12

ЛЕКЦІЯ 4

Поразка національної революції 1917-1920 рр. зумовила новий етап територіального розколу України: українські землі опинилися у складі різних держав:

1. Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя -у складі Польщі.

2. Закарпаття - у складі Чехословаччини.

3. Буковина - у складі Румунії.

4. Більша частина України, де встановилася радянсько-більшовицька влада, - у складі СРСР.

У цьому розділі окремо розглядається історичний розвиток Радянської Украї­ни і західноукраїнських земель.

Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу Причини переходу до непу

На кін. 1920-поч. 1921 рр. більшовиць­ка Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політич­ної кризи, викликаної:

• воєнними діями, що велися майже без­перервно сім років;

• політикою "воєнного комунізму ", яка руйнувала основи економіки, паралізувала сільське господарство і викликала опір пере­важної більшості населення, особливо селянства.

Економічна криза виражалася в тому, що:

• промисловість знаходилася в стані розрухи. У1921 р. в Україні промислове ви­робництво становило 1/10 частину довоєн­ного рівня, виробництво металу - 5%, вугіл­ля- 30°/о і т.д.;

• сільське господарство також пере­бувало в катастрофічному стані: по­рівняно з 1913р. посівні площі в Україні ско­ротилися на чверть, збір зерна - на трети­ну. Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, від якого загинуло близько 1 млн. чоловік. Масовість жертв голоду пояснюється не лише засухою, а й політикою більшовиків, що дає підстави говорити про перший у радянській історії голодомор;

• у галузі фінансів - повна інфляція грошей.

Соціально-політична криза виявилася в тому, що:

• почалися повстання селянства про­ти політики "воєнного комунізму" і, зок­рема, проти продрозкладки. Повстанським рухом була охоплена майже вся Україна. Проти радянської влади виступила армія Махна (близько 15 тис. чоловік). Всього у складі повстанських формувань нарахову­валося близько 40 тис. чоловік;

• тяжкий економічний стан, продо­вольчі нестатки викликали незадоволення радянською владою з боку робітників, що виливалося у різні форми протесту, зокре­ма страйки. Поряд з економічними вимога­ми висувалися політичні, у тому числі -"Ради без більшовиків";

• склалася криза в більшовицькій пар­тії, в якій загострилися суперечки щодо шляхів подальшого розвитку країни.

* Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики (непу).

Сутність непу

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством.

Проте, більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети - побудови кому­нізму.

Основні зміни в період непу:

1. У сільському господарстві:

• заміна продрозкладки продподатком (був менший приблизно у 2 рази і відомий селянам заздалегідь);

• дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;

• дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.

Неп сприяв розвитку сільського госпо­дарства: в 1925 р. обсяг сільськогосподар­ського виробництва досяг довоєнного рівня.

2. У промисловості:

• продамо у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в орен­ду 5200 підприємств - майже половина на­явного фонду;

• децентралізація управління промисло­вістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок. Найбільшими в Україні стали трести "Донвугілля", "Хімвугілля", "Швденьсталь", "Цукротрест ";

• ліквідація загальної трудової повин­ності і зрівнялівки в оплаті праці;

• залучення іноземного капіталу у формі концесій (в Україні не було укладено жодного концесійного договору), змішаних акціонерних товариств та ін.

Неп стимулював розвиток промисло­вості, зростання продуктивності праці. У 1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості, яка знахо­дилася в основному в руках дрібних підприємців, були вищі за довоєнні. Навпа­ки, сповільнювались темпи розвитку важ­кої промисловості, яка була під контролем держави,

У 1925-1926 рр. обсяг промислового ви­робництва в Україні досяг 99% рівня 1913р.

3. У галузі торгівлі і фінансів:

• відмова від розподілу продукції за карт­ками, від прямого продуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, при­ватна, державна;

• у великих містах відкрилися торговель­ні біржі;

• у 1922-1924 рр. проведено грошову ре­форму: були випущені конвертовані десяти-карбовапцеиі банкноти - червінці, а також казначейські білети вартістю І, 2, і 5 крб. Досить швидко зміцнювалася грошова система, спадала інфляція. Зріс життєвий рівень населення.

Ряд істориків і економістів

розглядають неп як вершину

реформаторства більшовиків, як

"ринкову модель соціалізму".

Причини згортання непу

Неп не міг бути тривалим, оскільки:

• комуністична партія з самого почат­ку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізму, її стратегічна мета залишалася незмінною ~ побудова комуні­стичного суспільства;

• вік був несумісний з політикою Сталі­на, спрямованою на встановлення в країні тоталітарного режиму.

У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до комаидно-адміпісгративної економіки.

Україна і утворення СРСР

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік - Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербай­джан, Вірменія, Грузія та дві народні ре­спубліки- Бухарська і Хорезмська. Респуб­ліки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром - ЦК РКП(б). Залежність республік від москов­ського центру прикривалася системою дво­сторонніх та багатосторонніх угод, яка от­римала назву "договірної федерації".

Підходи до об'єднання республік

Після громадянської війни постало пи­тання про остаточне врегулювання відно­син між республіками. Для цього була утво­рена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. (У квіт­ні 1922 р. Сталін зайняв посаду генерально­го секретаря ЦК РКП(б)). Комісій розробила так званий "план автономізації", який перед­бачав включення республік на правах авто­номій до складу Російської федерації.

Грузин за походженням; Сталін був, проте, відвертим цептралістом і ворогом усього національного.

В Україні з критикою цього і шану активно виступили голова уряду Християн Ра-ковський та нарком внутрішніх справ Микола Скрипник. На відміну від них, перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльсь-кий підтримав Сталіна. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Х.Раковсько-му: у 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а у 1936 р. - репресовано.

В.Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, вклю­чаючи Російську федерацію, на рівних пра­вах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чи­ном, утворювалася нова федеративна дер­жава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади.