1.3 Дитячий фольклор - один з видів пісенної творчості

Дитячий фольклор - багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох - трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки).

Жанри колискових і забавлянок мають виховне і комунікативне призначення. Особливо велика в них роль інтонації - як мовної, так і музичної. Саме тому колискові пісні і забавлянки - суттєвий складник не тільки фольклору, але й народної педагогіки.

Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість - це творчість самих дітей.

Дитячий фольклор несе різнобічне навантаження. Крім завдань розумового й емоційного розвитку, про що вже говорилося, ігри, пісеньки, дражнилки та ін. жанри і форми дитячої творчості скеровані найперше на вдоволення потреб дитини у спілкуванні. Допитливий дитячий розум постійно прагне до контактів: діти спілкуються з дорослими та поміж собою; пізнаючи світ, вони намагаються відтворювати звуки навколишнього середовища, в тому числі - запозичують пісні дорослих (як правило, переробляючи їх на свій лад, згідно дитячого сприймання і розуміння).

Багато дитячих ігор є наслідуванням вчинків, обрядів, процесів праці дорослих. Дитячі розваги, отже, паралельно мають і величезний практичний сенс: наслідуючи дорослих, дитина у такий спосіб оволодіває навичками, необхідними у житті, призвичаюється до сівби, жнив, догляду за худобою, роботи на подвір'ї і в домі. Мудрість народної педагогіки - у повсякденному залученні дитини до праці - і безпосередньо, і в ігрових формах.

Колискові пісні починають співати дитині з перших днів її життя. За часів язичництва співові над колискою надавалося значення оберегу: вважалося, що певні інтонації і "магічні" слова можуть вберегти немовля від хвороб та інших нещасть. Підтвердження "магічної" дії співу над колискою давні люди бачили в тому, що материнська пісня справді впливає на немовля заспокійливо. Згодом первісні уявлення вивітрилися і спів-оберег перетворився на колискову пісню [15, 35].

Загалом тематика колискових пісень широка. Крім зрозумілих дитині образів і сюжетів, використовуються в ролі колискових і інші - в тому числі ліричні, баладні, навіть жартівливі пісні із "дорослого" репертуару. Жінка, співаючи дитині, нерідко, як писав Т.Г. Шевченко, "Свою нудьгу переливала в свою дитину".

Відомі факти, коли мати постійно співала над колискою баладу, - наприклад, "їхали козаки із Дону додому" ("Про Галю") і дитина спокійно засинала. Лагідний голос, знайомі інтонації робили свою справу.

Пісні, співані над колискою, поділяються на дві групи: власне колискові та інші, які виконують їх функцію (заколисування), але ні в наспівах, ні у змісті специфічних ознак не мають (як згадана вище балада "їхали козаки із Дону додому"). Такі ознаки властиві колисковим пісням, що розглядаються нижче.

Усі колискові пісні виконуються у повільному або помірному темпі, при основному нюансі піано. Співають неопертим, фальцетного тембру звуком. Висотне положення наспіву може змінюватися: одну пісню жінка співає в низькому регістрі, іншу - в високому; сьогодні вона співає у м'якій грудній манері, а завтра - у фальцетній.

Забавлянки виконують для маленьких дітей дорослі люди або старші діти. Серед забавлянок надзвичайно багато творів різного змісту. Як правило, вони короткі. Деякі мають певні "сюжети", зрозумілі малечі, як усім відома "Сорока-ворона на припічку сиділа". У найпростішому випадку забавлянки промовляються або рецитуються.

Надзвичайно своєрідним жанром фольклору є так звані небилиці або нісенітниці. В них розповідається про абсолютно неймовірні речі - настільки неймовірні і нарочито прямолінійні, що вже це одне викликає сміх. Небилиці виконують дорослі дітям від 2-3-х років, коли їм стає доступною парадоксальність змісту. Діти старшого віку співають небилиці самі - один одному та меншеньким.

До улюблених дитячих жанрів належать казки. Значне місце в ряді казок відводиться пісенькам, які оповідач рецитує або співає, де це належить. У казці "Про котика і півника", яку Леся Українка чула й записала на Волині, є зразки і рецитацій, і співу.

Пісеньки та примовки, виконувані дітьми, за їх інтонаційними особливостями поділяються на співані та рецитовані. При цьому грані між співом і речитативом дуже рухливі. Найбільш сталим елементом є ритміка. І в скоромовках, і в закличках, і в лічилках, і в дражнилках, і в ігрових примовках, як правило, діти дотримуються певного ритмічного рисунку і виділяють словесні наголоси, які становлять канву ритмізації. Ритмічні фігури бувають здебільшого засновані на парному групуванні ритмічних тривалостей.

До дуже типових, поширених у багатьох народів світу, належить тритоніка. У пісеньці, що подана нижче, тритоніку використано для звуконаслідування. Звуковисотний контур і ритм відтворює кумкання жаб:

Досить поширений також спів на двох звуках, розташованих поміж собою в інтервалі терції чи кварти (так звана дитоніка - двозвуччя). Таку манеру інтонування бачимо в гумористичній пісеньці "Савка":

Перераховані ладозвукоряди становлять характерну прикмету дитячих пісень. Але, звичайно, діти виконують і розвинені наспіви, - зокрема, запозичені з репертуару дорослих. Особливо багато перейшло в дитячий фольклор ігрових веснянок. Такі з них, як "Мак", "Перепілонька", "Заїнька", "Просо" ("А ми просо сіяли") та багато інших розігруються, інсценізуються дітьми [15, 37].

Отже, для дитячого фольклору показова ритмізована декламація, спів на одному звукові, біхорди, трихорди, дитоніка, тритоніка. Зовсім невластиві тетрахорди (хоча використовується незаповнена квартова інтонація). Розвинені наспіви (різної будови), як правило, є наслідком запозичень з "дорослих" жанрів - веснянок, весільних, купальських, танцювальних пісень.