9. Зародження дизайнерської освіти в Європі. Перші школи дизайну.

Вперше проблеми викладання основ дизайну були заявлені як мають самостійні значення при обговоренні підсумків Першої Всесвітньої промислової виставки, що проходила в Лондоні в 1851 році. Це зробила спеціальна комісія займалася реформою художньої освіти та розвитком художньої промисловості, очолювана сером Генрі Колом.

У вийшла тоді ж книзі «Наука, промисловість і мистецтво» Готфріда Земпера, були дані конкретні пропозиції щодо реформи системи освіти в художніх школах з ідеєю спеціалізації навчання за основними видами дизайнерської діяльності після загальних вступних курсів. Цей принцип навчання був закладений у програму створеного в 1850 роки Саут-Кенсінгстонський коледжу, в якому викладання грунтувалося не на відверненому студіюванні класики, а на конкретному вивченні колекцій музеїв та матеріалів, що проводилися тут виставок сучасної художньої промисловості.

До нових умов стала пристосовуватися і заснована в 1837 році Нормальна школа дизайну, що стала після реорганізації провідним державним навчальним закладом в області мистецтва і відома більше під назвою Королівський коледж мистецтв.

У 1854 році в Цюріху відкрилася Вища технічна школа. Архітектурне відділення в ній було запропоновано очолити Г. Земпер. Тут він написав свою знамениту працю «Стиль у технічних та тектонічних мистецтвах, або« Практична естетика », що вплинув на складання теорії художньої форми кінця 19 століття. Французькі художні школи в 19 столітті, які готували майстрів для мануфактур, так чи інакше були пов'язані з промисловим прогресом і еволюціонували від загальноосвітніх ремісничих училищ, в бік спеціалізованих шкіл мистецтв і ремесел. Національна школа мистецтв і мануфактури, відкрита в Парижі ще в 1829 році, до середини століття включила у свій курс додаток до традиційних основ художніх ремесел основи механіки, фізики, хімії і випускала фахівців, що сполучали в одній особі художника, інженера і архітектора.

Новий етап розвитку європейського дизайнерського освіти був пов'язаний з подоланням розриву між задумом і виконанням. Під впливом Вільяма Морріса в Англії почали створювати різні товариства і школи ремесел. Серед них були Обществао виставок мистецтв і ремесел, Асоціація мистецтв і кустарних промислів, Королівська школа художнього шиття. З найбільш відомих особистостей в художній культурі Англії 19 століття, воздействовавших на формування методики дизайнерського освіти слід назвати Оуена Джонса, Чарльза Ренні Макінтоша і Уолтера Крейна.

У 1899 році в Королівському коледжі мистецтв було відкрито спеціалізоване відділення для художників промисловості з метою «безпосереднього програми мистецтва до промисловості». Велика увага в навчанні на відділенні приділялася розвитку здатності виконувати все своїми руками. Це вважалося корисним для художників, що створюють проекти виробів для машинного виготовлення.

У 1913 році в Англії були введені спеціальні дипломи для закінчили дизайнерські відділення, в яких засвідчувалося здатність до самостійної творчості у галузі живопису, моделювання, прикладної графіки та індустріального дизайну. Одним з великих навчальних закладів минулих років була Школа промислового мистецтва в Гельсінкі, пов'язана з діяльністю фінського Товариства прикладного мистецтва.

До середини 1870-х років її програма, характер студентських груп і склад викладачів стабілізувалися. Визначилися методи навчання малюнку, геометричним побудовам на площині, в просторі, роботі з деревом, металом, текстилем. Школа стала орієнтуватися в основному на промислове виробництво, зберігаючи зв'язок з прикладної традицією, закладала базу майбутнього професійного дизайнерської освіти.

До кінця 19 століття належить виникнення художньо-промислових училищ в Японії. Після поїздки по Європі один із реформаторів японського традиційного художнього промислу Кайдзіро Нотом заснував в 1887 році в місті Канадзава училище з трьома відділеннями: мистецтва і предметного проектування, художніх ремесел традиційного типу, креслярсько-графічних робіт. Роком пізніше відкривається Вища художньо-промислове училище в Токіо

Отже, проблеми становлення дизайнерської освіти в Україні мають важливе значення .З вищесказаного зрозуміло, що дизайн-освіта на шляху свого розвитку пройшла багато випробовувань та змін. На сьогоднішній момент вона є важливою та самостійною складовою мистецької освіти в цілому та має вплив на культурне життя країни

. Впровадження дизайну в систему освіти започаткувала школа „Штаатліхес Баугауз”, у якій було запроваджено особливу, розроблену В. Гропіусом єдину систему освіти, де „чисте та ужиткове мистецтво розвивалися у гармонійному взаємозв’язку” [1]. Чи не вперше були задекларовані головні принципи педагогічної системи – розвиток творчої індивідуальності та практичної роботи в майстерні. Пізніше Ульмська школа підхопила та розвинула педагогічну лінію „Баугаузу” і стала джерелом функціонального дизайну у світі протягом др. пол. ХХ ст. Зарубіжний досвід педагогічних систем вказує на особливу зацікавленість дизайном у всіх сферах життя, а в таких країнах, як Великобританія, Японія, цю проблему піднесено до рангу державної політики [2]. У Харкові загальновизнаним центром дизайнерської освіти в Україні вважається державна академія дизайну і мистецтв (ХДАДМ), де навчання проводиться по головних галузях сучасного дизайну – промисловий, графічний та дизайн середовища.

В.2 Що ж стосується паростків синтезованої техніко-художньої освіти, то вперше проб­леми викладання основ дизайну було заявлено як такі, що мають самостійне значення, при обговоренні підсумків Першої Всесвітньої промислової виставки, що відбувалася у Лондоні 1851 року. Тоді було висунуто ідею побудови навчання за основними видами дизайнерської діяльності після загальних вступних курсів.

Цей принцип навчання було закладено у програму Саут-Кенсингтонського коледжа, де виклади ґрунтувалися не на штудіюванні класики, а на конкретному вивченні матеріалів виставок сучасної художньої промисловості, що влаштовувалися у Саут-Кенсингтонському музеї. До нових віянь розпочала схилятися і ще одна мистецька школа Великої Британії, що згодом стала провідним державним навчальним закладом і відома нині під назвою Королівський коледж мистецтв.

Поступово в Англії, Німеччині, Австро-Угорщині, Скандинавських та деяких інших європейських країнах почали формуватися такі художньо-промислові школи, де пере­йшли від малювання античних голів та копіювання орнаментів до нових засад навчання, а саме: робота з формою і кольором на ґрунті загальних закономірностей, що зустріча­ються в природі. Ця нова лінія у художньо-промисловій освіті привела згодом, у 20-ті роки XX століття, до яскравого явища — школи нового зразка, істинно дизайнерського навчального закладу - Німецького Баугауза*, вплив якого розповсюдився потім на дизайнерську педагогіку в усьому світі.

* Баугауз (від нім. «Дім будівництва») — похідне від «Хатина будівництва». Так звалося у Німеччині середньовічне спільне житло будівельників соборів та інших великих споруд.

Баугауз виріс зі школи художніх промислів у Веймарі, яку 1906 року заснував Анрі ван де Вельде. Початок Першої світової війни в 1914 році змусив бельгійця полишити свою посаду у Веймарі. Наступником він рекомендував берлінського архітектора Вальтера Ґропіуса, під чиїм керівництвом Школа художніх промислів і Вище художнє училище у Веймарі були об'єднані і з 1919 року стали називатися «Державний Баугауз». Вальтер Ґропіус поставив перед Баугаузом революційну програму, центральним пунктом якої було спільне навчання, праця та експериментування митців, дизайнерів, майстрів-декораторів та архітекторів. Принципово важливим він вважав міждисциплінарний характер школи і розвиток в учнях суто індивідуального сприйняття творчих завдань та проблем.

«Я прийшов до переконання, — писав Вальтер Ґропіус, — що вчитель мусить утри­муватися від передачі власного словника форм учням, а замість того він має заохочува­ти їх шукати свій власний шлях, навіть якщо йти до нього доведеться манівцями». Вальтер Ґропіус, сам ще зовсім молода людина — на час заснування Баугауза йому було лише тридцять шість років, зібрав навколо себе теж, як правило, молодих митців, теоретиків культури та дизайнерів з усього світу. Серед них були художник, математики та вчені-природознавеці ,скульптори, художники абстракціоністи та графіки слід назвати і митців, що вже раніше приїхали до Німеччини. Серед них були москвич Василь Кандинський, американець Лайонел Файнінґер, швейцарець Пауль Клі. Уже скоро поруч з ними викладали й перші випускники Баугаузу, зокрема, двадцятитрьохрічний архітектор та промисловий дизайнер Марсель Броєр з Угорщини, австрійський графік та проектант-оформлювач виставок ґерберт Баєр, художник Йозеф Альберт. Середній вік викладачів становив тридцять-сорок років. Магістральні творчі пошуки в Баугаузі були зорієнтовані на засади та практику тогочасного авангарду в мистецтві та дизайні.

Навчальна програма поєднувала вступні курси, що давали основи теорії, з практичними заняттями у власних майстернях Баугауза. Чисте та ужиткове мистецтво, розвиваючись у гармонійному взаємозв'язку, створювали плідний ґрунт для - самостійного творчого мислення. Викладачі та студенти здійснили багато успішних проектів, які донині викликають широке зацікавлення. Успіх полягав передусім у тому, що в Баугаузі від самого початку визнали важливість експерименталь­ної діяльності(метод експерименту). «Пробувати важливіше, ніж вчитися, — писав Йозеф Альберс 1926 року, — а ігрове начало розвиває сміливість». Баугауз постійно виступав за верховенство цілісного розуміння форми. Як вчителі, так і учні твердо дотримувались переконання, що існують глибокі внутрішні взаємозв'язки між ескізом товару для споживання, оформленням сцени, створенням графічного зображення та формуванням життєвого середовища людини. Невдовзі після приходу до влади у 1933 році націонал-соціалістів Баугауз (який вже до того зазнавав політичних переслідувань, через що мусив перебратися спочатку з Веймара в Дессау, а потім у Берлін) був закритий. Проте ідеї Баугауза і надалі мали значний розголос на міжнародній арені, бо багато вчителів та учнів, змушених емігру­вати з Німеччини, знайшли численних послідовників у нових культурних центрах. Йозеф Альберс викладав у Блек-Маунтін Коледжі у Північній Кароліні, Вальтера Ґропіуса і Марселя Броєра запросили до Гарвардського університету, Ласло Могой-Надь заснував у Чикаго школу дизайну, що стала відома під назвою Нью-Баугауз, Герберт Баєр осів разом із власним бюро в Аспені, штат Колорадо. А колишні студенти Баугауза роз'їхали­ся по всій Європі. Таким чином, Баугауз дав великі імпульси до подальшого розвитку дизайнерської освіти не тільки в Німеччині, а й поза її межами.

Масова підготовка дипломованих дизайнерів розпочалася тільки після другої світової війни, у 50-ті роки. Окрім Німеччини, де наступницею Баугаузу виникла по війні Ульмська школа, викладанню дизайну стали надавати все більшої уваги у Великій Британії, США, Франції, країнах Північної Європи. У 80-ті роки дизайнерська освіта зазнає бурхливого розвитку в країнах Південно-Східної Азії, в Австралії та Новій Зеландії.

Найяскравішим явищем 50-60-х років у галузі дизайнерської педагогіки було Вище училище дизайну в Ульмі (Німеччина). Воно було створене за програмою, яку запропо­нував учень Баугауза Макс Білль, як інституція-спадкоємець веймарської школи. Ульмську школу було відкрито 1953 року. На початку Вище училище дизайну продовжувало мистецькі традиції Баугауза. Споруда цієї школи, яку спланував Макс Білль, включала мистецькі ательє і ювелірні майстерні. Він закликав дивитись на мистецтво як на найвищу форму прояву життя, надати життю вишуканості твору мистецтва, поборювати огидне за допомогою кра­сивого, доброго, практичного. Головною метою вважав створення речей, які перебувають в гармонійному зв'яз­ку життєвими умовами.

Пізніше школа бере курс на знауковлення дизайну. З'явилися такі предмети, як методологія, теорія науки та операційний аналіз. Був узятий твердий курс на оцінку творчої оформлювальної діяльності згідно з раціоналізованими крите­ріями науковості. Через наближення до науковості розвинувся системний дизайн, — а саме, не таке мислення, що є замкнене з рамках окремих, ізольованих один від одного предметів, а планування цілісних систем та процесів у них. Завдяки збільшенню замовлень від про­мисловості (назвемо тут, наприклад, компанію «Люфтганза») вдалося сформу­лювати завдання та окреслити сферу корпоративного дизайну. Уроки Ульмської школи дали потужні імпульси до розбудови дизайнерської освіти з багатьох країнах. 1968 року через брак фінансування Вище училище дизайну в Ульмі було закрите.

Світовий лідер дизайнерської освіти - Королівський коледж мистецтв

Ще одним світовим лідером останніх десятиліть, який успішно працює й зараз, є Королівський коледж мистецтв старої промислової країни Великої Британії. Маючи понад 150-літню історію свого розвитку, завдяки власник традиціям та вмінню акуму­лювати прогресивний досвід цей навчальний заклад став нащадком педагогічної думки, що її було накопичено світовою спільнотою у сфері дизайнерської освіти.

Королівський коледж мистецтв — то є єдиний у Європі навчальний заклад цього профілю, що офіційно має університетський статус і готує фахівців на постдипломному рівні. Він приймає абітурієнтів з вищою освітою з усього світу (іноземці складають понад 20% його контингенту). Ті, що успішно закінчили навчання, отримують ступінь магістра. Королівський коледж практично став загальноєвропейським університетом дизайну та мистецтв. Він є членом співдружності навчальних і наукових закладів, які тісно співпрацюють. До цієї співдружності увійшли Імперський коледж природничих наук, техніки й медицини, Королівський коледж музики, науки та історії, Музей Вікторії і Альберта, Музей науки. Усі разом вони утворюють свого роду надуніверситет, маючи спільні освітні структури у вигляді сумісних курсів.

Королівський коледж мистецтв у Великій Британії та Ульмська школа Німеччини суттєво вплинули на філософію дизайнерської освіти в Європі та поза її межами.