Семінарське заняття 1

Тема 3. Бюджетне прогнозування

Питання для усного опитування та дискусії

3.1. Бюджетне прогнозування: організаційно-методичне забезпечення.

3.2. Бюджетне прогнозування: методологічні рекомендації МВФ.

3.3. Моделююча система «Бюджет»: загальна характеристика та призначення.

3.4. Алгоритм прогнозування показників державного бюджету.

Аудиторна письмова робота

Виконання слухачами магістратури тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: бюджетне прогнозування, бюджетний прогноз, організаційно-методичне забезпечення бюджетного прогнозування, показники державного бюджету, сценарне прогнозування, система «бюджет», бюджетна стратегія.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми слухачеві магістратури варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

• взаємозв’язок бюджетного прогнозування з макроекономічним прогнозуванням;

• загальна характеристика методів бюджетного прогнозування;

• основні чинники, що визначають якість прогнозів;

• загальні підходи та рекомендації щодо здійснення бюджетного прогнозування;

• внутрішня структура економіко-математичної моделі «бюджет»;

• загальні вимоги та переваги блокової структури;

• використання сценарного прогнозування в рамках системи «бюджет»;

• етапи бюджетного прогнозування, їх логіка та основи формалізації;

• алгоритм бюджетного прогнозування, умови його використання в практиці формування бюджетної стратегії.

Тема 4. Бюджетне планування

Питання для усного опитування та дискусії

4.1. Бюджетне планування: сутність та організація.

4.2. Основні підходи та методи бюджетного планування.

4.3. Програмно-цільовий метод складання бюджету: загальна характеристика.

4.4. Досвід застосування програмно-цільового методу в інших країнах.

Аудиторна письмова робота

Виконання слухачами магістратури тестових завдань та письмової роботи з питань теми заняття. Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: бюджетне планування, методи бюджетного планування, організація бюджетного планування, програмно-цільовий метод, традиційні методи бюджетного планування, бюджетні документи.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми слухачеві магістратури варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

- роль органів державного управління в бюджетному плануванні, їх основні функції як основних суб’єктів бюджетної політики;

- процес руху формування бюджетних документів при складанні проекту державного бюджету;

- традиційні методи бюджетного планування: автоматичний, статистичний, нульові бази;

- сучасні методи бюджетного планування, їх використання в західних економічних системах;

- практика програмно-цільового складання бюджету в системі державних та місцевих фінансів.

3.1. Бюджетне прогнозування: організаційно-методичне забезпечення.

3.2. Бюджетне прогнозування: методологічні рекомендації МВФ.

3.3. Моделююча система «Бюджет»: загальна характеристика та призначення.

3.4. Алгоритм прогнозування показників державного бюджету.

-----------------------1------------------

Важливою складовою системи фінансового планування та прогнозування є бюджетне планування.

Економічна сутність бюджетного планування полягає в централізованому розподілі та перерозподілі ВВП між ланками бюджетної системи на основі загальнонаціональної соціально-економічної програми розвитку бюджетів різного рівня.

Бюджетне планування є складовою бюджетного процесу, що включає порядок складання, розгляду та затвердження бюджету, його нормативно-правову та організаційну основу, а також питання теорії та методології складання бюджетів країни.

Результатами бюджетного планування є проект зведеного Державного бюджету - основного фінансового плану держави на поточний рік, а також бюджети різних рівнів державної влади (місцеві, суб'єктів держави тощо).

Основою розробки бюджетної стратегії є бюджетне прогнозування, що є складовою прогнозування макроекономічного розвитку соціально-економічних процесів у країні взагалі. Бюджетне прогнозування - це процес розробки основних показників Державного бюджету на перспективу, прогнозування найважливіших надходжень і видатків бюджету.

Бюджетна практика останніх років показала, що бюджетне планування використовується в комплексі з бюджетним прогнозуванням з метою оптимізації розподілу бюджетних ресурсів держави. Завданням бюджетного прогнозування є аналіз різних найімовірніших варіантів формування ресурсів бюджету і напрямів використання цих ресурсів, який створює основу для вибору цілей-орієнтирів під час розроблення бюджету. Під бюджетним прогнозуванням слід розуміти отримання оцінок майбутніх значень бюджетних показників, що зазвичай ґрунтується на аналізі спостережень за їх минулою поведінкою, тобто прогнозування виконує індикативну роль, маючи характер передбачення, одержаного науково-аналітичними методами. Прогнозування бюджету можна розглядати як особливий, специфічний сегмент бюджетного планування. Бюджетне прогнозування має передувати плануванню. Хоча насправді воно нерозривно пов'язане з плануванням: бюджетне прогнозування може передувати процесу розроблення плану (для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз певних показників), вони можуть розроблятися одночасно, коли мова йде про показники, котрі мають прогнозне походження, прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення (прогнозування наслідків прийнятих рішень чи безперервність процесу прогнозування та планування).

У процесі бюджетного прогнозування необхідно враховувати показники, які характеризують динаміку і пропорції розвитку економіки та соціальної сфери, зокрема валовий внутрішній продукт, обсяги виробництва, інфляцію, обмінний курс національної валюти, експорт та імпорт, інвестиції тощо та їх зміни у відповідному періоді. Таким чином, за допомогою бюджетного прогнозування можна, з одного боку, вивчати взаємозв'язки показників бюджету з основними макропоказниками, а з другого - визначати вплив на величину показників бюджету чинників, що характеризують динаміку розвитку економіки. Крім того, бюджетне прогнозування дає змогу визначати обсяг ресурсів та їх використання як у цілому, так і за окремими їх видами, перевіряти можливості бюджетного забезпечення показників соціально-економічного розвитку держави.

Заметодологічними рекомендаціями МВФ, для того щоб досягти більшої узгодженості між прогнозами щодо ширших агрегованих макроекономічних показників, необхідно використовувати інтерактивний метод коригування, тобто попередні макроекономічні та бюджетно-податкові прогнози коригуються з метою їх взаємоузгодження.

Таким чином, бюджетне прогнозування - це процес складання очікуваних оцінок формування бюджетних ресурсів і напрямів їх використання, які є орієнтиром під час бюджетного планування. Прогнозування сукупних бюджетних показників є також головною частиною процесу розроблення стратегії фіскальної політики, тому що під час бюджетного прогнозування на основі системи прогнозних оцінок органи державного управління можуть оцінити обсяг необхідного коригування та розробити відповідні заходи бюджетної політики для його здійснення. Слід зазначити, що існують два підходи до бюджетного прогнозування: перший передбачає першочергове встановлення цілей, на реалізацію яких витрачатимуться бюджетні кошти, і відповідно до цього визначається потреба в коштах, другий - першочергове визначення наявних ресурсів і незмінність фіскальної політики у наступних періодах. В Україні останніми роками використовують перший підхід, що пов'язано з відсутністю ефективної фіскальної політики.

Бюджетне прогнозування є одним з видів макроекономічного прогнозування.

Процес розроблення прогнозів розвитку національної економіки, що ґрунтується на науковому пізнанні економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і можливостей прогнозування – макроекономічне прогнозування.

Об’єкт макроекономічного прогнозування: національна економіка, народне господарство країни, адміністративно-територіальні одиниці, сукупність економічних суб’єктів, різні галузі.

Бюджетне прогнозування – це науково-аналітична стадія розробки бюджету в процесі якої визначається концепція, шляхи її реалізації та основні завдання які мають бути досягнуті.

Об’єкти бюджетного прогнозування – показники доходів і видатків держави і місцевих бюджетів.

Метою бюджетного прогнозування – є створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень центральними та місцевими органами влади.

Цими передумовами є:

1.Науковий аналіз

2.Варіантне передбачення

3.Оцінювання можливих наслідків

Складання прогнозів, як правило, передує процесові розроблення планів і є для нього вихідною базою.

Головна функція прогнозу – наукове передбачення.

Завдання прогнозування:

· проведення аналізу ситуацій, тенденцій, соціально-економічного стану

· виявити проблеми, шляхи вирішення

· попередження негативних наслідків

· обґрунтування вибору

Основні завдання бюджетного прогнозування:

· визначення обсягу доходів і видатків бюджету та їх структури.

Методи прогнозування – це сукупність заходів та способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних внутрішніх та зовнішніх зв’язків об’єкта прогнозування зробити висновок з певною імовірністю відносно майбутнього розвитку об’єкта.

Бюджетне прогнозування. Під бюджетним прогнозуванням ро­зуміють визначення основних показників бюджету на перспективу. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті.

За періодом бюджетне прогнозування може бути короткостроковим (1-5 р.) і довгостроковим (5-10 р.);

Методи бюджетного прогнозування: екстраполяція, моделювання, експертні оцінки;

Метод експертні оцінки будується з урахуванням оцінок, зроблених і економічно обгрунтованих компетентними спеціалістами-експертами за своїми галузям знань народного господарства, соціальної сфери, оподаткування, фінансів, бюджетів, і т. буд. Основна ідея прогнозування з урахуванням експертні оцінки у побудові раціональної процедуриинтуитивно-логического мислення людини у поєднані із кількісними методами оцінки й обробки отриманих результатів.

Розрізняють індивідуальні і колективні в експертних оцінках. Особливостями методу експертні оцінки є, по-перше, науково обгрунтована організація всіх етапів експертизи, забезпечує найбільшу ефективності роботи кожному з етапів; по-друге, застосування кількісних методів, як із організації експертизи, і в оцінці суджень експертів і формальної груповий обробці результатів. Найчастіше ці методи використовуються під час розгляду соціально-економічні проблеми, де неможливо виробити формалізовану прогностичну модель.

Метод екстраполяції передбачає дослідження закономірностей і тенденцій економічних явищ на основі статистичних даних.

Метод екстраполяції передбачає складання перспективи з практики попередніх періодів. Сутність екстраполяції залежить від вивченні сформованих у минулому і теперішньому стійких тенденцій розвитку об'єкта прогнозу і перенесення їх у майбутнє. Розрізняють формальну і прогнозовану екстраполяцію. Формальна, виходить з припущенні про збереження у майбутньому минулих років і справжніх тенденцій розвитку об'єкта прогнозу; при прогнозної фактичне розвиток ув'язується зі гіпотезами динаміку досліджуваного процесу з урахуванням змін впливу різних гілок чинників у найближчій перспективі.

Моделювання передбачає конструювання моделі з урахуванням попереднього вивчення об'єкта чи процесу, виділення його істотних характеристик чи ознак. Прогнозування економічних та соціальних процесів з допомогою моделей включає розробку моделі, її експериментальний аналіз, зіставлення результатів прогнозних розрахунків з урахуванням моделі з фактичними даними стану об'єкта чи процесу, коригування і уточнення моделі. Залежно від управління економічними і соціальними процесами розрізняють макроекономічні, міжгалузеві, міжрайонні, галузеві, регіональні моделі і моделі мікрорівня (моделі розвитку фірми). По аспектам розвитку виділяють моделі прогнозування відтворення основних фондів, трудових ресурсів, цін, і ін. Є низка інших ознак класифікації моделей: тимчасової, факторний, транспортний, виробничий. За сучасних умов розвитку моделювання та практичного застосуванню моделей почали надавати особлива значимість у зв'язку з посиленням ролі прогнозування і переходом до індикативному планування.

Етапи бюджетного прогнозування:

§ визначення завдань, цілей;

§ збирання, аналіз та опрацювання інформації;

§ вибір моделі прогнозування;

§ розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків.

• звіти про виконання місцевих бюджетів

----------------------2---------------------

Економічне прогнозування стало самостійним і широко застосовуваним напрямком економічної науки. Грунтуючись на вивченні закономірностей розвитку різних явищ і процесів, воно виявляє найбільш ймовірні або альтернативні шляхи цього розвитку і дає базу для вибору економічної політики, відповідно намічуваним цілям.

Області економіки, що охоплюються процесом прогнозування, надзвичайно широкі. До них відносяться демографічні процеси і відтворення робочої сили, прогноз науково-технічного прогресу, прогноз виробництва важливих видів матеріальних ресурсів та галузеві прогнози, прогноз суспільних потреб, прогноз фінансових взаємовідносин у господарстві та відповідних змін цін, комплексний прогноз розвитку народного господарства, економіки країни.

В умовах різноманітності методик, способів, механізмів, інструментів і прийомів, застосовуваних у конкретних умовах, розробники прогнозів всі з більшою гостротою ставлять питання про їх систематизації для вироблення загальних принципів побудови і вдосконалення методів прогнозування. Необхідне узагальнення накопиченого досвіду і завершення створення наукового напрямку, що дозволяє обґрунтовано, оптимально і ефективно вибирати методи і терміни прогнозування в залежності від об'єкта прогнозу, від умов і завдань даного прогноз, що дає досліднику методи оцінки точності і достовірності одержуваних прогнозів. У зв'язку з цим певний інтерес представляє вивчення практики і методів прогнозування у різних країнах. Обмежене до деякої міри в своїх можливостях і цілях через відсутність єдиного народногосподарського плану прогнозування в ринковій економіці має, однак, широку сферу застосування на рівні окремих фірм; воно накопичує досвід, що заслуговує уваги. Метою такого вивчення є вибір тих прийомів і понять, які можуть бути використані для отримання науково обґрунтованих економічних прогнозів.

Для розробки прогнозів на макрорівні найбільшого поширення набуло застосування динамічних моделей. Необхідною передумовою проведення розрахунків за такими моделями є вислідування тенденцій науково-технічного прогресу, що виражаються у зміні якісних показників: питомої фондомісткості сукупного загального продукту і національного доходу, питома

вага нормативів фондоозброєності і трудомісткості виготовлення продукції. Розрахунки задинамічними моделям дозволяють, з одного боку, отримувати основні характеристики майбутнього розвитку господарства країни, з іншого боку, з їх допомогою можна зробити оцінку відповідних передумов, використовуваних в моделях економічної дійсності.

Зазвичай виділяють три класи методів прогнозування: екстраполяція, моделювання та опитування експертів. Конкретні методики, за якими ведеться прогнозування, формуються шляхом оптимального поєднання декількох методів. Прикладом може служити система FAME (Прогноз і оцінка для управління розробками), на основі якої в США в 1960-х роках ХХ століття здійснювалася програми космічних досліджень «Аполлон».

Загальна типова методика прогнозування має такі головні етапи дослідження:

передпрогнозна орієнтація, прогностичний фон, вихідна модель, пошукова модель, нормативна модель, оцінка ступеня достовірності (верифікація).

Постановка задачі по короткостроковому і середньостроковому плануванні показників Державного бюджету України полягає в тому, щоб справити короткотермінове і середньострокове планування і прогнозування доходів і витрат зведеного та держ бюджетів з урахуванням податків і витрат в залежності від основних факторів, що впливають на доходи і витрати.

Основні принципи та особливості дослідження поставлених завдань полягають в тому, що розробка науково обґрунтованих стратегій розвитку Нині на мікро-, мезо- і макрорівні та безперервне вдосконалення процесів стратегічного управління в умовах зростаючої невизначеності і динамічності зовнішнього середовища является на сьогоднішній день одним з найбільш актуальних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень, придбавши особливу доцільність у період кризи і посилюються світових тенденций до зміни панівної економічної парадигми.

Бюджетна практика останніх років показала, що бюджетне планування використовується в комплексі з бюджетним прогнозуванням з метою оптимізації розподілу бюджетних ресурсів держави. Завданням бюджетного прогнозування є аналіз різних найімовірніших варіантів формування ресурсів бюджету і напрямів використання цих ресурсів, який створює основу для вибору цілей-орієнтирів під час розроблення бюджету. Під бюджетним прогнозуванням слід розуміти отримання оцінок майбутніх значень бюджетних показників, що зазвичай ґрунтується на аналізі спостережень за їх минулою поведінкою, тобто прогнозування виконує індикативну роль, маючи характер передбачення, одержаного науково-аналітичними методами. Прогнозування бюджету можна розглядати як особливий, специфічний сегмент бюджетного планування. Бюджетне прогнозування має передувати плануванню. Хоча насправді воно нерозривно пов'язане з плануванням: бюджетне прогнозування може передувати процесу розроблення плану (для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз певних показників), вони можуть розроблятися одночасно, коли мова йде про показники, котрі мають прогнозне походження, прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення (прогнозування наслідків прийнятих рішень чи безперервність процесу прогнозування та планування).

У процесі бюджетного прогнозування необхідно враховувати показники, які характеризують динаміку і пропорції розвитку економіки та соціальної сфери, зокрема валовий внутрішній продукт, обсяги виробництва, інфляцію, обмінний курс національної валюти, експорт та імпорт, інвестиції тощо та їх зміни у відповідному періоді. Таким чином, за допомогою бюджетного прогнозування можна, з одного боку, вивчати взаємозв'язки показників бюджету з основними макропоказниками, а з другого - визначати вплив на величину показників бюджету чинників, що характеризують динаміку розвитку економіки. Крім того, бюджетне прогнозування дає змогу визначати обсяг ресурсів та їх використання як у цілому, так і за окремими їх видами, перевіряти можливості бюджетного забезпечення показників соціально-економічного розвитку держави.

Заметодологічними рекомендаціями МВФ, для того щоб досягти більшої узгодженості між прогнозами щодо ширших агрегованих макроекономічних показників, необхідно використовувати інтерактивний метод коригування, тобто попередні макроекономічні та бюджетно-податкові прогнози коригуються з метою їх взаємоузгодження.

Таким чином, бюджетне прогнозування - це процес складання очікуваних оцінок формування бюджетних ресурсів і напрямів їх використання, які є орієнтиром під час бюджетного планування. Прогнозування сукупних бюджетних показників є також головною частиною процесу розроблення стратегії фіскальної політики, тому що під час бюджетного прогнозування на основі системи прогнозних оцінок органи державного управління можуть оцінити обсяг необхідного коригування та розробити відповідні заходи бюджетної політики для його здійснення. Слід зазначити, що існують два підходи до бюджетного прогнозування: перший передбачає першочергове встановлення цілей, на реалізацію яких витрачатимуться бюджетні кошти, і відповідно до цього визначається потреба в коштах, другий - першочергове визначення наявних ресурсів і незмінність фіскальної політики у наступних періодах. В Україні останніми роками використовують перший підхід, що пов'язано з відсутністю ефективної фіскальної політики.

У більшості розвинутих країн світу в процесі бюджетного планування складають проект бюджету не тільки на наступний рік, а й на середньострокову перспективу. До цих країн належать Австралія, Австрія, Канада, Данія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Швеція, Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Угорщина. Найважливіша мета середньострокового фінансового плану - формулювання бюджетних пріоритетів відповідно до соціально-економічної політики уряду, а також, що особливо важливо, стримування надмірного попиту на бюджетні видатки. Інструкції міністерства фінансів вимагають від державних відомств і установ неухильного дотримання лімітів, зафіксованих у фінансовому плані, а також регламентують зростання поточних і адміністративних видатків.

У межах середньострокового бюджетного планування бюджетний цикл починається з розгляду раніше схвалених у попередньому бюджетному циклі основних параметрів середньострокового фінансового плану на відповідний рік, аналізу зміни зовнішніх чинників і умов, обґрунтування змін, що вносяться до основних бюджетних показників планового року, а також коригування чи розроблення бюджетних проектів на наступні роки прогнозного періоду. При цьому середньостроковий фінансовий план може бути прогнозно-аналітичним документом органів виконавчої влади або затверджуватися законодавчо, одержуючи статус багаторічного бюджету. Не в усіх країнах середньостроковий бюджетний план стає законом, але він є обов'язковим елементом закону, який береться до уваги і підлягає щорічному коригуванню та уточненню.

Отже, середньострокове бюджетне прогнозування - це визначення обсягів надходжень, витрат і розміру дефіциту бюджету в середньостроковій перспективі, відповідно до певних соціально-економічних умов і напрямів фіскальної політики. Воно дає змогу підвищити керованість бюджетним процесом, що позитивно впливає на якість розроблення і реалізації бюджетної політики. Перспективне бюджетне планування є важливим елементом державного регулювання економічних і соціальних процесів, оскільки визначає цілі та пріоритети економічного й соціального розвитку на середньострокову перспективу. З кінця 90-х років у країнах - членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу введено обов'язкове трирічне прогнозування у сфері фіскальної політики, яке має також сприяти підвищенню ефективності контролю виконання стабілізаційних програм. Наприклад, у ФРН закон про бюджетні принципи на всіх рівнях державного управління передбачає обов'язкове фінансове планування на п'ять років наперед. Для виконання цього завдання, координації й узгодження фінансового та бюджетного планування федерації, земель та общин, установлення загальних цілей і пріоритетів бюджетної політики ще в 1968 р. була створена Рада з фінансового планування. У сучасній Угорщині державний бюджет розробляється на трирічну перспективу розвитку економіки і фінансів. Важлива перевага прогнозування, у тому числі і для країн з перехідною економікою, полягає в тому, що воно допомагає ув' язати поточний та інвестиційний бюджети (бюджети розвитку), без чого корисність бюджетної інформації була б обмеженою.

Дедалі більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки і прогнози бюджетного стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу. Досвід розроблення бюджетів за цим методом у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у скандинавських країнах, ФРН, Великій Британії та Австралії заслуговує на увагу через те, що він дає чітке уявлення про вартість проведення державної бюджетної політики, служить інструментом, який дає змогу контролювати запровадження нових її заходів, а також спостерігати за виконанням бюджету за межами одного року. Цей метод бюджетного прогнозування забезпечує транспарентну підзвітність виконавчої влади і створює необхідну базу для складання детальнішого бюджету, орієнтованого на досягнення певних результатів. Він є оптимальним прозорим інструментом для формування, оцінювання та реалізації фінансової політики за умови існування реального, систематичного і гласного контролю в бюджетній сфері.

Міністерство фінансів України за участі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного і соціального розвитку, державних цільових програмах. Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники:

1) основних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прибутку підприємств, фонду оплати праці, рівня безробіття, експорту та імпорту товарів і послуг, а також інших показників, які застосовуються при складанні проекту бюджету);

2) Зведеного бюджету України за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

3) державного бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

4) за бюджетними програмами, які забезпечують протягом кількох років виконання інвестиційних проектів (програм), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Такі бюджетні програми за умови схвалення в установленому законодавством порядку відповідних інвестиційних проектів включаються до прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди протягом усього строку їх реалізації;

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради України разом з проектом Закону про Державний бюджет України, уточнюється на підставі прийнятого Закону та схвалюється Кабінетом Міністрів України в місячний строк з дня опублікування Закону про Державний бюджет України.

Головні розпорядники коштів державного бюджету, виходячи з індикативних прогнозних показників обсягів видатків і надання кредитів з бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, доведених Міністерством фінансів України разом з інструкцією з підготовки бюджетних запитів, складають плани своєї діяльності на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди [що включають заходи з реалізації інвестиційних програм (проектів)] відповідно до прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку, державних цільових програм з визначенням очікуваних результатів діяльності. Такі плани діяльності щорічно приводяться у відповідність до показників державного бюджету на плановий бюджетний період та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

З метою досягнення поставлених цілей головні розпорядники коштів державного бюджету формують бюджетні програми (з урахуванням строку їх реалізації) на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди.

Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди [включаючи індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом кількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученнямдержавою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій].

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад складають та схвалюють прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку країни і відповідної території, державних цільових програм, який ґрунтується на прогнозі Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди. Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники: місцевого бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування; за бюджетними програмами, які забезпечують протягом кількох років виконання інвестиційних програм (проектів).

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідних місцевих рад разом з проектом рішення про місцевий бюджет, уточнюється на підставі схваленого Кабінетом Міністрів України прогнозу Державного бюджету України і прийнятого рішення про місцевий бюджет та схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Показники проекту місцевого бюджету на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

За бюджетними програмами, які забезпечують протягом кількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій та визначені Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) вживає заходів щодо пріоритетності передбачення бюджетних коштів на наступний бюджетний період у проекті Закону про Державний бюджет України (проекті рішення про місцевий бюджет) для продовження таких інвестиційних програм (проектів) з урахуванням необхідності поетапного їх завершення та введення в дію відповідних об'єктів.

Починаючи з 2002 р. Державний бюджет України складається за бюджетними програмами. Активне впровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі на сьогодні включає такий важливий елемент, як встановлення пріоритетів, стратегічних цілей, завдань, які спрямовані не тільки на раціональне, а й на ефективне використання фінансових ресурсів головних розпорядників бюджетних коштів. Такі пріоритети визначаються Основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період та програмами економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Тобто середньострокове бюджетне планування є похідним процесом від прогнозування, його суть полягає в оптимальному розподілі бюджетних ресурсів за програмами на середньострокову перспективу, виходячи із довго- і середньострокових цілей, визначених у стратегічних планах діяльності або в інших подібних документах головних розпорядників коштів.

Процес середньострокового бюджетного планування має кілька стадій, які загалом відповідають стадіям бюджетного процесу: 1) визначення фіскальних обмежень - об'єктивні, затверджені нормативно-правовими актами, граничні суми витрачання бюджетних коштів - за галузями на середньостроковий період; 2) підготовка головними розпорядниками бюджетних коштів пропозицій щодо розподілу ресурсів між програмами в межах визначених Міністерством фінансів фіскальних обмежень на середньострокову перспективу; 3) розгляд та узгодження міністерством фінансів пропозицій головних розпорядників і підготовка пропозицій до проекту бюджету; 4) схвалення проекту бюджету Урядом і внесення його на розгляд до Парламенту; 5) розгляд та затвердження бюджету в Парламенті; 6) моніторинг і контроль за виконанням бюджету.

Перед середньостроковим бюджетним плануванням розробляють середньостроковий макроекономічний прогноз, складовою якого є бюджетний прогноз. Макроекономічний прогноз відображає основні макропоказники на кілька років з обґрунтуванням передумов, основних тенденцій та чинників, що впливають на показники, відображені в припущеннях. Його складають відповідальні інституції (Міністерство економічного розвитку і торгівлі - в Україні) виходячи із сценарних умов розвитку економіки:

- базового, або консервативного, сценарію, який передбачає продовження існуючої податкової та бюджетної політики в середньостроковій перспективі без суттєвих змін;

- цільового сценарію, в умовах якого плануються певні зміни у бюджетно-податковій політиці й очікуються інші результати;

- оптимістичний сценарій, який передбачає досить високі результати від запропонованих змін;

- песимістичний сценарій, який передбачає справдження основних ризиків, що можуть погіршити ситуацію у прогнозованому періоді.

Основні макроекономічні показники використовуються при складанні Основних напрямів бюджетної політики (Бюджетної резолюції) та Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, при цьому світова практика доводить необхідність розроблення даного документа на середньострокову перспективу, оскільки реалізація більшості заходів бюджетно-податкової політики не обмежується одним роком.

Нині роль середньострокового бюджетного планування в Україні у бюджетному процесі, на жаль, обмежується довідково-інформаційною функцією при розробленні проекту бюджету на відповідний рік. Це пов'язано переважно з об'єктивними і суб'єктивними чинниками бюджетного процесу: недостатньою обґрунтованістю і точністю макроекономічного прогнозування, частими змінами податкового законодавства, наявністю значних, закріплених законодавчо, соціальних гарантій, які не забезпечені фінансовими ресурсами, залежністю видатків від структурних реформ тощо. Таким чином, якість бюджетного планування залежить: по-перше, від чіткості формулювання цілей і завдань як складових будь-якого менеджменту, у тому числі бюджетного, по-друге, від достовірності інформації, що використовується для підготовки проекту бюджету; по-третє, від методології планування показників бюджету, зокрема методів, які використовуються при складанні розрахунків фінансових показників.

--------------------------3-------------------

Макроекономічні моделі описують економіку як єдине ціле, використовуючи агреговані величини: ВВП, сукупний попит, пропозиція грошей тощо. Оптимізаційні моделі призначені для вибору найкращого варіанту з певної кількості варіантів.

Моделююча система Бюджет. Розробка Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова HAH України. Призначена для розв'язування задач бюджетного та макроекономічного моделювання, зокрема оцінювання очікуваних надходжень до держбюджету та його найважливіших видатків, прогнозування динаміки цін, обсягів платоспроможного попиту, експорту, імпорту тощо. Має блочний принцип побудови — 8 блоків, кожен з яких є окремою економіко-математичною моделлю або групою моделей, яка характеризується значеннями вхідних і результуючих показників. Останні, у свою чергу, можуть служити вхідною інформацією для інших блоків. Змінюючи внутрішню структуру блоків, можна врахувати особливості економічної ситуації, специфіку розв’язуваних задач, ступінь деталізації розрахунків.

Основу блоку “Виробництво” складають рівняння міжгалузевого балансу в базових цінах. У цьому ж блоці за нормативами балансу та галузевими індексами діючих цін, що розраховані відносно базових, визначаються величини відносної собівартості продукції кожної із галузей.

У блоці “Фінанси виробників та споживачів” розраховуються номінальні доходи та витрати виробників (з їх галузевою диференціацією) і споживачів. Модель дозволяє розрізняти групи споживачів за такими ознаками, як джерело отримання та величина доходів, соціальний статус тощо. Загальне (суспільне) споживання та його окремі складові, що фінансуються з державного бюджету, також можуть розглядатися у розрізі споживачів.

Платоспроможний попит споживачів залежно від їх прибутків, грошових накопичень і діючих цін, а також сукупний попит на інвестиції з боку виробників та держави визначається у блоці “Попит”.

У блоці “Бюджет” здійснюється розрахунок головних нормативів консолідованого бюджету та визначається їх вплив на собівартість продукції та обсяги виробництва (через податкові ставки, з одного боку, і прямі та опосередковані субсидії, державні інвестиції з другого), на попит споживачів (через заплановані витрати на суспільне споживання) і на інші фінансові показники. Реалізовано декілька стратегій субсидування виробництва, зокрема, фіксації деяких цін на заданому рівні з покриттям частини витрат виробників з держбюджету. Модель визначення обсягів субсидування, необхідних для забезпечення цієї стратегії, також входить в даний блок [4]. Розрахунок діючих цін здійснюється в блоці “Ціни”, причому сюди входять моделі витратного, монопольного, олігопольного, конкурентного та інших механізмів ціноутворення.

У блоках “Експорт” та “Імпорт” здійснюється прогнозний розрахунок їх обсягів.

Блок “Макроекономічні показники” призначений для розрахунку змін грошової маси в обігу, курсів обміну національної валюти, агрегованих показників цін (дефлятор ВВП, індекс споживчих цін) та інших макроагрегатів.

Моделююча система “Бюджет” використовувалася для аналізу проекту бюджету на 1996 р. в контексті сценарного моделювання: було розглянуто оптимістичний, реалістичний та помірно песимістичний сценарії. За кожним з них припускається, що монетарні показники є основними впливовими чинниками економічної стабілізації, а варіація їх величин залежить від певних (для кожного сценарію своїх) параметрів грошово-кредитної політики. На основі кожного виду сценарію надаються прогнози динаміки цін та оцінки гранично можливих обсягів грошової маси в обігу.

Переваги та недоліки моделі. Перевагами даної моделі є її чітка специфікація (розгляд державного бюджету як основного інструменту обліку суспільних доходів та витрат), врахування вітчизняної специфіки відносин виробника та держави (обсягів і структури субсидування та оподаткування), оцінка впливу функціонування різних механізмів ціноутворення (витратного, монопольного, конкурентного).

Недоліками моделі є застосування змінних, що не мають точного статистичного відображення в Україні (величина доходів та заощаджень населення, попит на інвестиції з боку субєктів господарювання та держави, диференціація споживачів за соціальним статусом згідно з офіційними статистичними даними). Адже значна частина доходів населення України формується в “тіньовому” секторі, а більша частина заощаджень знаходиться поза межами банківської системи та здійснюється в іноземній валюті, що нівелює офіційні статистичні дані. Складно також оцінити фактичний інвестиційний попит, оскільки його реальна величина зменшується через надзвичайно високу ціну кредитних ресурсів в Україні (існує незадоволений попит). Рівень вітчизняних соціологічних досліджень на сьогодні не дозволяє зробити адекватну стратифікацію суспільства за майновим (соціальним) статусом. Тому будь-які оцінки споживчих доходів у такому розрізі статистично ненадійні.

МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ І ПЛАНУВАННЯ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ

Автор і джерело	Підходи та методи	Пояснення
МВФ1	Підхід, в основу якого покладено прогнозні моделі	В основному використовують економетричні моделі, завдяки яким можна враховувати загальну взаємозалежність податкової системи та макроекономічного розвитку й моделювати вплив різних рішень, що приймаються щодо податків та бюджету, на економіку та бюджет у цілому. Однак такі методи досить складні й потребують значних витрат ресурсів та аналізу великих масивів інформації. Найбільш відомі з них [102, с. 190-195]: Словацька економет-рична модель для фіскального сектору (подана у вигляді рівнянь у лінійно-логарифмічній формі з урахуванням сезонних факторів та доданих сезонних фільтрів); Модель MRS - спільна економетрична розробка Федерального резервного бюро Міністерства зовнішньої торгівлі США та Пенсильванського університету (призначена для щоквартальної оцінки економічного впливу альтернативних варіантів монетарної політики); Модель DRI, яку розроблено на основі Брукгінської моделі та моделі Уартона (призначена для структурного аналізу з використанням показників еластичності змінних);Модель Дьюзенбері-Екстейна-Фромма (або DEF-модель), яка описує поквартальний розвиток економіки США в умовах рецесії (результатом дослідження є висновок про те, що вбудовані стабілізатори можуть лише пом'якшувати, а не усувати вплив негативних екзогенних імпульсів, які призводять до циклічних економічних спадів); Модель BEA - квартальна модель, яку розроблено в Бюро економічного аналізу США (містить структурні рівняння для всіх компонентів доходу, зміни економічної політики в моделі відтворюються через включення різних податкових ставок і змінних грошово-кредитної політики); Мічиганська квартальна економетрична модель МС^ЕМ), яку сформовано на базі моделі Сьюта [крім прогнозування модель використовувалася для аналізу довгострокової та стійкої поведінки кривої Філліпса (кривої зовнішньої торгівлі)]
	Підхід, що грунтується на фактичних податкових ставках	Основною перевагою даного підходу є простота, що зумовлює його широке використання в практиці податкового прогнозування в багатьох країнах. Водночас для достовірності отриманих прогнозів необхідна: незмінна структура бази оподаткування; незмінна податкова система; незмінний показник виконання вимог податкового законодавства, що є нехарактерним для нашої країни

МВФ	Підхід, що базується на еластичності податкових надходжень	Еластичність податкових надходжень визначається як співвідношення відсоткової зміни податкових надходжень до відсоткової зміни бази оподаткування за умови, що протягом досліджуваного періоду не відбудеться жодних змін в оподаткуванні. Якщо такі зміни відбувалися, то з метою врахування їх впливу застосовують різні методи усування впливу дискреційних змін податків на податкові надходження. По-ширенішим є метод логарифмування
	Прагматичний підхід	У його основі - вибір методів для конкретного випадку. Має такий алгоритм: І етап - з'ясувати, які зміни відбулися в податковій системі за поточний період; ІІ етап - або оцінити еластичність більшості основних категорій баз оподаткування, або використати підхід на основі фактичної податкової ставки; III етап - урахувати вплив будь-яких державних заходів щодо податкових надходжень, передбачених на прогнозований період

-------------------------4--------------------

Прогнозування показників бюджету здійснюється у такій послідовності:

- визначення цілей та відповідно завдань для досягнення поставлених цілей;

- збір, опрацювання та аналіз інформації;

- вибір моделі прогнозування;

- розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків.

В умовах поступової стабілізації фінансової системи, структурної перебудови економіки бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерством фінансів оприлюднюються планові показники місцевих бюджетів. Це дає можливість здійснити відповідні розрахунки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності. Фінансове планування та прогнозування є важливими інструментами управління і дають реальні переваги органам виконавчої влади, а саме:

- пов'язує політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;

- окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям;

- поліпшує якість прийняття фінансових рішень;

- дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем;

- удосконалює процес формування бюджету;

- дозволяє краще оцінити бюджетні пропозиції та приймати відповідні рішення;

- сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.

Стаття 21. Складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди

1. Міністерство фінансів України за участю центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники:

1) основних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, показників валютно-курсової політики, наданих Національним банком України, прибутку підприємств, фонду оплати праці, рівня безробіття, експорту та імпорту товарів і послуг, а також інших показників, які застосовуються при складанні проекту бюджету);

2) зведеного бюджету України за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

3) державного бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

3-¹) державного боргу та гарантованого державою боргу, що визначаються з урахуванням стратегії управління державним боргом. Така стратегія затверджується Кабінетом Міністрів України і включає визначення пріоритетних цілей і завдань управління державним боргом на середньострокову або довгострокову перспективу та засобів їх реалізації;

4) за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), утому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Такі бюджетні програми за умови схвалення у встановленому законодавством порядку відповідних інвестиційних програм (проектів) включаються до прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди протягом усього строку їх реалізації з урахуванням вимог цього Кодексу;

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України, уточнюється на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України та схвалюється Кабінетом Міністрів України у місячний строк з дня опублікування закону про Державний бюджет України.

2. Головні розпорядники коштів державного бюджету, виходячи з індикативних прогнозних показників обсягів видатків і надання кредитів з бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, доведених Міністерством фінансів України, разом з інструкцією з підготовки бюджетних запитів, складають плани своєї діяльності на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди (що включають заходи з реалізації інвестиційних програм (проектів)) відповідно до прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку, державних цільових програм з визначенням очікуваних результатів діяльності. Такі плани діяльності щорічно приводяться у відповідність із показниками державного бюджету на плановий бюджетний період та прогнозом Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

З метою досягнення поставлених цілей головні розпорядники коштів державного бюджету формують бюджетні програми (з урахуванням строку їх реалізації) на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди.

3. Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій).

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад складають та схвалюють прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку країни і відповідної території, державних цільових програм, який ґрунтується на прогнозі Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники місцевого бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування, індикативні прогнозні показники місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу, а також індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів).

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідних місцевих рад разом з проектом рішення про місцевий бюджет, уточнюється на підставі схваленого Кабінетом Міністрів України прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди і прийнятого рішення про місцевий бюджет та схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Показники проекту місцевого бюджету на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

5. За бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, та визначені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) вживає заходів щодо пріоритетності передбачення бюджетних коштів на наступний бюджетний період у проекті закону про Державний бюджет України (проекті рішення про місцевий бюджет) для продовження таких інвестиційних програм (проектів) з урахуванням необхідності поетапного їх завершення та введення в дію відповідних об'єктів.

Розглянемо алгоритм бюджетного прогнозування, що пропонується в методичних рекомендаціях «Прогнозування і розробка програм» НДЕІ Міністерства економіки України (за ред. В. Ф. Бесєдіна) [16].

На першому етапі прогнозу, виходячи з даних факторного аналізу, визначають основні чинники, які впливають на показники доходів і видатків бюджету.

На другому етапі прогнозу розраховують величини тих статей бюджету, які не можуть бути визначені за нормативним методом.

Узагальнююча формула визначення абсолютних величин дохідних статей бюджету має такий вигляд:

 (2.1)

де Ді — обсяг доходів і-ї статті бюджету; ІВВП — індекс зміни ВВП; ІСЦ — індекс зміни споживчих цін (показник інфляції); t— бюджетний рік.

Якщо темп зміни ВВП не збігається з прогнозними темпами зростання доходівбюджету, тоді формула (2.1) може бути змінена стосовно статей бюджету, формування яких залежить від доходів громадян. Утакому разі замість показника темпу зміни ВВП використовуються прогнозовані темпи зміни доходів громадян.

Щодо статей видаткової частини бюджету, то формула їх розрахунків має такий вигляд:

 (2.2)

де Ві — обсяг і-ї статті бюджету; t — бюджетний рік.

Отже при цьому не враховуються темпи зміни ВВП або доходів громадян.

Показники Ві і Ді можуть визначатись також як деяка середня величина за ряд минулих періодів і розраховуватися за формулою:

 (2.3)

де n — кількість періодів, що розглядаються.

На третьому етапі прогнозу аналізуються зміни у законодавчій і нормативній базі, передбачувані в прогнозному періоді. Результатами цього аналізу повинні бути уточнення нормативів і формування обмежень щодо їх використання. Якщо законодавча і нормативна база не змінилася, то статті бюджету, які повинні розраховуватись за нормативним методом, визначаються за формулами (2.2, 2.3). Якщо у законодавчій та нормативній базі можливі зміни у прогнозному періоді, то виникає необхідність переходу до четвертого етапу.

На четвертому етапі прогнозу використовуються розрахунки за нормативним методом:

, (2.4)

де і — індекс статті бюджету; j — індекс показників, які використовуються у нормативному розрахунку; нВij(t-1) — норматив відрахування від j-го показника до і-ї статті бюджету; Хtj — величина j-го показника, що прогнозується.

На п’ятому етапі прогнозу повинні розглядатися величини дефіциту як державного, так і регіонального бюджетів (дБ). Утакому разі можлива ситуація перевищення розміру дефіциту бюджету порівняно із заданим:

дрБ = sum (В – Д), (2.5)

 (2.6)

де дрБ — розрахунковий дефіцит бюджету; дБ — заданий розмір дефіциту бюджету; здБ — відсотки дефіциту бюджету від ВВП, що задані.

Використання умов цих рівнянь потребує розробки додаткової процедури, для реалізації якої треба визначитися з принципами коригування статей бюджету, які полягають у такому:

• або всі статті бюджету зменшуються рівномірно;

• або повинні бути визначені пріоритети розвитку національного господарства і статей бюджету, що забезпечують цей розвиток.

При розгляді даної проблеми студентам необхідно також приділити увагу ознайомленню з методикою розрахунку найважливіших показників зведеного бюджету в Україні (див.додаток 3). Слід звернути увагу на те, як здійснюється розрахунок питомої ваги певної статті доходів чи видатків бюджету у ВВП.

Узагальнююча формула розрахунку питомої ваги і-ї статті доходів чи видатків у ВВП має вигляд:

для прогнозного періоду:

 (2.7)

для поточного періоду:

 (2.8)

де Zit, Zi(t – 1) — питома вага і-ї статті доходів чи видатків у ВВП відповідно у прогнозному та поточному періодах .

Визначення факторів, що впливають на рівень статей доходів і видатків зведеного бюджету, базується в основному на від-повідних положеннях певних чинних законів та законодавчих актів [16].

Доходи зведеного бюджету (ДЗБ) та видатки зведеного бюджету (ВЗБ) — це сума надходжень чи відрахувань за всіма статтями дохідної частини бюджету. Зокрема, сума доходів зведеного бюджету визначається за формулою:

 (2.9)

де Хit — абсолютна величина і-ї статті дохідної частини бюджету у бюджетному Т(t) періоді; n — число статей дохідної частини бюджету.

Сума видатків зведеного бюджету визначається за аналогічною формулою, тільки Хit позначає абсолютну величину і-ї статті видаткової частини бюджету.

Кожна стаття дохідної чи видаткової частин бюджету (Хit) розраховується в основному двома способами:

1) у вигляді суми окремих складових (Хijt), що формують відповідну статтю:

 (2.10)

де m — число складових, і = 1,2,3,...n; j = 1, 2, 3, … m;

2) у вигляді добутку абсолютного показника (a Хijt — бази відрахування) на коефіцієнт відрахування (Кijt):

 (2.11)

де vit — складова, що відображає можливі врахування пільг чи обмежень при розрахунках кожної статті доходів чи видатків зведеного бюджету.

Вивчаючи проблему бюджетної тактики, студентам слід також зосередити увагу на освоєнні процедури складання, розгляду, прийняття та виконання Державного бюджету, що є в Україні досить складною і тривалою, а тому заслуговує на досить детальне вивчення. У Бюджетному кодексі України ця процедура визначена у розділі ІІ, главах VI—Х, статтях 32—62 (див.Бюджетний кодекс України).

Процедура включає чотири етапи:

1) складання проекту Закону України про Державний бюджет України;

2) розгляд та прийняття цього закону;

3) виконання бюджету;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету, прий-няття рішення щодо нього (див. рис. 3, 4).

Рис. 3. Схема руху формування бюджетних документів при складанні проекту Державного бюджету

Рис. 4. Підготовка бюджету України та його структура

При вивченні основних аспектів бюджетного процесу студентам слід особливу увагу звернути на головні критерії процесу формування Державного бюджету України:

• Методологія формування бюджету.

Як відомо, Державний бюджет України формується за існуючою у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного обсягу ВВП. Залежно від того, як він визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України.

• Технологія складання Державного бюджету.

Існує два підходи до технології формування бюджету: 1-й — стратегічний; 2-й — ситуативний. Останні роки переважав ситуативний підхід, але прийняття Бюджетного та Податкового кодексів України сприятиме переходу до стратегічного підходу формування бюджету.

• Розподіл повноважень і взаємодія між ланками бюджетної системи.

Світова бюджетна практика пропонує чіткий розподіл компетенції між центральними органами влади та органами міс-цевого самоврядування і законодавче закріплення їх за ними. Нове законодавство в Україні вже заклало принципи самос-тійності у складанні бюджетів усіх рівнів, але вони мають бу-ти зміцнені бюджетно-податковим механізмом, що нині формується.

• Бюджетне вирівнювання регіонів.

Перерозподіл бюджетних коштів має базуватись на єдиних критеріях організації всіх видів фінансової допомоги з метою максимальної реалізації потенціалу їх цілеспрямованого впливу на економіку регіону.

Слід зазначити, що до проекту Закону про Державний бюджет України обов’язково додаються такі інформаційні матеріали:

• прогноз доходів і видатків Державного бюджету України на три наступні роки, розроблені виходячи з Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на цей період;

• перелікзаконів, окремих статей законів та інших нормативних актів, яким суперечить проект Закону про Державний бюджет України, із зазначенням причин розбіжностей;

• перелік податків, зборів, інших обов’язкових платежів із зазначенням ставок і пільг;

• перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, в разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб’єктів. Подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб’єкта і загальні витрати на програму.

Вивчаючи проблему якості розробки та виконання бюджету, студентам слід звернути увагу на ряд чинників, що її зумовлюють (див.рис. 3). На стадії підготовки проекту бюджету на цей процес мають значний вплив політичні інтереси владних структур та осіб, вимоги МВФ, залежність від прийняття інших рішень (наприклад податкового пакета), недостатній професіо-налізм розробників проекту і відсутність надійних наукових інструментів. На стадії розгляду і затвердження Закону про бюджет на його якість впливають лобістські інтереси і некомпетентність частини народних депутатів, що спричиняє незабезпеченість належного інформаційно-аналітичного супроводження проекту бюджету. На стадії виконання на результатах позначаються недотримання норм Закону про бюджет і відсутність системи ефективного оперативного контролю. Отже, нинішня бюджетна практика і досі залишається проблемною і недосконалою.

Рис. 5. Чинники, які визначають якість розробки бюджету

4.1. Бюджетне планування: сутність та організація.

4.2. Основні підходи та методи бюджетного планування.

4.3. Програмно-цільовий метод складання бюджету: загальна характеристика.

4.4. Досвід застосування програмно-цільового методу в інших країнах.

---------------------------------1------------------------

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання.

Бюджетне планування - це комплекс організацій-но-технічних, методичних і методологічних заходів на таких стадіях бюджетного процесу як складання, розгляд і затвердження бюджетів для визначення обсягів і джерел формування та напрямів використання бюджетних ресурсів держави з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку суспільства.

Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування і займає центральне місце у фінансовому плануванні. Від рівня збалансованості бюджету на стадії планування, точності економічних і соціальних прогнозів залежить стабільність функціонування бюджетної сфери і рівень виконання програм протягом майбутнього бюджетного періоду.

Держава використовує бюджетне планування для забезпечення ефективного функціонування бюджетної системи. Воно має такі особливості:

- об'єктом бюджетного планування виступають бюджетні ресурси держави;

- суб'єктами є органи державної влади й управління та місцевого самоврядування;

- предметною галуззю (сферою застосування) бюджетного планування є бюджетні відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та пов'язані з формуванням і використання фінансових ресурсів держави на всіх стадіях відтворювальних процесів;

- у процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з прогнозами економічного і соціального розвитку, встановлюються безпосередні зв'язки підприємств і організацій різних форм власності з бюджетом на плановий період;

- за допомогою бюджетного планування створюється належна фінансова база, визначаються параметри та конкретні механізми реалізації програм соціального захисту населення;

- бюджетне планування ґрунтується на грошовій оцінці бюджету, що дозволяє визначати найефективніші варіанти фінансового забезпечення прогнозних показників соціально-економічного розвитку;

- бюджетне планування є дієвим інструментом бюджетної політики держави.

Завдання бюджетного планування:

забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

Принципи бюджетного планування:

наукова обґрунтованість;

оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат;

центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

директивний характер бюджетних виплат;

єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

наявність відповідних бюджетних резервів;

демократичність.

Ефективне використання бюджетного планування у суспільстві залежить від якості виконання завдань, що стоять перед ним на всіх стадіях бюджетного процесу. Найважливішими серед них є:

- формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період;

- визначення раціональних шляхів бюджетного забезпечення передбачуваного рівня соціально-економічного розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку;

- встановлення раціональних форм мобілізації грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджетів з урахуванням резервів їх збільшення;

- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня.

Кінцевим результатом процесу бюджетного планування є сукупність рішень і бюджетних показників у вигляді державного та зведеного бюджетів з врахуванням змін, що відбулися або очікуються у бюджетній сфері.