Наслідки індустіалізацї

© Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився прод-податок, заборонялася вільна торгівля (над­лишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).

© Форсована індустріалізація обумо­вила перехід до насильницької колективізації, результаом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною.

© випереджаючий розвиток важкої промисловості спричинив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтована на задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані легкої і харчової промис­ловості. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

® Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевиконувалися. Керівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.

© 3 індустріалізацією пов'язаний поча­ток масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "прориви". Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну.

Поряд з цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

• Україна із аграрної країни перетво­рилася в індустріально-аграрну;

• у 1940р. рівень промислового потен­ціалу у порівнянні з рівнем 1913р. збільшився у сім разів;

• за обсягом виробництва важкої про­мисловості Україна випереджала ряд роз­винутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробницт­ву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

• за три довоєнні п 'ятирічки в Україні з 'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них -сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харків­ський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріжжя) алюмінієвий заводи, "Азовсталь", "Запоріжсталь ", "Криворіжсталь ".

Колективізація українського села

Курс на колективізацію був проголоше­ний XV з'їздом ВКП(б) у 1927 р., а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здій­снення.

Причини колективізації

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний з пере­ходом селянства до колективного вироб­ництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювала­ся в рамках єдиної політики "соціалістич­ного штурму".

Беручи курс на колективізацію, сталін­ське керівництво прагнуло:

> завдяки колгоспам повністю підпоряд­кувати сільське господарство державі;

> забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, от­римати кошти для індустріалізації;

> ліквідувати дрібнотоварний селянсь­кий уклад, який, на думку більшовиків, бувджерелом капіталізму на селі.

Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об'єднати в колгоспи 70%

селянських господарств) до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпе­чити лише насильницькими методами!

Для того, щоб зламати опір заможних се­лян, в Україні проводилася політика "ліквідації куркульства як класу", в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркуліо-вання стали понад 1 мли. чоловік. Особли­во трагічною була доля тих селянських родин, яких виселяли на Північ і в Сибір.

Взагалі ж, "політика ліквідації куркуль­ства як класу" стала засобом тиску на все селянство, оскільки до розряду куркуля чи його "підголоска" міг бути зарахований кожен, хто не бажав вступати до колгоспу.

Таким чином, у ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на по­дальший розвиток сільського господарства.

Прискорення темпів колективізації при­звело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні селянські господарства руй­нувалися, а колгоспи технічно І організа­ційно були ще слабкими.

У зв'язку з цим наростали кризові явища в сільському господарстві: зниження про­дуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої сільськогоспо­дарської продукції. Така ситуація зберіга­лася до 1934-1935 рр.