5. Професійна психічна деформація.

Кожна професія може сприяти розвитку людини і покращувати її особисті якості на користь суспільства. Але професія може також викликати деформації, деформувати характер людини. Деформації можуть викликати в деяких випадках лише доброзичливе кепкування (професорська забудькуватість, розсіяність), але іншого разу вони можуть бути предметом іронії, сарказму і сатири (чиновницький , казенний бюрократизм).

Схильність до професіональної деформації особливо часто спостерігається у певних професій, представники яких володіють важко контрольованою і важко обмежуваною владою. Від рішень і волі цих людей залежить достоїнство, існування, воля і навіть здоров’я і життя інших людей, як це буває, наприклад, в учителів, суддів, військовослужбовців, працівників державної безпеки, а також у лікарів і медичних працівників. Володіння владою приводить до суспільної і психічної деформації особливо в тих випадках, коли відсутні дійові зворотні зв’язки – громадський контроль, критика і можливість позбавити носія деформації влади. Порочний круг виникає , якщо механізми контролю і критики в даній системі відсутні або ж вони є недостатніми і формальними, так що критика і вираження невдоволення набувають протизаконний, бунтарський характер.

Лікар також володіє певною владою над хворими, отже, він також підлягає небезпеці деформації. За Йоресом владу потрібно використовувати тільки в добрих цілях. Професійна деформація розвивається, як правило, поступово з професійної адаптації.

Професійна адаптація є необхідною для медичного працівника. У лікарів, медичних сестер і у допоміжного персоналу, які на початку своєї професійної діяльності дуже бурно переживали всі події, які важко впливали на психіку хворих, наприклад, страждання, смерть хворих, операції, кровотечі, прояви психічних захворювань і т.д., поступово розвивається певна емоційна опірність. У важких драматичних ситуаціях, коли життя хворого знаходиться під загрозою, лікар скоро навчиться аналізувати і оцінювати положення, робити висновки і діяти. Студенти-медики після декількох часів або декількох днів перебування в секційному залі виходять з більш або менш значного психічного потрясіння, виникаючого в них при першому відвідуванні приміщення, де знаходилось багато людських трупів, і приступають до ділового вивчення анатомії. Хоч певна ступінь емоційного опору необхідна і зрозуміла, все ж в свідомості лікарів і медичних працівників, назавжди повинна зберігатися здатність розуміти хворого як страждаючу людину і мертве тіло як його останні залишки, які заслуговують уваги. Це є необхідною складовою частиною не тільки людського але і професійного рівня лікаря. Професор патологічної анатомії медичного факультету в Брно Нейман не допускав, щоб хто-небудь появлявся в прозекторській в головному уборі і вів себе так, що це можна було розцінювати, як неповагу до мертвих. Ми приводимо цей приклад в якості контрасту з тими випадками, коли і живим хворим не завжди виявляється відповідна повага і не завжди щадиться їх самолюбство.

Поведінка і деякі вираження медичних працівників знаходяться на межі професійної адаптації і деформації. За Вондрачеком уже на межі з блюзнірством знаходяться порівняння, які виражають елементарні асоціативні зв’язки , які використовуються для опису секретів і екскретів , так наприклад, “тифозний стілець у вигляді горохового супу”, “холерний стілець у вигляді рисового супу”, “гній у вигляді сметани”, “плювок у вигл яді малинового желе”. “сеча у вигляді чорного пива”.

Професійними деформаціями є і поведінка і вираження медичних працівників, при яких під впливом звички проявляється черствість у відношенні до хворих в такій мірі, що у не медиків створюється враження бездушності і навіть цинізму. Наприклад, той факт, що лікар і медична сестра не вважають потрібним відділити хоча б ширмою вмираючого хворого в двадцяти ліжковій палаті, або ж лікарі, роблячи обхід, при хворому дискутують про несприятливий прогноз його хвороби. Студентка медицини на екзамені з медичної психології в якості прикладу професійної деформації студентів-медиків привела той факт, що деякі з них в секційному залі над трупами жартують, розказують анекдоти і курять.

Грегг підкреслює, що особистість хворого не можна вважати несприятливим придатком до хворого органу, який лікар повинен обстежити.

Професійно деформований лікуючий лікар, який ставить діагноз хоч і точно , але при допомозі машин, викликає у хворого враження незацікавленості і байдужості, не усвідомлюючи цього.

Наявні і деякі організаційні і економічні обставини, які підсилюють деформований підхід до хворого. Складний механізм планування і управління медичними закладами, необхідність капітального ремонту багатьох лікарень і поліклінік затягують процес створення необхідних умов у відділеннях, розміщених в старих приміщеннях. Медичним сестрам, а в певній мірі і лікарям, не мішають великі палати. В них легше справитися з роботою, хворі самі спостерігають один за другим і допомагають один одному більше, ніж в маленьких палатах. Значно менше таке положення подобається хворим. Вондрачек афористично описує подібне положення: "Страшне перебування в палаті, де один їсть, другий стогне, третій займається дефекацією і четвертий помирає”. Більшість хворих, по суті, дуже легко пристосовуються до подібних ситуацій, в зв’язку з чим згадуємо висловлювання Достаєвського про те, що “людина-це істота, яка до всього звикає”.

При плануванні завжди більше уваги приділяється отриманню діагностичної і лікувальної апаратури і лабораторного обладнання, ніж перебудові лікарняних відділів у відповідності з вимогами лікувально-охоронного режиму, при якому необхідно пам’ятати про те, що хворий потребує створення хоч би мінімальних інтимних умов. Хворі в цьому відношенні стихійно, без злого умислу дискримінуються.

Все це пов’язане з характером професійної деформації яка має психологічне значення: причиною є не погані наміри або бажання шкодити хворому, а погана, на протязі довгого часу, по суті, неусвідомлена звичка. Вона проявляється також в своєрідному професійному жаргоні, який застосовується без перепон при хворих, як про це свідчить розмова двох лікарів, які передають відділення один другому перед виходом у відпустку: “Що в тебе тут є?” “Чотири шлунки, три жовчних пузирі, одна нирка”. Ряд прикладів професійної деформації відмічають студенти-медики, які самі ще не піддавались деформації.

Інертність в розвитку професійної деформації втримується внаслідок історичної традиції професії лікаря і його положення в суспільстві. В минулому лікар-цілитель був священником , чародієм і магом , а також і володарем. В гірських місцевостях Чехословаччини не недавно діяли “відьми” - цілительки, які “лікували” травами і заговорюваннями. В даний час магічна сторона відійшла в галузь “чародійницької”, “не уявленої” техніки і “фантастичного прогресу”, про яких часто зустрічаються особливо сугестивні повідомлення в телевізійних передачах і в ілюстрованих журналах. Проте, чим менше глядач і читач розуміють фактичну сторону цього процесу , тим більше він уражений його зовнішньою магічною стороною. Магічне відношення , підсвідоме відчуття влади над людиною, яка шукала і до даного часу шукає у лікаря останнього захисту, залишили в психології лікарів пережитки, які деколи мають навіть кастовий характер. Найменш бажані характери такого типу відносяться до хворого з поблажливим нехтуванням, а деколи навіть не помічають хворого, ніби він є повітрям. В поведінці і жестах особистості такого типу видно явну демонстративну відсутність інтересу до хворого, як до людини (“Наступний… не затримуйте мене… не питайте, це моя справа… не турбуйтесь про те, що у вас є… а все одно ви цього не розумієте” і т.д.). Цей тип ніби пливе по лікарняному коридору з високо піднятою головою. Деколи він навіть просто ігнорує хворого і грубий з ним. Унцер сатирично відмітив (за Данеком) , що лікар, який бажає створити собі авторитет, повинен робити вигляд, що йому дуже ніколи: “Якщо його хто-небудь кличе, то він повинен стати нетерпеливим і вигукнути: ви думаєте, люди, що я можу розірватися?” П’ятдесять людей я уже відвідав і обстежив, п’ятдесять інших мене ще чекають, а за дверима їх стоїть ще мільйон… але я прийду”. Не можна заперечувати того, що подібний суворий і такий що здається, або дійсний неохочий і від’ємний спосіб поведінки може виявити на більш простих і примітивних хворих певні мобілізуючий, навіть і терапевтичний позитивний вплив, що в минулому свідомо або підсвідомо використовувало багато шарлатанів. На нашу думку, механізм такої дії полягає в автоматичному припущенні, що грубість і безтактність безкарно собі може дозволити лише той, хто дуже багато знає і уміє. Це припущення і відчуття парадоксально викликає почуття довір’я і очікування позитивного результату лікування. Але в даний час подібна поведінка лікаря у більшості хворих викликає відразу і недовір’я.

Тому необхідно слідкувати за тим, що підсвідома і така що безконтрольно розвивається професійна психічна деформація не стала, одним із факторів ятрогенного ураження хворих.