60. Бюджетний федералізм: світовий досвід теорії та практики

Бюджетний федералізм – це передача повноважень, функцій і компетентності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування, що супроводжується передачею відповідних фінансових ресурсів.

Бюджетний федералізм формується під впливом безлічі чинників історичного, національного, політичного і соціально-економічного характеру. Будь-яка модель бюджетного федералізму базується на трьох головних складових, що є обов’язковими умовами її ефективного функціонування, таких як:

– чітке розмежування повноважень між усіма рівнями влади за видатками;

– наділення відповідних рівнів влади достатніми для реалізації цих повноважень фіскальними ресурсами;

– врегулювання вертикальних і горизонтальних дисбалансів за допомогою системи міжбюджетних трансфертів з тим, щоб забезпечити на всій території країни стандарт державних послуг.

Вирізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму:

1) децентралізовані моделі (приміром, у США) – характеризуються великою фіскальною автономією регіональної та місцевої влади, слабкістю зв’язків між різними рівнями влади; центральна влада фактично не переймається проблемами фінансового вирівнювання, мало зважає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Місцева влада за такої моделі має покладатися передусім на власні сили;

2) кооперативні моделі (наприклад, в Австрії, ФРН, Скандинавських країнах) – характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади у питаннях подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Центральна влада активно піклується про забезпеченість єдиних стандартів суспільних послуг у межах усієї території держави.

61. Адміністративно-управлінський ресурс фінансової бюрократії у світовій практиці

Одним з найважливіших об’єктів управління є система державних фінансів і її центральна, провідна ланка — бюджет, який перебуває під організаційно-адміністративним контролем бюрократичного апарату фіскальних і фінансових органів. Бюрократію ми визначаємо як функціонально детерміновану, ієрархічно структуровану асоціацію державних професійних адміністраторів з сітьовою формою діяльності. Переваги бюрократії полягають у тому, що вона порівняно з іншими верствами суспільства значно більше і краще поінформована про фактичний стан речей у державі взагалі і в конкретній сфері державного управління, де працюють її представники.

Розпоряджаючись витрачанням бюджетних ресурсів, бюрократ особисто незаінтересований у виборі найекономнішого варіанта, бо у нього відсутня мотивація до економії державних коштів.

Досвід демократично-правових країн свідчить, що під час прийняття рішень більшістю голосів бюрократичний апарат, перебуваючи у явній меншості, має можливість досить успішно реалізовувати свої інтереси. Адже як тільки більшість приймає рішення про фінансування розширеного обсягу суспільних благ (бюджетних видатків), це рівнозначно створенню деякої додаткової кількості робочих місць для державних службовців. Використовуючи унікальну зручність і можливості своєї позиції у владних структурах, бюрократія через політичний вплив домагається додаткових переваг за рахунок суспільства. Уже не кажучи про особисті привілеї, зумовлені належністю до бюрократичного стану (доступ до інформації, синекури, пільги та ін.), прикладом такої ренти є бюджетні дотації, субсидії, податкові пільги, завдячувані діяльності урядових функціонерів у інтересах регіональних і галузевих лобістів, професійних спілок і т. п. Як наслідок, бюджетні асигнування завищуються. Керуючись груповими корпоративними інтересами, бюрократія політично й матеріально заінтересована в розширенні свого контролю над фінансовими ресурсами. Завдяки своєму адміністративному статусу та професійним знанням бюрократія стягує з суспільства своєрідну ренту. У бюрократичному середовищі західних країн не допускаються такі крайнощі корупції, некомпетентності, дилетантизму, які ставили б під загрозу ефективність діяльності державного апарату. У будь-якому випадку це неможливо у таких масштабах і формах, як це спостерігається у ряді країн з перехідною економікою, зокрема в Україні.