Кваліфікація злочинів проти довкілля

1. Загальна характеристика та види злочинів проти довкілля.

Особливе місце у системі еколого-правової відповідальності займають злочини проти довкілля, що визначаються в юридичній літературі як передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води тощо). Вони розташовані у розділі VIII Особливої частини КК. Термін «довкілля» та словосполучення «безпечне для життя і здоров’я довкілля» визначено Конституцією України 1996 року. Майже всі диспозиції статей зазначеного розділу є бланкетними. Правові основи екологічної політики закладені у Декларації про державний суверенітет України й Основному Законі України, який встановлює обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, гарантує громадянам право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище. К зазначив у своїй постанові Пленум Верховного Суду України («Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17): “Злочини та інші правопорушення проти довкілля посягають на суспільні відносини у сфері охорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною”.

Всі природні багатства нашої країни – «земля, її надра, атмос­ферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в ме­жах території України, природні ресурси її континентального шель­фу, виключної (морської) економічної зони – згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського наро­ду». Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадяни­на не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодову­вати завдані ним збитки. Аналізуючи норми Основного Закону України, можна констатувати, що конституційними екологічними правами, визначеними ст. 50 Конституції України, є: а) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на екологічну безпеку); б) право на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на відшкодування екологічної шкоди); в) право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту та на її поширення (право на екологічну інформацію).

Охорона довкілля регламентована нормами, що містяться в екологічному і природоресурсному законодавстві, яке є дуже об’ємним та складним. Злочини проти довкілля містяться у таких нормативно-правових актах: Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про екологічну експертизу», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Земельному кодексі, Лісовому кодексі, Водному кодексі, постановах Кабінету Міністрів України, що затверджують «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», «Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», окремих інструкціях (наприклад, Інструкції із застосуван­ня Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до ро­довищ питних і технічних підземних вод, затвердженої наказом Державної комісії по запасах корисних копалин від 4 лютого 2000 р. № 23), ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17 тощо.

Оскільки більшість статей, якими передбачено відповідальність за злочини проти довкілля, є бланкетними, необхідно ретельно з’ясовувати, яким саме законодавством регулюються правовідносини, пов’язані з використанням та охороною відповідного природного ресурсу (землі, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу тощо) (п. 2 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17). Зокрема, при вирішенні питання про достатність підстав для порушення кримінальної справи та під час розслідування злочинів проти довкілля необхідним є знання та використання стандартів якості навколишнього природного середовища. У низці підзаконних нормативно-правових актів встановлено нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті; ступені шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, шуму, вібрації, інших хімічних, фізичних, біологічних чинників; нормативи гранично допустимого навантаження (ГДН) на природне середовище, що використовується в сільськогосподарських, рекреаційних цілях, та нормативи санітарно-захисного характеру. Також ще існують виробничо-господарські стандарти, які покликані лімітувати параметри виробничо-господарської діяльності певного об’єкта з метою екологічного захисту зовнішнього середовища. До них належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин і шкідливих фізичних, хімічних, біологічних впливів, а також технологічні, містобудівельні, рекреаційні та інші нормативи господарської діяльності.

Переважна частина кримінально-правових норм екологічного характеру безпосередньо стикаються з адміністративними. У чинному КК законодавець вирішив цю проблему шляхом конструювання деяких складів злочинів, що «межують» з адміністративними правопорушеннями, як матеріальних, тобто, тих, які вважаються закінченими з моменту настання злочинних наслідків (наприклад, загибель людей, екологічне забруднення територій, негативний вплив на здоров'я людей, істотна шкода, інші тяжкі наслідки). У випадках, коли склад злочину носить формальний характер, вказуються ознаки, що характеризують спосіб його вчинення, місце, мотиви. Так, розглядаючи диспозиції статей, що встановлюють відповідальність за забруднення окремих об'єктів довкілля (частина 1 статей 239, 241, 242, 243 КК), можна зробити такий висновок: ознакою відмежування від аналогічних адміністративно-правових норм є створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля. Вказані статті не потребують настання хвороб та інших тяжких наслідків, лише вказуючи на таку ознаку забруднення як шкідливість, що створює небезпеку для життя, здоров'я людей та довкілля. Але ж будь-яке забруднення шкідливе для здоров'я і довкілля. Питання лише у ступені шкідливості.

Розглядаючи склади злочинів проти довкілля, варто коротко зупинитися на проблемних питаннях визначення їх об'єкта – навколишнього природного середовища України. Зауважимо, що однією з головних функцій національного кримінального законодавства є охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки (як умови нормального існування та життєдіяльності людини). Саме вказівка у КК на те, що кримінальне законодавство має завданням охорону довкілля і запобігання злочинам (ст. 1 КК України), підкреслює його екологізацію та активний запобіжний характер. Це також відповідає сучасному значенню проблеми ефективності охорони навколишнього природного середовища і сприяє забезпеченню єдності у підходах до криміналізації та пеналізації посягань у сфері екології. Спираючись на викладене, доцільно визначити об'єкт злочинів проти довкілля як блага, що охороняються кримінальним законом, – навколишнє природне середовище, його об'єкти та екологічна безпека, як стан довкілля, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей. Відтак, злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспіль­ні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обґрунтоване раціональне використання і відтворення природних ре­сурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери.

За своїм безпосереднім об'єктом усі злочини проти довкілля можуть бути поділені на такі групи: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253 КК); 2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 2391, 2392, 240, 241 і 254 КК); 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244 КК); 4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тварин­ного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252КК).

Серед норм, які складають розділ VIII Особливої частини КК “Злочини проти довкілля”, доцільно виділити дві групи: по-перше, норми, що встановлюють відповідальність за посягання на навколишнє середовище в цілому та носять загальний характер; по-друге, норми, що охороняють окремі елементи чи об’єкти довкілля. До першої групиналежать статті 236–238 КК та ст. 253 КК, де закріплені загальні склади злочинів проти довкілля. Норми другої групи встановлюють відповідальність за посягання на окремі види об'єктів довкілля і побудовані за принципом та структурою загальних норм, з виділенням у них способів злочинного посягання, характеристики охоронюваного природного об'єкта та наслідків.

Більшість складів злочинів проти довкілля сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життю людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використати оціночні ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різним видам живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку. Частка цієї шкоди може виявитись відразу, частка – через певний проміжок часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати не розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу. Екологічним законодавством передбачаються такіспособи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями:нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища; витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства; таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди заподіяної внаслідок незаконного природокористування;розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів. Одним із нормативно-правових актів щодо визначення збитків у екологічній сфері є Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ та організацій.

Треба враховувати також критерії криміналізації, що стосуються змісту самого діяння та ситуації його скоєння. Це такі ознаки, як спосіб, знаряддя і засоби вчинення посягання на природу, та місце, час і обстановка даного посягання. Так, підвищену суспільну небезпеку становить незаконне полювання на тварин способом масового знищення звірів, або за попереднім зговором групою осіб.

Під знаряддями злочину у багатьох статях про відповідальність за посягання проти довкілля треба розуміти предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися їх власником чи співучасниками злочину для незаконного полювання, рибальства, порубки дерев тощо, а також для полегшення вчинення зазначених дій: рушниці, вибухівка, рибальські сіті, транспортні засоби (останні можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися безпосередньо в процесі полювання чи рибальства, а й коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним).

Суб’єктами злочинів проти довкілля можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини службових осіб, які вчинили їх із використанням свого службового становища, їх дії за наявності до того підстав мають кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, крім ст. 238, ч. 2 ст. 248 КК (п. 3 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17).

Цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, слід керуватися нормами природоохоронного законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, – відповідними положеннями ЦК, зокрема главами 19 та 82. Необхідно також враховувати роз’яснення ППВСУ (зокрема, “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. № 6, “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16 квітня 2004 р. № 7).

Тема 9. Кваліфікація злочинів проти довкілля

2. Злочини проти екологічної безпеки.

Порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК).

Об'єктам злочину є порядок забезпечення довкілля, придатного і безпечного для життя і здоров'я людей, а також збереження екологічної рівноваги шляхом стандартизації, нормування і лімітування використання природних ресурсів та негативних впливів на навколишнє природне середовище.

  Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об'єкти, проектування, розміщення, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація та ліквідація яких створює небезпеку негативного впливу на довкілля та неправомірне використання природних ресурсів.

Отже, з огляду на зміст диспозиції ст. 236, підприємство слід розглядати як єдиний майновий комплекс, до складу якого уходять усі види майна призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (з усім устаткуванням, яке до нього відноситься, інструментом і реманентом, галереями, естакадами, внутрішніми інженерними мережами водопостачання, каналізацією, газо- і теплопроводом, електропостачанням, радіофікацією, підсобними і допоміжними надвірними будівлями, благоустроєм та іншими роботами і витратами. Споруда - це об»єкт будівництва (міст, тунель, платформа тощо) з усіма улаштуваннями (галереями, естакадами тощо), устаткуванням, меблями, інвентарем, підсобними та допоміжними пристроями, що належать до неї, а також, за необхідності, з інженерними мережами, які прилягають до неї. Пересувні засоби - будь-які прилади, устаткування, пристрої, що мають ходову частину та призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленного на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Інші об'єкти - це будь-які стаціонарні або нестаціонарні об'єкти господарського та/або промислового призначення, проектування, розміщення, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація або ліквідація яких може негативно вплинути на довкілля та неправомірне використання природних ресурсів (наприклад, спеціально відведені для складування та/або переробки відходів місця, радіоактивні сховища тощо).

Об'єктивна сторона включає: а) діяння у вигляді порушення порядку проведення екологічної експертизи і правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації або ліквідації підприємства, споруди, пересувних засобів та інших об'єктів; б) суспільно небезпечні наслідки та в) причиновий зв'язок між ними.

Екологічна експертиза - це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. в редакції Закону від 6 квітня 2000 p.). Основні принципи організації екологічної експертизи визначені ст.ст. 26-28 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», а конкретний механізм її здійснення (проведення) регламентований зазначеним Законом «Про екологічну експертизу». До складу екологічної експертизи включають: перевірку, аналіз, оцінку проектів господарської діяльності і підготовку висновків про їх відповідність нормам і правилам охорони навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі підлягають: а) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки проектів на будівництво і реконструкцію підприємств та.інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; б) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище; в) документація щодо створення нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном; г) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи створення небезпеки для здоров'я людей.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про екологічну експертизу» в Україні здійснюється проведення державної, громадської та інших видів екологічної експертизи. При цьому тільки висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання, а висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характері можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи. Виходячи з цих положень, кримінальна відповідальність за даною статтею КК настає не тільки за порушення порядку проведення державної, але й будь-якої іншої (у т.ч. громадської) екологічної експертизи, оскільки останні можуть бути враховані при її проведенні та прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи. Отже, саме при безпідставному неврахуванні висновків громадської та/або іншої екологічної експертизи при проведенні державної екологічної експертизи, а також щодо подальшої реалізації її (їх) об'єкта може бути порушений порядок проведення екологічної експертизи.

Державній екологічній експертизі підлягають: 1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства; 2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схему порядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація; 3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; 4) документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення; 5) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища 6) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються закордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу (ч. 1 ст. 14 Закону «Про екологічну експертизу»). Проте, слід мати на увазі, що умовою кваліфікації дій особи за ч. 236 є те, що зазначені об»єкти державної екологічної експертизи мають бути пов'язані з проектування, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в експлуатацію, експлуатацією або ліквідацією підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів матеріального світу.

За результатами державної екологічної експертизи готується висновок, що містить оцінку екологічної допустимості реалізації діяльності, яка передбачена проектами. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Без позитивного висновку державної екологічної експертизи реалізація програм, проектів і рішень забороняється. Громадська екологічна експертиза може здійснюватись незалежно від державної екологічної експертизи. Ініціатором її проведення щодо будь-яких проектів господарської діяльності, які потребують врахування громадської думки, можуть бути групи місцевого населення чи громадські організації, зареєстровані у встановленому законом порядку. Це; наприклад, тимчасові еколого-експертні формування, що створюються на добровільних засадах і включають відповідних спеціалістів. Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватись органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації проектних рішень. Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями (ч. 1 ст. 17 Закону «Про екологічну експертизу»).

Отже, порушенням порядку проведення екологічної експертизи слід вважати здійснення таких дій або бездіяльності, які пов'язані з тим, що: за наявності всіх умов та підстав щодо проведення екологічної експертизи об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, уповноважені на це органи (суб'єкти) незаконно утримуються від цього; екологічна експертиза проводиться або не уповноваженими на це органами (суб'єктами), або з порушенням порядку (процедури) її проведення тощо.

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсі в та забезпечення екологічної безпеки (ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища».)

Правила (нормативи) екологічної безпеки являють собою обов'язкові до виконання норми і правила (екологічні нормативи та екологічні стандарти), що визначають допустимі рівні негативного впливу на довкілля та неправомірного використання природних ресурсів. Екологічні нормативи встановлюються та вводяться в дію Мінекоресурсів і МОЗ у вигляді науково обґрунтованих лімітів використання природних ресурсів, що не дозволяють порушувати природні процеси в екосистемах і передбачають можливість відновлення вказаних ресурсів, збереження екологічної рівноваги та рекультивації земель.

Чинне законодавство України передбачає такі ліміти щодо використання водних, лісових, рибних ресурсів та надр, атмосферного повітря (при цьому нормативи використання атмосферного повітря для виробничих потреб на сьогодні поки що не розроблені): а) гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі; б) гранично допустимі рівні акустичного (шумового), радіаційного, електромагнітного та іншого шкідливого впливу на довкіллі; в) гранично допустимі концентрації (вміст) шкідливих речовин у продуктах харчування; г) гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів; ґ) гранично допустимі обсяги утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря, нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних (транспортних) засобів та допустимі норми шкідливого фізичного впливу на людину цих джерел.

Підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці зобов'язані відповідно до Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою КМУ від 13 березня 2002 р. № 302, отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та скиди у поверхневі і підземні води. Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітрястаціонарними джерелами являє собою офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям, експлуатувати об'єкти, а яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Такий дозвіл відповідно до п. 2 зазначеного Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, видається на безоплатній основі територіальними органами Мінекоресурсів за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п'ять років.

Таким чином, порушення правил екологічної безпеки утворюють дії або бездіяльність, які пов'язані з невиконанням вимог відповідних норм, правил (екологічних нормативів та/або екологічних стандартів), що визначають допустимі рівні негативного впливу на довкілля та неправомірного використання природних ресурсів.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 236, є час вчинення злочину (здійснено під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції; введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів).

Відповідальність за ст. 236 настає лише у випадку, якщо порушення порядку проведення екологічної експертизи та/або порушення правил екологічної безпеки (під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів) заподіяло певні наслідки - загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки.

Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини (п. 6 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17). Екологічне забруднення - це надходження у навколишнє природне середовище речовин та енергії; які завдають або можуть завдати шкоди екологічній рівновазі, життю і здоров'ю людей, привести до знищення або пошкодження; природних ресурсів. Причинами екологічних забруднень можуть бути як наслідки природних катаклізмів (переміщення материків, цунамі, виверження вулканів, землетруси, зсуви, ерозія землі, загнивання лісів), так і наслідки діяльності людини. Діяльність людини може носити або антропогенний характер (коли люди забруднюють довкілля самим фактом своєї життєдіяльності), або техногенний характер (забруднення довкілля внаслідок функціонування підприємств, технологічних процесів, випробувань, роботи транспорту, а також промислових та інших екологічних аварій).

Відповідальність за ст. 236 настає за техногенні забруднення довкіллі або вчинення діянь (дії чи бездіяльності), які призвели до екологічної аварії.Техногенне забруднення довкілля може бути підставою притягнення до кримінальної відповідальності лише у випадку перевищення суб'єктами господарської діяльності екологічних нормативів (нормативів екологічної безпеки), тобто гранично допустимих концентрацій, гранично допустимих викидів і скидів забруднюючих речовин, гранично допустимих рівнів акустичного або радіаційного забруднення довкілля та ін. 18. Згідно з абз. 2 ст. 1 Закону «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. територією вважається частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами. Вирішення питання про наявність забруднення значних територій належить до компетенції суду з урахуванням фактичних обставин справи, розмірів заподіяної шкоди тощо.

У п. 8 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17 роз'яснюється, що відповідальність за порушення правил екологічної безпеки настає, зокрема, за умови, що воно спричинило екологічне забруднення значних територій. Під таким забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічної обстановки внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних цінностей тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природньо-заповідного фонду чи іншого об'єкта загальнодержавного значення.

Поняттям «інші тяжкі наслідки»- охоплюються випадки масового захворювання людей, масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу, виснаження природних ресурсів, тривалий простій підприємств тощо. Відповідно до абз. 2, 3 п. 5 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17 під тяжкими наслідками слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, суди, зокрема, повинні досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці.

Під масовим захворюванням людей слід розуміти захворювання значної кількості людей на одній територій, що є небезпечними для їх життя і здоров'я або поєднані із стійкою втратою працездатності, зараження епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появу відхилень у розвитку дітей, значне зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи.

Масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу означає: а) приведення у непридатний стан рослин на великих площах, у великому розмірі або на значну суму; б) приведення у непридатний або в частково непридатний стан угідь; в) знищення або приведення у непридатний або в частково непридатний стан врожаю сільськогосподарських рослин у великій кількості або на значну суму; г) знищення значної кількості тварин; ґ) знищення посівного матеріалу, земель та насаджень; д) знищення та отруєння значної кількості риби.

Під виснаженням природних ресурсів слід розуміти їх нераціональне використання, що призвело до зниження продуктивності або невідповідності доступних запасів ресурсів і безпечних, умов їх використання, до зменшення стоку поверхневих вод чи скорочення запасів підземних вод.

Обов'язковим при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 236, є встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та суспільно небезпечним наслідком (наслідками). За особливостями конструкції склад даного злочину є матеріальним. Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених диспозицією ст. 236.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини до наслідків, саме ж порушення порядку проведення екологічної експертизи та правил екологічної безпеки є умисним. Мотивами цього злочину може бути корислива зацікавленість, тобто економія коштів, потрібних для проведення екологічної експертизи та виконання її висновків; економія затрат, необхідних на врахування вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, або, наприклад, бажання прискорити вирішення згаданих проблем за рахунок скорочення строків на екологічні висновки тощо.

Суб'єктом злочину можуть бути службові особи, а також працівники підприємств, установ і організацій, на яких покладені певні обов'язки: проведення екологічної експертизи, врахування в роботі висновків екологічної експертизи, визначення екологічних нормативів, видача дозволів на використання природних ресурсів та на забруднення довкілля, контроль за дотриманням встановлених екологічних нормативів, у тому числі визначених у дозволах на використання природних ресурсів та забруднення довкілля.

Фізична особа може бути суб'єктом злочину, якщо вона займається господарською діяльністю як фізична особа - підприємець або у випадках екологічних: аварій і катастроф, які сталися з її вини. У випадках умисного знищення, пошкодження природних ресурсів, що перебувають у чужій власності, якщо це не призвело до наслідків, передбачених ст. 236, особою, якій вже виповнилося 14 років, відповідальність за відповідних обставин може наставати за ст.ст. 194,347,352 або 378.

Порушення правил екологічної безпеки, встановлених Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», можна кваліфікувати таким чином: 1) здійснення порушення екологічних вимог щодо розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію і експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів (ст. 51 цього Закону) та порушення правил екологічної безпеки транспортних засобів (ст. 56 Закону) слід кваліфікувати за ст. 236; 2) порушення правил охорони навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52 згаданого Закону) підлягає кваліфікації за ст. 239; 3) порушення вимог охорони навколишнього природного середовища та шкідливого біологічного впливу (ст. 53 Закону) слід кваліфікувати за іншими статтями КК.

Притягнення осіб до кримінальної відповідальності за ст. 236 не звільняє їх від обов'язку відшкодувати заподіяні збитки. В даному випадку відшкодування виступає своєрідним засобом реалізації міжнародно-правового принципу «забруднювач платить», закріпленого ст. 66 Конституції України.

Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237КК)

Об'єктом даного злочину виступають відносини у сфері захисту населення, яке перебуває на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, від негативних наслідків такого забруднення. Під територією, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, слід розуміти певну територію України, включаючи її надра і атмосферне повітря, що зазнала негативного впливу випромінювання, речовин, матеріалів, виробів чи відходів виробничої або іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей та за наявності певних факторів можуть заподіяти шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей і тварин або до знищення рослинності.

3 об'єктивної сторони злочин характеризується вчиненням одного з двох альтернативних діянь: 1) ухилення від проведення дезактиваційних чи інших відновлюваних заходів; 2) неналежне проведення дезактиваційних чи інших відновлюваних заходів.

Ухилення - це не проведення (нездійснення) дій щодо усунення або ліквідації наслідків екологічного забруднення, обов'язкових у відповідності з вимогами чинного законодавства або рішеннями уповноважених органів. Ухилення може полягати: у не проведенні відповідних заходів; знищенні або приховуванні матеріалів, техніки» засобів, устаткування, машин і механізмів, необхідних для ефективної ліквідації шкідливих для довкілля наслідків; не відданні відповідних наказів, розпоряджень або вказівок; залишенні місця події без відповідного дозволу; приховуванні інформації тощо. Неналежне проведення - це здійснення дезактиваційних чи інших відновлюваних заходів з порушенням чинних вимог, норм, стандартів і правил, що призводить до значного зниження їх ефективності і зменшення можливості ліквідації и усунення наслідків екологічного забруднення.

Під ухиленням від проведення або неналежним проведенням дезактиваційних заходів слід вважати: ухилення від здійснення заходів по виявленню або не виявленню радіаційної обстановки через недбалість, або помилкову оцінку; ухилення від організації і здійснення дозиметричного контролю чи його неналежне ведення; неналежне розроблення типових режимів радіаційного захисту; незабезпечення населення засобами індивідуального і колективного захисту, забезпечення неякісними або непридатними засобами чи в недостатній кількості; неналежну організацію і проведення спеціальної обробки або її не проведення взагалі тощо. Ухиленням від проведення або неналежним проведенням інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення є ухилення від проведення або неналежне проведення заходів біологічного, хімічного і медичного характеру.

Рішенням органів державної влади, місцевого самоврядування, аварійно-рятувальних служб на відповідних службових осіб можуть покладатись й інші обов'язки щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.

За певних обставин відповідальність за ст. 237 КК повинні нести особи, які ухиляються від здійснення або неналежно здійснюють: інформування і опитування про екологічне забруднення або екологічний стан на певній території, евакуаційні заходи або заходи з укриття в захисних спорудах тощо.

Ліквідацією наслідків екологічного забруднення є комплекс заходів, спрямованих на припинення дії небезпечних для людей і довкілля факторів, збереження життя і здоров'я людей, тварин, рослинності, а також на локалізацію зон екологічного забруднення і ліквідацію його джерела. Усуненням наслідків екологічного забруднення вважається комплекс заходів, спрямованих на зменшення впливу небезпечних для довкілля і людей факторів.

Передбачений ст. 237 КК склад злочину є матеріальним і вважається закінченим з моменту настання: а) загибелі людей, або б) інших тяжких наслідків. Підзагибеллю людей слід розуміти загибель хоча б однієї людини (п. 6 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. N 17). Поняття - «інші тяжкі наслідки» є оціночним, яке охоплює випадки настання екологічної катастрофи чи підвищеної екологічної небезпеки, масової загибелі тварин чи знищення рослин, заподіяння значної матеріальної шкоди, підвищеної захворюваності населення, розширення зони ураження небезпечними речовинами чи випромінюванням тощо. Докладніше про зміст поняття «інші тяжкі наслідки» розкрито в ст. 236.

З суб'єктивної сторони злочин може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини. Ставлення до наслідків має бути або необережним, або характеризуватись непрямим умислом. У разі якщо стосовно наслідків особа діяла з прямим умислом і бажала їх настання, то його діяння слід кваліфікувати як злочин проти життя або здоров'я особи, власності, національної безпеки України, громадського порядку або безпеки людства.

Ст. 237 передбачає обов'язкову наявність спеціального суб'єкта, яким є особа, на яку покладено обов'язок здійснювати дезактивація ні або інші відновлювальні заходи щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення. Такими суб'єктами можуть виступати: 1) службові особи, керівники і власники підприємств, установ і організацій усіх форм власності, на яких Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. покладено обов'язок негайно приступити до ліквідації наслідків екологічного забруднення; 2) службові особи місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, на яких Законом «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» покладається обов'язок забезпечення і організації аварійно-рятувальних та інших невідкладних робітфЗ) службові особи Державного комітету ядерного регулювання України, які здійснюють функції згідно із Законом «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»; 4) службові особи Міністерства екології та природних ресурсів, які здійснюють функції з координації такої діяльності відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.; 5) службові особи Міністерства надзвичайних ситуацій, військовослужбовці військ цивільної оборони; 6) інші військовослужбовці, залучені в установленому законом порядку до участі в ліквідації або усуненні наслідків екологічного забруднення (наприклад, військовослужбовці хімічних військ); 7) члени аварійно-рятувальних служб і формувань, створених відповідно до Закону «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р.; 8) інші особи (наприклад, працівники медичної чи санітарно-епідеміологічнв5 служби, пожежної охорони тощо).

Слід враховувати, що склади таких злочинів як службова недбалість (ст. 367) та неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів, співвідносяться як загальний і спеціальний склади, а тому, діяння, передбачені ст. 237, додаткової кваліфікації ст. 367 не потребують. Якщо ухилення від проведення таких заходів було поєднане із зловживанням владою або службовим становищем чи перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 237,364,365. Військовослужбовець за ухилення від здійснення таких заходів або неналежне їх здійснення може нести відповідальність за ст. 237 як за окремі військові злочини.

Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК).

Об'єктом цього злочину є порядок інформування про екологічне чи радіаційне забруднення території, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також на стан захворюваності населення на цих територіях.

Предметом злочину є відомості про екологічний, у тому числі радіаційний, стан, в певних районах чи на певних територіях. Цей стан, згідно зі ст. 33 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (в редакції Законів від 6 квітня 2000 р. та від 24 жовтня 2002 р.), можна визначити як додержання або порушення існуючих екологічних нормативів.

Об'єктивна сторона злочину характеризується такими діяннями: а) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і таким, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ; б) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

  Приховування може виражатися у бездіяльності відповідальної службової особи або несвоєчасному інформуванні нею проривку зміну (або значне перевищення встановлених нормативів і звичайного для даної місцевості радіації) екологічного чи радіаційного стану, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і можливістю реального негативного впливу такого стану на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також на стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою. Відповідно до ч. 2 ст. 25 зазначеного Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» порядок інформування про стан навколишнього природного середовища визначається КМУ. Постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 554 затверджений Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять собою підвищену екологічну небезпеку (із змінами, внесеними постановою КМУ від 14 лютого 2001 р. № 142).

Умисне перекручення службовою особою зазначених вище відомостей пролягає у навмисному їх викривленні, що спотворює реальний зміст. Негативний вплив на здоров'я людей - це спричинення певної шкоди здоров'ю людей у вигляді підвищення рівнів конкретних захворювань, настання спадкових змін, зменшення тривалості життя тощо.

За конструкцією об'єктивної сторони, склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 238, є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння (дії чи бездіяльності), що полягає у приховуванні або умисному перекрученні службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

Кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч. 2 ст. 238, є: 1) повторність названих діянь; б) вчинення їх у місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації; в) спричинення зазначеними діяннями загибелі людей чи інших тяжких наслідків. Зона надзвичайної екологічної ситуації - це окрема місцевість України на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, тобто ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави (ст. 1 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р.). У свою чергу, негативними змінами в навколишньому природному середовищі слід вважати втрату, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах (ч. З ст. 1 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»). Згідно зі ст. 5 цього Закону підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є: 1) значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством; 2) виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів; 3) негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави; 4) негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території; 5) значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

  Під загибеллю людей слід розуміти настання смерті хоча б однієї людини (п. 6 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17). Інші тяжкі наслідки - це результат різкого погіршення екологічного чи радіаційного стану, що викликав забруднення земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини, внаслідок чого значно постраждали здоров'я людей, рослинний та тваринний світ. Докладніше про зміст поняття «інші тяжкі наслідки» - розкривається при розгляді до ст. 236 КК.

Суб'єктивна сторона злочину виражається умисною виною щодо встановленого порядку інформування про екологічне чи радіаційне забруднення, а також щодо стану захворюваності населення і непрямим умислом чи необережністю - щодо суспільно небезпечних наслідків зазначених діянь.

Суб'єктом злочину є лише службова особа, відповідальна за падання відомостей про екологічний стан і захворюваність населення.

Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст.253КК)

Об'єктом цього злочину є встановлений порядок розробки і здачі проектів, іншої документації та введення (прийом) в експлуатацію споруд.

Предметом злочину є проекти та інші аналогічна документація, а також споруди без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля. Проектом є документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури на конкретній земельній ділянці. Інша аналогічна документація - це пакет документів - архітектурно-проектувальних завдань, який містить комплекс містобудівних та архітектурних вимог і особливих умов проектування і будівництва об'єкта архітектури, що випливають з положень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, включаючи вимоги і умови щодо охорони пам'яток історії, культури та архітектури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридичних осіб при розташуванні об'єкта.

Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) розробці і здачі проектів, іншої аналогічної документації без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля; 2) введенні (прийомі) спорудженого об'єкта в експлуатацію без систем захисту якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі чи масового захворювання населення або інших тяжких наслідків.

  Відповідно до вимог ст. 51 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, вводять в дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Про поняття екологічної стандартизації і нормування та про введення в експлуатацію розкрито в ст. 236 КК.

Злочин слід вважати закінченим з моменту, коли внаслідок розробки і здачі проектів, іншої аналогічної документації без обов'язкових Інженерних систем захисту довкілля, а також введення (прийому) спорудженого об'єкта в експлуатацію без цих систем захисту створено небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі чи масового захворювання населення або інших тяжких наслідків. Небезпека настання зазначених наслідків має бути реальною, тобто такою, яка неминуче призведе до тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі чи масового захворювання населення або інших тяжких наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому ставлення до настання наслідків у вигляді спричинення тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі чи масового захворювання населення або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 253) може бути лише необережним.

Суб'єктом злочину є службова особа, спеціально уповноважена на розробку і/або здачу проектів, іншої аналогічної документації, що включають обов'язкові інженерні системи захисту довкілля, та/або на введення (прийомі) спорудженого разом з системами захисту об'єкта в експлуатацію. Це, зокрема: архітектори, інші особи, які беруть участь у підготовці і розробленні містобудівної документації для будівництва, реконструкції, реставрації, у капітальному ремонті будинків і споруд, благоустрої ландшафтних та садово-паркових об'єктів, у науково-дослідницькій діяльності, а також замовники проектів та будівництва об'єктів архітектури, підрядники на виконання проектних і будівельних робіт, виробники будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, власники і користувачі об'єктів архітектури, представники органів влади, що реалізують свої повноваження у сфері містобудування.

 Кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч. 2 ст. 253, є спричинення внаслідок розробки і здачі проектів, іншої аналогічної документації без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля, а також введення (прийому) спорудженого об'єкта в експлуатацію без цих систем захисту: 1) тяжких технологічних аварій (аварія - це небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.); 2) екологічних катастроф (катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків ( абз. 4, 5 ст. 1 Закону «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р.)); 3) загибелі або масового захворювання населення (загибель населення - це настання смерті хоча б однієї людини, що населяла територію, постраждалу від введення в експлуатацію споруд без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля.); 4) інших тяжких наслідків. Про поняття масового захворювання населення та інших тяжких наслідків розкрито при розгляді ст. 236 КК.