Тема 1

Основні завдання міжнародного менеджменту:

1. Комплексне вивчення, аналіз та оцінка зовнішнього середовища міжнародного бізнесу в інтересах пошуку і реалізації джерел конкурентних переваг фірми.

2. Поглиблений аналіз та оцінка культурного фонду в кожній країні перебування і використання його можливостей (урахування обмежень) при виробленні стратегічних, тактичних та оперативних рішень по функціонуванню й розвитку фірми як у даній країні, так і в цілому.

3. Оцінка, вибір і практичне використання організаційних форм, у рамках яких здійснюються закордонні операції фірми, з тим щоб максимізувати ефект використання економічного потенціалу і правових можливостей країн перебування.

4. Формування і розвиток мультинаціонального колективу фірми та її підрозділів у країні базування й у країнах перебування в інтересах максимального використання особистого потенціалу робітників, можливостей окремих колективів і національних ефектів від їхньої взаємодії усередині фірми.

5. Пошук, розвиток і ефективне використання різноманітних можливостей бізнес-сервісу, насамперед у сферах фінансового, технологічного й інформаційного обслуговування економічних операцій.

Сутність міжна­род­но­го ме­недж­мен­ту ви­яв­ляється в його функ­ціях. Управлінська діяльність - це поєднан­ня різних функцій (видів діяль­ності), кожна з яких спря­мо­ва­на на вирішення специ­фічних, різно­манітних і склад­них про­блем взаємодії між окре­ми­ми підрозділами ком­панії. Зміст кожної функції управління визна­чається спе­цифікою за­в­дань, які вирішу­ють­ся в її рам­ках. Тому складність ви­роб­ництва і його за­в­дань визна­чає всю складність управління і його функцій.

В умо­вах міжна­род­ної ком­панії функції управління розширю­ються, уск­лад­ню­ють­ся і ди­фе­ренціюють­ся у зв'язку зі зрос­тан­ням мас­штабів гос­по­дарсь­кої діяль­ності, ди­вер­сифікацією та інтерна­ціоналізацією ви­роб­ництва.

Функції міжна­род­но­го ме­недж­мен­ту;

Го­лов­ною функцією міжна­род­но­го ме­недж­мен­ту є стра­тегічне пла­ну­ван­ня, по­тре­ба в якому визна­чається мас­шта­ба­ми усуспільнен­ня ви­роб­ництва. За своєю суттю про­цес стра­тегічного пла­ну­ван­ня є ос­но­вою функціону­ван­ня всіх управлінсь­ких функ­цій, оскільки за­без­пе­чує чіткий спосіб оцінки мети кор­по­рації та ос­но­ву для управління нею. Мета стра­тегічного пла­ну­ван­ня - за­без­пе­чи­ти но­во­вве­ден­ня і зміни в кор­по­рації, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи чо­тири ос­новні види управлінської діяль­ності: роз­поділ ре­сурсів, адап­тацію до зовнішньо­го се­ре­до­ви­ща, внутрішню ко­ор­ди­націю та організаційне стра­тегічне пе­ред­ба­чен­ня.

1.                  Реалізація і кон­троль стра­тегічного плану здійснюється за до­по­мо­гою функції організації. 

2.                  Функція мо­ти­вації - це про­цес сти­му­лю­ван­ня ко­го-​небудь до діяль­ності, спря­мо­ва­ної на до­сяг­нен­ня мети організації

3.                  Функція кон­тро­лю - це про­цес за­без­пе­чен­ня до­сяг­нен­ня організацією своїх цілей.

Про­бле­ма досліджен­ня функцій міжна­род­но­го ме­недж­мен­ту в су­час­них умо­вах є над­зви­чай­но ак­ту­аль­ною, су­переч­ли­вою і тру­домісткою. Вона без­по­се­ред­ньо пов'язана з про­бле­мою організації апа­ра­ту управління міжна­род­ною ком­панією, вдос­ко­на­лен­ням всі­єї си­сте­ми керівництва на­у­ко­во-​технічною і ви­роб­ни­чо-​збу­то­вою ді­яльністю. Функції міжна­род­но­го ме­недж­мен­ту ви­яв­ля­ють­ся більш повно в умо­вах ком­плекс­но­го підходу до організації діяль­ності міжна­род­ної ком­панії, за­сто­су­ван­ня цільо­во­го управління і ство­рення дієвої си­сте­ми міжна­род­но­го ме­недж­мен­ту, всі скла­дові якої тісно пов'язані та оп­ти­маль­но уз­год­жені між собою для ви­ко­нан­ня по­став­ле­них перед ком­панією за­в­дань.

• Каталог

 

• Частина 1

 

• Частина 2

 

• Завантажити шпаргалку

Суть міжнародного бізнесу.

МБ являє собою сукупність ділових операцій, пов’язаних з перетинанням нац. кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних, і навіть керівництво виконавцями. МБ – це здійснення ділових операцій партнерами в більше ніж в одній країні, що потребує врахування в процесі менеджменту особливостей середовища цих країн.

Відмінності МБ від нац. бізнесу: -використанні різних валют; -розходження між правовими системами; -культурна відмінність; -різноманітний склад та об’єм доступних ресурсів.

Структура МБ: продуктовий і географічний підхід.

Осн. хар-ки МБ: 1)МБ – ділові операції – осн. ціль – отримання прибутку – прагнення використовувати переваги виходу за межі нац. кордонів; 2)МБ – відносини між компаніями, чи їх підрозділами (внут.фірмові – ТНК), що знаходяться в різних країнах; ділова угода компаній з різних країн; 3)основа розвитку МБ – забезпечення більших переваг від міжн. ділових операцій, ніж від нац.; причини вигідності, мотивація менеджера; 4)використання додаткових ек. можливостей (ресурсні, правові особливості, місткість зар. ринків, специфіка міждерж. політ. і ек. взаємовідносин); 5)МБ варіаційний залежно від рівня інтернаціоналізації; 6)стає доступним глобал. бізнес-сервіс (наукові, фін., транспорт. послуги, підбір інтернац. колективу); 7)врахування культурного фактора; 8)глобальний х-р МБ (його прояв – як ефективність бізнесу визначається процесом гл-ції; 9)МБ як система поновлюваних і складно взаємодіючих проф.знань принципово вищого рівня; 10)МБ вбирає найкращі нац.зразки, найкраще у світ.практиці; 11)інфа – головний стратег.ресурс, адаптація – стратег.зброя; 12)присутня обернена оцінка внут.держ. ситуації (негативні тенденції можуть відкрити додаткові можливості); 13)МБ може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами.

Переваги МБ пов’язані з отриманням більшого прибутку з урахуванням таких факторів: -доступ до зарубіжних ринків робочої сили (ціна, кваліфікація); -вихід до родовищ корисних копалин і джерел сировини; -прагнення нових ринків збуту; -збільшення обсягів вир-ва і зниження собівартості виробів (ефект масштабу і крива досвіду); -зменшення валютних ризиків.

2.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їх підрозділів, які знаходяться в різних країнах, головною метою яких є одержання прибутку за рахунок вигод і переваг ділових міжнародних операцій.

"Міжнародний бізнес - це підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і переваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу".

Основні риси міжнародного бізнесу:

1. Отримання прибутку в міжнародному бізнесі досягається за рахунок використання для економічно ефективного ведення ділових операцій переваг виходу за межі національних кордонів.

2. Підприємці прагнуть використовувати додаткові економічні можливості, що випливають із: ресурсних особливостей зарубіжних ринків, місткості, правових особливостей зарубіжних країн, специфіки міждержавних політичних і економічних взаємовідносин, що регулюються відповідними формами міждержавної взаємодії.

3. Міжнародний бізнес суттєво варіаційний залежно від рівня інтернаціоналізації. Вісь розвитку "національний бізнес - мультинаціональний бізнес" включає етапи росту цього рівня: від разових поставок на зарубіжний ринок до розвинутої структури транснаціональних компаній (ТНК), для якої НІОКР, виробництво і дистриб'юція є сферами, що покривають всю земну кулю і охоплюють десятки країн і сотні ринків.

4. Внаслідок інтернаціоналізації для будь-якого бізнесу стає максимально доступним глобальний бізнес-сервіс, тобто абсолютно не залежний від національної належності і орієнтований лише на економічну ефективність пакет різноманітних послуг: від наукових до фінансових і від транспортних до підбору інтернаціональних колективів, який дозволяє сьогодні максимально реалізувати можливості в бізнесі.

5. Урахування в бізнесі культурного фактору, тобто сукупності вимог і обмежень, що накладаються культурою даної країни на тих, хто веде в ній (або з нею) бізнес. Ця проблема є гострою настільки, наскільки відрізняються культури країни базування цієї фірми і країни її перебування.

6. Глобальний характер міжнародного бізнесу є його найважливішою рисою: він охоплює світову систему інформаційного ділового обміну, світовий фінансовий ринок, глобальну структуру технологічних нововведень і т. д. Внаслідок просування від рівня до рівня інтернаціоналізації зростає значення того, як ця риса проявляється у даному бізнесі, тобто як ефективність цього бізнесу визначається використанням глобалізації.

7. Міжнародний бізнес - це система професійних знань принципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному (внутрішньому) бізнесі.

8. Міжнародний бізнес вбирає в себе найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

9. Інформація - головний стратегічний ресурс, а адаптація - головна стратегічна зброя міжнародного бізнесу.

10. Принципова відмінність міжнародного бізнесу від національного полягає в оберненій оцінці внутрішньодержавної ситуації: негативні тенденції в економіці країни (або окремої її галузі) можуть бути оцінені міжнародною фірмою по-іншому, оскільки саме вони здатні відкрити фірмі додаткові можливості бізнесу.

11. На відміну від внутрішньодержавної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами у багатьох прихованих формах.

Найважливішою особливістю міжнародного бізнесу є його економічне, законодавче й політичне поле конкуренції, а також соціокультурний фон, що суттєво відрізняє його від внутрішніх ринків країн. Сучасний світовий ринок, незважаючи на насиченість нормами і правилами поведінки на ньому економічних суб'єктів, формування міжнародних регулятивних механізмів та інституцій, якісно і кількісно відрізняється від внутрішніх національних ринків, правове функціонування яких має законодавчий характер.

міжнародний бізнес — це об'єк­тивний незворотний процес, що охоплює продуктивні сили та ви­робничі відносини різних країн — держав з різноманітними соціаль­но-економічними системами. Міжнародний бізнес передбачає здійснення будь-яких госпо­дарських операцій між компаніями двох або більше країн. Якщо в міжнародному бізнесі беруть участь приватні компанії, то їхні госпо­дарські операції спрямовані на отримання прибутку. Діяльність ком­паній, які субсидуються урядовими органами, не завжди орієнтована на прибуток. Отже, міжнародний бізнес — це передусім ділова взає­модія приватних фірм або їхніх підрозділів, що розміщені в різних країнах. Він став всеосяжним феноменом сучасної цивілізації. Що спонукає до появи міжнародного бізнесу? Що визначає доцільність, корисність, а часто і необхідність виходу фірми за межі власної краї­ни? Причина цього полягає насамперед у тому, що міжнародний біз­нес дає можливість отримувати вигоди саме з переваг міждержавних (міжкраїнних) ділових операцій, тобто продаж товару в іншій країні або налагодження фірмою однієї країни виробництва (надання пос­луг) за кордоном забезпечує залученим у бізнес сторонам більше пе- реваг, ніж діяльність тільки у своїх країнах. Це не лише допомагає зрозуміти природу і специфіку власне міжнародного бізнесу, а й по­яснює виникнення та розвиток міжнародного менеджменту як систе­ми управління міжнародним бізнесом. Міжнародному бізнесу в сучасних умовах притаманні такі харак­терні риси: 1. Доступність і всеосяжність. Хоча міжнародний бізнес і регулюється відповідними законодавствами країн, він поступово перетворюється на можливість практично для будь-якої фірми і країни принципово змінювати стратегічні й тактичні перспекти­ви своєї діяльності та відкривати нові потенційні поля ділової активності. 2. Ступінчастість розвитку. Входження фірми в міжнародний бізнес найчастіше розпочинається з простих форм звичайної зарубіжної торгівлі і з часом досягає вищої форми — МНК. Сутність цієї особливості не зводиться до простого накопичення досвіду й нарощення потенціалу — і входження в міжнародний бізнес, і подальші досягнення в ньому будуть пов'язані з подоланням певних порогів. Якщо на початковому етапі це буде поріг, наприклад, якісного рівня товарів фірми і раціональності її витрат, що дозволяє продавати товари за кордоном, то потім постануть вимоги грамотної дистрибуції, ефективного використання міжнародних ринків капіталів і робочої сили, правильної роботи з міжнародними транспортними мережами і т. ін. 3. Технологічна глобалізація. Комп'ютеризація, інформатизація і телекомунікації принципово змінили характер міжнародного бізнесу, який у сучасних умовах набув таких принципово нових рис, як можливість ефективного здійснення "не виходячи з офісу" і в режимі реального часу, охоплення всіх важливих для бізнесу ринків товарів, капіталів, робочої сили, інформації тощо. 4. Фінансіаризація. Цей термін, запропонований зарубіжними фахівцями, відображає одну з найважливіших рис глобалізовано- го міжнародного бізнесу: фінансовий зміст міжнародних ділових операцій, починаючи від їхньої ідеї й закінчуючи реальним результатом, стає серцевиною міжнародного бізнесу, своєрідним центром, навколо якого зосереджуються всі інтереси, рішення, стратегії. У пошуку й використанні міжнародних конкурентних переваг стали жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту, численні новітні фінансові інструменти, що породжуються гігантськими можливостями світового фінан­сового ринку. У поєднанні з унікальними можливостями комп'ютеризації і телекомунікацій фінансіаризація стала мірилом досконалості міжнародного бізнесу. 5. Взаємозв'язок національного й інтернаціонального. З одного боку, глобалізація веде до формування мультинаціональної ділової культури, певні принципи і правила якої поділяють більшість бізнесменів світу, а з іншого — зростають національна і культурна диференціація, прагнення народів та етнічних громад зберегти свої культурні й національні цінності, стереотипи поведінки, захистити їх від розмивання "усередненою" масовою культурою, що, звичайно, необхідно враховувати суб'єктам міжнародного бізнесу. До основних форм (видів) міжнародного бізнесу можна віднести такі. 1. Експорт. Найпростіший шлях проникнення на міжнародні ринки — експорт продукції. Фірма, що виробляє й реалізує продукцію у своїй країні, для організації експорту може також створювати експортний відділ, незалежну торговельну компанію або посередницьку службу, яка сприятиме укладанню угод з іноземними покупцями. 2. Ліцензування. Підприємство може продати ліцензію на виробництво своєї продукції іноземній компанії або державі, уклавши угоду про ліцензійні платежі. 3. Спільні підприємства. Організація спільного підприємства, коли дві або більше приватні компанії різних країн вкладають кошти у певні виробничі потужності. Учасники підприємства є рівними партнерами у бізнесі й отримують прибуток залежно від частки пакета акцій кожного у спільному підприємстві. 4. Прямі капіталовкладення. Здійснюючи великі капіталовкладен­ня, керівництво компанії випускає свою продукцію за кордоном і зберігає при цьому цілковитий контроль над виробництвом, маркетингом, фінансами та іншими ключовими функціями бізнесу. 5. Мультинаціональні корпорації, які володіють і управляють підприємствами в інших країнах. 6. Лізингові угоди. 7. Міжнародні контракти на будівництво, управління тощо. 8. Локальне складування і продаж. В основі діяльності компаній, які намагаються долучитися до між­народного бізнесу або розвивати його, лежать такі цілі: 1) збільшення кінцевого прибутку; 2) доступ до основних ринків робочої сили (з необхідною її кваліфікацією і вартістю); 3) вихід до родовищ корисних копалин і джерел сировини; 4) пошук нових ринків збуту; 5) можливість використати іноземну індустріальну інфраструк­туру і валютні ресурси; 6) зменшення витрат, пов'язаних з національним державним ре­гулюванням, таких як податки, витрати на природоохоронні заходи тощо. Компанія буде успішною у глобальному бізнесі, якщо дотримува­тиметься таких вимог до поведінки на світових ринках: 1) володіти глобальним баченням ринків і конкуренції (з огляду на її спроможність швидко реагувати на зміни умов виробниц­тва і збуту за кордоном); 2) добре знати своїх суперників (глобальні ринки зазвичай ма­ють олігополістичну структуру, і кількість їхніх учасників неве­лика); 3) контролювати свої операції в загальносвітовому масштабі або принаймні в масштабі так званої тріади країн — США, ЄС і Японії (на ці ринки припадає близько половини сукупного сві­тового споживання такої продукції, як комп'ютери, побутова електроніка тощо); 4) швидко змінювати стиль роботи в умовах виникнення загрози витіснення з ринків конкурентами, тобто бути глобальним гравцем; 5) оперувати насамперед у високотехнологічних промислових галузях; 6) розміщувати своє виробництво там, де воно є найбільш рентабельним; 7) координувати маркетингову діяльність за допомогою гнучкої інформаційної технології і гнучких організаційних форм, уника­ти цінової конкуренції між філіями.

Періодизація розвитку міжнародного бізнесу.

Запропонована відомим амер. дослідником Річардом Робінсоном, 4 ери іст. розвитку МБ: 1.Комерційна (1500-1850) з початку великих геог. відкриттів; пошук величезних особистих вигід – торгівля колоніальними товарами в Європі; великі ризики бізнесу – далекі мор. подорожі; можливість отримання прибутків >> затрати; 2.Експансійна (1850-1914) остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні розвитку європ. країн (промисл. рев-ція, технологічний розвиток); перехід від екзот. замор. товарів до видобутку сировини і плантаційного госп-ва; 3.Концесійна (1914-1945) якісно змінилась роль великих компаній, що оперували на колоніальних ринках; майже повсюдно компанії-концесіонери перетворюються на автономні ек. держави, що здійснюють виробничі, мед., освітні, транс., поліцейські ф-ції для робітників, і жителів району; 4.Нац. (незалеж.)держав (1945-1970) 2 особливості розвитку: 1)становлення і розвиток десятків нових нац. держав, що отримали ек. базис і кадрово-технологічну структуру; 2)у спадщину дістались всі недоліки колоніального госп. розвитку (монопродуктивні економіки, фін. проблеми); активний пошук ринків збуту традиційних продуктів експорту незалеж. державами, були активними реципієнтами для інв-цій; розвиток нових фін. інструментів, зростання сфери міжн. аудиту і консалтингу.

Згодом виокремив 5.ера глобалізації – 4 періоди: 1)Післявоєннна декада (1945-1955) утворення численних міжн. фірм, у США, здійснювали трансфер ресурсів між країнами та експорт амер. менеджменту; 2)Період зростання (1955-1970) утворились великі міжн. фірми, проявляється міжн. конкуренція; 3)Кризовий період (1970-1980) запроваджуються конкретні корпоративні стратегії, системи управління політ. ризиками, розробляються механізми формування міжн. корпоративних культур (організаційна і нац.); 4)Новий міжн. порядок (після 1980) дедалі більшого значення набувають процеси гл-ції й утворення глобал. п-в – зростають ПІІ (3/4 – на тріаду).

3. Транснаціональні (міжн.) корпорації як об’єкт міжн. менеджменту.

ТНК – п-во, що об’єднує юр. осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів д-ті в 2 і > країнах та здійснює проведення взаємозв’язаної політики і спільної стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень. (ЮНКТАД)

Існує і багато інших хар-тик ТНК – наявність власників у різних країнах, міжн. склад працівників, у т. ч. менеджерів, міжн. мислення вищого керівництва, джерела прибутку в різних країнах, міжн. структура активів, продаж на закордонних ринках і т. ін.

Класифікація МК. К.Барлетт і С.Гошала. Міжн. орг.-ція – координоване об’єднання, в якому материнська компанія передає до закордонних ринків знання, компетенцію і досвід; Мультинац. орг-ція – децентралізоване об’єднання активів і відповідальностей, які дозволяють враховувати міс­цеві відмінності в процесі здійснення зарубіж. операцій; Глобальна орг-ція – централізований бізнес, в якому переважна більшість активів і рішень є об’єктом централізованого керівництва; Транснац. орг-ція - інтегрована мережа, в якій ефективність збалансована з локальною відповідальністю з метою досягнення глобальної конк-ті і гнучкості орг-ції шляхом корпоративного навчання та інновацій.

У курсі «ММ» ці терміни, за винятком глоб. організації, вважаються синонімами, адже у всіх МК загальним є рух товарів, послуг, капіталу, технологій, інформацій, менеджменту між нац. економіками.

Організація бізнесу в МК ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на пев