3.Спільні підприємства у сфері міжнародного бізнесу : мотивація і процедури створення, механізм функціонування.

Спільне підприємство (joint venture) – володіння на пайових засадах, коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик. Основними стимулами до заснування спільних підприємств можуть бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. Можливість отримати певні пільги збоку місцевої держави або використати наявні переваги місцевого партнера (ресурси, в тому числі дешева робоча сила).

3. У тих випадках, коли здійснення капіталовкладень в конкретній країні пов’язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

4. Істотним спонукальним мотивом спільного підприємництва є зростання витрат, пов’язаних з розвитком підприємництва та із загостренням конкуренції на світовому рику. Об’єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Спільні підприємства. Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання по­слуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо.

Мотиваційний механізм заснування МСП створюєть­ся на макро- та мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалі­зації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумов­люється: 1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприє­мницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу кон­кретного суб'єкта господарювання; 3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливі­стю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетин­гових, екологічних та іміджевих інтересів.

Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завер­шуються підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому мають бути зазначені:

а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки;

б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів у ньому; співвідношення між власними й позиченими коштами; можливий банк-кредитор;

в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в за­лученні іноземного персоналу;

г) організація продажу виробів, післяпродажного технічного обслуговування та тривалість остан­нього;

д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера.

Домовленість партнерів про заснування МСП обов'язково дета­лізується в процесі складання техніко-економічного обґрунтуван­ня, типову схему якого наведено в табл. 2.3. Основним установчим документом для створення МСП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місце­знаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припи­нення діяльності (ліквідації). Після завершення переговорів і підписання установчих доку­ментів здійснюється реєстрація МСП у відповідному органі загаль­нодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі до­кументи:

1) письмова заява встановленого зразка;

2) згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учас­ника на створення МСП;

3) нотаріально засвідчені копії установ­чих документів;

4) обґрунтування ефективності й валютної окуп­ності діяльності нового МСП;

5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи. В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них треба вважати:

- активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іно­земним капіталом;

-переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;

-створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;

-відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіж­них фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі неве­ликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;

-зосередження МСП передовсім у науково-технічних і вироб­ничо-промислових центрах(регіонах)України.

4. Категорії персоналу підприємства . поділ персоналу за професіями, кваліфікацією методика розрахунку чисельності окремих працівників ВП. Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (далі -ПВП) підрозділяється на шість категорій:

- робітники;(це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом.)

- керівники;(особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками.

- фахівці;( інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне,.

- службовці;(  працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну

- молодший обслуговуючий персонал; ).( молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування.)

- стажери (учні)( зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.)

До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та яслі, амбулаторії, навчальні заклади тощо

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій визначеної складності.

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 4.1).