1. Нормування праці в сільському господарстві

1.1 Методичні основи встановлення норм працішляхом технічного обслуговування

Нормування праці – це об’єктивно необхідні затрати робочого часу у всіх сферах людської діяльності. Це одна із виробничої функції структури підрозділу організації або посадової особи. Це конкретна форма впровадження міри праці або кількості робочого часу, що необхідний для виконання конкретної роботи конкретними працівниками в конкретних організаційно – технічних умовах виробництва.

Принципи нормування праці:

• Науковість

• Об’єктивність

• Оптимальність

• Динамічність

• Прогресивність

Функції нормування праці полягають у відокремленні напрямів процесу нормування реалізації, яких розкриває сутність та призначення норм праці:

а) норми праці є основою для обґрунтування практично всіх планово-економічних розрахунків господарської діяльності підприємства;

б) для раціональної організації та оперативного управління виробництвом;

в) є засобом забезпечення співвідношення між мірою праці та мірою її оплати.

Для встановлення раціонального балансу робочого часу необхідного здійснити групування окремих категорій затрат робочого часу за їх характерними ознаками з метою отримання об’єктивної оцінки використання робочого часу.

Під час виконання виробничих процесів спостерігаються втрати робочого часу, які не входять до складу нормованого часу протягом робочої зміни.

Втрати розрізняють:

• приховані ;

• неприховані;

• з вини працівника або обслуговуючого персоналу;

• з вини організації.

Важливою складовою вивчення даної теми є засвоєння та оволодіння методами і способами установлених норм.

Метод нормування – це методичний підхід до встановлення норм праці відповідним способом.

На практиці нормування застосовують в основному 2 методи:

1. сумарний;

2. по елементний.

Суть першого полягає у визначенні тривалості операції обсягу виконаної роботи на основі виконання норм виробітку обов’язково враховують експертну оцінку нормувальника.

Сумарне нормування поділяється на:

Дослідне передбачає становлення норм на основі суб’єктивної оцінки нормувальника, який добре знає особливості виконання роботи в результаті набутого досвіду виконання роботи.

Порівняльне нормування норми визначається шляхом порівняльних характеристик, які подібні за технологією або засобами праці робіт.

Статистичне нормування передбачає встановлення норми праці за допомогою статистичних розрахунків середніх величин фактичного виробітку за одиницю робочого часу.

Аналітичний – норми праці визначаються на основі детального вивчення аналізу кожної трудової операції. З метою встановлення впливу основних факторів, які визначають тривалість окремими операціями безпосередньо на робочому місці.

Має 2 різновиди:

1. аналітично-дослідний;

2. аналітично-розрахунковий.

Перший передбачає встановлення норм праці на основі матеріальних спеціальних спостережень за затратами часу безпосередньо на підприємстві. Другий застосовується для визначення нормпраці на основі поспішно розроблених матеріалівта вивчення умов роботи.

Аналітично-дослідний реалізується шляхом застосування багатьох способів вивчення трудових процесів, а саме:

1. фотографія;

2. хронометраж;

3. фотохронометраж;

4. моментні спостереження;

5. відеоапаратура.

Реалізація хронометражу передбачає виконання основного завдання:

а) визначення часу необхідного для виконання різних робіт з метою порівняння потрібної кількості працівників;

б) здійснення графіків роботи і робочого навантаження;

в)справедливої системи стимулювання розрахунку трудових витрат і фонду заробітної плати;

г) забезпечення для прогнозування показників.

Техніка проведення по хрометражу виконується:

1. Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться в спеціальний хронометражний лист спостереження;

2. Залежно від тривалості і характеру операції визначають кількість вимірів;

3. Проводячи хронометраж спостерігач записує тривалість окремих перерв, а також усі перерви у гроно карту;

4. Опрацьовуючи і аналізуючи хронометражні спостереження спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожної операції.

5. Сума середніх затрат за всіма елементами операції покаже ередній час на виконання операцій в цілому.

Розрізняють 3 способи проведення хронометражу:

1. Безперервний коли всі елементи певної операції досліджують у послідовності їх виконання;

2. Вибірковий – застосовується для вивчення окремих елементів незалежно їх виконання послідовності.

3. Цикловий досліджуються елементи, які мають незначну тривалість.

Фотографії робочого дня – це спосіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку протягом певного робочого дня або його частини.

Завдання полягає у виявленні втрат робочого часу протягом зміни визначені причини, що викликають ці втрати. На підставі отриманих матеріалів робочого дня для проектування раціональної організації обслуговування робочих місць.

Фотографії розрізняють:

1. Використання часу працівника;

2. Фотографія часу роботи устаткування;

3. Фотографії виробничого процесу.

Таким чином на основі отриманих результатів розробки нормативів балансу робочого часу розрізняють: фактичні і нормативні.

Нормативний передбачає структуру робочого дня, яка включає лише нормовані категорії робочого часу.

Фактичний віддзеркалює тривалість робочого часу в результаті проведення операцій.

Під нормуванням праці розуміють процес дослідження, розробки та апробації та впровадження технічно-обґрунтованих норм праці.

За умов розвитку ринкових відносин нормування праці зберігає свою значущість, особливо в крупних сільськогосподарських підприємствах, однак його роль дещо трансформується. Насамперед це стосується того, що норми праці все частіше перетворюється в прогнозну міру праці. Одночасно з цим суттєво розширюються права безпосередніх виробників щодо дотримання міри праці, а це в свою чергу зумовлює варіації трудових затрат залежно від конкретних умов виробництва. З урахуванням вищезазначеного нормування праці залишається важливим елементом її організації на виробництві, оскільки сприяє подальшому вдосконаленню форм кооперації і поділу праці, дозволяє раціоналізувати її прийоми і методи, поліпшує організацію та обслуговування робочих місць і т. ін. Поряд із цими завданнями нормування праці використовується також для створення обґрунтованої бази даних для внутрішньогосподарського планування, стимулювання підвищення кваліфікації виконавців на основі узагальнення й широкого розповсюдження передового виробничого досвіду, вдосконалення ефективності сільськогосподарської праці.

В нормах праці, що встановлюються, повинні бути закладені суспільно необхідні затрати робочого часу, через що вони мають відповідати ряду вимог. Насамперед потрібно враховувати досягнення науки й передового досвіду, які передбачають використання раціональних прийомів та методів праці, продуманих режимів праці та відпочинку виконавців тощо. Крім того, норми праці повинні відповідати природно-економічним та організаційно-технологічним умовам виконання трудових процесів, а також забезпечувати рівномірну напруженість норм при їх виконанні в аналогічних умовах незалежно віл географічного положення.

Досягнення зазначеної мети можливе за умов дотримання правил нормування праці, найбільш важливими з яких є:

1. вивчення й аналіз природно-економічних умов та стану організації трудових процесів на підприємстві;

2. узагальнення й аналіз передового досвіду організації праці на підприємстві та за його межами;

3. урахування передових досягнень науки й техніки;

4. охоплення нормуванням усіх категорій працівників;

5. виробнича перевірка норм, систематичний аналіз їх виконання та поновлення.

Зазначені правила сприятимуть забезпеченню обслугованості норм праці і вивченню їх змісту. В цілому сутність нормування полягає у розраховані міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції. В процесі нормування встановлюються норми та нормативи, які діляться на види залежно від галузевого призначення, сфери застосування, територіального розповсюдження, класифікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити наступні.

Норма виробітку − розрахунковий обсяг роботи чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним чи кількома працівниками за зміну за певних природно-економічних умов. Норми виробітку вимірюються в гектарах, тоннах, штуках тощо.

Норма часу − являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвилинах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції, обслуговування однієї голови худоби тощо. Норми часу використовуються переважно в ремонтно–механічних майстернях, будівельних роботах і т. ін.

Норми обслуговування – передбачає кількість тварин, одиниць обладнання, виробничі площі і т. ін, які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька виконавців. Найбільшого розповсюдження набула в галузях тваринництва, а також при кількісній оцінці слюсарів–наладчиків, електриків.

Норма чисельності – під нею розуміють кількість виконавців відповідного професійно–кваліфікаційного рівня, встановлену для обслуговування виробничої дільниці, поточної лінії, кормокухні і т. д.

Нормоване завдання – це обсяг роботи, яку повинна виконати група виконавців за один день, декаду, місяць при певній її якості. Виражається в гектарах, тоннах, штуках та ін. Використовують у підрядних колективах, тепличних комбінатах ремонтних майстернях тощо.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають комплексні норми праці – обсяги робіт, виконувані ведучим агрономом, взаємопов’язані операції за зміну за участю усіх безпосередніх виконавців, що зайняті на цих роботах. Застосовують на збиральних роботах, посіві, інших комплексах робіт, де широко застосовуються груповий метод експлуатації техніки.

Зважаючи на територіальну розповсюдженість, норми праці діляться на республіканські, зональні, обласні і місцеві.

З огляду на галузеві призначення норми праці діляться на міжгалузеві і галузеві.

За терміном дії існують постійні, сезонні, тимчасові й перспективні норми праці. Розрізняють також єдині й типові норми праці.

Відомо, що в сільському господарстві широко застосовуються різноманітні засоби виробництва і способи дії на предмети праці, це накладає свій відбиток на методику розрахунку норм праці. Залежно від особливостей трудових процесів вони діляться на ряд груп :

• Польові механізовані роботи. До цієї групи відносяться роботи, що виконуються з допомогою мобільних машин і механізмів. Серед них оранка, посів, міжрядний обробіток, збирання врожаю тощо.

• Роботи по обслуговуванню стаціонарних машин. Роботи виконуються в стаціонарних умовах, а функції виконавців зводяться до обслуговування машин і виконання додаткових операцій. За допомогою стаціонарних машин здійснюють сортування і сушку продуктів, кормо запарювання, обмолот і тю ін.

• Транспортні роботи. Це роботи по переміщенню сільськогосподарських вантажів у просторі за допомогою автомобілів, тракторів, кінного транспорту.

• Ремонтно-механічні роботи. Відносять слюсарні, токарні, електрогазозварювальні, ковальські і інші роботи по ремонту сільськогосподарської техніки.

• Роботи по обслуговуванню тварин.

• Ручні й кінно-ручні роботи. Виконуються простими знаряддями праці: вилами, лопатами, косами, а також кінними агрегатами у польових умовах.

• Будівельно-монтажні й будівельно-ремонтні роботи. Ці роботи пов’язані з будівництвом і ремонтом будівель житлового і виробничого призначення.

Розчленування процесу виробництва на складові частини є вихідним моментом основного методу нормування-поелементного. Взагалі існують два методи нормування праці - сумарний і по елементний.

При сумарному методі норми праці встановлюються з урахуванням середнього рівня виконання норм виробітку на основі власного досвіду нормувальника. Цей метод передбачає розробку норм праці статистичним шляхом на рівні середнього фактичного виробітку за минулий період. Застосування даного методу в край обмежене через те, що він не враховує достатньою мірою передовий досвід організацій праці, зміни в рівні технічної оснащеності господарств, не сприяє усуненню недоліків на виробництві.

З огляду на вище зазначене в практиці нормування застосовують переважно по елементний (аналітичний) метод, що має, в свою чергу, два взаємодоповнюваних способах – аналітично-експериментальний та аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальний метод нормування передбачає розчленування процесу виробництва на складові елементи – прийоми та їх комплекси, дії й рухи шляхом спеціальних хронографічних спостережень. У подальшому матеріали спостережень аналізуються, виявляються причини втрат робочого часу, раціоналізуються трудові процеси і на цій основі проектуються й прораховуються за встановленою методикою норми праці. Спостереження проводяться в типових умовах.

Цінність методу полягає в тому, що він дає можливість виявити упущення в існуючій організації праці і намітити заходи до їх усунення. Зазначений метод є досить складним та трудомістким, оскільки для встановлення технічно-обґрунтованої норми необхідно виконати певну кількість якісних спостережень.

Аналітично-розрахунковий метод використовують коли норми праці розраховуються за заздалегідь встановленими нормативами часу на виконання окремих елементів трудових операцій.. Такі нормативи наведені у спеціальних довідниках з диференціацією відповідно до конкретних умов виробництва. Дані нормативи розробляються за допомогою аналітично-експериментального способу нормувальними установами.

Аналітично-розрахункове нормування менш трудомістке порівняно з попереднім способом і за доброго забезпечення господарств анкетними нормативами і правильного їх використання можна визначити обґрунтовані норми праці.

Під робочим часом розуміють час, на протязі якого безпосередній виконавець здійснює виробництво того чи іншого виду продукції чи роботи. Він ділиться на:

• час роботи − час протягом якого здійснюється трудовий процес

• час перерв − час на протязі якого трудовий процес не відбувається з різних причин.

Для задоволення особливих потреб та особистої гігієни працівникам надається 10 хвилин у розрахунку на зміну.

Простої (нерегламентовані перерви) – час на протязі якого робота практично не виконується в залежності від причин, які обумовили виникнення простоїв.

Всі вони діляться на:

• простої з організаційних причин, викликані упущеннями в організації праці виконавців;

• простої з технічних причин, спричинені поломками машин і обладнання, відсутністю електроенергії, порушенням водопостачання тощо;

• простої з вини виконавця, пов’язані з порушеннями дисципліни;

• простої з метеорологічних причин, викликані непогодою.

Перераховані вище затрати праці (крім нерегламентованих перерв) входять у баланс робочого часу, структура якого виражається процентним співвідношенням між витратами часу на виконання окремих елементів трудового процесу.