56. Спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Слід зазначити, що право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Сутність адміністративної юстиції полягає саме в оскарженні в адміністративному суді розпоряджень суб'єктів владних повноважень. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.

У КАС України термін «суб'єкти владних повноважень» зустрічається всього у 20 статтях. Тому виходячи з цього можна стверджувати що таким суб'єктом слід вважати: Президента України, Верховну раду України, органи виконавчої влади: КМУ, центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи судової, представництво Президента України в АР Крим, прокуратуру України, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування й інші органи самоорганізації населення, громадські формування по охороні громадського порядку й державного кордону тощо. Таким чином, аналізувавши визначення, можна сказати, що суб'єкти владних повноважень утворюють сукупність суб'єктів адміністративно-правових відносин.

Так, до спорів, до яких за законом встановлений інший порядок судового вирішення належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Їх можна поділити на певні групи:

1. Справи щодо оскарження нормативно-правових актів;

2. Оскарження рішень органів місцевого самоврядування;

3. Щодо неправомірного втручання органів владних повноважень у порядок прийняття рішень релігійних організацій;

4. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби;

5. Причини скасування судових рішень у справах зі спорів, пов'язаних із відносинами у сфері страхування.

57.Спори щодо публічної служби.

Особливої актуальності набуває захист у спорах самих посадовців (кандидатів на посаду) з приводу прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї. За змістом ст. 1 ЗУ «Про державну службу» державна служба – це професійна діяльність осіб, котрі займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які на ній перебувають, що здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади та органів місцевого самоврядування), оплачується з державних коштів (з державного або місцевих бюджетів). Суб’єктом звернень з позовами у справах, пов’язаних з відносинами публічної служби, як правило, є особа, котра перебуває на публічній службі і яка вважає, що орган, з яким вона перебуває у відносинах публічної служби, порушив її права, свободи чи інтереси у цій сфері. Позивачами можуть бути й інші особи, наприклад, громадяни, які претендували на посаду відповідного службовця, але не були призначені на неї; особи, звільнені з публічної служби. Крім того, у справах про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог несумісності, встановлених Конституцією та законами України, позивачем може бути відповідний владний орган, а відповідачем – його посадова особа. При цьому завдання суду лишається незмінним: перевірка наявності обставин, що є підставою для дострокового припинення повноважень посадової особи, з метою недопущення протиправності такого припинення. Стаття 180 КАСУ визначає особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності. Що стосується предметної підсудності адмінсправ, пов’язаних із відносинами публічної служби, то необхідно виходити з правил, визначених ст. 18 КАСУ, про те, що місцевим загальним судам як адміністративним підсудні справи, в яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Територіальна підсудність адміністративних справ визначається ст. 19 КАСУ, за загальним правилом якої такі справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Щодо спорів з приводу публічної служби, то такі справи, як визначено ч. 2 зазначеної норми, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. У цьому контексті доцільно згадати Рішення КСУ від 7 травня 2002 р. за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), у якій предметом розгляду було клопотання Президента дати офіційне тлумачення положень частин 2, 3 ст. 124 Конституції, зокрема, чи мають право суди загальної юрисдикції приймати до свого провадження і розглядати по суті позовні заяви про поновлення на роботі, зміну формулювання звільнення членів КМУ, керівників інших центральних органів виконавчої влади та осіб, яких згідно з Конституцією призначають на посади та звільняють з посад Президент або Верховна Рада. Суд у рішенні зазначив, що правове регулювання Конституцією та спеціальними законами України статусу, зокрема, прем’єр-міністра, членів КМУ та інших посадових осіб (ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну службу»), не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами, тобто окремі норми Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) не можуть не застосовуватися до членів КМУ, керівників інших центральних органів виконавчої влади та осіб, яких згідно з Конституцією призначають на посади чи звільняють з посад Президент або Верховна Рада. Як зазначив Суд, відповідно до ст. 11 ЗУ «Про державну службу» державні службовці мають право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку, а рішення про припинення державної служби вони можуть оскаржити безпосередньо до суду. Правове регулювання Конституцією та спеціальними законами України статусу, зокрема, прем’єр-міністра, членів КМУ та інших посадових осіб, не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Тому під час вирішення конкретних спорів адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних законах положень, якими врегульовані спірні відносини, може, наприклад, застосувати положення ст. 2 КЗпП, якою визначені основні трудові права працівників. Спори щодо прийняття на публічну службу Стосовно спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу слід пам’ятати, що для зайняття посади особа має відповідати вимогам, встановленим у Конституції, законі чи іншому нормативно-правовому акті, а початку виконання службових обов'язків передують певні процедури. Так, ЗУ «Про державну службу» встановлює, що право на таку службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою. Метою конкурсного відбору є залучення на вакантні посади найбільш кваліфікованих спеціалістів, а процедура конкурсу повинна забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України. Конкурсний відбір держслужбовців Постановою КМУ від 15 лютого 2002 р. № 169 затверджено Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, яким передбачено, що конкурсний відбір проводиться на заміщення вакантних посад державних службовців третьої-сьомої категорій, крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад.