6. Поняття про розвиток дитини. Дитина – центр навчально- виховного процесу.

Дити́на — людина, яка не досягла дорослого віку.

В українській мові існує така градація назв дитини залежно від її віку: немовля, малюк, хлопча/дівча, підліток, юнак, парубок/дівчина.

7. Диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу навчання

Індивідуальний та диференційований підхід до учнів – це важлива складова частина методики навчально-виховної роботи вчителя. Щоб забезпечити високоякісне засвоєння кожним учнем основ наук у школі, треба стежити за процесом його навчання, виявити труднощі, які виникають у поодиноких учнів та допомагати їм ці труднощі усувати. Не можна успішно проводити навчання в будь-якому класі, орієнтуючись на якогось абстрактного “середнього”, знеособленого учня. Кожний учень в класі являє собою підростаючу особистість з її індивідуальними особливостями, і це не можна ігнорувати в методиці й техніці повсякденної роботи. Індивідуальна своєрідність особистості кожного учня не дана в готовій формі, не є сталою. Вона формулюється в процесі виховання, в самій шкільній роботі. Тим більше треба вчителеві її знати, виявити індивідуальні особливості кожного свого учня, щоб належно скеровувати формування підростаючої особистості.

Для правильного висвітлення питання про індивідуалізацію та диференціацію навчально-виховного процесу потрібне правильне розуміння природи індивідуальних особливостей дітей. Ці особливості не є природженими, незмінними, вони формуються в процесі розвитку психіки кожної дитини, який здійснюється завжди в конкретних умовах навчання й виховання. В процесі виховання у дітей у родині, дитячому садку, школі складаються індивідуальні особливості їх інтелекту, емоцій, волі й характеру.

Отже, вікові, а значить й індивідуальні особливості психіки дітей є великою мірою результатом їх попереднього навчання й виховання. Зокрема, цілий ряд негативних індивідуальних особливостей, з якими педагогові нерідка доводиться стикатися в старшокласників, часто породжуються хибами попередньої шкільної роботи, відсутністю диференційованого підходу до учнів з боку певного вчителя. Учитель часто шукає коріння цих негативних рис у “природі дитини”, замість того, щоб шукати їх у методиці своєї навчально-виховної роботи.

Із сказаного ми повинні зробити висновок, що завдання індивідуального підходу до учнів у навчальній роботі не зводиться тільки до того, щоб “пристосувати навчання до індивідуальних особливостей учнів” у кожному класі. Це тільки одна їх сторона. Друга сторона не менш важлива й полягає в тому, щоб впливати на формування індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного, усувати негативні індивідуальні риси, якщо такі починають виявлятись у поодиноких учнів.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовний своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлені деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання та навчання.

В індивідуальному підході до дитини у процесі навчання та виховання можна вичленити два аспекти – психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановлені неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів і форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний та педагогічний ефект.

Основні напрями індивідуалізації та диференціації процесу навчання та виховання.

Центральним моментом у вивченні психології кожного учня є вивчення фактичного ходу його навчання з кожної дисципліни. Воно не може зводитися тільки до констатації фактів виконання чи не виконання. Воно має виявляти індивідуальні особливості навчальної роботи поодиноких учнів, зокрема ті труднощі, на які натрапляють деякі учні в своїй роботі з певних предметів, та причини цих труднощів. Знання конкретних труднощів учнів у навчанні з окремих предметів і їх причин є передумовою успішного здійснення індивідуального підходу до них.

Загальною передумовою успішного здійснення індивідуального підходу до учнів є вміла, продумана організація і методика щоденної навчальної роботи вчителя з усім класом, який знає свій предмет, обдумує кожний крок у його викладанні, легше розв’язує на практиці і проблему індивідуального підходу.

Проте, вміючи працювати з усім класом, вчитель повинен вміти стежити за роботою кожного учня в класі, бачити поодиноких учнів, працюючи з цілим класом. Уміння стежити за роботою кожного учня в класі – це початковий момент усякого індивідуального підходу до учнів у шкільній роботі. У зв’язку з цим виникає питання про піднесення культури спостережливості вчителя. Із спостереженням за кожним учнем пов’язане вчасне і відповідне реагування вчителя на прояви неуважності, відхилення від роботи, які трапляються в поодиноких учнів.

Для здійснення індивідуального підходу до учнів конче потрібний контроль щоденної навчальної роботи. Чим молодший вік учнів, ти важливіша роль щоденного контролю, щоденної перевірки їхньої роботи. Систематичний контроль важливий також для своєчасного виявлення навчального відставання у деяких учнів та індивідуальної їм допомоги.

У методиці ведення уроку слід зважати на індивідуальні відмінності учнів у темпах виконання завдань, у легкості розуміння нового матеріалу, в швидкості і якості його засвоєння, в емоціональних і вольових особливостях учнів. Щоб якомога більше пристосувати виклад змісту уроку до індивідуальних особливостей уваги, сприймання. Розуміння, запам’ятання дітей, треба цей виклад зробити чіткішим, яснішим. Пожвавити його, унаочнити. Крім цього, можливе і потрібне застосування різних способів індивідуальної допомоги учням під час самого уроку. Для здійснення їх потрібно насамперед стежити за тим, як діти сприймають подавання матеріалу, щоб виявити прогалини в його розумінні та їх усувати.У плануванні повторень попереднього матеріалу, опитувань дітей також треба зважати на їх індивідуальні особливості.

Вивчення досвіду роботи вчителів виявляє в багатьох з них, особливо в досвідчених, прекрасні зразки використання оцінки як одного із засобів індивідуальному підході до учнів. Педагогічна оцінка має не тільки кваліфікувати виконану роботу учня, а й сприяти усвідомленню ним його досягнень і хиб, формувати почуття відповідальності за виконання завдань, породжувати бажання далі краще вчитися і мобілізувати учня на здійснення цих бажань. Тому вона повинна бути конкретна, об’єктивна справедливість, чітка, ясна і зрозуміла для учня, тактовно подана. Вона має стимулювати, підбадьорювати учня до дальшої роботи. Виявляючи свої високі вимоги до учнів, не допускаючи ніякого лібералізму в оцінці якості їх роботи, вчителеві слід ці риси поєднувати з уважним, доброзичливим ставленням до учнів.

Індивідуальний підхід до обдарований дітей.

Одним із напрямів здійснення індивідуального підходу є робота з обдарованими дітьми. За визначенням академіка В.О.Моляка, обдарована дитина – це дитина, яка виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний “середній” рівень, при цьому важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а про систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. Коли результати діяльності такої дитини будуть ще й оригінальними, то можна говорити про творчу обдарованість цієї дитини.

При організації навчально-виховного процесу у школі вчитель повинен здійснювати індивідуальний підхід до обдарованих дітей з метою створення сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і творчого потенціалу.

Індивідуальний підхід до обдарованих дітей повинен включати такі засоби:

використання завдань творчого характеру, які передбачають пошуки дитиною оригінальних, нестандартних розв’язків, необхідність обгрунтування запропонованих рішень, що сприяє розвиткові активного, самостійного, творчого, діалектичного мислення обдарованої дитини;

створення проблемних ситуацій, використання елементів проблемного навчання, що дозволяє активізувати пізнавальну діяльність дитини, реалізувати її творчий потенціал;

впровадження елементів діалогового (інтерактивного) навчання, яке забезпечує розвиток у дітей вмінь долати однобічний підхід до розгляду певної проблеми, розглядати цю проблему з різних боків, переконливо обгрунтувати свою думку, вміти враховувати думку своїх товаришів, будувати з ними психологічні рівноправні стосунки, засновані на взаєморозумінні, взаємоповазі, взаємній допомозі і співробітництві.

використання додаткового матеріалу, який значно виходить за межі навчальної програми з метою розширення кругозору обдарованих учнів;

організація науково-дослідної роботи обдарованих дітей з тематики, яка викликає їхній інтерес.

8. Природні та історичні чинники формування особливості.

Завдання української педагогіки полягає в тому, щоб привнести в систему виховання ознаки національного характеру, творчо формувати їх у кожної дитини.

Український світогляд — це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів, яка складає основу нашої духовності і відображається в ідейній, моральній спадщині, традиціях і звичаях української нації. Світогляд розкриває народне ставлення до природи, людини, пояснює смисл життя, місце людини в ньому. Українському світогляду притаманне утвердження єдності, гармонійного злиття Людини, Природи, Народу і Космосу. На основі національного світогляду успішно формується науковий світогляд. Завдання педагогів — формувати цілісний світогляд патріота Батьківщини, громадянина незалежної України.

7. Шляхи формування цілісної особистості громадянина України, реалізації Концепції національного виховання

1. З раннього віку діти повинні виховуватися рідною мовою, міфологією, фольклором, мистецтвом, літературою.

2. Діти повинні виростати в культурному етнічному середовищі, разом із батьками, педагогами долучатися до національних традицій і звичаїв.

3. Діти повинні знати, що найбільша цінність — Бог і Батьківщина. Наш народ має стійкі релігійні традиції, і вони відіграють провідну роль у формуванні цілісної особистості.

4. Велике значення мають інтелектуальне, моральне, трудове, естетичне, ідейне, фізичне та інші види виховання. Нині значно активізувалося громадянське загартовування молоді.

5. Високу духовність формують національні символи України — герб, синьо-жовтий прапор, гімн "Ще не вмерла Україна".

Цілісну особистість формує і козацько-лицарська символіка — Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, козацькі прапори, образи лицарів Байди, Мамая, Тараса Бульби.

Цілісна особистість виховується, коли виконуються заповіді предків: пізнавай і вдосконалюй себе; шануй себе; плекай і бережи свою гідність; захищай правду і волю; стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе; оволодівай наукою Добра; розпізнавай недоброзичливців, правильно стався до них; будь патріотом, домагайся, щоб Україна була рівноправною серед інших народів і держав; живи в гармонії з природою, довкіллям, людським оточенням, самим собою.

Батьки і педагоги повинні допомогти кожному усвідомити перспективи свого розвитку, оволодіти науковими основами самопізнання, самовиховання, самоорганізації і самореалізації.

Основні шляхи реалізації концепції національного виховання

1. Утвердження нового педагогічного мислення, теоретичних і практичних підходів до проблеми національної освіти і виховання.

2. Вивчення в навчально-виховних закладах українознавства як провідного інтегративного курсу, системи наукових знань, ідей про Україну. Громадянська освіта школярів.

3. Виявлення і розвиток задатків, здібностей, нахилів, талантів кожної особистості. '

4. Забезпечення пріоритетності родинних цінностей, національної свідомості та самосвідомості.

5. Розробка нових технологій, методик навчання і виховання.

6. Надання постійної допомоги дитячим і молодіжним об'єднанням і організаціям.

7. Узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду вчителів і вихователів з проблем національного виховання.

8. Створення в кожному навчально-виховному закладі системи Виховної роботи.

9. Підготовка педагогічних кадрів для використання педагогіки народного календаря, козацької педагогіки, лицарського виховання, українознавства.

10. Підготовка в системі вищої школи патріотів-професіоналів високого класу. У процесі атестації надавання пріоритетного значення виховній роботі вчителів.

11. Стимулювання кожної особистості до самовиховання.