Розділ 1. Процес об’єднання росіських земель. Утворення московської держави (XIV - початок XVI ст.)

Процес об'єднання російських земель в єдину централізовану державу розпочався в XIV ст.

У другій половині XIII ст. знову спалахнули феодальні усобиці. Великокнязівська влада владимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Східної Русі сформувалися нові князівства, передусім Московське і Тверське.

Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татарського ira. Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.

Традиційно виокремлюють три об'єднувальні етапи:

1. Кінець хііі - 80-ті pp. XIV ст.;

2. 80-ті pp. XIV ст. - 1462 p.;

3. 1462- 1533 pp.

Перший етап об'єднання - кінець XIII - 80-ті pp. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнулася боротьба за велике владимирське княжіння між Рязанським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби мало вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських земель. Наприкінці XIII ст. значні переваги в господарському розвитку, а отже, і реальні можливості стати таким центром мало Тверське князівство.

Однак незабаром у нього з'явилися суперники, насамперед Московське князівство.

Московські великі князі майже всі без винятку вміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливими, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.

Звичайні для доби середньовіччя політична виверткість, зрада союзників, а також готовність йти на приниження, уявні виявлення покірності та вірності сформували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.

1. Відвоювання Коломни в Рязанському князівстві Олександром Невским.

Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276-1303) не міг розраховувати на владимирський стіл за правом старшинства. Як далекоглядний політик він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олександрович відвоював Коломну в Рязанського князівства, 1303 р. - Можайськ у Смоленського.

Так московському князеві підпорядковувалася територія за течією Москви-ріки - важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславльського уділу.

Ставши московським князем після смерті свого батька, Юрій Данилович почав боротьбу з Твер'ю за великокнязівський владимирський стіл, а фактично - за політичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій були золотоординські правителі.

1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра загинув Юрій Данилович і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Калита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике княжіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдавши за допомогою ординського загону удар своєму головному суперникові.

Він ліквідував залишки місцевого самоврядування і цілком підпорядкував міста великокнязівській владі, визначив розміри данини з князівств для сплати Орді, встановив новий територіальний принцип формування ополчень: відтепер бояри і дворяни повинні були виступати з тими князями, у володіннях яких знаходилися їхня вотчина і маєтки. Удільних князів він зобов'язав служити великому князеві московському.