67. Управління державним боргом у світовій практиці

Під управлінням державним боргом західні економісти розуміють сукупність заходів, пов’язаних з випуском і погашенням державних цінних паперів, підтриманням їх курсу і визначенням процентних ставок, виплатою доходів, проведенням рефінансування (реструктуризації), установленням ліміту (стелі) боргу.

Міжнародна практика у сфері боргової політики передбачає застосування таких основних методів управління державним боргом:

- конверсія – зміна дохідності позики;

- консолідація (рефінансування) – збільшення строків випущеної раніше позики;

- уніфікація – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики;

- обмін облігацій за регресивним співвідношенням – прирівнювання кількох раніше випущених облігацій до однієї нової;

- відстрочення погашення позики проводиться, як правило, з метою фінансування раніше випущених позик. На відміну від консолідації, коли власники облігацій продовжують отримувати свій дохід, при відстроченні переносяться не тільки строки погашення позики, але й припиняється виплата доходів;

- анулювання боргів – повна відмова держави від своїх боргових зобов’язань, причиною якої може бути її фінансова неспроможність (банкрутство або політичні мотиви).

Таким чином, на перший погляд найлегшим способом позбавитися тягаря заборгованості є відмовитись від нього. Однак, оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.

Інший варіант – перегляд умов фінансування з метою пролонгації, розділу боргу, часткового списання чи анулювання зобов’язань, а словом реструктуризації державних боргів - процедура зміни раніше обумовленого порядку, строків та умов сплати відсотків за кредитами і погашення основної суми боргу.

Для країни-боржника головною метою реструктуризації є зменшення пікового навантаження платежів з обслуговування та погашення боргу, які припадають на певний період. Реструктуризацію можна розглядати як один з головних напрямів активного управління боргом, важливим завданням якого є зменшення сукупних платежів з обслуговування і погашення боргу та уникнення ситуацій, коли можливе оголошення дефолту країни-позичальника. З такою метою країни-дебітори звертаються до кредиторів з проханням перегляду, іншими словами, реструктуризації боргових зобов’язань. 

Обмін державного боргу на акції національних підприємств є однією з найпоширеніших схем реструктуризації зовнішньої заборгованості, що полягає у наданні кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку у результаті можна придбати акції національних компаній. Також використовується безпосередній обмін боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Конверсія боргу в акціонерний капітал стала важливим інструментом прискорення приватизаційних процесів (з цією метою вона була застосована в Аргентині, Мексиці, Філіппінах).

Реструктуризація за подібною схемою може також відбуватися у формі конверсії боргу в національну валюту, тобто шляхом фінансування програм розвитку національних економік. Така форма реструктуризації є одним з механізмів полегшення боргового навантаження країн, що розвиваються, при одночасному покращенні їх соціально-економічних умов.