НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ПОЛІТОЛОГІЇ ТА ПРАВА

ЛЕКЦІЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»

Лекція т. 1.

Вступ

1.Цивільне право України: поняття і система

2.Поняття цивільних правовідносин

3.Право власності та інші речові права

4.Поняття права інтелектуальної власності

Вступ

Інтелектуальна власність (від лат. intellectualis — розумовий) — ідеї і духовні цінності, належність яких авторові закріплена у правовому порядку. До юридичного обігу цей узагальнюючий термін увійшов після прийняття 14.VI 1967 у Стокгольмі Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. За цим док-том до об'єктів права І. в. належать: літературні, художні твори та наукові праці; виконавча діяльність артистів, фонограми і телерадіопередачі; винаходи у всіх галузях сусп. діяльності людини; наук, відкриття; пром. зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, комерц. найменування та позначення. Передбачено також права, пов'язані із захистом від недобросовісної конкуренції (ст. 2) тощо. Правовий режим об'єктів І. в. характеризується такими особливостями: право на нематеріальні об'єкти не є безстроковим; момент виникнення права збігається з моментом створення об'єкта; при відчуженні матеріального носія н.-т. ідей і художніх образів автор не пориває з ними зв'язок, який продовжує існувати у формі немайнового права автора. Цей режим діє у межах закону, прийнятого в даній державі. Зазначені особливості закріплені в нормах автор, права, винахідницького права, права на промисловий зразок, товарний знак, знак обслуговування.

Загальні правила щодо користування об'єктами Інтелектуальної власності містяться у Законах України «Про авторське право і суміжні права» (1993) та Цивільному та Господарському кодексах України.

Інститут цивільного права; сукупність правових норм, якими регулюються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Основні положення Авторське право і суміжні права врегульовані Законом України «Про авторське право і суміжні права» (1993), а також Цивільним кодексом України. Автор, право поширюється як на оприлюднені, так і на неоприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, жанру, вартості, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій або будь-якій ін. формі.

Не охороняються автор, правом повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, а також офіційні документи (закони, укази, постанови, суд. рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені державними органами. Охорона авторського права не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, пром. зразок, знак для товарів і послуг, раціональну пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі, тощо. Первинним суб'єктом, якому належить автор, право, є автор (співавтор), тобто фізична особа, працею якої створено твір. Автор, право складається з низки особистих (немайнових) та майнових повноважень. До особистих (немайнових) прав автора належать такі права: вимагати визнання свого авторства, згадування імені автора у зв'язку з використанням твору; забороняти згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи ін. зміні твору або будь-якому ін. посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора; право на оприлюднення твору. Майнові права автора полягають у тому, що лише автору або ін. особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом з правом одержання винагороди за таке використання. Майнові права авторів можуть передаватись у спадщину. Термін охорони прав автора діє протягом усього життя автора і ще 50 років по його смерті; в разі створення твору у співавторстві — протягом 50 років після смерті ост. співавтора. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи ін. зміні твору або будь-якому ін. посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково. Суміжні права виконавців, виробників фонограм та права організацій мовлення охороняються за умови, якщо це не шкодить охороні творів автор, правом. Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення зобов'язані дотримувати прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримувати прав виробників фонограм, авторів і виконавців. Термін охорони суміжних прав діє протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки, першого опублікування фонограми, першої передачі в ефір або по дротах. Перебіг терміну починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти

Питанням розвитку усіх видів творчості надає великої уваги Конституція України. У ст. 54 вона проголошує, що громадянам надається свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держана гарантує захист інтелектуальної власної її,громадян, їх моральних і матеріальних тих, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної власності. За Конституцією України кожний громадянин має право власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Яка не може використовувати або поширювати зазначені результати діяльності без згоди їх власника, лише за винятками, встановленими законами Право інтелектуальної власності — це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів прача інтелектуальної власності визначається законом.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. До об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти росини, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки і послуг), географічні.

Суб'єктами прана Інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного Кодексу, іншого закону чи договору.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем,винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, що встановлені законом.

Цивільне право України: поняття і система

Цивільне право як галузь права регулює (відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України) особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Майнові відносини — це правові відносини, яким притаманні такі ознаки: товарно-грошовий, вартісний характер відносин; самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта і їх можна поділити на дві групи:

особисті немайнові права на нематеріальні блага, які породжують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелектуальної діяльності (авторське право, право на винаходи, промислові зразки, торговельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).

особисті немайнові права та нематеріальні блага, які не породжують у їх носія права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров'я, на особисту та сімейну таємницю. Перелік цих особистих немайнових прав є невичерпним. Цим правам присвячена Книга друга ЦК України.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

а) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

б) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

в) свобода договору;

г) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

ґ) судовий захист цивільного права та інтересу;

д) справедливість, добросовісність та розумність.

Методи цивільного права (засоби впливу на суспільні відносини):

• юридична рівність сторін;

• самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права, що визначається рівною правоздатністю всіх суб'єктів цивільних правовідносин;

• ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм, за яким суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначаючи порядок і доцільність своїх дій;

• відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу.

Отже, цивільне право як галузь приватного права — це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі України, інших законодавчих та нормативно-правових актах, які регулюють методом юридичної рівності, відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно, на власний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим за допущене порушення.

Конституція передбачає цивільно-правові засади у статтях 13, 14, 41, 85, 92, 116, 142,143. Статті 21,23,24,27,28,29,31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Один з найважливіших законів України — Цивільний кодекс України, який був затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 р., і вступив у дію з 1 січня 2004 р.

Новий ЦК України відзначається чітким приватноправовим змістом і спрямованістю на приватну особу. Він побудований за пандектною системою. Це означає, що норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, які становлять предмет цивільного права, представлено окремою книгою під назвою «Загальні положення». Інститути Особливої частини представлено в наступних 5 книгах.

Книга перша «Загальні положення» складається з 5 розділів та 19 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізична особа, юридична особа, держава, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи». Охоплює 3 глави: загальні положення про особисті немайнові права фізичних осіб; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Книга третя «Право власності та інші речові права». Ця книга має 2 розділи та 11 глав. У них передбачено основні положення права власності, а також інші види речових прав, таких як право володіння чужим майном, сервітутні права та права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) або для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Новий ЦК передбачає захист речових прав, який, власне, нічим не відрізняється від захисту, передбаченого у попередньому цивільному кодексі та в Законі України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., проте також поширюється на інші речові права, крім права власності. Новий ЦК України уникає понять «право оперативного управління» та «право повного господарського відання», які, в свою чергу, мають чітке визначення у Господарському кодексі України, який вступив в дію одночасно з ЦК України, тобто з 1 січня 2004 р.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить 12 глав. У ній передбачено основні положення про інтелектуальну власність та права інтелектуальної власності на окремі об'єкти інтелектуальної творчості. За цим кодексом лише правочин (договір) може регулювати відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Тобто кодексом проголошено право власності на окремі об'єкти інтелектуальної власності, але лише із зазначенням, що це є особливе право власності на безтілесне майно.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» містить 36 глав, третя глава має два підрозділи. Ця книга регулює майновий обіг, тобто договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність чи тимчасове користування, виконанням робіт чи наданням послуг тощо. Кожний вид зобов'язань має свої особливості і тому їм присвячена окрема глава, що створює окремі інститути зобов'язального права. Загальні положення, що поширюються на всі види зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. Норми договірного права є переважно диспозитивними, не договірні зобов'язання регулюються імперативними нормами.

Новим у ЦК є інститут суброгації — набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора; поняття порушення зобов'язань, нову форму відповідальності (штрафна неустойка), нові інститути договірних та не договірних зобов'язань (лізинг, франчайзинг, ведення чужих справ без доручення тощо).

Книга шоста «Спадкове право» охоплює 7 глав, у яких висвітлено питання про загальні положення про спадкування; спадкування за заповітом; спадкування за законом; спадковий договір; здійснення права на спадкування; виконання заповіту; оформлення права на спадщину. Новелою ЦК України є суттєве збільшення кола осіб, що мають право на спадщину. Замість двох існуючих черг спадкоємців за законом, в новому ЦК їх передбачено аж п'ять. У п'яту чергу право на спадкування за законом матимуть інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У цьому випадку ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, причому народження самого спадкодавця не вхо­дить до цього числа.