5.Спільна зовнішня політика і політика безпеки Європейського Союзу

Маастрихтський договір значно розширив повноваження Європейського Союзу в питаннях оборони та безпеки, надавши йому можливість проводити "спільну зовнішню політику та політику у сфері безпеки, у тому числі визначення політики у сфері спільної оборони" (розділ V, ст. Уперше було досить чітко визначено місце ЗЄС у західноєвропейському інтеграцій­ному процесі: "ЄС уповноважує Західноєвропейський Союз, який є складовою ЄС, що розвивається, розробляти і впрова­джувати в життя рішення й дії ЄС, які стосуються питань обо­рони..." (ст. І4) Декларація дев'яти країн — членів ЗЄС, що прикладалась до тексту Маастрихтських угод, деталізувала зміст ст. )4. Країни — члени ЗЄС висловлювали бажання по­силити роль ЗЄС, зробити його складовою ЄС "у сфері спільної оборонної політики", яка з часом мала перерости в "спільну оборону", а також перетворити ЗЄС на "засіб посилення єв­ропейської опори Атлантичного альянсу". Розглядаючи таку перспективу як об'єктивну реальність, країни — члени ЗЄС розпочали серію переговорів із трьома країнами — членами ЄС, що ще не увійшли до складу ЗЄС (Данія, Ірландія, Греція). Незважаючи на труднощі, процес, що веде до поєднання член­ства в ЗЄС із членством у ЄС, розпочався у листопаді 1988 р., коли до ЗЄС увійшли Португалія й Іспанія. У грудні 1988 р. Греція, Данія, Туреччина й Норвегія послали спостерігачів на сесію Асамблеї ЗЄС, а в 1992 р. Данія й Ірландія отримали ста­тус спостерігачів. У 1995 р. Цей статус отримали нові члени ЄС — Австрія, Фінляндія та Швеція. У 1995 р. Повноправним чле­ном ЗЄС стала Греція.

Другим важливим кроком на шляху зближення ЗЄС та ЄС був розпочатий у Маастрихті процес розширених контактів між інститутами обох організацій (Рада, Генеральний секре­таріат, Комісія, Європарламент та Парламентська асамблея ЗЄС). Декларація країн — членів ЗЄС, вироблена в Петерсберзі в 1992 р., передбачала посилення операційної ролі ЗЄС шля­хом утворення інституту планування, проведення зустрічей начальників штабів, співробітництва в галузі матеріально-технічного забезпечення транспорту, навчання, стратегічної розвідки, виробництва озброєнь та утворення спільних вій­ськових формувань. Згідно з Петерсберзькою декларацією з 1 жовтня 1992 р. Утворювався орган військового планування, що розмістився у Брюсселі, до складу якого увійшли 40 вій­ськових під командуванням італійського генерала ВВС Каль-таб'яно. Була утворена також постійна Рада ЗЄС із послів дер-жав-членів. Розпочався процес формування військових під­розділів, що підпорядковувалися ЗЄС. Передбачалось, що ці військові формування вирішуватимуть три основні завдання: надання гуманітарної допомоги, евакуаційні заходи, операції з підтримки та відновлення миру. За рішенням, прийнятим на зустрічі Ф. Міттерана та Г. Коля в Ля-Рошелі (21—22 квітня 1992 р.), було утворено франко-німецький військовий корпус чисельністю 35 тис. Осіб, до якого мали приєднатися інші кра­їни; британсько-голландську частину для проведення операцій з використанням амфібій; багатонаціональну дивізію північ-ноєвропейських країн.

Формування СЗПБ прискорила криза в Косово. Кельнська сесія Євроради (3—4 червня 1999 р.), яка відбулась у найго-стріший момент косовської кризи, прийняла рішення, що від­крили практичний етап інтеграції ЗЄС у ЄС. Попри протидію деяких нейтральних держав Генеральним секретарем Ради ЄС і Вищим представником ЄС із питань СЗПБ було призначено колишнього Генерального секретаря НАТО Хав'єра Солану. Етапною на шляху формування СЗПБ стала сесія Ради ЄС у Брюсселі (15 листопада 1999 р.). Рада підтримала ідею об'єднання посад Генерального секретаря Ради ЄС і Вищого представника ЄС із питань СЗПБ й Генерального секретаря ЗЄС, що зумовило призначення 19 листопада 1999 р. Новим Ге­неральним секретарем ЗЄС X. Солану. Брюссельське засідання Ради ЄС стало її першою офіційною сесією, де взяли участь мі­ністри оборони ЄС. Рада підтримала франко-британську про­позицію створити до кінця 2003 р. Європейські сили швидкого реагування (ЄСШР). Передбачалося, що ЄС зможе протягом 60 днів розгортати підрозділи чисельністю 60 тис. Осіб для здійснення гуманітарних і миротворчих акцій тривалістю не менше року в районах, де не задіяні сили НАТО.

Саміт ЄС у Санта-Марія-да-Фейра (19—20 червня 2000 р.) Ухвалив рішення доповнити ЄСШР невійськовим потенціалом, зокрема, сформувати в ЄС до 2003 р. Сили цивільної поліції чи­сельністю до 5000 осіб. Поряд із сухопутними силами (60 тис. Осіб) ЄСШР мали включати військово-морські й повітряні під­розділи, а також засоби зв'язку, керівництва й контролю, зби­рання й обробки інформації, спостереження і нагляду, віддале­ного транспортування. До участі у формуванні ЄСШР були за­прошені всі країни — кандидати на вступ у ЄС, а також країни

— члени НАТО, які не входять до Євросоюзу. Внесок (як в осо­бовий склад, так і в матеріально-фінансове забезпечення) кожної з країн-членів у формування ЄСШР закріплено у так званому Си­ловому каталозі, прийнятому під час Ради Міністрів оборони країн — членів ЄС у листопаді 2000 р. У Брюсселі (табл. 7.4).

Гельсінська сесія Європейської Ради (10—12 грудня 1999 р.) Прийняла конкретні рішення щодо зміцнення оперативного потенціалу й організаційної структури ЄС у сфері антикризо-вої діяльності. Відповідно до рішень Гельсінського саміту ЄС Рада ЄС 14 лютого 2000 р. Прийняла рішення про формування тимчасових органів, відповідальних за проведення політики у сфері безпеки й оборони:

• Тимчасовий комітет із питань політики й безпеки на рівні послів;

• Тимчасовий військовий комітет — прообраз майбутнього військового комітету ЄС, сформований з військових представ­ників головнокомандувачів збройних сил країн ЄС;

• Група національних військових експертів — ядро май­бутнього військового штабу ЄС.

Отже, у 90-х роках відбувся справжній прорив у сфері військово-політичної інтеграції та політики безпеки, що ви­явилось у формуванні ЄСШР, розвитку взаємодії структур ЄС та ЗЄС у напрямі поетапної інтеграції ЗЄС у ЄС; погли­бленні інституціональної й оперативної взаємодії єврострук-тур із НАТО; реорганізації Атлантичного альянсу відповід­но до нових потреб, що зміцнить позиції в блоці європейського вектора.