8. Розвиток теорії естетичного виховання

Чітка та організована система художньої освіти, що встановилася в академіях, стала впливати й на методи викладання малювання в загальноосвітніх навчальних закладах.

Оволодіти малюнком без серйозних наукових знань не можна. Займаючись малюнком, учень одночасно пізнає світ. Звідси висновок: заняття малюванням корисні для всіх. Ця думка починає займати розуми не тільки людей мистецтва, але й діячів народної освіти.

Положення про користь малювання як загальноосвітнього предмета було висловлено великим чеським педагогом Я А. Коменським у його «Великій дидактиці». Правда, Коменський ще не наважувався включити малювання в курс шкільного навчання як обов'язковий предмет. Але цінність його думок про малювання полягала в тому, що вони були тісно пов'язані з питаннями педагогіки. Особливу цінність для нас представляють думки Коменського про необхідність вивчати методи викладання.

Майже одночасно з Коменським загальноосвітню цінність малювання став відстоювати англійський педагог і філософ Джон Локк. Однак, не будучи фахівцем, Дж. Локк не міг дати методичних вказівок у викладанні малювання. Він обмежився загальними міркуваннями про користь навчання

Більш докладно про малювання як загальноосвітньому предметі говорив французький філософ-енциклопедист Жан-Жак Руссо. Він вважав, що навчати малюванню потрібно виключно з натури і що у дитини не повинно бути іншого вчителя, крім самої природи.

Багато цінних думок про методику навчання малюванню висловив Йоганн Вольфганг Гете. Для оволодіння мистецтвом малюнка потрібні знання, знання і знання, говорив він.

Педагогічні ідеї Коменського, Локка, Руссо, Гете збагатили теорію і практику викладання малювання. Їх теоретичні праці послужили поштовхом для подальшого розвитку педагогічної думки взагалі і в області методики викладання малювання зокрема. Однак, незважаючи на авторитетні висловлювання про величезної ролі малювання як загальноосвітнього предмета, ні в XVII, ні у XVIII столітті малювання не було введено в курс навчальних предметів у школах. Тільки на початку XIX століття воно починає входити в коло шкільних занять. Ініціатива в цій справі належала швейцарському педагогу Йогану Генріху Песталоцці. Після Песталоцці малювання міцно завойовує своє місце в загальноосвітніх школах. Не випадково вчителя малювання назвали його батьком шкільної методики.

Особлива роль, на думку Песталоцці, повинна належати малювання у початковій школі. Малювання, стверджує Песталоцці, має передувати листу, - не тільки тому, що воно полегшує процес оволодіння накресленням літер, але й тому, що воно легше засвоюється. Песталоцці вважав, що навчання малювання повинно проходити з натури, так як натура доступна спостереженню, дотику і вимірюванню.

Заслуга Песталоцці полягає в тому, що він вперше поєднав науку про шкільному викладанні з мистецтвом, підняв питання про необхідність методичної розробки кожного положення малюнка. Песталоцці вважав, що для розвитку окоміру повинна бути одна методика, для розуміння форм - інша, для техніки - третя. Цю роботу і стали проводити його учні та послідовники.

Після Песталоцці малювання як загальноосвітній предмет починає вводитися в усіх початкових школах. Багато методичних посібників з малювання видається і для середніх шкіл, з різними установками і методами навчання. Великою популярністю користувалися праці Йосипа Шмідта - учня Песталоцці, Петра Шміда, Солдана, братів Дюпюї, Гальяра.

При навчанні малюванню І. Шмідт вважав за необхідне розробити спеціальні вправи: 1) для розвитку руки і підготовки її до малювання; 2) для створення і знаходження красивих форм; 3) для розвитку уяви; 4) в геометричному малюванні предметів; 5) у перспективі. Шмід користувався геометричними моделями. Він поклав початок розвитку так званого «геометрального методу».

До кінця XIX століття фахівці шкільного викладання малювання розділилися на два табори: в одну групу об'єдналися прихильники геометрального методу, в іншу - натурального.

При геометраль'ному методі навчання малюнку грунтувалося на геометрії. Відповідно до цього методу, всі предмети навколишньої дійсності розглядаються з геометричної точки зору: в основі форми кожного предмета виявляється геометрична фігура або тіло. Наприклад, малюючи яблуко, учень спочатку намічає форму кулі, а потім уточнює її по натурі; малюючи відро, учень спочатку зображує усічений конус, а потім уточнює форму по натурі. З 1888 року геометральний метод був введений у всіх загальноосвітніх школах.

Натуральний метод навчання полягав у тому, що учень повинен був малювати предмети відразу так, як він їх бачить, без будь-яких спрощень форми. Прихильники цього методу доводили, що, на відміну від геометрального, він наближає учня до життя, до природи.

Даючи загальну характеристику сучасного стану методики викладання образотворчого мистецтва в школах зарубіжних країн, треба зазначити, що в організаційному плані у багатьох школах справа поставлена ​​на належну висоту. Це відноситься до обладнання кабінетів, до постачання учнів високоякісними фарбами, папером, пензлями, олівцями і т. п. Особливо добре в цьому відношенні йде справа в таких країнах, як Японія, США, Франція, Англія, Італія.

Роль образотворчого мистецтва в естетичному вихованні величезна, однак вітчизняна педагогічна наука розглядаємо проблему естетичного виховання ширше, не зводить її лише до виховання мистецтвом. Засобами естетичного виховання є і навколишня дійсність, і наукове пізнання світу, що розкривають красу об'єктивних законів природи; та праця, і суспільні відносини людей, і побут, і багато іншого.