1. Зведення московського Кремля (1367-1368).

У роки правління Дмитра Івановича було зведено московський Кремль (1367-1368). Це ще більше зміцнило позиції Москви в боротьбі з противниками всередині російських земель, а також з Литвою і Ордою, які були союзниками Тверського князівства, що поновило наприкінці 60-х років спроби досягти верховенства в російських землях.

Дмитро Іванович, спираючись на підтримку численних російських князів, що визнали верховенство московського князя, в 1375 р. примусив Твер підкоритися Москві.

Зі зміцненням становища Московського князівства як "збирача" російських земель змінювалася його політика щодо Золотої Орди. З 1374 р. Дмитро Іванович припинив виплату їй данини, а у вересні 1380 р., зібравши під свої знамена полки майже всіх російських земель, здобув перемогу в битві з ординцями на Куликовому полі на березі правої притоки Дону - р. Непрядви.

Куликовська битва 1380р. - битва руських військ, очолюваних великим князем владимирським і московським Дмитром Івановичем Донським, з монголе-татарами, на чолі яких стояв правитель Золотої Орди темник Мамай, на Куликовому полі. У1378р. на р. Вожа військо московського князівства розбило татарські війська Бегича. Мамай вирішив зломити міцніючу могутність Русі, посилити її залежність від Орди. Він зібрав військо чисельністю 100-150 тис. осіб, до якого крім монголів входили також загони черкесів, осетин, вірмен, деяких народів Поволжя, наймані загони кримських генуезців.

Союзником Мамая був великий князь литовський Ягайло. Дмитро Іванович, довідавшись наприкінці липня про наближення монгола-татар, звернувся із закликом до руських сил зібратися в Коломні. Військо чисельністю близько 150 тис. осіб, що зібралося там, було досить однорідним: головне ядро становили москвичі (переважно ремісники та селяни без військової підготовки та досвіду), а також озброєні загони руських земель, котрі визнавали владу московського князя, українські та білоруські загони. Війська Новгородської, Тверської, Нижньогородської, Рязанської та Смоленської земель у поході участі не брали. План походу полягав у тому, щоб запобігти з'єднанню Мамая на р. Ока зі своїми союзниками і перетнути йому шлях у верхів'ї Дону. Похід війська тривав більше місяця і лише 8 вересня руські війська, переправившись на правий берег Дону, туди, де в нього впадає р. Непрядва, розташувалися на Куликовому полі.

На чолі війська став передовий полк, за ним - великий полк, поряд на флангах - полки правої та лівої руки, а за ними - резерв (кіннота). За лівим флангом у лісі розташувався засадний (запасний) полк, очолюваний князем Володимиром Андрійовичем Храбрим та князем Дмитром Воброком-Волинським. У тилу російських військ були ріки Дон та Непрядва, а також глибокі яри, що робило неможливим відступ. Водночас така позиція ускладнювала обхідні маневри монголо-татарської кінноти. Військо Мамая стояло розгорнутим строєм: у першій лінії розташувалась кіннота, а в другій - піхота. Битва розпочалася традиційним на той час поєдинком богатирів русича Пересвєта і татарина Чалубея (обидва загинули). Потім татарська кіннота, зім'явши передовий полк, почала тіснити великий полк;руські війська зазнали великих втрат; був убитий боярин Михайло Бренюк, який воював під прапором великого князя. Сам Дмитро в одязі рядового воїна був серед воїнів того самого полку.