17.Україна в роки Першої світової війни

Перша світова війна (1 серпня 1914 р. – 11 листопада 1918 р.) – один з найбільших військових конфліктів в історії людства.

Приводом до війни було вбивство у м. Сараєво 28 червня 1914 р. австрійського ерцгерцога (спадкоємця престолу) Франца Фердинанда сербським терористом Гаврилом Принципом.

Причини Першої світової війни:

- Загострення суперечностей між провідними державами світу за сфери впливу

- Боротьба за нові території, джерелами сировини та ринки збуту.

- Протистояння між двома військово-політичними блоками:

1. Троїстий союз (1882 р.) – Німеччина, Австро-Угорщина, Італія У ході війни Італія виступила на боці ворогуючого табору країн (Антанти), натомість до Німеччини та Австро-Угорщини приєдналися Туреччина та Болгарія. У результаті блок отримав назву Четверний союз чи блок Центральних держав.

2. Антанта (1907 р.) – Франція, Росія, Великобританія. У ході війни до Антанти приєдналися США, Італія, Японія та ін.

Війна закінчилася 11 листопада 1918 р. поразкою блоку Центральних держав.

У результаті війни перестали існувати Австро-Угорська, Російська, Німецька та Турецька імперії.

Виникли держави в Європі: Австрія, Угорщина, Югославія, Польща, Чехословаччина, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія.

Плани країн-учасниць війни щодо України

Росія сподівалася приєднати Західноукраїнські землі (Галичину, Буковину, Закарпаття).

Австро-Угорщина розраховувала відібрати у Росії Поділля і Волинь.

Німеччина претендувала на найродючіші українські землі, що належали Росії.

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської (250 тис.) армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну. Це була прифронтову зону між російською армією та військами австро-німецького блоку. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт, до якого у 1916 р. додався ще й Румунський.

Події на Південно-Західному фронті, який проходив саме через українські землі, розгорталися успішно для російської армії.

18 серпня 1914 р. – початок успішного наступу 8-ї російської армії під командуванням О.Брусилова проти військ Австро-Угорщини та Німеччини. 23 серпня – кінець вересня 1914 р. – Галицька битва, у ході якої австро-угорські війська зазнали поразки. Буковина і Галичина окуповані Росією. У серпні – вересні 1914 р. російські війська, відбивши наступ австро-угорських армій, спрямували свій удар на Галичину. Ця операція отримала назву Галицька битва. У результаті цієї грандіозної битви російська армія оволоділа Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшла до Карпатських перевалів. Російські війська вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тис. людей, з яких 100 тис. потрапили в полон. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникнула остаточного розгрому.

Березень 1915 р. – захоплення російськими військами після 6-ти місячної облоги фортеці Перемишля.

Наступним успіхом російських військ стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті були взяті в полон ще 120 тис. австрійців і захоплені 400 гармат. На завойованій території російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» у житті населення краю. Так, у Галичині закривались українські школи та інші навчальні заклади, культурні організації, запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Почалось обернення греко-католиків у православ’я. Майже всіх представників української еліти, які залишилися в краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким вивезли вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми.

Політика російського уряду на захоплених землях: 1. Утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г.Бобринським (кінець 1914 р.).2. Насильницька русифікація.3. Закриття українських гімназій, книгарень, видавництв, бібліотек, «Просвіт» тощо.4. Заборона українських політичних партій, спортивних та молодіжних організацій («Пласт», «Сокіл»…).5. Репресії проти українських політичних та громадських діячів.6. Переслідування греко-католицької церкви. Депортація (примусове виселення) греко-католицьких священників, у тому числі й митрополита А.Шептицького у глиб Росії.

Травень 1915 р. – Горлицький прорив російського фронту німецькими та австро-угорськими військами.

22 червня 1915 р. – вступ австрійських та німецьких військ до Львова. Росія втратила Буковину, Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину, Західну Волинь.

Російська окупація тривала до весни – літа 1915 р. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня – до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину й Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували Західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Наступ австро-німецької армії призупинився на лінії Кам’янець-Подільськ – Тернопіль – Кременець – Дубно.

Відступ російської армії супроводжувався новими погромами українства, депортацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій із боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков охарактеризував російську політику в Галичині «європейським скандалом».

Навесні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Брусилова завдали несподіваного удару, який увійшов в історію як Брусиловський прорив. Російські війська розпочали наступ 22 травня 1916 р. і після нетривалої артпідготовки просунулися вздовж всього фронту вглиб на 80 – 120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн убитих і поранених, понад 400 тис. військовополонених. Російські війська втратили близько 500 тис. осіб.

Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною цілий рік. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулася революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити внутрішнє становище країни, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом і новими жертвами. Контрудар австро-німецьких військ примусив російські війська залишити Галичину, відійти навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру (січень 1918 р.).

№ 18.Місце і роль Центральної ради в Українській революції 1917-1921 рр.

23 лютого 1917 р. відбулася лютнева буржуазно-демократична революція в Росії. 2 березня 1917 р. Микола ІІ зрікається влади. Влада перейшла до Тимчасового уряду, який очолив князь Г.Львов. по всій країні виникають ради робітничих, солдатських депутатів.У Росії формується двовладдя між тимчасовим урядом і радами робітничих, солдатських депутатів. В Україні до цих двох влад добавилася ще третя національна влада Української Центральної Ради, яка спочатку користувалася найбільшою підтримкою населення.

4 березня 1917 р. була заснована Українська Центральна Рада (УЦР), яка офіційно почала діяти 21 березня. (УЦР) – український представницький орган влади (парламент), створений представниками українських політичних партій. Головою УЦР було обрано М.Грушевського. Основу УЦР становили: (УСДРП), (УПСФ – колишня ТУП), (УПСР) та ін.

На першому етапі своєї діяльності УЦР відстоювала ідею автономії України у складі нової демократичної Росії. Автономія – самоуправління певної території держави, що наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення у межах, установлених центральною владою. 6-8квітня 1917 р.відбувся Український національний конгрес у Києві, на якому було вирішено: - обрати курс на національно-територіальну автономію у складі федеративної демократичної республіки Росії;- УЦР визнано представницьким законодавчим органом України, розширено її склад;- обрано комітет із 20 осіб для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

У березні-квітні 1917 р. було створено перший український полк ім. Б.Хмельницького з ініціативи Українського військового клубу імені гетьмана П.Полуботка на чолі з М.Міхновським. 5-8 травня 1917 р. відбувся І Український військовий з’їзд у Києві, на якому було обрано Тимчасовий Український військовий генеральний комітет при УЦР на чолі з С.Петлюрою.

Травень-червень 1917 р. – УЦР (делегація на чолі із В.Винниченком) веде переговори із Тимчасовим урядом Росії щодо питань автономії України. Але тимчасовий уряд не визнав УЦР за організацію, яка виражає волю українського народу. Тому слід зачекати рішення Всеросійських Установчих зборів.

5-10червня 1917 р. відбувся ІІ військовий з’їзд, який запропонував УЦР негайно приступити до втілення ідеї автономії України. Зобов’язався забезпечити УЦР підтримку. 10) червня р. УЦР проголошує І Універсал: - проголошення автономії України;- УЦР визнавалася вищим державним органом влади до скликання Всенародних українських зборів;- заклик населення створювати на місцях підпорядковані УЦР органи влади;- створення української державної скарбниці.

(Автором першого, другого та третього універсалів УЦР був В.Винниченко) 15 червня було створено Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком.– вищий виконавчий орган державної влади в Україні (уряд) з 28 червня 1917 р. до 22 січня 1918 р. Складався з 8 секретарств (міністерств). До складу входили В.Винниченко, П.Христюк, С.Петлюра, С.Єфремов, Б.Мартос, Х.Барановський, В.Садовський, М.Стасюк, І.Стешенко. – (представники УСДРП, УПСР, УПСФ).

29 червня. до Києва приїжджають міністри Тимчасового уряду з метою переговорів із УЦР, у результаті яких Тимчасовий уряд визнав УЦР. У результаті переговорів 3липня. УЦР проголошує ІІ Універсал: - відмова УЦР від проголошення автономії України до Всеросійських Установчих зборів;- прийнято рішення про розробку законопроекту автономії України;

- визнання Тимчасовим урядом УЦР вищим органом влади в Україні;- затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом;- формування українських військових частин під контролем російського командування; - делегування до Центральної Ради представників національних меншин.

4-9 липня відбувся збройний виступ самостійників разом із Українським полком ім. Полуботка (полуботківці) у відповідь на відмову за ІІ Універсалом від проголошення автономії України. Виступ був придушений. 4 серпня Тимчасовий уряд на чолі із О.Керенським затвердив «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату Тимчасового уряду України», згідно з якою Генеральний Секретаріат перетворювався на залежний виконавчий орган Тимчасового уряду.

«Тимчасова інструкція» Генеральному Секретаріату Тимчасового уряду

Генеральний Секретаріат – вищий орган управління в Україні, який формується УЦР і відповідає перед нею. утрачає секретарства: військових, продовольчих, судових, справ, шляхів сполучення, пошти та телеграфу.

25-30 серпня 1917 р. – Заколот генерала Корнілова – спроба російського генерала скинути владу Тимчасового уряду в Росії й встановити військову диктатуру. Заколот зазнав поразки. УЦР негативно поставилася до заколоту Корнілова. Заколот активізував діяльність радикальних революційних сил. У результаті

8 вересня відбулося засідання Київської ради робітничих депутатів, яка ухвалила більшовицьку резолюцію про необхідність переходу влади до рад робітничих, солдатських депутатів. Початок формування загонів Червоної гвардії. 8-15 вересня 1917 р. – проведення у Києві З’їзду народів Росії з ініціативи УЦР. Були присутні українці, литовці, естонці, білоруси, грузини, євреї , донські козаки тощо. Рішення з’їзду відстоювало федеративний устрій Росії.

Після з’їзду розпочалася підготовка до скликання Українських установчих зборів. УЦР оголосила про поширення своєї влади на всі сфери життя України і на всі 9 губерній, тим самим вступивши в конфлікт із «Тимчасовою інструкцією» Тимчасового уряду Росії.

7 листопада (25 жовтня) 1917 р. збройне повстання в Петербурзі призвело до повалення Влади Тимчасового уряду. У результаті влада в Росії перейшла до більшовиків, влади рад (радянської влади).

29-31 жовтня. відбулися збройні сутички в Києві. УЦР встановила свій контроль над Києвом. У результаті протесту проти встановлення влади більшовиків у Петербурзі, УЦР 20 (7) листопада 1917 р. проголосила ІІІ Універсал: - проголошення Української Народної Республіки (УНР);- УЦР – вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат – вищий виконавчий орган УНР до установчих зборів;- третім універсалом проголошувалася програма соціально-економічних перетворень; - скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі нетрудових господарств;- земля – власність народу і має перейти до нього без викупу (до Установчих зборів землею порядкували земельні комітети, обрані народом);- введення 8-годинного робочого дня;- підтримка мирних переговорів для завершення Першої світової війни;

- скасування смертної кари; амністія політичним в’язням;- проголошення демократичних прав і свобод;- визнання права національних меншин на автономію;- вибори до Установчих зборів призначалися на 27 грудня 1917 р.

Проте УНР залишалася складовою частиною Росії!!!

30 листопада. війська УЦР роззброїли військові частини більшовиків у Києві; спроба більшовиків установити контроль над Києвом провалилася.

17 (4) грудня 1917 р. Більшовики (В.Ленін та Л.Троцький) видали «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради»:

- більшовики визнавали УНР;

- вимагали припинити роззброєння більшовицьких загонів, не пропускати війська на підтримку антибільшовицького повстання…

- у разі невиконання вимог, Рада Народних Комісарів (Раднарком) вважатиме УЦР у стані війни.

Генеральний Секретаріат відхилив ультиматум і почав готуватися до війни з більшовицькою владою Росії.

17 (4) грудня 1917 р. під тиском більшовиків відкрився І-й Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів у Києві. Проте делегати з’їзду підтримали УЦР, у результаті більшовики демонстративно залишили з’їзд і переїхали до Харкова, де з їх ініціативи

24-25 (11-12) грудня 1917 р. відкрився І-й Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові. З’їзд оголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. Було обрано Центральний виконавчий комітет (ЦВК) на чолі з Є.Медведєвим. Створено уряд – Народний секретаріат на чолі з Артемом (Ф.Сергєєв). Більшовицька влада Росії визнала Народний секретаріат законним урядом України.

Кінець грудня 1917 р. – січень 1918 р. – початок загального наступу більшовицьких сил під командування В.Антонова-Овсієнка проти УЦР. У результаті радянська влада була встановлена в Харкові, Катеринославі, Полтаві, Херсоні, Миколаєві, Маріуполі, Одесі та ін., майже на всьому Лівобережжі. Нависла загроза над Києвом.

22 (9) січня 1918 р. УЦР проголошує ІV Універсал: - проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою;- рівноправні відносини з усіма сусідніми державами;- влада УНР належить народу, до Установчих зборів владу здійснює УЦР та Генеральний Секретаріат (нова назва – Рада народних міністрів);- початок мирних переговорів із Четверним союзом.

29 (16) січня 1918 р. – бій під Крутами між радянськими військами на чолі із М.Муравйовим та загоном українських добровольців, до складу якого входило 500 студентів, на чолі з сотником В.Омельчинком. Українські війська були розбиті.

29 (16) січня 1918 р. – більшовицьке повстання в Києві на заводі «Арсенал». Повстання було придушене військами УЦР.

8 лютого (26 січня) 1918 р. – більшовицькі війська М.Муравйова захопили Київ. Керівники УНР переїхали у Житомир.

ПЕРША СПРОБА ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ) В УКРАЇНІ: - знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади;- створення робітничо-селянської армії України – Червоного козацтва;- націоналізація великих підприємств, робітничий контроль за виробництвом;- вивезення хліба з України в Росію;- ліквідація української грошової системи;- політика розчленування України на регіональні республіки: Донецько-Криворізьку, Одеську, Таврійську, Донську;- Червоний терор.

Націоналізація – вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі, підприємств або цілих галузей народного господарства.

Червоний терор – репресії більшовиків щодо всіх, хто не підтримував їх політику.

БРЕСТСЬКИЙ (БРЕСТ-ЛИТОВСЬКИЙ) МИР ТА УНР

22 (9) грудня – 1917 р. – початок мирних переговорів між більшовицькою Росією та Четверним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) у Брест-Литовську.

24 (11) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат УНР висловив намір самостійно вести мирні переговори від України. Німецька сторона (Четверний союз) дає згоду на участь у переговорах УЦР. На переговори прибуває українська делегація на чолі із В.Голубовичем.

9 лютого (27 січня) 1918 р. – підписання Берестейського (Брест-Литовського) мирного договору між Україною та державами Четверного союзу: - завершення війни між сторонами;- відмова від взаємних претензій;- налагодження економічних відносин;- поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною; обіцянка Австро-Угорщини створити зі Східної Галичини та Буковини єдиний автономний край;- зобов’язання України надати країнам Четверного союзу значної матеріальної допомоги у вигляді продуктів (хліба, м’яса, яєць, цукру…)

18 лютого 1918 р. – початок наступу 450-тисячсної армії Четверного союзу (Німеччина та Австро-Угорщини) та військ УЦР проти більшовицької влади в Україні.

3 березня 1918 р. радянський більшовицький уряд Росії підписав Брест-Литовський мирний договір із Четверним союзом:

- Україна визнавалася самостійною;- радянський уряд зобов’язувався розпочати мирні переговори з урядом УНР.

17-19 березня 1918 р. – ІІ Всеукраїнський з’їзд рад у Катеринославі оголосив Україну самостійною радянською республікою, закликав до відновлення радянської влади.

Березень-квітень 1918 р. – німецько-австро-угорські війська зайняли майже всю Україну, радянська влада в Україні була повалена, натомість в Україні перебувала 450 тисячна армія австрійців, німців та угорців.

Березень 1918 р. – скориставшись громадянською війною в Україні, Румунія захопила Бессарабію.

ПОЛІТИКА УЦР У СІЧНІ-КВІТНІ 1918 р.

- запровадження нового стилю літочислення;

- запровадження гривні;

- затвердження державного герба – тризуба;

- прийняття закону про громадянство;

- скасування приватної власності на землю та прийняття закону про землю;

- 29 квітня 1918 р. прийняття Конституції УНР та обрання президентом М.Грушевського.

Проте загострилися суперечності між німецько-австрійською окупаційною адміністрацією та УЦР. Командуючий німецько-австрійськими військами Ейхгорн видав наказ про повний засів земельних площ, а також про запровадження воєнно-польових судів для українців, що визвало протест з боку УЦР.

29 квітня 1918 р. за підтримки німецько-австрійських військ відбувся державний переворот, який призвів до повалення влади УЦР і встановлення гетьманату П.Скоропадського.

№ 19. Українська держава в добу Директорії.

У травні 1918 р. було створено Український національно-державний союз (УНДС) на чолі з П.Ніковським, до складу якого увійшли партії соціалістичного спрямування, що засудили політику П.Скоропадського. У серпні 1918 р. УНДС перетворився на Український національний союз (УНС), який згодом очолив В.Винниченко. УНС установила курс на повстання проти гетьманату. 9 листопада 1918 р. Німеччина стає республікою. німецькі війська поспіхом покидали Україну. 14 листопада 1918 р. для керівництва повстанням проти П.Скоропадського створено Директорію УНР у складі В.Винниченка, С.Петлюри, Ф.Швеця, А.Макаренка, О.Андріївського.

Директорію очолив В. Винниченко. Керівництво збройними силами доручили С. Петлюрі, який став головним отаманом військ УНР. У своєму зверненні він закликав народ до збройного повстання. 14 грудня 1918 р. війська УНР вступили до Києва. Того ж дня Скоропадський підписав зречення і разом з німецькими військами назавжди покинув Україну. Почалися будні державотворення. Рішенням Директорії, куди, крім Винниченка і Петлюри, увійшли маловідомі політики Швець, Макаренко і Андрієвський, Український національний союз ліквідовувався. Про відновлення Центральної Ради ніхто не хотів слухати, їй не могли пробачити запрошення в Україну німецьких військ. Вирішили скликати народне представництво — Трудовий конгрес. На конгресі були представленні майже всі регіони — від Карпат до Чорного моря. Тим часом передові загони більшовицької армії вже були майже під Києвом. Напередодні конгресу, 22 січня 1919 р., на Софіївському майдані було проголошено злуку ЗУНР з УНР в єдину Українську Народну Республіку. А 23 січня розпочалася робота Трудового конгресу, який узаконив за Директорією права верховної влади республіки. У цей період Петлюра швидко збирає армію, щоб закрити одночасно чотири фронти: російсько-більшовицький, польський, білогвардійсько-антантський і анархістів Махна. 130-тисячна армія мала стримувати у сотні разів більші сили супротивника.

Наприкінці січня 1919 р. Директорія і її уряд змушені були покинути Київ і виїхали до Вінниці. Оберігати місто не вистачало збройних сил. Почався найтяжчий період боротьби за українську державність. Найгірше було те, що отаманщина доконувала Україну, а настроями селянства уміло маніпулювали московські більшовики. Було чимало й суто українських причин, які призводили до поразок. До більшовицької армії, хоча ненадовго, приєдналися загони отаманів Махна, Зеленого, Григор'єва та ін. Більшовицькі комісари поширювали чутки, що Директорія не визнає радянської влади, бо то є влада робітників і селян. Українські ліві партії жили ілюзією, що коли Директорія стане на радянську платформу, більшовицька агресія негайно припиниться. Навіть М. Грушевський піддався цій пропаганді, а разом з ним — голова уряду В. Чехівський і В. Винниченко.

Одночасно з наступами більшовиків, які захопили більшу части: ну території України, в Одесі висадився десант Антанти. Директорія сподівалася домовитися з Антантою про збройну і медичну допомогу, але ці надії не виправдалися. Держави Антанти підтримували білогвардійський рух, планували відродження "еди-ной и неделимой", щоб задушити більшовицьку чуму. Командирів. Антанти лякало й те, що Директорію очолювали соціалісти, а різниці між російськими і українськими соціалістами вони не бачили. Тому в лютому 1919 р. на переговорах французький полковник Френберг поставив українській делегації ультиматум — вигнати з Директорії Винниченка, Петлюру і Чехівського.

У лютому 1919 р. С. Петлюра заявив про свій вихід із УСДРП. Розвіялися ілюзії про можливе визнання України як держави. Уряд на чолі з О. Остапенком пішов у відставку. Потрібно було формувати нове керівництво, яке б зуміло приборкати анархію та отаманщину. Чимало загонів на чолі з отаманами не підкорялась головному командуванню, і, як наслідок, у низці міст, зокрема в Проскурові, було вчинено єврейські погроми. С. Петлюра намагався приборкати отаманщину. Учасників проскурівського погрому було засуджено до найтяжчої кари —- розстрілу. Новий уряд на чолі з Б. Мартосом сформували в Рівному. 31 серпня 1919 р. війська Петлюри увійшли в Київ, але під тиском армії Денікіна знову покинули місто. Осінь проходила в умовах важких боїв. Через брак ліків українські солдати гинули тисячами. 6 листопада 1919 р. Українська галицька армія перейшла під командування Денікіна. С. Петлюра кинувся рятувати ті військові частини, що були в районі дій УГА, щоб вони не потрапили в полон до Денікіна. Почалася евакуація з Кам'янця. 4 грудня 1919 р. С. Петлюра провів військову нараду з командирами частин, де було вирішено провести зимовий похід по запіллю ворога. Це був відчайдушний рейд під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка, який відіграв велику роль у піднесенні бойового духу в Україні, а головне, вберіг військо від деморалізації. 5 грудня С. Петлюра, побачивши крах своїх останніх надій, відбув з начальником штабу до Варшави, сподіваючись у поляків знайти союзника в боротьбі за визволення України. Але був прикро вражений і розчарований. У Варшаві йому стає відомо, що керівник дипломатичної місії А. Левицький ще 2 грудня подав польському урядові заяву, в якій фактично визнав право Польщі на частину українських земель. Петлюра підписав угоду з урядом Пілсудського про спільну боротьбу з більшовицькою Росією, проте змушений був визнати за Польщею право на західноукраїнські землі. Важко сказати, що спричинило такі дії С. Петлюри: чи бажання за будь-яку ціну звільнити батьківщину від чужого панування, чи політичний розрахунок, що Польща, якщо порівняти з більшовицькою Росією, не мала достатніх економічних і людських ресурсів, щоб підкорити Україну. Цей договір назавжди розсварив Петлюру з Галичиною. Похід польського і українського війська, реорганізованого в квітні 1920 р. у Польщі, не мав успіху. Польські війська швидко відкочувалися до своїх кордонів, а армія УНР, яка на кінець липня 1920 р. налічувала біля 10 тис. багнетів, 4 тис. шабель, 600 кулеметів, 60 гармат і 2 панцерники, з тяжкими боями і втратами здавала кожний шматок рідної землі. Вояки були не такі численні, як у Польщі та Росії, але витримані й загартовані. У листопаді 1920 р. армія УНР налічувала майже 50 тис. осіб. Вона могла б бути значно більшою, якби мобілізації не заважала Польща.

У вересні 1920 р. польські війська перейшли в наступ. Польща, відчувши свою силу, втратила інтерес до Директорії', обмежила діяльність петлюрівської армії. Таємно від Петлюри, ігноруючи угоду з УНР, у Ризі був підписаний мирний договір між Польщею та Росією. 18 жовтня Варшава припинила воєнні дії на більшовицькому фронті. Тепер поділом української території цілком розпоряджалась Росія. Ще місяць УНР вела жорстокі бої на теренах України. Проти Петлюри були перекинуті війська з польського і врангельського фронтів. Без боєприпасів і зброї гинули тисячі українських вояків. 21 листопада 1920 р. армія УНР переправилася через Збруч і була інтернована польськими військами. Навіть зброя, добута кров'ю в боях під час оборони Варшави, відійшла зрадливому союзникові. Тяжкі умови чекали воїнів УНР у таборах. Уряд і Головний отаман С. Петлюра стали урядом у вигнанні. Так закінчився для України драматичний період правління Директорії.

Внутрішня політика Директорії - 26 грудня 1918 р. – проголошення Декларації з програмою Директорії;- відновлення УНР; - Директорія виконувала роль тимчасової верховної влади до скликання Трудового конгресу України;- встановлення в Україні національного варіанту радянської влади;- передача законодавчої влади Трудовому конгресу України (23-28.01.1919 р.) – вищому тимчасовому законодавчому органу УНР у період Директорії УНР;- створення уряду – Ради народних міністрів на чолі з В.Чехівським;- 13 лютого 1919 р. главою Директорії стає С.Петлюра і Директорія перетворюється фактично на особисту диктатуру С. Петлюри. Колишній голова директорії В. Винниченко через особистий конфлікт з С. Петлюрою залишає політику й виїжджає закордон;- розквіт отаманщини

Соціально-економічний розвиток України за правління Директорії УНР - ліквідація приватної власності;- аграрна реформа (конфіскація поміщицьких земель);- відновлення 8 годинного робочого дня. Але в умовах громадянської війни соціально-економічні перетворення були відкладені. Головним завданням Директорії стала перемога у громадянській війні.

Зовнішньополітична діяльність Директорії УНР - Наприкінці 1918 р. війська Антанти починають окупацію Півдня України. Після закінчення Першої світової війни Антанта (насамперед Англія та Франція) здійснює спробу втрутитися у внутрішні справи громадянської війни в Росії з метою встановлення свого контролю на Росією. Антанта виступила з підтримкою в російській громадянській війні колишнього царського генерала, лідера білогвардійського руху А. Денікіна.

Антанта погоджується визнати Директорію УНР за умов підпорядкування її військ російському генералу А.Денікіну. Директорія не погоджується. Спроба Директорії витиснути війська Антанти з України зазнала поразки.

- Відновлена в листопаді 1918 р. Польська держава на чолі з Ю.Пілсудським висуває територіальні претензії до України, західноукраїнські землі були окуповані поляками.- Радянська більшовицька Росія не визнала владу Директорії в Україні, що призвело до другої війни Радянської Росії проти УНР:

13 листопада 1918 р. – анулювання Радянською Росією Берестейського мирного договору, постанова про невизнання України самостійною державою, початок захоплення українських територій.

9 січня 1919 р. – ультиматум Директорії Раднаркому Росії з вимогою припинити військові дії й вивести російські війська з території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та українського радянського уряду, а не російського!

16 січня 1919 р. – оголошення Директорією війни проти Радянської Росії

5 лютого 1919 р. радянські війська ввійшли до Києва, Директорія переїхала до Вінниці. Протягом лютого-квітня 1919 р. війська Директорії були розбиті. В Україні була вдруге встановлена радянська влада.

№ 20. Скоропадський

У квітні 1918 р. у Києві була створена Українська народна громада, яка розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту.

29 квітня 1918 р. на з’їзді хліборобів владу було передано генералу П.Скоропадському.

30 квітня 1918 р. П.Скоропадський видав грамоту, в якій проголосив себе гетьманом усієї України.

– український політичний діяч, військовий. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Перший командувач українізованого корпусу російської армії під час Першої світової війни. Гетьман УД

Політико-адміністративний устрій :- УНР перестала існувати, натомість виникла Українська держава на чолі з гетьманом П.Скоропадським - Структура влади: гетьман – Рада міністрів – губернські та повітові старости – градоначальники.- Голови Ради міністрів: Г.Василенко, Ф.Лизогуб, С.Гербель

Економічний розвиток - відновлення права приватної власності на землю;- повернення націоналізованих підприємств, землі, майна попереднім власникам;- скасування 8 годинного робочого дня, заборона страйків;- запровадження гривні, відкриття українських банків;- в основі кадрової політики був принцип професійності;- піднесення економіки.

Національно-культурний розвиток :- визнання української мови державною;- українізація освіти: відкрито 2 українських університети у Кам’янець-Подільському та Києві; засновано українські кафедри в університетах Києва, Харкова, Одеси; відкрито понад 150 українських гімназій та велику мережу шкіл;- створення 27 листопада 1918 р. Української академії наук на чолі з В.Вернадським; - заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, національної галереї мистецтв, українського театру драми та опери, державної капели та симфонічного оркестру;

- Українська православна церква отримала автономію у складі Московського Патріархату.

Військова справа - початок творення української регулярної армії (65 тис. осіб);- спроба відновлення українського козацтва.

Зовнішні відносини - установлення дипломатичних відносин з 12 країнами;- пронімецька орієнтація;- 12 червня 1918 р. підписання перемир’я з радянською Росією;- дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами Української держави;- 14 листопада 1918 р. проголошення грамоти П.Скоропадського, у якій ішлося про відмову від самостійної Української держави на користь Усеросійської федерації народів. Тобто майбутнє України П. Скоропадський вбачав у складі небільшовицької Російської федерації.

Причини падіння гетьманату П.Скоропадського - поразка Німеччини в Першій світовій війні, у результат німці та австрійці вивели свої війська з території України – гетьман утратив військової підтримки;- відновлення старих порядків, що призвело до невдоволення народом;- вузька соціальна база, на яку спирався гетьман (буржуазія, поміщики, заможні селяни)

Одним із перших кроків нового уряду було проголошення 29 квітня маніфестів — "Грамота до всього Українського Народу" та "Закони про тимчасовий устрій України". У "грамоті" гетьман заявляв, що "взяв на себе тимчасово всю повноту влади", тобто перебрав до своїх рук усі три гілки влади (законодавчу, виконавчу та судову). Цією ж грамотою він оголосив себе Гетьманом усієї України. Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися, міністри звільнялися; поновлювалося право приватної власності. У "законах" підкреслювалося, що вони діють до скликання Сейму (Український сейм міг бути скликаний "тільки після видання закону про вибори до нього"). Водночас відбувався процес формування нового уряду — Ради міністрів, першим головою якої було призначено М.Устимовича. Але сформувати кабінет він не зміг, і ЗО квітня на посаду голови РМ було призначено М.Василенка, а після нього Ф.Лизогуба.

Аграрна політика Скоропадського мала поміркований характер і нагадувала реформи Столипіна. Кінцевою метою цієї політики мало стати утворення сильної верстви селян-середняків, які б слугували міцною опорою уряду. Усі великі земельні маєтки мали бути викуплені державою за допомогою державного Земельного банку і розподілені між селянами не більш як по 25 десятин в одні руки. Тільки господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні тощо, могли мати по 200 десятин.Великий обсяг роботи припав на міністерство шляхів. Отримавши в своє розпорядження залізниці, більшість яких була зруйнована, пошкоджені мости, залишки потягів та вагонів, міністерство спромоглося вже на середину літа налагодити нормальний залізничний рух.

Не менш успішно працювало міністерство фінансів. Йому вдалося налагодити розхитані фінанси й створити дієвий державний бюджет. Українською валютою, яка була реально забезпечена природними ресурсами України, стала гривня.

Найвизначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд досяг у галузі науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття паралельно до вже існуючих російських українських вищих шкіл, гімназій та університетів. На кінець гетьманської доби існувало близько 150 українських гімназій. 6 жовтня 1918 р. відкрито в Києві перший Державний український університет, 22 жовтня другий Український університет у Кам'янці-Подільському. 24 листопада 1918 р. відбулося урочисте відкриття Української Академії наук на чолі з В.Вернадським, яка стала науковим осередком, що групував найкращі наукові сили України. Також до досягнень у галузі культури необхідно додати заснування Українського театру драми та комедії; Української державної капели під проводом О.Кошия; Державного симфонічного оркестру під проводом О Горілого. Широко розгорнулося видання підручників українською мовою.

У військовій галузі всі зусилля були спрямовані на створення сильного українського війська. Гетьманський уряд прийняв проект Центральної Ради про формування 8 корпусів та 45 кінних дивізій, планувалося довести кількість війська до 300 тисяч. Для підготовки освічених старшин засновувалися спеціальні військові школи. Вдалося досягти згоду з німецьким урядом на передачу Україні кораблів Чорноморського флоту, які було захоплено німцями.Дуже важливими були судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів.

У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четвертного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини із Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Римський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, РІчицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії.

Погляди П.Скоропадського на державу початку ХХ – середини ХХ ст. відображали перехід національно-визвольного руху від стадії культурницького українофільства до організованої роботи в масах. Його погляди віддзеркалювали процеси, що відбувалися в тогочасному суспільно-політичному житті. Концептуальними були погляди щодо державного суверенітету.

№ 21.політика радянського уряду у 1917-1921рр

1917—1920 pp. рад. влада в Укр. встановлювалася тричі: І — у січні — квітні 1918 p., ІІ — у січні — липні 1919 p., ІІІ — з грудня 1919 р. І лише на початку 1920 р. остаточно утвердилася й трималася до 1990 р. 8 лютого (26 січня) 1918 р. – більшовицькі війська М.Муравйова захопили Київ. Керівники УНР переїхали у Житомир.

ПЕРША СПРОБА ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ) В УКРАЇНІ: - знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади;- створення робітничо-селянської армії України – Червоного козацтва;- націоналізація великих підприємств, робітничий контроль за виробництвом;- вивезення хліба з України в Росію; - ліквідація української грошової системи;- політика розчленування України на регіональні республіки: Донецько-Криворізьку, Одеську, Таврійську, Донську;- Червоний терор.Націоналізація – вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі, підприємств або цілих галузей народного господарства. Червоний терор – репресії більшовиків щодо всіх, хто не підтримував їх політику.

3 березня 1918 р. радянський більшовицький уряд Росії підписав Брест-Литовський мирний договір із Четверним союзом:

- Україна визнавалася самостійною; - радянський уряд зобов’язувався розпочати мирні переговори з урядом УНР.

7-19 березня 1918 р. – ІІ Всеукраїнський з’їзд рад у Катеринославі оголосив Україну самостійною радянською республікою, закликав до відновлення радянської влади.

Березень-квітень 1918 р. – німецько-австро-угорські війська зайняли майже всю Україну, радянська влада в Україні була повалена, натомість в Україні перебувала 450 тисячна армія австрійців, німців та угорців.

ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ У 1919 р.

6 січня 1919 р. була утворена Українська соціалістична радянська республіка (УСРР).

10 березня 1919 р. ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад прийняв Конституцію УСРР, у якій проголошувалося розбудова соціалізму в Україні. Владу в УСРР мали: Всеукраїнський з’їзд рад, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК, очолив Г.Петровський), Раднарком (РНК, очолив Х.Раковський).

Політика «воєнного комунізму» «Воєнний комунізм» – це соціально-економічна політика більшовиків в УСРР у 1919-1920 рр., що була реакцією більшовиків на умови громадянської війни, тому являла собою вимушені, тимчасові, насильницькі заходи з метою переходу до комунізму. Сільське господарство - продрозкладка (вилучення надлишків продовольства);

- державна монополія на хліб;- формування продзагонів для вилучення продовольства у селян.

промисловість - націоналізація підприємств;- встановлення державного контролю над виробництвом;- загальна трудова повинність;- мілітаризація (для військових потреб) праці.

Торгівля та фінанси - заборона вільної торгівлі;- спроба ліквідації грошової системи і перехід до прямого товарообміну;

- встановлення твердих цін на товари;- запровадження карткової системи;- скасування платні за комунальні послуги.

Політична сфера - запровадження диктатури пролетаріату;- репресії проти «класових ворогів»;- «червоний терор».

Наслідки «воєнного комунізму»: - економічна криза;- погіршення умов життя народу;- розгортання повстанського руху проти більшовиків. Зокрема, у травні 1919 р. в українських степах розгорнувся антибільшовицький повстанський селянський рух на чолі з отаманом М.Григор’євим.

ВТРЕТЄ ВСТАНОВЛЕННЯ ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ 16 грудня 1919 р. Київ знову зайняли більшовики, УГА увійшла до складу Червоної армії. Добровольча армія А.Денікіна відступила в Крим.

Більшовики створили Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) – тимчасовий вищий законодавчий та виконавчий орган на чолі з Г.Петровським. З часом відновлено ВУЦВК та РНК України. Створено комітети незаможних селян (комнезамів), які стали опорою радянської влади на селі. Було формально визнано незалежність УСРР від Росії, відмова від русифікації. Але більшовики відновили політику «воєнного комунізму», що призвело до невдоволення українського населення.

РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1920-1921 рр. 25 квітня 1920 р.– початок наступу польсько-українських військ проти більшовиків в Україні.

6 травня 1920 р.– вступ польсько-українських військ до Києва.

Польська влада в Україні:- відновлення поміщицької влади на землю- створення польського адміністративного апарату

- репресії щодо українського населення- вороже ставлення українського населення до окупаційної влади- розгортання партизанської боротьби- підтримка населення контрнаступу Червоної армії

14-26 травня 1920 р. – початок контрнаступу Червоної армії проти проти поляків

12 червня 1920 р. – захоплення Києва більшовиками

Липень 1920 р. – радянська армія прогнала поляків з України й почала просуватися територією Польщі. В Україні вчетверте і остаточно була встановлена радянська влада більшовиків.

Серпень-вересень 1920 р. – наступ польських військ, у результаті якого Червона армія залишала Польщу та західну Україну.

12 жовтня 1920 р. – підписання перемир’я поляків та більшовиків. «Лінія Керзона» – умовна демаркаційна лінія (східний кордон Польщі, запропонована міністром закордонних справ Великобританії Дж. Керзоном як можливий кордон перемир’я у війні між більшовицькою Росією і Польською республікою під час польсько-радянської війни.

18 березня 1921 р. – укладання Ризького мирного договору між Польщею, РСФРР (більшовицькою Росією) та УСРР

Умови Ризького договору: - анулювання Варшавського договору між Польщею та УНР- визнання Польщею УСРР- передача Польщі західноукраїнських земель- забезпечення умов для національно-культурного розвитку росіянам, українцям та білорусам у Польщі

У листопаді 1921 р. відбувся Другий зимовий похід військ УНР на чолі з Г.Тютюнником з метою об’єднати українські військові загони і підняти повстання проти більшовиків. Це була остання спроба військ УНР відновити владу в Україні. НЕВДАЛО.

РОЗГРОМ ВІЙСЬК П.ВРАНГЕЛЯ І ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В КРИМУ

3 квітня 1920 р. головнокомандувачем Добровольчої армії після А. Денікіна став майор П.Врангель.

10 вересня 1920 р. відбулася зустріч представників УНР із П.Врангелем з метою спільних дій проти більшовиків. Але

У листопаді 1920 р. Червона армія остаточно звільнила Крим від військ П.Врангеля. Радянська влада була встановлена в Криму.

МАХНОВСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ Махновський рух (махновщина) – селянський рух 1918-1921 рр. в Україні (переважно на Катеринославщині), очолюваний Нестором Махно (батько Махно). Махновці сповідували анархічні ідеї. Анархізм – ідейно-теоретична та соціально-політична течія, в основі якої – заперечення державного управління суспільством. Анархісти вважали, що життя селян можливе на основі селянських общин без державного управління.

Літо-осінь 1918 р. – селянські повстання проти влади гетьмана П.Скоропадського, які очолив Н.Махно.

1919 р. – боротьба махновців разом із Червоною армією проти Директорії, а потім боротьба з білогвардійцями армії А.Денікіна. Далі н. Махно розриває з більшовиками, чинить спробу побудувати свою республіку (Гуляйполе) на основі анархічної ідеології.

Восени 1920 р. – підписання Старобільської угоди, згідно з якою Н.Махно об’явив припинити боротьбу проти більшовиків. Початок спільної боротьби махновців та більшовиків проти П.Врангеля.

Наприкінці 1920 р. радянська Червона армія остаточно розгромила махновський рух.

№ 22.Західноукраїнська Народна Республіка:внутрішня і зовнішня політика

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) – українська держава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях (у Східній Галичині), які входили до складу Австро-Угорської імперії.

Створення ЗУНРУвересні 1918 р. у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання.16 жовтня 1918 р. – маніфест Австро-Угорського імператора Карла про перебудову імперії на федерацію.18 жовтня 1918 р. – у Львові була створена Українська Національна Рада (очолив Є.Петрушевич), яка поставила питання про об’єднання західноукраїнських земель. Українська Національна Рада постановила про утворення на українських землях Австро-Угорщини єдиної Української держави.

1 листопада 1918 р. – українські військові формування на чолі із Д.Вітовським захопили найважливіші об’єкти Львова та Східної Галичини.9 листопада 1918 р. – створення першого українського уряду – Державного Секретаріату (очолив К.Левицький).13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної незалежної ЗУНР (президентом згодом став Є.Петрушевич). Була утворена Українська Галицька Армія (УГА) на чолі з М.Омеляновичем-Павленком.

Політика ЗУНР:- створення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів;- прийняття закону про громадянство, проголошення української мови державною;- проведення земельної реформи, згідно з якою земля забиралася у великих власників і передавалася земельним комітетам; - запроваджувався 8 годинний робочий день; - запровадження гривні та карбованця;- прийнято закон про основи шкільництва; - прийнято закон про національні меншини; - відкриття посольств ЗУНР в Австрії, Угорщині і Німеччині, а також дипломатичних представництв уЧехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін.

АЛЕ ФОРМУВАННЯ ЗУНР ВІДБУВАЛОСЯ В УМОВАХ ПРОТИСТОЯННЯ З ПОЛЯКАМИ, ЯКІ ТАКОЖ ПРЕТЕНДУВАЛИ НА ПАНУВАННЯ В ГАЛИЧИНІ!!!Українсько-польська війна

21 листопада1918 р. польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а згодом до Станіславова (Івано-Франківськ).Окрім цього, 11 листопада 1918р. румунські війська захопили м. Чернівці (Буковина), а 15 січня 1919 р. чехословацькі війська захопили м. Ужгород (Закарпаття)

4 січня1919 р. було сформовано новий уряд ЗУНР на чолі з С.Голубовичем.

У січні 1919 р. було реорганізовано УГА в регулярну армію.

22 січня1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акта Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР офіційно припинила існувати й отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗОУНР).

У січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини.

У середині лютого 1919 р.УГАрозпочала вдалу військову Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗОУНР про умови перемир’я зПольщею вислала місію у складі: голова – генерал Бертелемі (Франція), члени – полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40% Східної відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились.

Паризька мирна конференція 1919 – 1920 рр. – міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні.

13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир’я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир’я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом.

У цих умовах15 травня1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (на вимогу Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків.

На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв’язку з критичним становищем ЗОУНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження. Уся повнота військової і цивільної влади перейшла до Є.Петрушевича, який отримав титулдиктатора ЗОУНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган – Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова.

7-28 червня1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківську офензиву (наступ), внаслідок якої значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте виснаження, нестача зброї і боєприпасів змусили УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.

16-18 липня1919 р. УГА відступила за р.Збруч (на територію Наддніпрянської України) і приєдналася до загонів УНР. Територію ЗОУНР окупували польські війська.

Доля західноукраїнських земель:

Східна Галичина

25 червня 1919 р. – визнання країнами Антанти на Паризькій мирній конференції права Польщі на окупацію Східної Галичини.21 листопада 1919 р. – надання Польщі країнами Антанти 25-річного мандату на управління Східною Галичиною.

14 березня 1920 р. – рішення Антанти про остаточне включення Східної Галичини до складу Польщі.

Північна БуковинаЛистопад 1918 р. – окупація Буковини Румунією.

10 вересня 1919 р. – перехід Північної Буковини до складу Румунії за Сен-Жерменським договором.

Сен-Жерменський договір – договір між Австрією та Антантою за підсумками Першої світової війни.

Закарпаття

Березень – квітень 1919 р. – Закарпаття було автономною одиницею Угорської Радянської Республіки.

Травень 1919 р. – окупація Закарпаття військами Чехословаччини.

10 вересня 1919 р. – включення Закарпаття до складу Чехословаччини на правах автономії за Сен-Жерменським договором.

Таким чином, західноукраїнські землі опинилися на початку 20-х рр. ХХ ст. у складі трьох держав:Східна Галичина у складі Польщі, Північна Буковина у складі Румунії та Закарпаття у складі Чехословаччини.

№23. НЕП