Розділ іі підстави юридичної відповідальності

Під час розгляду природи юридичної відповідальності необхідно проаналізувати її підстави. В енциклопедичній літературі під юридичною підставою розуміється сукупність передбачених правом обставин, умов, фактів і передумов, що забезпечують настання юридичних наслідків. У теорії права та правозастосовній практиці добре відомо положення, згідно з яким юридична відповідальність можлива тільки тоді, коли існують підстави для її виникнення та якщо при цьому відсутні підстави, що її виключають.

Підстави юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та належною.

Сучасна правова доктрина підставами юридичної відповідальності визначає: закон – як правову підставу; правопорушення, тобто адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, злочин, іншими словами – фактичну підставу, яка приводить у дію всю структуру юридичної відповідальності¹

У правознавстві розрізняють підстави притягнення до юридичної відповідальності та підстави настання юридичної відповідальності.

Так, суб'єкт правотворчості, встановлюючи норму права, моделює в ній можливі заборонені та дозволені варіанти поведінки суб'єктів права. У нормі права закріплюється міра обмеження суб'єкта вимогами, які до нього пред'являються, та можлива оцінка його поведінки: осуд, застосування заходів примусу, схвалення або заохочення. З огляду на це, формальною підставою позитивної юридичної відповідальності є норма права, що набрала юридичної сили. Остання містить у собі правило, що регулює поведінку суб'єктів права, вказує на негативні наслідки в разі її порушення, або, навпаки, містить у собі міру заохочення, тим самим стимулюючи соціальну активність суб'єктів.

Вказуючи на міру заохочення або можливість негативних наслідків у разі скоєння протиправних діянь, норма права як модель правомірних вчинків впливає на формування у суб'єктів права позитивних установок, що втілюються в їх правомірній поведінці. Норма права закріплює цінності та уявлення, що мають стати частиною свідомості особи, її життєвою орієнтацією. При цьому особа не є пасивним об'єктом виховної дії норм права. Виходячи з потреб, інтересів і цінностей особистості, суб'єкт вибірково ставиться до норм права, позитивно сприймаючи одні, відкидаючи інші, байдуже ставлячись до третіх. Від змісту мотивів особи у значній мірі залежить вид правомірної поведінки: соціально-активна, законослухняна, конформістська, маргінальна, звична.

У свою чергу підстави притягнення до негативної юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою. Фактичною підставою притягнення до негативної юридичної відповідальності є склад правопорушення¹

Склад правопорушення — це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення та які є необхідними і достатніми для притягнення до юридичної відповідальності.

Об'єктивні ознаки характеризують об'єкт та об'єктивну сторону, а суб'єктивні ознаки — суб'єкт та суб'єктивну сторону правопорушення².

Об'єкт правопорушення - це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

У правовій літературі традиційно визнається, що об'єктом будь-якого правопорушення є суспільні відносини, тобто відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності чи спілкування, які охороняються нормами права. Така точка зору цілком відповідала панівній у радянський період концепції - визнання у соціальній сфері лише категорії публічного і не сприйняття категорії приватного.

У юридичній літературі розглядають загальний, родовий (видовий) та безпосередній об'єкт.

Загальний об'єкт — це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди.

Родовий (видовий) об'єкт правопорушення — це певне коло однорідних відносини, яким завдається шкода (напр.: злочини проти життя та здоров'я, свободи і гідності особи).

Безпосередній об'єкт — це конкретні суспільні відносини, проти яких спрямоване одне або кілька правопорушень (напр.: життя, здоров'я, честь, майно тощо)¹.

Отже, об'єктом правопорушення, який, порівняно з іншими елементами складу правопорушення, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.

Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, є три їх різновиди: 1) суб'єкти суспільних відносин; 2) блага, що належать цим суб'єктам; 3) предмети, залучені у сферу цих відносин. Тому структуру об'єкта визначає як його фактичний склад, так і функціональне значення компонентів цього елементу складу злочину.

За цільовим призначенням зазначені різновиди цінностей, що охороняються законом, виконують такі функції:

1. Інформація про суб'єкти суспільних відносин дає можливість визначити, проти кого було спрямоване протиправне діяння.

2. Конкретний вид і зміст благ, що належать суб'єктам, дають можливість відповісти на запитання, чому(кому) саме може бути заподіяна шкода.

3. Вказівка на предмет злочину інформує про те, на які матеріальні об'єкти діє суб'єкт правопорушення, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави.

Одним із компонентів об'єкта правопорушення може бути і відповідний щодо інтересів людини суспільства і держави стан суспільних відносин - безпека держави, громадський порядок, порядок управління тощо.

Важливим компонентом, що має значення для з'ясування механізму можливого заподіяння шкоди особистим, суспільним та державним благам, є предмети. Предмети (речі, коштовності та ін.) - це матеріалізовані об'єкти, інформація про які доповнює об'єкт злочинного посягання. Оскільки правопорушник діє на предмет, він тим самим ставить під загрозу заподіяння шкоди права та інтереси суб'єктів суспільних відносин.

Таким чином, об'єкт як елемент складу правопорушення - це цінності, що охороняються законом, проти яких спрямоване діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду.

Правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має важливе теоретичне та практичне значення. Воно сприяє з'ясуванню соціальної суті злочину, зокрема характеру і ступеня його суспільної небезпечності. Залежно від об'єкта злочинних посягань побудована Особлива частина КК.

Юридичне значення об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину. Отже, вирішення питань кваліфікації злочину неможливо без дослідження його об'єкта¹.

Об'єктивна сторона правопорушення - включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціальне небезпечними наслідками².

Структурно об'єктивну сторону правопорушення утворюють:

а) діяння (дія або бездіяльність),

б) суспільно небезпечні(шкідливі) наслідки,

в) причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечним(шкідливим) наслідком.

Ці ознаки вважаються основними, у своїй сукупності вони складають об'єктивну сторону правопорушення.

До об'єктивної сторони входять також факультативні ознаки: спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.

Основні і факультативні ознаки об'єктивної сторони мають значення для: а) встановлення наявності складу правопорушення і тим самим - для підстави юридичної відповідальності, б) кваліфікації діяння відповідно до закону, в) призначення справедливого покарання, г) можливості звільнення від юридичної відповідальності й покарання¹.

Суб'єкт правопорушення - фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального правопорушення (злочину). Так наприклад, суб’єкт злочину за кримінальним кодексом - є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна².

Суб'єктом міжнародного правопорушення може бути держава.

Суб'єктивна сторона правопорушення — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків. Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною.

Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) — необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик і може виступати у двох основних формах: умислу і необережності¹.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно-небезпечного діяння і суспільно-небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно-небезпечні та шкідливі наслідки і бажає, чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права розрізняють наміри: завчасно обдуманий; такий, що виник раптово; неконкретизований.

Прямий намір має місце тоді, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї діяльності, передбачає настання суспільно небезпечного результату і бажає його настання.

Непрямий намір характеризується тільки вольовим критерієм, тобто особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї діяльності, передбачає настання суспільно небезпечного результату і не бажає, а свідомо допускає його настання.

Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа щодо суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків - необережність.

Казус має місце тоді, коли особа не передбачала і не могла передбачити суспільно небезпечних наслідків своєї діяльності. Наприклад, тракторист їхав у полі з ближнім світлом фар, не побачив п'яного чоловіка, що спав у бур'яні, переїхав його переднім правим колесом, і останній від одержаних ушкоджень помер.

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини¹.

Мета - це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив пояснює, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета показує спрямованість діяння правопорушника, найближчий результат, тобто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти².

Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення соціально небезпечної поведінки (правопорушення) - фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) - нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності¹);

4) наявність правозастосовного акта - рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) - процесуальна підстава.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції:

• презумпції неспростовні — припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних фактів. Це положення, які є принципами;

• презумпції спростовні - припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.

Юридичній відповідальності властива чітка нормативна рег­ламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуаль­ного права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регла­ментації, механізму покладення відповідальності ускладнює роз­гляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу.

В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної ді­яльності, однак мають свою специфіку.