23.Нова економічна політика та її здійснення в Україні

Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків в Україні в 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини НЕПу: - глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;- політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);- спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

- початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

Заходи НЕПу

Сільське господарство - заміна продрозкладки продподатком;- дозвіл на оренду землі;- дозвіл на використання найманої праці;- розвиток кооперативного рух.

Промисловість - продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;- дозвіл на використання найманої праці;- об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;- перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля - поновлення вільної торгівлі;- введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;

- випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні - НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.;- висока ставка продподатку;- застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;- введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;- широка підтримка НЕПу українським населенням.

Результати НЕПу - зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;- швидкі темпи відбудови народного господарства;- зростання життєвого рівня населення;- конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.

ГОЛОД В УКРАЇНІ 1921-1923 рр.

Причини голоду - післявоєнна розруха;- скорочення виробництва с/г продукції;- політика «воєнного комунізму»;- експорт хліба та його вивезення до Росії;- посуха, неврожай…

Заходи влади - замовчування наявності голоду в Україні;- збір продподатку та вивезення хліба з України;- вилучення церковних цінностей для боротьби з голодом;- дозвіл міжнародним організаціям надавати допомогу голодуючим (АРА (американська адміністрація допомоги), Фонд Ф.Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги).

Наслідки голоду - померло 1,5 – 2 млн. чоловік;- придушення селянського повстанського руху в Україні та зміцнення більшовицької влади.

УТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК (СРСР)

Етапи утворення СРСР

І етап: червень 1919 – грудень 1920 рр. – створення військово-політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії.

ІІ етап: грудень 1920 – грудень 1922 рр. – УСРР та інші радянські республіки підписали з РСФРР договори про воєнний та господарський союз.

ІІІ етап: грудень 1922 – травень 1925 рр. – утворення СРСР. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив договір про утворення СРСР. Договір про утворення СРСР підписали УСРР (Україна), РСФРР (Росія), БРСР (Білорусія), ЗРФСР (Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд рад вніс зміни до Конституції УСРР, де було вказано про вступ України до СРСР.

ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦІЇ (УКРАЇНІЗАЦІЇ)

Квітень 1923 р.– проголошення в СРСР курсу на коренізацію.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації:

- підготовка та залучення кадрів із представників української національності;

- запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;

- видання книжок, газет, журналів українською мовою;

- глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;

- створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримали такі державні діячі УСРР як М.Скрипник, О.Шумський, В.Затонський.

У жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський церковний собор, на якому було утворено Українську автокефальну (самостійну) православну церкву (УАПЦ) та обрано першого митрополита УАПЦ. Ним став В. Липківський.

№ 24. Соціально-економічні та суспільно-політичні перетворення УРСР в к20-п 30рр

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України – Л.Каганович, Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні – І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії.

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу.

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й.

1929 р. – посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя.

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».

КЕРІВНИКИ УСРР ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ1925 р. – призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) Л. Кагановича. 1928 р. – призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора.

ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У 1925 р. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію. У 1929 р. був прийнятий курс на форсовану індустріалізацію. 1929 р. Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Завдання індустріалізації: - здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;- перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;- зміцнення оборонного потенціалу країни;- підвищення технічної бази сільського господарства.

Джерела індустріалізації: - перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;- експорт сировини та продовольства;- залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси);- «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання);- використання примусової праці політв’язнів.

Труднощі та особливості індустріалізації: - можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;- перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» – важкої промисловості);- нестача кваліфікованих кадрів;

- форсовані темпи;- жорстка централізація економіки, директивне господарювання;- «споживчий аскетизм» населення.

Економіка СРСР здійснювалася шляхом планування на кожні 5 років.

Командно-адміністративна економіка – це економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. На відміну від ринкової економіки, де економіка існує і керується економічними законами ринку.

Результати перших п’ятирічок

Перша п’ятирічка (1928-1932 рр.): - форсований ривок у розвитку важкої промисловості;- створення енергетичної бази;

- розширення та реконструкція металургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконструкція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);- ліквідація безробіття;- розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на харківському заводі «Серп і молот» складних молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів);- розгортання соціалістичного змагання;- запровадження карткової системи.

Соціалістичні змагання (соцзмагання) – різноманітні заходи підвищення продуктивності праці засновані не на матеріальній зацікавленості, а на моральній свідомості. Наприклад, між заводами влаштовувалися змагання, хто більше виробу продукції. Робітники вимушені були працювати понад норму безкоштовно, щоб перемогти в змаганнях.

Карткова система – система розподілу продуктів, товарів та послуг за картками, що індивідуально видаються державою населенню.

Друга п’ятирічка (1933-1938 рр.): - подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14% на рік);

- будівництво нових підприємств – Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.;- розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня 1935 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля;- скасування карткової системи (1935 р.);- апогей соціалістичного змагання.

Наслідки індустріалізації: - перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;- збільшення промислового потенціалу в 7 разів;- залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%);- виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);

- здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;

- низький життєвий рівень населення;- ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.

Промисловість України напередодні Другої світової війни - збільшення асигнувань на оборону;

- збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики;- введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 – червень 1941 р.);- встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни.

СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ Грудень 1927 р. — XV з’їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села (колективізацію). Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Завдання колективізації: - перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;- забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;- перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;- ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу.

Хід колективізації Січень 1928 р. – рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації. 1928 р. – створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС – виробничо-технічне обслуговування колгоспів, посилення впливу держави на село.

Листопад 1929 р. – курс на суцільну колективізацію села. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», у якій зазначалося, що Україна повинна у найкоротший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.)

Лютий 1930 р. – лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств). Осінь 1929 – весна 1930 р. – хвиля селянських виступів та повстань проти колективізації. Березень 1930 р. – стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян. Почався масовий вихід селян із колгоспів.Осінь 1930 р. – директивний лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації. Повторне об’єднання селян у колгоспи в Україні мало завершитися до кінця 1931 р.

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями». У результаті під розкуркулення потрапило близько 200 тис. господарств. Куркуль (кулак) - з давнини назва селян, які займалися лихварством (давали кошти в борг під відсотки). За часів радянської влади куркулями називали всіх заможних селян та противників колективізації.

Наслідки колективізації: - одержано кошти для індустріалізації;- знищення найбільш працездатних селянських господарств;- занепад почуття індивідуалізму, властивого українському селянинові;- дезорганізація аграрного сектора (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими);- наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо);- утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі;- голодомор 1932-1933

ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. Причини:- політика сталінського керівництва;- прискорена насильницька колективізація;- завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;- постанова у 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років);- діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В.Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за будь-яку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо).Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.Заходи влади: - продовження хлібозаготівель;- створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;- замовчування голоду;- відмова від міжнародної допомоги. Наслідки голодомору: - величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн. чоловік);- знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;- подолання опору колективізації і як наслідок – перемога колгоспного ладу на селі.

СТАЛІНСЬКИЙ ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ І МАСОВІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ Тоталітарний режим – це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи політичної партії. Терор – це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами.

Хвилі сталінського терору в Україні Перша хвиля (1928—1931 рр.) – розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:- «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші – різні строки ув’язнення);- сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930 р. – справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України. У справі «Спілки визволення України» був звинувачений український суспільно-політичний діяч С.Єфремов;- сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. – процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.;

- ліквідація УАПЦ (28-29 січня 1930 р. відбувся надзвичайний «самоліквідаційний» собор УАПЦ). З 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства.

Друга хвиля (1932-1935 рр.) – голодомор, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»:- голодомор 1932-1933 рр.;

- самогубства М. Хвильового (1933 р.) та народного комісара освіти М.Скрипника (1933 р.);- арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.);- справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

Третя хвиля (1936—1938 рр.) – доба «великого терору»:- боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);- боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);- чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, С.Косіор, В.Чубар, П. Постишев та ін.);- репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір – командувач Київським військовим округом, І. Дубовий – командувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);- репресивні заходи проти українських діячів культури – «розстріляне відродження».«Розстріляне відродження» – літературно-мистецька генерація України 1920 – 1930-х років, репресована сталінським режимом.

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ В СРСР ТА В УКРАЇНІ У 1934 р. столицю УСРР було перенесено з Харкова до Києва. У 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР («Сталінська Конституція»). У 1937 р. була прийнята нова Конституція Радянської України. В цій Конституції законодавчо було закріплено перемогу соціалізму та побудову основ соціалістичного суспільства. Українська республіка змінила свою назву з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР).

№ 25.Входження західноукраїнських земель до складу УРСР

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р. І ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

23 серпня 1939 р. був підписаний у Москві Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР на 10 років, який отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель.

Пакт Молотова-Ріббентропа – назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини А. фон Ріббентропом.

1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни.

17 вересня 1939 р. – вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.

28 вересня 1939 р. – підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією.

ВХОДЖЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СРСР

22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.

26 червня 1940 р. – нота Раднаркому СРСР до Уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918 р. Румунія незаконно приєднала ці землі. Народне віче Буковини прийняло рішення про возз’єднання з радянською Україною. Під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР.

30 червня 1940 р. Червона армія зайняла Бессарабію та Північну Буковину.

2 серпня 1940 р. – рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки ( яка з 1924 р. перебувала у складі УРСР) створено Молдавську PCP.

Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об’єднані в єдиній державі. Лише Закарпаття перебувало у складі Угорщини.

РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБАСТЕЙ УКРАЇНИ

Радянізація – це система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.

Основні заходи радянізації:

- поширення радянського законодавства;

- уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони…);

- направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);

- націоналізація промислових підприємств;

- конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам;

- початок примусової колективізації (весна 1940 р.);

- заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок;

- розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;

- українізація освіти, преси;

- уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;

- суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя;

- командно-адміністративні, методи впровадження радянської політики;

- нехтування місцевих особливостей та традицій;

- утиски церкви, особливо греко-католицької;

- репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони.

Депортація – примусове виселення з постійного місця проживання окремих осіб чи цілих народів.

Результатом політики радянізації стало, з одного боку, покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого – зростання незадоволення репресивними методами влади. Підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів ОУН.

№ 26.Україна у Другій світовій війні

22 червня 1941 р. – порушення Німеччиною Договору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчизняної війни. Напад на Радянський Союз розпочався згідно з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером 18 грудня 1940 р. планом «Барбаросса». Союзниками Німеччини у війні були Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія). План «Барбаросса» - кодова назва плану воєнної операції фашистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна проти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили. Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська складали три групи армій. Група армій Головнокомандувач Напрямки удару

«Північ» В.-Й. фон Леєб Ленінград, Прибалтика

«Центр» Ф. фон Бок Москва, Мінськ, Смоленськ

«Південь» Г. фон Рундштедт Україна, Крим

В Україні ворогові протистояли Південно-Західний та Південний фронти, Чорноморський флот, Дунайська та Пінська військові флотилії.

Україна в планах гітлерівських окупантів - перетворити Україну на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель. Окупація території України гітлерівськими військами 22 червня 1941 р. – бомбардування німецькою авіацією українських міст, бої на кордонах. 23 – 29 червня 1941 р. – найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк-Броди-Рівне.

30 червня – 11 липня 1941 р. – відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва.

11 липня – 22 вересня 1941 р. – Київська оборонна операція, у результаті понад 600 тис. чол. опинилися в оточенні. У цій операції загинули командувач фронту М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупикод.

19 вересня 1941 р. – гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.

5 серпня – 16 жовтня 1941 р. - оборона Одеси тривала протягом 73 днів. Для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси.

25 жовтня 1941 р. – гітлерівці зайняли Харків. До кінця жовтня під ворожою окупацією опинилася також значна частина Донбасу.

30 жовтня 1941 – 4 липня 1942 р. - героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів.

16 листопада 1941 р. – радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).

Кінець 1941 р. – війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ-Балаклея-Красний Лиман, а Південного – на лінії Артемівськ-Шахтарське-Большекрєпінська. У грудні 1941 р. німці зазнали поразки в битві під Москвою.

12-29 травня 1942 р. – невдала наступальна операція радянських військ під Харковом. У районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали 240 тис. чол. Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни.

22 липня 1942 р. – остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.

Причини невдач Червоної армії на початку війни - Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров’ю» на його території).- Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.- Сталінські репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.- Жорстка централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.- Міжнародна ізоляція СРСР.

Мобілізаційні заходи в Україні

Мобілізація – переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.

Основні заходи мобілізації: - 30 червня 1941 р. – створення Державного Комітету Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;- 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування;- 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Головнокомандувачем Збройними силами;- 7 липня 1941 р. – звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;- мобілізація до лав Червоної армії (з України – понад 2 млн. чол.);- створення загонів народного ополчення з числа добровольців;- спорудження оборонних укріплень;- перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовження робочого дня до 11 годин, скасування відпусток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка трудова дисципліна тощо);- евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 червня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації на чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали вивезти, знищували);- державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;- знищення органами НКВС політичних в’язнів, які перебували в українських в’язницях.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ

Рейхскомісаріат Україна (очолював Е.Кох) Більша частина Українських земель, Крим, деякі райони Росії та Білорусії

м.РівнеДистрикт «Галичина»(у складі Польського генерал-губернаторства) Західна Україна (Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано-Франківська), Тернопільська області м.Львів

Румунська провінція «Трансністрія» Чернівецька та Ізмаїльська області м.Тирасполь, потім м.Одеса

Прифронтова зона (підпорядковані військовому командуванню) Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області

На чолі усієї окупованої території стояло німецьке рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга. Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти. Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах – старости. Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

Нацистський «новий порядок» в Україні Травень 1940 р. – розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи: - германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;- фізичне знищення частини слов’янського населення;- перетворення витривалих і здорових представників слов’янства на рабів;- масовий терор проти євреїв та циган;- голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр. Загинуло 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали в Європі.

Згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок». «Новий порядок» – жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

Основні заходи «нового порядку»: - скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;- запровадження комендантської години;- дискримінація українського населення;- тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві (початок масових розстрілів 29-30 вересня 1941 р.), Дробицького Яру в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);- примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);

Остарбайтери («східні робітники») – німецький термін для означення осіб, вивезених гітлерівцями в роки Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини із східних окупованих територій. - економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);- збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);- використання примусової праці місцевого населення тощо. Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам окупованих територіях.

РУХ ОПОРУ В УКРАЇНІ Рух Опору – антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти окупантів. На території України в роки війни було три течії руху опору: радянська, українська національна та польська.

Радянська течія Мета: визволення України від німецько-фашистських загарбників та відновлення радянської влади.

Форми боротьби: - Підпільний рух- Партизанський рух Особливості радянського партизанського руху: - у 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т.Строкачем;- діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О.Сабуровим, О.Федоровим, М.Наумовим, С.Ковпаком та ін.- узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії;- зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад 30 великих з’єднань та понад 80 окремих загонів);- активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв’язку з наступом радянських військ (1943-1944 рр.);- глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С.Ковпака (12 червня 1943 р., під час битві на Курській дузі), рейди П.Вершигори, Я.Мельника та ін.).- зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).

Українська національна течія Мета: визволення України від окупантів (німців, більшовиків) та побудова незалежної Української держави. У 1940 р. відбувся розкол в ОУН на ОУН(М) (мельниківці на чолі з А.Мельником) та ОУН(Б) (бандерівці на чолі з С.Бандерою).ОУН(М) (мельниківці) виступали за співпрацю з німцями, сподіваючись на їх підтримку у створенні Української держави. ОУН(Б) (бандерівці) співпрацювали з німцями лише на початковому етапі війни, а для досягнення незалежності України розраховували, в основному, на власні сили. Бандерівці у згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем). 30 червня 1941 р. – прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави» та формування уряду на чолі з Я.Стецьком (А.Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С.Бандера та Я.Стецько заарештовані). 5 жовтня 1941 р. – створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М.Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями). Осінь 1941 р. – репресії німців проти оунівців, у результаті перехід оунівців (бандерівців) до боротьби з німцями. У 1944 р. німцями були закатовані українські поети Олег Ольжич та Олена Теліга.

У червні 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець створив перші українські військові формування «Поліська Січ», які воювали проти німців та радянських військ. 14 жовтня 1942 р. – створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади. Українська повстанська армія (УПА) – українське військово-політичне формування, що діяло в Україні у 40-х-50-х роках і у ході війни вело боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ. Очолив УПА Роман Шухевич (прізвисько Тарас Чупринка).

Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр. - остаточне оформлення структури УПА, об’єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич);- взяття під контроль значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).- конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки». Волинська різня – обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені УПА та польською Армією Крайовою у 1943 р. під час Великої Вітчизняної війни на Волині. - конфлікт із радянськими партизанами;- липень 1944 р. – проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) – вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу – та Генерального секретаріату, який очолив Р.Шухевич.

- на 1944 р. кількість УПА становила 60-90 тис. чол.- внаслідок сутички із УПА (лютий 1944 р.) отримав важке поранення й помер (квітень 1944 р.) генерал радянської армії М.Ватутін (визволитель Києва).

Польська течія Мета: звільнення Польщі з-під влади окупантів і відновлення незалежності Польщі.

Види: - Армія Крайова (ставила за мету відновити Польську державу, припинила існування в січні 1945 р.);- Армія людова (ставила за мету відновлення Польщі й встановлення там радянської влади; мала підтримку від СРСР; припинила існування в червні 1944 р.) Між Армією крайовою та УПА були збройні сутички.

ВИЗВОЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

19 листопада 1942 – 2 лютого 1943 р. – Сталінградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.

18 грудня 1942 р. – звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області.

Січень – початок березня 1943 р. – наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу, 16 лютого 1943 р. вперше звільнено Харків.

19 лютого – 25 березня 1943 р. – контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога.

5 липня – 23 серпня 1943 р. - Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (2_3 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків). (с. Прохорівка – найбільша танкова битва війни).

Вересень – листопад 1943 р. -героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу).

6 листопада 1943 р. - визволення Києва.

24 грудня 1943 – 29 лютого 1944 р. – Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька операції.

4 березня – середина квітня 1944 р. – Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції.

У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.

26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. – на кордон із Чехословаччиною.

8 квітня – 12 травня 1944 р. - Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен.

13-29 липня 1944 р. - Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).

20-29 серпня1944 р. - Яссько-Кишинівська операція, у ході якої визволено Молдавську PCP та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «Південна Україна».

Вересень-жовтень 1944 р. – Карпато-Ужгородська операція, визволення Закарпаття

8 жовтня 1944 р. – визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР – с. Лавочне Дрогобицької області.

28 жовтня 1944 р. - завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.

НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ - людські втрати становили 8 млн. осіб;- матеріальні втрати становили 42% від втрат СРСР;- зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств;- об’єднання всіх українських земель у межах СРСР. Репатріація – повернення на батьківщину колишніх полонених, біженців, вимушених переселенців.

№ 27.Україна у другій половині 1940-х-на початку 1950-х рр..Встановлення кордону з Польщею 9 вересня 1944 р. – укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі (таким чином сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та змінити негативне ставлення польського населення до радянської влади, спричинене подіями 1939 р.). 16 серпня 1945 р. – укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км. 1951 р. – завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками до Львівської області відійшли землі в районі м.Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола « Нижні Устрики Дрогобицького району). Операція «Вісла» 28 квітня – 28 серпня 1947 р. – проведення польською владою операції «Вісла», суть якої полягала у депортації залишків українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі з метою його асиміляції та знищення баз діяльності ОУН-УПА. У ході операції було переселено близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат. Встановлення кордону з Чехословаччиною 26 листопада 1944 р. - схвалення з’їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. – договір між ЧСР (Чехословацька республіка) і СРСР, який юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачево. Офіційно Закарпаття було включено до складу УРСР. 22 січня 1946 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області.

Встановлення кордону з Румунією 10 лютого 1947 р. – підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили – Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ - Відновлення радянської влади в західних областях України після закінчення війни.- Продовження політики радянізації в цьому регіоні:проведення індустріалізації (відбудова, реконструкція та вдосконалення традиційних галузей — нафтогазової та лісозаготівельної; розвиток нових галузей – машинобудівної, металообробної, приладобудівної та ін.; великі капіталовкладення та швидкі темпи розвитку промисловості, повільний розвиток харчової та легкої промисловості, націоналізація промисловості та транспорту);колективізація (конфіскація великих маєтків, передача цих земель безземельним та малоземельним селянам; суцільна колективізація, під час якої було колективізовано 93% господарств; організація політвідділів МТС; застосування примусових методів – шантаж, залякування; неврахування місцевої специфіки тощо);заходи в культурно-освітній сфері (ліквідація неписьменності, створення мережі освітніх закладів різних-рівнів, посилення русифікації, заідеологізованість навчально-виховного процесу, введення безкоштовної освіти, безкоштовне медичне обслуговування);направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів;депортація західноукраїнського населення до віддалених районів СРСР;ліквідація Української греко-католицької церкви (8 – 10 березня 1946 р. відбувся Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною; репресії щодо священиків, які не приєдналися до нової церкви; УГКЦ змушена була піти в підпілля). З 1944 р. митрополитом УГКЦ після смерті А. Шептицького стає Йосип Сліпий. Він декілька разів був засуджений радянською владою, а в 1963 р. виїхав до Ватикану.

БОРОТЬБА ОУН-УПА З РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ Етапи збройної боротьби ОУН-УПА з радянською владою. І етап (1944 – 1946 рр.) – спроба утримати під своїм контролем великі території і ведення боїв великими силами із застосуванням артилерії й мінометів. Об’єднання сил радянських військ держбезпеки, прикордонників. У тяжких боях загинуло до половини особового складу УПА.ІІ етап (1947 – перша половина 50-х років) – зміна тактики: поділ армії на невеликі мобільні групи, ведення боротьби партизанськими методами. Загибель у с. Білогорща біля Львова головнокомандувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УРСР - Відновлення режиму одноосібної влади Й.Сталіна, культ особи якого досяг апогею.- Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики.- Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й.Сталіна Л.Каганович).- Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У:М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.)Л. Каганович (1947 р.).Л. Мельников (1950-1953 рр.) - Розгортання ідеологічної реакції – «ждановщини». Боротьба з генетикою – «лисенківщина» (1946-1948 рр.), боротьба з «буржуазним націоналізмом», з космополітизмом (справа «лікарів» 1948 – 1953 рр.). «Ждановщина» – це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А.Жданова). «Лисенківщина» –переслідування групи генетиків і тимчасової заборони генетики. Космополітизм – теорія і практика, в основу яких покладено тезу про пріоритетність загальнолюдських цінностей над цінностями окремої нації. «Справа лікарів» – кримінальна справа проти групи високопоставлених радянських лікарів, звинувачених у змові і вбивстві ряду радянських лідерів. Витоки кампанії відносяться до 1948 р., коли лікар Лідія Тимащук звернула увагу компетентних органів на відхилення в лікування Жданова, що призвело до смерті пацієнта. Кампанія закінчилася одночасно зі смертю Сталіна в 1953 р

ВІДБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УРАЇНИ Березень 1946 р. – затвердження Верховною Радою СРСР п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Промисловість: - більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи;- проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршалла, розрахунок лише на внутрішні резерви); План Маршалла – програма економічної допомоги країнам Європи після Другої світової війни, висунута держсекретарем США Дж.Маршаллом. СРСР відмовився від цієї допомоги. - відновлення адміністративно-командних методів;- початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);- розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість складали 12-17% усіх промислових капіталовкладень);- посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);- повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо);- нестача робочої сили, особливо кваліфікованої;- ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання).- українська економіка отримала лише 15% всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР припало 42% усіх матеріальних збитків СРСР. Сільське господарство: - відновлення колгоспного ладу;- надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки);- мізерні капіталовкладення (7% від загального обсягу асигнувань);- важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо);- голод 1946-1947 рр. Причини голоду:- спустошення країни внаслідок війни;- розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за всяку ціну;- посуха 1946 р.;- відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;- продаж хліба за кордон;- репресивні заходи щодо селян;- відновлення дії «Закону про п’ять колосків»;- невизнання факту голоду радянським керівництвом. Наслідки:- голодом була охоплена більша частина східних і південних областей України;- великі людські втрати (1 млн.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УРСР - Вихід України на міжнародну арену після завершення війни (1944 р. – створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д: Мануїльським).- 1945 р. – включення України до складу 47 країн засновниць ООН разом із Білорусією та СРСР (участь української делегації в розробці та прийнятті статуту ООН; 1945 р. – Україна стала членом постійної комісії ООН із питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО); 1946 р. – обрання України до складу Економічної і Соціальної Рад; 1948-1949 рр. – Україна – непостійний член Ради Безпеки ООН). - 29 липня – 15 жовтня 1946 р. – участь представників України у Паризькій мирній конференції, яка була скликана для розгляду проектів мирних договорів між державами, що отримали перемогу в Другій світовій війні, і колишніми союзниками Німеччини в Європі – Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією і Фінляндією.- 1948 р. – активна участь України в роботі Дунайської конференції, яка розв’язувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.

№ 28.Спроба реформування радянського суспільства (середина 1950-х-перша половина 1960-х рр)

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. У результаті формується тимчасове «колективне керівництво» – розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Й.Сталіна (Г.Маленков – голова Ради Міністрів СРСР, М.Хрущов – перший секретар ЦК КПРС, Л.Берія – голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки). Такий компроміс був нетривким, колишні соратники не довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.

Боротьба за владу, у результаті якої перемогу отримав М.Хрущов

26 червня 1953 р. був заарештований і страчений Л.Берія за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту. Червень 1953 р. – звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Мельникова, обрання О.Кириченка (вперше українець за походженням обійняв таку високу посаду); арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П.Мешика та його заступника.З 1957 р. по 1963 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У обіймав М.Підгорний. 1955 р. – звільнення Г.Маленкова з посади голови Ради Міністрів СРСР та обрання М.Булганіна. М.Хрущов як перший секретар ЦК КПРС отримав усю повноту влади!

ПОЧАТОК ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇДесталінізація – процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.

- Створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934-1953 pp. - Початок реабілітації безвинно засуджених.

Реабілітація – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.- Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу». - Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.- Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо. - Уповільнення процесу русифікації. - Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих і на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М.Хрущова). - Розширення прав республік (в Україні з союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).

Процеси лібералізації суспільства 1953-1964 р. отримали назву «відлига» – це назва періоду перебування М.Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою десталінізації, політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

ВХОДЖЕННЯ КРИМУ ДО СКЛАДУ УРСР, УТВОРЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ19 лютого 1954 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз ‘єднання України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між Кримською областю і Українською PCP».7 січня 1954 р. була створена Черкаська область УРСР.

РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УРСР У 1951-1955 pp.

Промисловість- Промисловість України, як і раніше, посідала важливе місце в загальносоюзній економіці. - Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі. - Було побудовано Каховську ГЕС, зросли обсяги видобутку вугілля, нафти, газу. - Перекіс у бік важкої промисловості зберігся незмінним.

Сільське господарство- Розвитку сільського господарства було приділило значну увагу - укрупнення колгоспів і перетворення частини їх на радгоспи. - У вересні 1953 р. на пленумі ЦК КПРС започатковано низку реформ у аграрному секторі:- збільшення капіталовкладень у сільське господарство;- забезпечення кадрами МТС; - списання заборгованості колгоспів;- збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію- заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків, їх тверда сума та заповідність розмірам господарства); - лютий-березень 1954 р. – початок освоєння цілинних земель (з України до Казахстану та Сибіру була направлена значна кількість людських і матеріальних ресурсів).У результаті сільське господарство стало рентабельним, його валова продукція зросла на 35,3 % у порівнянні з попередньою п’ятирічкою.Економіка продовжувала залишатися в межах командно-адміністративної системи!

ХХ З’ЇЗД КПРС – Комуністична Партія Радянського Союзу.14-25 лютого 1956 p. відбувся XX з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки»:- критика сталінської політики як хибної та злочинної за організацію масових репресій, депортацію під час війни, використання незаконних методів слідства…; - критика особи, а не системи, яка її породила (причинами появи культу Сталіна називали його риси характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо); - початком злочинної політики визначався 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи проведення колективізації, голодомор 1932-1933 рр. і т. ін.;- небажання правлячої верхівки розділити відповідальність за вчинені злочини; незмінність партійних засад.30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

ОПІР ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇЧервень 1957 р. – виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (В.Молотов, Л.Каганович, К.Ворошилов, М.Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії», постановка питання про зміщення М.Хрущова. Але Хрущов уже мав міцну «групу підтримки» зі своїх ставлеників.Березень 1958 р. – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК, звільнення М. Булганіна з посади голови Ради Міністрів СРСР. Цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, М. Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі.Опір десталінізації був подоланий!

ПОГЛИБЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ1. Прискорення політичної реабілітації (на кінець 50-х років переглянуто 5,5 млн справ, за якими реабілітовано 3,5 млн чол., серед реабілітованих – Л. Курбас, М. Куліш, В. Чубар, С. Косіор та ін.);

Не підлягали реабілітації особи, звинувачені в «буржуазному націоналізмі».

2. Курс XXII з’їзду КПРС (жовтень 1961 р.) на поглиблення десталінізації:- звинувачення у масових репресіях не тільки Сталіна, але й людей із його найближчого оточення (зокрема В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та ін.);

- рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі, зруйнування численних пам’ятників, перейменування всіх міст, колгоспів, вулиць, установ, названих на честь вождя, вилучення його творів із бібліотек; - лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення на чверть складу керівних органів КПРС, перебування на найвищих посадах не більше трьох строків.

Лібералізація – пом’якшення політичного режиму, вільнодумство.3. Розширення повноважень республіканських рад (зокрема, Верховна Рада УРСР ухвалила низку законів про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій, цивільний, кримінальний та процесуальний кодекси і т. ін.).4. Уведення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань.5. Розширення прав профспілок.

ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ М.ХРУЩОВА ТА ЇХ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Промисловість- Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створення раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств (в УРСР було створено спочатку 11, а згодом ще 3 економічні райони на чолі з раднаргоспами). Позитивні риси: розширення господарчих прав на місцях, наближення управління до виробництва, скорочення управлінського апарату. Негативні: ускладнення зв’язків між підприємствами окремих раднаргоспів, так зване «місництво», незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі.

Раднаргоспи (Ради народного господарства) – територіальні органи управління, створені в 1957 р. замість галузевих міністерств, які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву зв’язків між окремими галузями.- Збережено старі важелі адміністративно-командної системи, реформа не була підкріплена введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам, і це призвело до повернення старої централізованої схеми управління. У 1960 р. створено Українську раду народного господарства та зменшено кількість українських раднаргоспів до 7; у 1963 р. організовано Вищу раду народного господарства СРСР та низку державних комітетів з окремих галузей промисловості.- Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво (створення Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки, Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, в УРСР відкрито 5 тис. організацій цього товариства).

Позитивні риси: впровадження перших кібернетичних машин, запуск першого штучного супутника Землі в 1957 р., політ Ю. Гагаріна в космос у 1961 р., використання атомної енергії в мирних цілях, заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів – теплоходами, використання нових машин та технологій тощо. 6 листопада 1960 р. відкриття Київського метрополітену.Негативні: повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку, відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.

Науково-технічна революція (НТР) – процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

- Збільшення обсягів випуску товарів народні вжитку (за роки семирічки (1959-1965 рр.) в УРСР було споруджено понад 300 нових і реконструйовано 400 підприємств легкої та харчової промисловості).

Сільське господарство- Велика увага до розвитку аграрного сектору.- Новий наступ на особисті присадибні господарства, спричинений впровадженням у життя ідеї про стирання різниці між містом і селом та будівництвом так званих агроміст: у 1956 р. встановлено високий податок за утримання худоби в міській місцевості, обмежено власників худоби у пасовищах і заготівлі кормів; у 1959 р. заборонено утримувати худобу в містах і робітничих селищах, встановлено ліміт на утримання живності на селі; зменшення продажу продуктів тваринництва, підвищення цін на них.- Продовження «цілинної епопеї» (перша надпрограма М.Хрущова), в якій взяло участь 80 тис. українських юнаків та дівчат.- «Кукурудзяна кампанія» (друга надпрограма М.Хрущова) – спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва; зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в Україні. «Кукурудзяна епопея» набула надмірно великих розмірів. У 1963 р. «цариця полів» зайняла 40% посівних площ.- Реорганізація МТС (перетворення МТС на ремонтно-технічні станції з обслуговування колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами); перетворення слушної ідеї надання можливості колгоспам вільно розпоряджатися власною технікою на їх чергове обкрадання.

- Надпрограма у тваринництві (третя надпрограма М.Хрущова) – за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м’яса, молока та масла на душу населення; завищені плани здачі продукції тваринництва, зменшення поголів’я худоби.

Соціальна сфера- Збільшення мінімальної зарплатні та пенсій.- Скорочення робочого тижня.- Видача паспортів селянам, введення зарплатні колгоспникам.- Скасування плати за навчання.- Припинення практики примусових державних позик.

- Широкомасштабне житлове будівництво.- Грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін на товари.

УСУНЕННЯ М. ХРУЩОВА ВІД ВЛАДИ- Початок 60-х рр. XX ст. – зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населення у зв’язку з ростом цін, замороженням зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» і т. ін.- Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. Найбільші – 1962 р. у Донецьку, Жданові (нині — Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тисячну демонстрацію розстріляли війська), 1963 р. у Кривому Розі.- Партійне керівництво, невдоволене «волюнтаризмом» М. Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів, склало змову.

Волюнтаризм - соціально-політична діяльність, що характеризується суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.14 жовтня 1964 р. -пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я». Сама можливість такого кроку була великою заслугою самого М. Хрущова. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР – О. Косигін.