій формі розмови дійових осіб, тому більшість із них названі діалогами. Сковорода розробив своє вчення про дві природи й три світи. Дві природи – видима й невидима . Три світи у вченні Сковороди – це Всесвіт, Біблія й людина.

Він є автором багатьох оригінальних творів. Серед них – філософські трактати («Потоп зміїний», «Вхідні двері до християнської доброчинності» та ін.), байки (збірка «Харківські байки»), поезії (збірка «Сад божественних пісень»); Г. Сковорода віддає належне улюбленим жанрам свого часу – панегірикам та одам, а також пейзажним віршам, сатирам. Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство