3. Поняття права інтелектуальної власності. Система ів

У сучасній правовій літературі під терміном «інтелектуальна власність» розуміють сукупність норм права, котрі об'єднуються в авторське право та право промислової власності. Як було зазначено вище, ЦК України у ст. 418 вперше нормативно закріпив визначення терміна «інтелектуальна власність». Так, відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України, під інтелектуальною власністю розуміється право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншими законами України. Із цього визначення випливає таке: по-перше, право інтелектуальної власності визнається державою шляхом закріплення його в законі; по-друге, воно охороняється та захищається у встановленому законом порядку; по-третє, це право пов'язується з відповідними об'єктами, які визначаються законодавством України, у тому числі і міжнародно-правовими актами. До таких об'єктів належать, перш за все, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких встановлюється національним законодавством з урахуванням прийнятих державою міжнародних зобов'язань. У спеціальній юридичній літературі з питань інтелектуальної власності можна знайти різні визначення поняття «право інтелектуальної власності»: в об'єктивному розмінні (як цивільно-правовий інститут), це сукупність правових норм та в суб'єктивному розумінні (як суб'єктивне право), це право суб’єкта на розпорядження належними йому відповідно до закону результатами інтелектуальної, творчої діяльності. З огляду на це право інтелектуальної власності можна назвати самостійною комплексною галуззю права, яка перебуває на стадіїформування, являє собою сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі створенням об'єктів права інтелектуальної власності, а також набуттям, здійсненням та захистом права на ці об'єкти. Ця галузь права представлена відносно самостійними інститутами, кожен з яких має свої особливості, зумовлені специфікою самих об'єктів права інтелектуальної власності. До таких інститутів належать: інститут права інтелектуальної власності на об'єкти авторського права і суміжних прав; інститут патентного права (винаходи; корисні моделі, промислові зразки), інститут права інтелектуальної власності на інші результати науково-технічної творчості (наукові відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин та комерційну таємницю); інститут права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів, послуг (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення). З огляду на правову природу інтелектуальної власності, доцільно звернути увагу на європейський досвід. Зокрема, у країнах континентального права рисами права інтелектуальної власності, що дозволяє виділити його в окрему підгалузь цивільного права, є: повнота регулювання відносин із приводу створення та використання об'єктів інтелектуальної власності; охоплення відносин щодо всіх об'єктів права інтелектуальної власності; застосування як провідного режиму юридичного регулювання методу дозволяння; наявність розвинутих правових інститутів, що складають підгалузь. При цьому основною метою створення та розвитку законодавства є захист прав та інтересів авторів, винахідників та інших творців об'єктів інтелектуальної власності та інших осіб, яким належать майнові права інтелектуальної власності. У свою чергу, в системі права ЄС порівняно з такими провідними галузями права ЄС, як митне, інституційне, право конкуренції, тільки відбувається формування права інтелектуальної власності як спеціальної галузі.

Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності.

Об'єкти права інтелектуальної власності:

— твори науки, літератури й мистецтва, відображені в об'єктивній формі;

— предмети, що мають за мету фіксацію, відтворення й поширення результатів творчої діяльності за допомогою технічних засобів;

— записи творчого виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;

— винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг та інші атрибути комерційного характеру, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація у вигляді ноу-хау та шоу-хау.

Суб'єкти права інтелектуальної власності:

—автори наукових, літературних або художніх творів;

—правонаступники названих осіб;

—виконавці творів, виробники фонограм та організації мовлення;

—автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, раціоналізаторських пропозицій, сортів рослин і порід тварин та правонаступники авторів;

—власники науково-технічної та іншої інформації, що має комерційну цінність;

—власники знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та інших позначень комерційного характеру.

Джерела права інтелектуальної власності в Україні:

—нормативно-правовий акт;

—міжнародний нормативно-правовий договір.

В інших країнах, зокрема в державах англосаксонської системи права, до джерел патентно-ліцензійного права належать також:

—правовий звичай (custom);

—правовий прецедент (case law).

Правова охорона інтелектуальної власності виникла й удосконаювалася впродовж багатьох століть. Навіть командно-адміністративна економіка не змогла цілком відмовитися від такої охорони. Незалежна Україна створює правову охорону інтелектуальної власності з урахуванням світового досвіду. Неабияке значення при цьому має досвід країн з високим рівнем розвитку науки й техніки, що великою мірою зумовлено належною системою охорони інтелектуальної власності.

Еволюція авторського права і суміжних прав.

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток. Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг поруш питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт1): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий. У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права. Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бач в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав. Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці". Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору. Правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 p. Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання. У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною. Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України. Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України. Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України; "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року. У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року). Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах". Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності", Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності". Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна. Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством.

Об’єкти і суб’єкти авторського права і їх характеристика.

Об'єктами авторського права відповідно до ст. 433 ЦК України є твори, а саме:

літературні та художні твори, зокрема романи, поеми, статті та інші письмові твори. Формою вираження літературних творів є мова, а також сполучення літер, окремих цифр та символів, в тому числі, нотні знаки, зображені на матеріальному носії;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори. Охорона цих об'єктів авторського права ускладнена, хоча названі твори визнаються такими, що мають об'єктивну форму, навіть якщо вони ніде не були зафіксовані;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори можуть охоронятися як літературні твори. Автор може довести авторські права на них також шляхом фіксації за допомогою фото - чи відео-зйомки;

музичні твори (з текстом або без тексту) - це твори, в яких художні образи виражаються за допомогою звуків людського голосу, музичних інструментів чи їх поєднання;

аудіовізуальні твори - це широке коло кіно-, теле-, відеотворів, які розраховані на одночасне візуальне та слухове сприйняття і є синтезом різноманітних творів, творчим результатом багатьох людей - акторів, композиторів, художників тощо;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки - це твори мистецтва, звернені до естетичних почуттів людини, яка їх споглядає. Важлива особливість цих творів полягає у нерозривному поєднанні самого твору з його матеріальним носієм. Так, твори архітектури складаються із будинків, споруд, а також проектів, малюнків, креслень, планів і макетів, підготовлених для їх відтворення;

фотографічні твори - а також твори, отримані способами, близькими до фотографії, в тому числі голографії, слайди та інші подібні твори визнаються такими, що відповідають всім ознакам об'єктів авторського права;

твори ужиткового мистецтва розглядаються як різновид творів живопису, але придатні для тиражування у промислових виробах, характерними ознаками яких є художнє виконання і утилітарність. Отже, вони вирішують одночасно як художні, так і практичні завдання, пов'язані з творами дизайну. Серед таких об'єктів - ювелірні вироби, вироби з дерева, шкіри, кістки, металу, а також значки, сувеніри та іграшки тощо;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки - ці твори мають переважно технічний характер, однак у більшості випадків їх створення вимагає не тільки технічного внеску, а й творчості;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів - це так звані похідні твори, які визнаються повноцінними самостійними творами і які засновані на первісному творі. При перекладі літературного твору, наприклад, відбувається творче відтворення твору, що перекладається у новій творчій формі, а при аранжуванні музичний твір, написаний для відповідних інструментів, голосів чи ансамблю, перекладається з оркестрового на фортепіанний варіант, або з твору, написаного для одного музичного інструменту, перетворюється на твір для виконання оркестром тощо. Дотримання прав авторів первісних творів при цьому є обов'язковим.

У своїх оглядових листах ВГС України зазначив, що вирішення питання про те, чи відбулося використання спірного твору шляхом його відтворення (повністю або частково) або переробки та чи мало місце створення похідного твору як самостійного об'єкта авторського права потребує спеціальних знань, а отже, призначення судової експертизи1.

Виникнення авторського права. Права автора.

Виникнення і здійснення авторського права не вимагають спеціального оформлення твору, реєстрації або дотримання будь-яких формальностей. Авторське право виникає з моменту створення твору (ст. 437 ЦК України), а сама можливість володіти авторськими правами є складовою змісту цивільної правоздатності фізичної особи, яка не залежить ні від віку, ні від стану здоров'я людини. Для перетворення цієї абстрактної можливості на конкретне суб'єктивне право необхідний юридичний факт. Створення твору і є цим фактом, що є юридичним вчинком, а не правочином.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак охорони авторських прав. Згідно з ч. З ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" таким знаком є латинська літера "С" (від англ. "copyright" - право на копії, авторське право), обведена колом, - ©.

Знак охорони авторських прав розміщується на кожному оригіналі і кожному примірнику твору і складається із трьох елементів: ©, ім'я (найменування) особи, яка має авторське право, та рік першої публікації твору.

Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство. Крім того, суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Українським агентством України з авторських і суміжних прав відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Державні реєстрації публікуються у періодичних каталогах. Про реєстрацію авторського права на твір видається свідоцтво.

Окрім інформаційної мети, знак охорони має також факультативний характер і покликаний забезпечити виявлення випадків несанкціонованого використання авторських прав на твір. При виникненні спору державна реєстрація твору визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він стає суспільним надбанням і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.