Розділ 3. Попередження умисних вбивств, шляхом дослідження субєктивної сторони злочину

У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності внутрішніх справ попередження злочинності розглядається як широкий комплекс взаємопов'язаних заходів, які здійснюються державними органами та громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не лише на соціальному рівні. Специфіка таких заходів полягає у їх спеціальному призначенні та цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів.

Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння злочинів, запобігання їм та припинення. Виходячи з цього, у діяльності підрозділів карного розшуку щодо попередження умисних вбивств слід зазначити такі напрями:

1. Виявлення і усунення обставин, які можуть обумовлювати скоєння вбивств.

2. Попередження реально можливих вбивств і переходу на злочинний шлях певних осіб.

3. Припинення скоюваних умисних вбивств.

4. Виявлення і усунення обставин, які безпосередньо сприяли скоєнню вбивств та які можуть сприяти новим злочинам.

5. Попередження рецидиву.

В сучасній науці розрізняють три рівні профілактики:

1) вирішення важливих соціальних, економічних проблем життя суспільства, що забезпечує опосередкований планомірний вплив на всі ланки антисуспільної поведінки;

2) здійснення впливу на конкретні соціальні групи, в яких відбуваються негативні явища. Тут необхідне оперативне усунення різних недоліків, виявлених у житті колективу (соціальні групи);

3) індивідуальна профілактична робота, тобто позитивне змінення системи ціннісних орієнтацій людини, поведінка якої заслуговує на особливу увагу.

Коли мова заходить про припинення злочину, то маються на увазі заходи, які направлені на припинення чогось вже розпочатого, що відбувається. Повною мірою цей термін підходить і для випадків, коли діяльність відповідних органів (окремих осіб) спрямована на зменшення шкоди, очікуваної від злочинного посягання.

Профілактика вбивств полягає у проведенні заходів зі встановлення й усунення причин цього виду злочинів та умов, що сприяють їх скоєнню. Джерелами одержання відомостей про вбивство, яке замислене або готується, можуть бути дані із заяв громадян і посадових осіб, представників громадськості, негласних співробітників, інші оперативні відомості, отримані із аналізу оперативної обстановки і статистичних даних. Коли оперативний працівник отримує такий сигнал, він повинен з'ясувати, які саме причини й умови стали приводом до створення такої ситуації.[22, c. 92]

До профілактичних заходів. Що проводяться з допомогою органів державної влади і самоуправління можна віднести такі:

- усунення прогалин у законодавстві;

- розробка механізмів реалізації економічних програм;

- підвищення життєвого рівня населення;

- фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю;

- робота з вихованням громадян, підвищення їх культурного рівня;

- координація роботи різних структур і установ, спрямованих на виконання цих завдань.

До профілактичних заходів, що проводяться безпосередньо органами внутрішніх справ відносяться:

- своєчасне реагування на різноманітні порушення громадського порядку і, насамперед, на ті, що посягають на життя і здоров'я громадян;

- проведення спільних із громадськістю рейдів по найбільш криміногенних об'єктах;

- заохочення громадян, які надають допомогу правоохоронним органам;

- активізація діяльності щодо виявлення осіб, які незаконно зберігають вогнепальну зброю. Встановлення шляхів її придбання або виготовлення;

- посилення нагляду за раніше судимими. Контроль за їх способом життя і джерелами матеріального забезпечення.

Важливим елементом є взаємодія з судовими органами, які можуть давати інформацію, що становить інтерес, одержану в ході розгляду цивільних справ (шлюбнорозлучні процеси, поділ майна, відшкодування заподіяних збитків тощо). Певною мірою якість судового розгляду справи також може впливати на наслідок рішень, прийнятих сторонами. Слід пам'ятати, що питома вага умисних вбивств на побутовому грунті залишається ще досить великою.

Взаємодія з органами прокуратури залишається найголовнішим напрямком боротьби з умисними вбивствами. Слідчі прокуратури не тільки розслідують кримінальну справу, а й встановлюють фактори, які сприяли її скоєнню, що є невід'ємною частиною попереднього слідства.

Важливе місце в комплексі заходів щодо попередження умисних вбивств займає боротьба з наркоманією, насильницькими злочинами, а також рецидивом, формуванням злочинних груп, з незаконним носінням та зберіганням зброї.

Затримання є основним засобом припинення замаху на умисне вбивство.

На цій стаді значення мають усі фактори: своєчасність отримання первинно інформації та її повнота, активність виконавців, обдуманість запланованих заходів, готовність оперативного підрозділу вирішувати такі завдання, роль оперативного працівника у здійсненні такої роботи. Їх ігнорування може призвести до невідворотних наслідків - смерті людини. Необхідно вжити усі можливі заходи з недопущення замаху на вбивство, а саме:

- гарантувати безпеку особи, яка може стати об'єктом злочинного посягання (особиста охорона, охорона житла і майна: видання спеціальних особистих засобів захисту або сповіщання про небезпеку; заміна документів і зміна зовнішності; зміна місця роботи і навчання; переселення в інше місце проживання);

- вжити заходи із затримання осіб, що готують вбивство, на якомога найбільш ранньому етапі підготовки до злочину на основі виявлення і використання фактичних даних, що об'єктивно підтверджують скоєння підготовчих дій.

Припинення умисних вбивств підрозділами карного розшуку може мати місце тоді, коли винний вже почав безпосереднє здійснення свого злочинного наміру, тобто в стадії замаху на скоєння злочину.

Питання караності умисних вбивств за Кримінальним кодексом України

За вчинення умисного вбивства без обтяжуючих і без пом'якшуючих обставин в санкції ч.1 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в ч. 1 ст. 3 Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності. Це можна проілюструвати, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч. 3 ст. 188 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, зокрема, за викрадення шляхом демонтажу кабельних ліній зв'язку, вчинене організованою групою, або ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом. Вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум громадян.[15, c. 61]

Як бачимо, за умисне вбивство позбавлення волі іншої людини законодавець передбачає менш сурове покарання ніж, скажімо, за так званий угон автомобіля.

Якщо звернутися до кримінального законодавства зарубіжних держав, то в переважній більшості з них верхня межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах становить 20 років (це передбачає, наприклад, КК Республіки Болгарія, КК Республіки Грузія, КК Іспанії, КК Російської Федерації). В КК ряду держав за вчинення такого злочину встановлюється ще вища межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк - напр., в КК Республіки Білорусь, КК Республіки Молдова, КК Республіки Польща - 25 років, в КК Республіки Сан-Марино - 35 років.

РОЗДІЛ 4. СУДОВА ПРАКТИКА

П Р О М О В А

Захисника підсудного в судових дебатах по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачено ч.1 ст. 115 КК України.

Шановний суд та учасники судового розгляду. Закінчився розгляд кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні ним злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст. 115 КК України.

У відповідності до ст. 299 КПК України, судом першої інстанції, враховуючи думку учасників судового розгляду, було визначено обсяг доказів, які будуть досліджуватись та порядок їх дослідження, в зв’язку з чим суд обмежився лише допитом підсудного, що є обов’язковим у будь-якому випадку, та який визнав свою вину в скоєному ним злочині у повному обсязі. 

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як передбачено ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до ст. 66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються: з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в ч.1 ст. 66 КК України.

При таких обставинах, під час розгляду справи в суді першої інстанції були встановлені наступні обставини, які пом’якшують покарання, обставини, які характеризують особу підсудного, а також інші обставини, які на мою думку впливають на призначення покарання, а саме: 

По-перше: підсудний як на досудовому так і на судовому слідстві під час допиту його в якості підозрюваного, обвинуваченого та підсудного визнавав вину у скоєному ним злочині в повному обсязі, підтвердив усі ті обставини, які були встановлені досудовим слідством, пов’язаних із скоєним ним злочином, щиро розкаявся у скоєному ним злочині та неодноразово наголошував на тому, що дуже жалкує та винить себе в тому, що ним було вчинено вбивство іншої людини. При цьому активно сприяв розкриттю злочину на досудовому слідстві. Вказані вище обставини з підстав передбачених п.1 ч.1 ст. 66 КК України є обставиною, що пом’якшують покарання підсудного при призначенні покарання передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

По-друге: підсудний під час судового слідства під час надання своїх показів зобов’язався відшкодувати будь-яку шкоду (матеріальну та моральну) заподіяну потерпілому, яким визнано рідного брата ОСОБА_3, не звертаючи увагу навіть на те, що потерпілим не було заявлено під час розгляду справи цивільного позову до підсудного.

По-третє: як випливає з проведеної під час досудового слідства експертизи, підсудний перебував у стані сильної емоційної напруги, яку неможливо було кваліфікувати як фізіологічний афект лише з підстав перебування підсудного в стані алкогольного сп’яніння, проте на мою думку свідчить про те, що підсудний перебував на межі стану сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством та тяжкою образою з боку ОСОБА_3, хоча такий стан не можливо підтвердити внаслідок алкогольного сп’яніння підсудного, проте врахувати вказані обставини під час призначення судом першої інстанції покарання підсудному на мою думку – необхідно.

По-четверте: підсудний є таким, що раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та ним не було скоєно суспільно небезпечного діяння.

По-п’яте: підсудний за місцем проживання характеризується посередньо, а тому вказана обставина не характеризує особу підсудного з негативної сторони, більш того з характеристики випливає, що жодних компрометуючих дій з боку підсудного не відомо та не було встановлено, що свідчити лише на його користь як на позитивно характеризуючу особу підсудного.

По-шосте: на утриманні підсудного знаходилась та й фактично знаходиться неповнолітня дитина, яка фактично на сьогоднішній день буде рости та виховуватись без батька, і призначення суворого покарання створить неможливе для батька брати участь у її вихованні та наданні необхідної допомоги, а дитині мати повноцінну батьківську турботу та виховання.       

Крім того, санкція ч.1 ст. 115 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 15 років.  

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції прокурор у своїй промові в судових дебатах просив суд призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років враховуючи всі наведені вище обставини, що на мою думку та на думку підсудного є його справедливим покаранням.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 327 КПК України,

П Р О Ш У:

Постановити вирок по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст. 115 КК України, та призначити покарання у вигляді позбавлення волі встановивши мінімальний строк передбачений санкцією ч.1 ст. 115 КК України.

УХВАЛА 

колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України 

від 29 вересня 2009 р.  (в и т я г)

Роздільнянський районний суд Одеської області вироком від 28 листопада 2008 р. засудив О.: за ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 КК на чотири роки три місяці позбавлення волі; за ч. 1 ст. 263 КК на два роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим О. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки три місяці.

Згідно з вироком суду О. засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

22 червня 2004 р. приблизно о 17 годині 30 хвилин, перебуваючи у приміщенні охорони дачного масиву, О. під час сварки з охоронником В. з метою вбивства завдав останньому численні удари металевою частиною лопати по різних частинах тіла, що призвело до несумісних із життям тілесних ушкоджень у виді відкритої черепно-мозкової травми з пошкодженнями кісток черепа та головного мозку, від яких той помер.

Крім того, за місцем свого проживання О. незаконно (без відповідного дозволу) зберігав знайдений самостріл, за допомогою якого в період з 1 по 2 листопада 2004 р. з метою самогубства зробив постріл собі у груди. 2 листопада 2004 р. зазначену вогнепальну зброю було вилучено.

В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

У касаційному поданні заступник прокурора Одеської області, не оспорюючи доведеності винуватості О. у вчиненні злочинів і кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, порушив питання про скасування вироку суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд. Він це мотивував тим, що місцевий суд, безпідставно застосувавши ст. 69 КК, призначив О. покарання, яке внаслідок м’якості не відповідає тяжкості вчинених злочинів і даним про його особу.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 65, 69 КК, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. За наявності кількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК за цей злочин. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку суду ці вимоги закону суд не дотримав.

Так, призначаючи О. покарання, в тому числі відповідно до ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 КК, суд визнав пом’якшуючими покарання засудженого обставинами вчинення ним злочину вперше, сприяння у розкритті злочину, фізичний стан засудженого, в тілі якого після спроби самогубства залишився уламок кулі, а також перебування О. під вартою приблизно чотири роки і те, що до нього в цей час застосовувалися примусові заходи медичного характеру.

Однак суд не зазначив, у чому полягало сприяння О. у розкритті злочину та якого саме з двох злочинів, за які його засуджено, і чи вплинуло це та яким чином на зниження ступеня тяжкості вчиненого ним. Не звернув уваги суд й на наявні у справі дані про те, що О. раніше вчинював злочини, передбачені ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК 1960 р., судимості за які відповідно до ст. 89 КК погашені. Тому посилання суду на вчинення ним злочину вперше і на сприяння у розкритті злочину як на пом’якшуючі покарання обставини не можна визнати правильним.

Також суд, призначаючи О. покарання, не врахував, що після вчинення вбивства В. він утік, довгий час переховувався і був оголошений у розшук.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, під час досудового слідства та судового розгляду справи О. свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, визнавав частково.

Суд не в повній мірі врахував і те, що вчинені О. злочини належать до категорії особливо тяжких та середньої тяжкості, О. протягом 2003 р. під час проживання в селі згідно з наданою сільською радою характеристикою, був схильний до вживання алкогольних напоїв, а жителі села характеризували його негативно.

Під час проживання з червня 2004 р. в іншому селі, як свідчить надана про нього характеристика, про О. там негативно відгукувались також.

Крім того, згідно з матеріалами справи та показаннями самого О., злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК, він учинив у стані алкогольного сп’яніння, про що органи досудового слідства зазначили у пред’явленому йому обвинуваченні. Однак суд на цю обставину уваги не звернув і їй жодної оцінки у вироку не дав, хоча вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння за законом може бути визнано як обтяжуюча покарання обставина.

Не врахував суд і даних про виявлену в О. венеричну хворобу.

Суд також не мотивував, чому він визнав пом’якшуючими покарання обставинами тривалість строку перебування О. за вчинені злочини під вартою та застосування до нього в цей час (з 5 вересня 2005 р. по 29 червня 2008 р.) примусового лікування в психіатричній лікарні, якщо згідно з вимогами ст. 338 КПК ці строки зараховуються в строк відбуття покарання, призначеного судом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд при призначенні О. покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 115 КК необґрунтовано застосував ст. 69 КК та безпідставно визначив розмір покарання, нижче від найнижчої межі санкції цього закону у виді позбавлення волі на строк чотири роки три місяці. Це покарання за зазначений злочин і за сукупністю злочинів недостатнє для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК вирок суду щодо О. визнано таким, що підлягає скасуванню за м’якістю призначеного йому покарання, а справа — направленню на новий судовий розгляд.

Скасовуючи вирок суду і направляючи справу на новий судовий розгляд, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вказала на необхідність при новому розгляді справи, у разі визнання О. винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, повною мірою врахувати тяжкість учинених злочинів, особу засудженого та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, та призначити йому покарання відповідно до вимог ст. 65 КК.

За таких обставин вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 листопада 2008 р. щодо О. скасовано за м’якістю призначеного йому покарання, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.