Організація та економіка ветеринарної справи лекція 1

Тема 1.1. Основи ветеринарної справи в Україні.

ПЛАН.

1.Особливості ветеринарної медицини в Україні.

2.Ветеринарні заходи.

3.Наукові основи ветеринарних заходів.

4.Право займатися ветеринарною практикою.

5.Основи законодавчої регламентації ветеринарної справи.

6.Закон України «Про ветеринарну медицину», його зміст та значення.

Особливості ветеринарної медицини в Україні.

Сучасна держава не може обійтися без чітко організованої служби ветеринарної медицини. Необхідність систематично розвивати тваринництво з метою забезпечення населення повноцінними та доброякісними продуктами харчування і виробами із шерсті, шкіри чи інших видів і тваринної сировини, завдання захисту людей від хвороб, загальних для людини та тварини, нагально вимагають постійного вдосконалення ветеринарної справи. Це витікає з потреб суспільства, з завдань розвитку матеріального виробництва.

Організація та економіка ветеринарної справи відноситься до циклу наук, який об‘єднує сукупність спеціальних ветеринарних знань. Вона вивчає організацію ветеринарної діяльності в тваринництві, на м‘ясопереробних та інших промислових підприємствах, які займаються виробництвом, заготівлею, зберіганням, переробкою продуктів та сировини тваринного походження, на транспорті та інших галузях народного господарства.

Організація та економіка ветеринарної справи вивчає форми та методи роботи фахівців ветеринарної медицини, економічну ефективність ветеринарних заходів і т.д.

Організація та економіка ветеринарної справи включає в себе основні положення ветеринарного законодавства, організації служби ветеринарної медицини, економіки, ветеринарної статистики, бухгалтерського обліку в ветеринарній медицині, ветеринарно-санітарного нагляду ( контролю), ветеринарного постачання, ветеринарного будівництва, ветеринарного діловодства.

Ветеринарне законодавство - це сукупність законодавчих актів з питань ветеринарної медицини, які видаються відповідними компетентними органами. До них відносяться : Конституція України, Закон України “Про ветеринарну медицину”, Положення, інструкції, правила, настанови, вказівки з питань ветеринарної медицини. Документи ветеринарного законодавства приймаються органами виконавчої влади та органами ветеринарної медицини України. Вони регламентують діяльність фахівців ветеринарної медицини, органів виконавчої влади та органів самоврядування, всіх громадян країни по забезпеченню ветеринарного благополуччя, тваринництва, підприємств м‘ясної, молочної та сировинної промисловості, на транспорті, торгівлі та інших галузях народного господарства.

Побудова курсу "Організація та економіка ветеринарної справи"

Дисципліна "Організація та економіка ветеринарної справи" знайо­мить студентів факультетів ветеринарної медицини з організацією вете­ринарної справи, роботою установ та спеціалістів ветеринарної медици­ни у відповідності з завданнями розвитку тваринництва у державі, з ве­теринарним законодавством та принципами планування ветеринарної справи, а також навчає майбутніх лікарів ветеринарної медицини органі­зації ветеринарних заходів в господарствах, в промисловості, на транс­порті, державному кордоні та складанню і веденню основної ветеринар­ної документації.

Організація та економіка ветеринарної справи поділяється на зага­льну та спеціальну частини. Загальна частина передбачає вивчення за­гальних організаційних питань: короткої історії розвитку ветеринарної медицини в державі, законодавства з питань ветеринарної медицини в Україні, організаційної структури ветмедицини та керівництва ветерина­рною справою в Україні, принципів планування та економіки ветеринар­них заходів.

Вивчення решти питань згідно з типовою програмою передбачене у спеціальній частині - це важливі і потрібні питання, які не розглядалися ні однією дисципліною чи предметом.

Організація та економіка ветеринарної справи тісно пов'язана з ін­шими дисциплінами, в першу чергу з епізоотологією та інфекційними хворобами, паразитологією, ветсанекспертизою, зоогігієною, акушерст­вом, хірургією, зоотехнією та іншими науками.

Організація та економіка ветеринарної справи включає такі розділи :

1.Законодвство з питань ветеринарної медицини України.

2.Організаційна структура та керівництво ветеринарною справою в Україні.

3. Організація ветеринарної справи в області, місті, районі, господарстві.

4.Планування, організація та економіка ветеринарних заходів.

5. Організація ветеринарного контролю та нагляду.

6.Фінансування та матеріально-технічне забезпечення ветеринарної медицини.

7. Ветеринарний облік, звітність та діловодство.

8. Організація ветеринарної освіти.

9. Міжнародні ветеринарні організації.

10. Історія ветеринарної справи.

Суть ветеринарної справи, її економічне та соціальне значення.

Згідно Закону України «Про ветеринарну медицини» має таке визначення:

Ветеринарна медицина — галузь науки та практичних знань про фізіологію і хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, визначення безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження; діяльність, спрямована на збереження здоров’я і продуктивності тварин, запобігання їхнім хворобам та на захист людей від зоонозів і пріонних хвороб;

Інколи кажуть про ветеринарну медицину маючи на увазі також сис­тему ветеринарних органів, установ та організацій, об'єднаних структур­но для здійснення вказаних заходів.

Ветеринарна практика — діяльність з надання послуг, пов’язаних з профілактикою, клінічною діагностикою та лікуванням хвороб тварин і консультуванням з питань ветеринарної медицини, яка провадиться закладами ветеринарної медицини, у тому числі ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, державними установами ветеринарної медицини;

Ветеринарна справа - це система державних, суспільних заходів по охороні тварин від захворювання, наданню їм ефективної лікувальної допомоги з метою збільшення чисельності поголів‘я, збільшення кількості та підвищення якості продукції тваринництва, по охороні населення від захворювань спільних для людей і тварин, а також по контролю за виконанням юридичними та фізичними особами ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища.

Поняття ветеринарна справа аналогічне іншому близькому поняттю "служба ветеринарної медицини" - це діяльність людей в галузі ветери­нарної медицини. Цей термін може означати організовану групу спеціа­лістів ветеринарної медицини, об'єднаних рамками одного господарст­ва, підприємства, однієї системи (відомства), адміністративної одиниці чи території, пов'язаних єдністю виробничих та спеціальних завдань (служби ветеринарної медицини агрофірми, птахофабрики, промислово­го комплексу, м'ясокомбінату, району, області тощо).

Ветеринарна справа в нашій країні входить в систему заходів, які спрямовані на підвищення економічного стану тваринництва та інших галузей народного господарства. Обов‘язок фахівців ветеринарної медицини - забезпечити збільшення виробництва продуктів тваринництва при одночасному зниженні їх собівартості за рахунок посилення заходів по профілактиці і ліквідації захворювань сільськогосподарських тварин, підвищення ефективності лікування хворих тварин, птиці, риб, бджіл. Зменшення захворювання та загибелі тварин, підвищення їх продуктивності, скорочення терміну хвороби, підвищення якості продуктів та сировини тваринного походження, недопущення їх псування, створення здорових стад тварин в господарствах - це є основним економічним значенням ветеринарної справи.

Поряд з цим ветеринарна справа в нашій країні спрямована на охорону здоров‘я людей шляхом попередження їх захворювання через продукти харчування, контакту з тваринами, та забруднення навколишнього середовища шкідливими газами, отрутохімікатами, збудниками захворювань. Захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин ( зооантропонози) залежить від наявності чи відсутності таких захворювань у тварин. Ліквідуючи зооантропонози, служба ветеринарної медицини охороняє людей від можливого захворювання Проводячи ветеринарно-санітарну експертизу м‘яса, молока, інших продуктів та сировини, попередження використання недоброякісних продуктів у їжу людям, фахівці ветеринарної медицини охороняють здоров‘я населення. Цим і визначається велике соціальне значення ветеринарної справи.

В системі цивільної оборони служба ветеринарної медицини входить в структуру підрозділів захисту тварин і проводить заходи щодо захисту тварин та ліквідації дії бактеріологічної зброї - в цьому і полягає оборонне значення.

Служба ветеринарної медицини безпосередньо пов‘язана з агропромисловим комплексом України ( Міністерство аграрної політики України). Вона ( ветеринарна медицина) безпосередньо зв‘язана з наступними галузями народного господарства :

1. З тваринництвом ( включаючи птахівництво, звіроводство, риборозведення, бджільництво та інші галузі тваринництва);

2. З промисловістю, яка переробляє продукцію тваринництва ( м‘ясна, консервна, холодильна, молочна) та сировину тваринного походження

( вовнопереробна, шкіряна);

3. З транспортом ( залізничний, водний, повітряний, автомобільний) зайнятим на перевезенні тварин, продуктів і сировини тваринного походження ;

4. Торгівлею тваринами і продуктами тваринництва.

Ветеринарні заходи проводяться, крім того, в харчовій, лісній, гірничорудній та інших галузях промисловості, а також при імпорті, експорті тварин, продуктів і сировини тваринного походження.

Предмет "Організація ветеринарної справи" був введений у навча­льний план у вищих навчальних закладах з 1939-1940 навчального року, а з 1962-1963 навчального року почав називатися "Організація та еко­номіка ветеринарної справи".

Організація та економіка ветеринарної справи - навчальна дисцип­ліна, яка вивчає завдання та організаційні форми служби ветеринарної медицини, порядок планування і організації ветеринарних заходів, уза­гальнює передові методи роботи ветеринарних органів, розробляє принципи і форми організації та керівництва ветеринарною справою в сучасних умовах та системи управління ним, а також економіку ветери­нарної справи.

Предметом науки є як теоретичні, так і практичні аспекти організа­ції, планування, фінансування та управління ветеринарною справою.

Успіх всієї роботи спеціаліста ветеринарної медицини залежить не лише від уміння працювати з людьми, правильного планування, органі­зації та здійснення ветеринарних заходів, економічного обґрунтування засобів і методів їх проведення.

Все це вимагає вдосконалення організаційно-економічної підготовки студентів на факультетах ветеринарної медицини.

Стан ветеринарної справи визначається громадським устроєм, рів­нем виробництва, розвитком науки та культури, ветеринарної освіти, забезпеченістю кадрами спеціалістів, розвитком мережі установ ветери­нарної медицини, їх матеріально-технічним забезпеченням. Ветеринар­на справа, за звичай, краще організована в тих країнах, де вона знахо­диться в руках держави, спрямовується та регулюється загальнодержа­вним законодавством з питань ветеринарної медицини.

Об'єкти ветеринарної діяльності

Головним об'єктом діяльності працівників ветеринарної медицини та звичайно, і основним об'єктом досліджень у ветеринарній науці, є до­машні та промислові тварини, включаючи звірів, птахів, риб та бджіл. За питомою вагою на першому місці серед цих об'єктів - сільськогосподар­ські тварини, які є одним із засобів виробництва в сільському господарс­тві.

Проте здоров'я тварин, їх нормальна продуктивність залежить від багаточисельних факторів і перш за все від умов їх утримання, годівлі та виробничого використання. Завдяки цьому коло об'єктів ветеринарної діяльності окрім тварин включає:

- тваринницькі будівлі, пасовища та місце напування;

• тваринницькі приміщення, територія ферм;

• продукти та сировина тваринного походження;

- підприємства з забою тварин, переробки тваринницької продукції, місце торгівлі цією продукцією;

• транспортні засоби, що використовуються для перевезення тварин, продукції та сировини тваринного походження.

Спеціалісти ветеринарної медицини впливають на вказані об'єкти різними способами чи методами, головною, кінцевою метою яких є за­безпечення збереження чи відновлення здоров'я тварин, їх нормальної продуктивності чи працездатності, а також попередження захворювання людей хворобами, що передаються від тварин людині та харчових токсикоінфекцій. У цьому суть ветеринарних заходів, суть ветеринарної справи.

Ветеринарна справа тісно пов'язана з багатьма галузями народного господарства, в тому числі і з охороною здоров'я. Цим визначається ва­жливе народногосподарське та соціальне значення ветеринарної спра­ви. Найбільш важлива її роль в таких галузях, як тваринництво; промис­ловість, що переробляє продукцію тваринництва (м'ясна, консервна, холодильна, молочна) та сировину тваринного походження (з обробітку шерсті, шкір, утилізаційна); транспорт (залізничний, водяний, повітря­ний, автомобільний), пов'язаний із перевезенням тварин та продукції тваринного походження; торгівля тваринами та сирими продуктами тва­ринництва; імпорт і експорт.

Ветеринарна справа займає певне місце і в обороні держави. На сьогодні це в першу чергу робота спеціалістів ветеринарної медицини із забезпеченням благополуччя тваринництва військових господарств, ор­ганізація заходів з захисту тварин від різних засобів нападу, з надання допомоги ураженим тваринам, а також проведення пов'язаних з цим ве­теринарно-санітарних заходів, з охорони особового складу армії від токсикоінфекцій чи будь-яких хвороб.

Економічне значення ветеринарної справи визначається з одного боку збитком, який завдають тваринництву хвороби, загибель худоби та птахів, а з іншого боку, тим ефектом, який дають ветеринарні заходи у скороченні цих збитків.

Практика засвідчує, що ефективність ветеринарних заходів вища там, де краще організована ветеринарна справа.

Правильна організація ветеринарної справи - це чітка організаційна побудова всієї системи організацій та установ ветеринарної медицини, без чого не можливе успішне та своєчасне проведення ветеринарних заходів; це правильна, що базується на новітніх досягненнях науки та практики, побудова ветеринарних заходів, які забезпечують їх найбіль­шу ефективність; це також така побудова ветеринарних заходів, при якій останні органічно зливаються з виробничими процесами у тваринництві,

що забезпечує високу ветеринарну культуру та підвищення продуктив­ності праці на фермах.

Особливостями організації ветеринарної справи в Україні є:

• державна форма організації ветслужби (керівна, організуюча та контролююча функції);

• єдність служби ветеринарної медицини, що досягається єдиним керівництвом ветеринарною справою Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України;

• профілактичне спрямування ветеринарної діяльності;

• плановість ветеринарних заходів у боротьбі з хворобами тварин;

• єдність ветеринарної науки та практики;

• широка участь у ветеринарній справі працівників тваринництва і органів виконавчої влади;

• активне співробітництво з органами охорони здоров'я у боротьбі з хворобами, спільними для людини та тварини;

• поглиблення співробітництва ветеринарної служби країни з ветслужбами зарубіжних країн і міжнародними веторганізаціями.

Протягом тривалого часу уряд неодноразово розглядав питання ве­теринарної медицини та приймав рішення з подальшого вдосконалення ветеринарної справи в державі і покращення ветеринарного обслугову­вання тваринництва.

Важливу роль відіграли постанови уряду "Про покращання ветери­нарної справи та посиленню державного ветеринарного контролю в державі" (1963), "Про заходи щодо покращання ветеринарного обслуго­вування тваринництва" (1978), "Про подальше покращання організації та підвищення ефективності ветеринарного обслуговування" (1985).

Не легкі часи пережила ветеринарна медицини України після роз­паду Радянського Союзу. Особливо незадовільний стан склався з за­безпеченням засобами захисту тварин, зокрема біопрепаратами.

За останні роки багато зроблено з покращання матеріально-технічної бази науково-дослідних та практичних установ ветеринарної медицини, забезпечення їх сучасними приладами і обладнанням, по­ліпшення умов праці спеціалістів.

Вперше на терені незалежних держав СНД в Україні був розробле­ний і введений в дію у 1992 р. Закон України "Про ветеринарну медици­ну", а 5 грудня 1996 р, 15 листопада 2001 р. та 16 листопада 2006 року згідно постанов Верхов­ної Ради України прийняті зміни до цього Закону.

Вагомий внесок у становлення ветеринарної медицини в Україні, покращання організації ветеринарної справи, наробку законодавчих ак­тів з питань ветеринарної медицини внесли керівники служби держави М.І. Горбань, Є.І. Дубровін, С.Р. Дідовець, П.П. Достоєвський та вносить сьогодні Голова Державного комітету ветеринарної медицини України, Головний Державний інспектор ветеринарної ме­дицини України П.І. Вербицький.

Нині у нашій державі є понад 5,5 тис. установ державної ветеринар­ної медицини. В усіх галузях народного господарства працює понад 50 тис. спеціалістів ветеринарної медицини. Щороку 12 факультетів вете­ринарної медицини вищих навчальних закладів випускають 1600 лікарів.

Координацію та науково-методичне керівництво дослідженнями в галузі ветеринарної медицини здійснює відділення ветеринарної меди­цини Української академії аграрних наук (УААН).

Переважну більшість наукових досліджень в державі забезпечують п'ять науково-дослідних інститутів: інститут експериментальної і клініч­ної ветеринарної медицини УААН (м. Харків); державний науково-дос­лідний контрольний інститут ветеринарних препаратів та кормових до­бавок (м. Львів); інститут ветеринарної медицини УААН (м. Київ); держа­вний науково-дослідний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (м. Київ); інститут епізоотології УААН (м. Рівне), Державний науково-дослідний інститут лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи .

Велике значення в пропаганді та впровадженні досягнень науки і передової практики має започаткований в незалежній Україні фаховий друк. Питання ветеринарної медицини висвітлюється в реферативному журналі, "Ветеринарній газеті" та газеті "Здоров'я тварин і ліки", збірни­ках наукових праць науково-дослідних інститутів та вищих навчальних закладів.

Особливе місце займає щомісячний виробничо-науковий журнал "Ветеринарна медицина України", що видається накладом понад 15 тис. примірників.

З багатьох напрямів ветеринарної науки, переважної більшості на­вчальних дисциплін створені фундаментальні монографії, довідники для спеціалістів ветеринарної медицини, підручники та навчальні посібники державною мовою.

Указом Президента України затверджено:

• від 1 листопада 2001 р. за №1035/2001 професійне свято "День працівників ветеринарної медици­ни", яке відзначається щорічно у другу неділю серпня;

• від 30 квітня 2002 р. за №426/2002 почесне звання "Заслужений працівник ветеринарної медицини України";

• від 30.08.07.№ 1075 «Про реорганізацію Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики в державний комітет ветеринарної медицини України»;

• 4.07.2008 ДКВМУ затверджено нагрудні знаки «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини» І, ІІ, ІІІ ступеня,»Ветеран ветеринарної медицини України»

Серед перших нагороджених лікарі ветеринарної медицини А.В. Березовський професор кафедри ветсанекспертизи, мікробіології та зоогігієни СНАУ, В.М. Герун, В.М. Горжеєв, І.О. Горячев, Є.І. Єфімов,

О.М. Костіков, М.М. Круглик, М.Ф. Курило, О.В. Ляшко, Ю.Ю. Садварі, В.Ю. Чумаченко, В.В. Шуба, Ю.С. Яковлєв, в 2007 році професор Харенко М.І. завідувач кафедри акушерства СНАУ.

Ветеринарні заходи – будь-які заходи, у тому числі на виконання законів, постанов, інших нормативно-правових актів, зводів правил, вимог та процедур, включаючи, зокрема, протиепізоотичні заходи, визначення критеріїв кінцевого продукту, методів переробки та виробництва, процедур тестування, інспектування, сертифікації та ухвалення, карантинні заходи, включаючи відповідні вимоги, пов’язані з транспортуванням об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, на виконання положення щодо відповідних статистичних методів, процедур відбору зразків та методів оцінки ризику хвороби тварин, що застосовуються для:

а) захисту життя і здоров’я тварин від ризиків, що виникають у результаті занесення, укорінення чи поширення хвороб тварин, організмів, які переносять хвороби, а також хвороботворних організмів;

б) захисту життя і здоров’я людей або тварин від ризиків, що виникають від забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у продуктах тваринного походження чи кормах;

в) захисту життя і здоров’я людей від ризиків, що виникають у результаті хвороб, які переносяться тваринами або продукцією, що виробляється з них;

До ветеринарних заходів відносяться і заходи, які проводять фахівці ветеринарної медицини по охороні здоров‘я людей.

Перші ветеринарно-санітарні заходи, спрямовані проти повальних заразних захворювань, були здійснені у ХУІ - ХУІІ століттях. Вони носили примітивний, стихійний характер.

До ветеринарних заходів відносяться :

- ветеринарно-санітарні, профілактичні, протиепізоотичні і лікувальні заходи ( включаючи заходи щодо виявлення та ліквідації вогнищ захворювань які передаються від тварин людям);

- ветеринарні заходи та ветеринарно-санітарна експертиза при заготівлі та забої тварин, торгівлі м‘ясом та іншими продуктами, а також надзором за санітарним станом місць торгівлі ними на ринках та ярмарках;

- ветеринарно-санітарний контроль за станом, заготівлею та забоєм тварин, перегоном скота, заготівлею, зберіганням та переробкою м‘яса, молока, яєць, вовни, шкіри та інших продуктів і сировини тваринного походження, а також за перевезенням всіма видами транспорту, імпортом та експортом тварин, м‘яса, яєць.

- нагляд за виконанням ветеринарно-санітарних заходів підприємствами, організаціями і установами, які здійснюють заготівлю, зберігання і переробку продуктів і сировини тваринного походження, а також за ветеринарно-санітарним станом цих підприємств, установ та організацій;

- ветеринарний нагляд за рибогосподарськими водоймищами та за виконанням ветеринарно-санітарних правил на рибо- та китобійних промислах.

Суттєва особливість ветеринарних заходів - їх масовий характер. Як правило, вони охоплюють значне поголів‘я тварин та здійснюються одночасно в багатьох господарствах, населених пунктах.

До масових профілактичних заходів відносять :

1.Зоогігієнічні - забезпечення нормальних умов утримання, годівлі, експлуатації та розмноження тварин, контроль за якістю кормів, охорона ферм від заносу збудників заразних захворювань.

2. Діагностичні дослідження, у тому числі диспансеризація тварин та лабораторні дослідження.

3. Профілактичні щеплення.

4.Лікувально-профілактичні обробки - дегельмінтизація, протикліщові, антипаразитарні та протигедзьові заходи, хіміопрофілактика гемоспорідіозів, застосування антибіотків, біогенних стимуляторів. Ці заходи є також протиепізоотичними.

До масових ветеринарно-санітарних заходів відносять такі заходи як дезінфекція, дезінсекція, дезінвазія і дератизація тваринницьких приміщень, санітарна обробка транспортних засобів, реманенту, шкіряної та іншої сировини, які мають значне профілактичне значення.

В той час для успішної роботи ветеринарних фахівців визначене коло фахівців, займаючись організаційними заходами, тобто заходами, спрямованими на її організацію.

До такої діяльності в ветеринарній медицині належить :

1. Загальна організаційна робота з управлінням ветеринарною справою ( включаючи розробку законодавчих та нормативних документів, планування ветеринарних заходів );

2. Ветеринарне постачання ( включаючи виробництво біологічних і інших ветеринарних препаратів);

3. Підготовка кадрів;

4. Ветеринарна пропаганда;

5. Науково-дослідна робота.

Прогрес в ветеринарній справі зачепає різні напрямки ветеринарних знань та практики. Насамперед це :

1. Подальше глибоке вивчення захворювань тварин їх етіології, особливо захворювань маловивчених та маловідомих у тому числі екзотичних;

2. Пошук нових та вдосконалення існуючих методів та засобів профілактики та лікування, створення нових ефективних та економічних біологічних і хіміопрофілактичних препаратів, а також дезінфектантів;

3. Підвищення рівня механізації праці ветеринарних фахівців, застосування сучасних зразків техніки для щеплення та дезінфекції, поліпшення умов праці фахівців ветеринарної медицини;

4. Впровадження в практику нового лабораторного обладнання, сучасних приборів та апаратів;

5. Удосконалення технології, підвищення якості та точності ветеринарно-санітарної експертизи, покращення організації ветеринарно-санітарного надзору;

6. Участь у розробці та впровадженні в виробництво нових, науково обгрунтованих систем та технологій ведення тваринництва;

7. Вивчення економіки ветеринарної справи.

Термін “ветеринарна служба” ( служба ветеринарної медицини) має декілька значень :

- по-перше, під словами “ветеринарна служба”, розуміють дію ( діяльність, роботу) фахівців ветеринарної медицини, установ, організацій в даній області знань;

- по-друге, в Україні існує державна ветеринарна медицина, яка складається з ветеринарних органів системи Міністерства аграрної політики України та установ і організацій державної ветеринарної мережі;

- по - третє, поряд з державною існує і відомча ветеринарна медицина, до якої відносяться фахівці ветеринарної медицини господарств різних форм власності, підприємств та організацій.

Ветеринарна справа як система установ та організацій.

В організаційному відношенні ветеринарна медицина України охоплює систему установ, організацій та служб пов‘язаних спільними задачами та установ, які виконують спеціальні функції.

Розрізняють установи, організації, служби ветеринарної медицини та ветеринарні органи.

В юридичному розумінні установи і організації є організаціями, які створюються для виконання державних, а також господарчих або суспільних функцій.

Під установою розуміють організацію яка веде роботу в визначеній галузі. В практичній ветеринарній медицині більшість організацій відносять до категорії установ.

Суттєвими ознаками установ ветеринарної медицини є :

1. Проводить силами колективу фахівців ветеринарні заходи.

2. Утримується , в більшості, за рахунок державного бюджету.

3. Має стабільну ( типову) організаційну структуру та регламентований штат працівників.

4. Виконує свою роботу на підставі складених планів та позапланово, при виникненні необхідності.

Ці ознаки й відрізняють ветеринарні установи від підприємства.

Підприємство : (державне)

1. Здійснює виробничо-господарську діяльність, яка складається з виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг.

2. Виконує свою роботу на підставі плану, під керівництвом вищестоящого органу.

3. Має закріплене майно, яке є часткою фонду державного майна.

4. Має права юридичної особи.

Юридична особа - згідно основ громадянського законодавства України - це організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права та нести обов‘язки, бути пошукачами та відповідачами в суді, арбітражі.

Юридичними особами також є установи та інші державні організації, які фінансуються за рахунок держбюджету та мають самостійний кошторис, керівники, яких користуються правами розпорядників кредитів.

Ветеринарні установи також можуть бути юридичними особами.

На Україні організації ветеринарної медицини умовно поділяють на дві групи :

1. Це установи, організації , фахівці, які здійснюють службу ветеринарної медицини, сюди відносяться :

а) установи та організації державної мережі, ветеринарної медицини;

б) фахівці, установи, організації відомчої та приватної ветеринарної медицини ( які працюють за ліцензією);

2. Це установи та організації, які забезпечують функціонування та розвиток служби ветеринарної медицини, сюди відносять:

а) науково-дослідні установи ветеринарної медицини;

б) біологічна промисловість ветеринарної медицини (асоціація Украгробіовет);

в) підприємства та організації постачання ветеринарної медицини;

г) ветеринарні учбові заклади.

Право займатися ветеринарною діяльністю ( практикою) надається особам, які мають ветеринарну освіту, закінчили вищі учбові ветеринарні заклади ( або факультети) ІІ - ІУ рівня акредитації та одержали кваліфікацію фельдшера ( техніка) ветеринарної медицини, лікаря ветеринарної медицини, магістра ветеринарної медицини.

С т а т т я 100. Ветеринарна практика

1. Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають/перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

2. Державні установи ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, склади, лабораторії тощо), за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Державного науково-контрольного інституту біотехнології та штамів мікроорганізмів, Інституту з лабораторної діагностики та його філіалів в Автономній Республіці Крим, областях, а також регіональних, зональних, міжобласних державних лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій ветеринарної медицини міст Києва та Севастополя, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, можуть приватизовуватися в порядку, визначеному законом. При цьому приватизовані об’єкти не можуть бути перепрофільовані протягом десяти років.

3. Питання щодо підвищення кваліфікації, атестації та етики спеціалістів ветеринарної медицини, що провадять ветеринарну практику, покладаються на професійну громадську організацію, уповноважену Департаментом.

С т а т т я 3. Основні завдання держави в галузі ветеринарної медицини

Основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є:

зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення;

охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон;

захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів;

здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами і супутні об’єкти;

встановлення ефективних та дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю і за можливості — ліквідації ендемічних хвороб тварин та ліквідації екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України;

забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів — зменшення ризику для людей;

моніторинг кормів та води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин;

забезпечення правильного, належного, ефективного та безпечного застосування ветеринарних препаратів;

захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов’язані з вирощуванням та обігом тварин;

захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя;

здійснення передзабійного клінічного огляду тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні та токсикологічні лабораторні дослідження;

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва і обігу продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, штамів мікроорганізмів, репродуктивного і патологічного матеріалу та здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини та засобів догляду за тваринами;

виконання загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах;

здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

контроль за переміщенням об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України;

сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин;

сприяння постійному навчанню та підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;

сприяння впровадженню у практику та широкому застосуванню досягнень наукової і практичної ветеринарної медицини;

розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів.

Регламентувати будь-яку справу (заходи, порядок їх проведення, організацію, структуру, методи, функції, матеріальні засоби, управління тощо) у законодавчому порядку, тобто в такому порядку, що встановлюється уповноваженим на те органом, - означає визначити єдині обов‘язкові форми та норми, а також умови організації справи, які забезпечать його ефективність і виконання відповідних завдань.

Це в певній мірі відноситься і до ветеринарної справи, і до ветеринарного законодавства. Що ж таке ветеринарне законодавство і на яких положеннях воно базується?

Законодавство про ветеринарну медицину – це Конституція України, Закон “Про ветеринарну медицину”, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів і інші урядові акти, що регламентують організаційні питання ветеринарної медицини, а також видані органами управління ветеринарною службою положення, інструкції, правила, настанови, вказівки та інші нормативні документи з загальних і спеціальних питань ветеринарної медицини.

Ретельно дотримуватися встановлених ветеринарних норм перш за все потрібно для того, щоб краще зберегти поголів‘я тварин та птиці, не допустити неправильного їх утримання, годівлі та виробничого використання, попередити безконтрольні перевезення тварин, реалізацію недоброякісних продуктів та інші подібні порушення.

Разом з тим потрібні чіткі певні правила та обов‘язкові заходи на випадок появи заразних хвороб, з тим, щоб швидко розпізнати їх, не дати їм розповсюдитися і ліквідувати в найкоротші терміни та з найменшими витратами в первинному вогнищі хвороби.

Для того, щоб спеціалісти ветеринарної медицини могли ефективно виконувати свої функції, необхідно регламентувати взаємовідносини їх з власниками тварин, надати цим працівникам при виконанні службових обов‘язків певних прав та встановити ступінь відповідальності посадових та приватних осіб за порушення ветеринарних норм і правил. Всі ці питання вирішені різними законодавчими актами, постановами уряду та законами Верховної Ради.

Потрібно мати на увазі, що не кожне питання у ветеринарній справі потребує регламентації. Наприклад, методи лікування при незаразних хворобах, правила хірургічної та акушерської роботи, способи кастрації тварин тощо звичайно не викладаються у формі інструкцій чи настанов.

Регламентація потрібна лише у випадках :

• Коли вимагається ретельне проведення певного комплексу заходів, невиконання якого ставить під загрозу ветеринарне благополуччя тваринництва;

• Коли недотримання встановлених правил може стати причиною захворювань людей чи тварин;

• Коли справа стосується постановки діагнозу на заразну хворобу чи підтвердження благополуччя гурта;

• Коли необхідно встановити відповідальність керівників господарств, підприємств, окремих громадян за виконання ветеринарних вимог, а також визначити правила і обов‘язки спеціалістів ветеринарної медицини чи установ

Предметом законодавства з питань ветеринарної медицини є :

• Ветеринарні заходи, обов‘язкові для виконання в господарствах, підприємствах, зайнятих розведенням і вирощуванням тварин;

• Обов‘язкові зоогігієнічні та ветеринарно-санітарні правила утримання, годівлі і виробничого використання тварин;

• Порядок та умови карантинування тварин; охорони господарств, населених пунктів, територій, водойм від занесення збудників заразних хвороб;

• Ветеринарні вимоги при реалізації тварин, продуктів та сировини тваринного походження;

• Правила ветеринарно-санітарної експертизи;

• Способи та умови застосування біологічних, хіміотерапевтичних та дезінфікуючих препаратів, їх дозування;

• Методики проведення діагностичних досліджень, спрямованих на виявлення заразних хвороб тварин та інших спеціальних заходів;

• Порядок та критерії оцінки результатів діагностичних досліджень;

• Норми витрат праці спеціалістів ветеринарної медицини на виконання ветеринарних робіт;

• Система державного контролю та нагляду, порядок його організації, гарантії прав посадових осіб, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд;

• Право на ветеринарну діяльність спеціалістів з вищою та середньою ветеринарною освітою;

• Система та порядок фінансування ветеринарної діяльності;

• Організаційна структура служби ветеринарної медицини;

• Правові питання ветеринарної справи.

В основу законодавчої регламентації ветеринарної справи покладені досягнення науки та практики в галузі ветеринарної медицини. При цьому враховані матеріально-технічні можливості і організаційно-господарські умови. Ветеринарне законодавство є результатом творчої праці великого колективу спеціалістів ветеринарної медицини. Проекти інструкцій, настанов та правил найчастіше розробляють науково-дослідні установи ветеринарної медицини, потім їх обгрунтовують у керівних ветеринарних органах.

Багато інструкцій та правил з ветеринарно-санітарної справи попередньо погоджують з зацікавленими відомствами. Це роблять з метою повного обліку особливостей тієї галузі, на яку розповсюджується дія даної інструкції. Положення та вказівки часто попередньо обговорюються широкими колами працівників ветеринарної медицини, а потім затверджуються з врахуванням критичних зауважень і даних передового досвіду.

Закон України “Про ветеринарну медицину”, прийнятий Верховною Радою України регулює діяльність органів та спеціалістів ветеринарної медицини.

Це державний закон, що визначає завдання служби ветеринарної медицини, права та обов‘язки спеціалістів ветеринарної медицини державної мережі, колективних, сільськогосподарських, промислових підприємств, керівників господарств і індивідуальних власників з питань збереження поголів‘я, попередження та ліквідації заразних хвороб тварин, по охороні населення від захворювань, що передається людині.

Порушення вимог Закону “Про ветеринарну медицину” розглядається як порушення будь-якого закону України з певною відповідальністю винних.

У цьому нормативному акті викладені основи організації ветеринарної справи, що відповідають завданням розвитку тваринництва, чітко говориться про систему державної ветеринарної медицини, компетенції органів її управління, державний ветеринарний контроль та нагляд, карантин тварин, міжнародне співробітництво тощо.

Законом України “Про ветеринарну медицину” покладено керівництво службою ветеринарної медицини в країні на Міністерство аграрної політики України, яке на виконання закону, постанов та розпоряджень уряду видає інструкції, положення, настанови та інші документи, обов‘язкові для виконання усіма міністерствами, відомствами й іншими організаціями та громадянами.

У Законі “Про ветеринарну медицину” накреслені організаційні принципи служби ветеринарної медицини в Україні , в ньому передбачені єдині загальнодержавні норми та правила з ветеринарної медицини.

Основу Закону складають загальні правила охорони тварин від хвороб, а також найважливіші положення з організації ветеринарних заходів.

Спеціалісти ветеринарної медицини, де б вони не працювали, завжди керуються положенням закону. Практичні працівники ветеринарної медицини на місцях, проводячи ветеринарні заходи, пред‘являють керівникам господарства чи місцевим органам влади вимоги, що грунтуються також на положеннях закону.

Все це свідчить про величезне значення закону для практичної діяльності ветеринарних органів та спеціалістів. Там, де виконуються вимоги закону, неодмінно досягаються позитивні результати з профілактики і ліквідації захворювань худоби та птиці.