2,3 Організація комплексного обслуговування виробництва

Матеріально-технічне постачання

Матеріально-технічне постачання (МТП) – це сукупність підрозділів, яка займається постачанням підприємств всіма необхідними матеріально-технічними ресурсами, їх зберіганням, доставкою на робочі місця. Головна задача МТП – своєчасна і безперебійна поставка матеріалів та інших ресурсів при мінімальних витратах на їх придбання.

Склад підрозділів МТП залежить від об’єкту і типу виробництва, особливостей продукції.

Служби МТП виконують ряд важливих функцій:

1) визначення потреб підприємства у необхідних ресурсах;

Індивідуальна норма – витрат матеріалу на виріб (деталь) складається із корисних витрат, технологічних відходів та інших витрат, які утворюються при збереженні і транспортуванні матеріалів.

Зведені норми – складають основу планування потреб у матеріальних ресурсах.

Специфічні норми витрат – використовуються для уточнення потреб у матеріалах за конкретними видами, розміром тощо, а також для складання замовлень на їх придбання.

За відомою нормою витрат матеріалів, виробничим завданням, внутрішніми потребами підприємства, розраховують загальну потребу у матеріалах

 ,

 

де   - загальна потреба у матеріалах;   - потреби матеріалу на виконання виробничого завдання;   - потреби матеріалу на незавершене виробництво;   - відходи, які можуть бути використані.

Складові верхньої формули у свою чергу розраховуються за формулами

     ,

 

де   - норма витрат матеріалу на 1 виріб;   - виробниче завдання;   - залишки виробів у незавершеному виробництві;   - норма відходів на один виріб, які можуть бути використані.

Приклад: За 1 рік у цеху планується виготовити 10000 пристроїв. На виготовлення 1 корпусу використовується пластмаса. Норма витрат 0,650 кг. При виготовленні утворюються відходи, які можуть бути знову використані. Норма відходів 0,05 кг. За 1 рік планується збільшити залишки незавершеного виробництва на 100 виробів. Визначити необхідні витрати матеріалу.

 

 

2) функція МТП – полягає у визначенні рівня виробничих запасів матеріалів. Як правило, зразу всі матеріали неможливо купити, важко забезпечити і їх зберігання, тому що це вимагає великих витрат. Тому постачання матеріалів здійснюється рівномірно протягом всього року. Це вимагає визначення такої кількості запасів матеріалів, при якому підприємство було б гарантовано від можливих зривів.

Для визначення раціональної норми запасу матеріалів у днях рекомендується враховувати наступні показники:

а) час перебування матеріалів у дорозі після сплати (транспортний запас);

б) час приймання, розвантаження, складування матеріалів;

в) час проведення лабораторного аналізу;

г) час перебування матеріалів у формі складеного запасу, необхідного для задоволення поточної потреби у матеріалах (поточний запас);

Поточний запас призначений для забезпечення виробництва матеріалами у період між двома черговими поставками. Його максимальна величина (в одиницях маси) визначається множенням середньодобових витрат матеріалу на плановий період поставки чергової партії.

д) час перебування матеріалу у формі страхового запасу, який створюється для забезпечення безперебійного постачання підприємства матеріалами у випадку непередбачених обставин.

Розмір страхового запасу (в одиницях маси) дорівнює мінімальному поточному запасу і розраховується множенням середньодобових витрат матеріалу на імовірний період часу затримки у постачанні цього матеріалу.

Сума складових а, б, в, г, д складає необхідну норму запасу будь-якого матеріалу. Знаючи цю норму, визначають норматив (тобто запас у грошовому вираженні) по кожному виду матеріалу:

 

 , де   - норма витрат за даним видом матеріалу, грн.;   - єдинодобові витрати матеріалу, грн.;   - норма запасу матеріалу, днів.

Приклад: Визначити потреби підприємства у матеріалах, а також його максимальний запас на складі при таких даних: виробнича програма – 150 тис/рік; норма витрати матеріалу на 1 виріб – 20 кг; залишки матеріалу на складі на початок року – 100 т; норма запасу матеріалу на складі – 20 днів.

 

1. Потреби підприємства у матеріалі на річну програму

 

 

2. Єдино добові витрати матеріалу

 , де   - кількість днів у році (   ).

 

 .  

3. Максимальний запас матеріалу на складі

 

де   - норма запасу у днях.

 

Якщо матеріали знаходяться у вільному обороті, то підприємство самостійно зв’язується з постачальниками цих матеріалів. У цьому випадку виділяють дві форми постачань матеріалів:

а) транзитна форма – це коли підприємство одержує матеріали безпосередньо від поставника. Це прискорює доставку товарів, але повинна виконуватися одна умова: розмір партії матеріалів повинен дорівнювати нормі транспортування;

б) складська форма – передбачає одержання матеріалів із складу постачально-збутових організацій, що є характерним для невеликих підприємств.

 

Транспортне господарство

Транспортне господарство – це сукупність спеціальних підрозділів, які займаються організацією доставки всіх вантажів на підприємство, постачанням матеріалів на робочі місця і вивезенням готової продукції. Головна задача – забезпечення своєчасної та безперебійної поставки всіх вантажів, їх зберігання у процесі транспортування і переміщення.

Склад транспортного господарства підприємства залежить від обсягів перевезень вантажів, габаритів і особливостей самої продукції тощо.

Серед головних функцій транспортного господарства є визначення обсягів перевезень і складання схем вантажних потоків. Обсяги перевезень визначаються показником, який має назву вантажний оборот.

Вантажний оборот – це загальна кількість вантажів, які необхідно перемістити на підприємстві за певний період (місяць, рік тощо).

Результати розрахунків вантажного обороту на підприємстві або в цеху представляють у вигляді таблиці, із якої видно, скільки необхідно перевезти вантажів, звідки і куди.

Вантажний потік – це кількість вантажів, які необхідно перемістити між двома пунктами у одному з напрямків за певний термін часу. Сума всіх вантажних потоків складає вантажний оборот. На практиці існує декілька схем переміщення вантажів і руху транспортних засобів.

 

Маятникова одностороння

Маятникова двостороння

Вільна

Кільцева із спадним потоком

При маятниковій схемі – транспортний засіб курсує між двома пунктами, причому вантажі перевозяться у одному або у двох напрямках (більш ефективна).

При кільцевій схемі – транспортний засіб у відповідності до розкладу, об’їзжають декілька пунктів, розвантажуючись у одному з них і завантажуючись у інших (більш ефективна).

Після вибору необхідних видів транспортних засобів, виконують розрахунок їх кількості. Так, при маятниковій схемі руху вантажів кількість транспортних засобів розраховується за формулою

 

 ,

 

де   - добовий розмір вантажу, необхідний для перевезення, т;   - час пробігу транспортного засобу у обидва кінці,   (   - довжина пробігу, м;   - швидкість пробігу, м/хв.);   - час навантаження, хв.;   - час розвантаження, хв.;   - розрахунковий період часу, хв.;   - коефіцієнт використання добового фонду часу роботи транспорту, хв.;   - вантажопідйомність транспорту, т;   - коефіцієнт використання вантажопідйомності.

Приклад: Розмір вантажообороту із цеху в цех складає 50 тон за добу; Маршрут руху – маятниковий двосторонній. Вантаж переміщається електрокарами вантажопідйомністю 1,5 тони. Швидкість руху транспорту 60 м/хв. Відстань між цехами 720 м. На завантаження вантажу витрачається 12 хв., на розвантаження – 6 хв. Коефіцієнт використання електрокарів за вантажопідйомністю – 0,7, за часом – 0,8. Робота здійснюється у 2 зміни по 8 годин. Визначити добову потребу у електрокарах.

 

 

Кількість рейсів   , які виконують електрокари за розрахунковий період

 

 ,

де   - тривалість одного рейсу   .

 

 

Потреби у транспортних засобах при кільцевій схемі руху з рівномірним вантажопотоком визначається за формулою

 

 ,

 

де   - кількість розвантажувально-завантажувальних пунктів.

Приклад: Для переміщення 160 тон вантажу у 6 завантажувально-розвантажувальних пунктах за кільцевим маршрутом використовуються автомашини вантажопідйомністю 5 тон. Довжина маршруту – 2400 м, швидкість руху – 200 м/хв. У кожному пункті завантаження здійснюється 10 хв., а розвантаження – 5 хв. Автомашини працюють у 2 зміни по 8 годин. Коефіцієнт використання транспорту за вантажопідйомністю – 0,9, а за часом роботи – 0,7. Визначити добову потребу у автомобілях.

Енергетичне господарство

Енергетичне господарство – це сукупність підрозділів і технічних засобів, які забезпечують підприємство всіма необхідними видами енергії: електричної (технологічної і освітлювальної), механічної (стиснутий газ), теплової (технологічної і опалювальної). Головна задача енергетичного господарства – систематичне і безперебійне забезпечення підприємства енергією при мінімальних витратах

 

Типова схема енергетичного господарства

 

Бюро використання енергії розробляє норми і планує енергопостачання. Технічне бюро здійснює керівництво ремонтами енергомереж і нагляд за їх роботою. Спеціалізовані цеха – електросиловий, теплосиловий, електромеханічний, слаботочний (телефон, акумуляторні пристрої тощо). Енергослужба цехів здійснює безпосередньо експлуатацію енергообладнання. Енергетичні лабораторії здійснюють дослідницькі роботи з підвищення ефективності роботи енергогосподарства.

Головна функція енергогосподарства – виробництво окремих видів енергії, перетворення енергії, передача і розподіл енергії по мережам підприємства, розподільчим пристроям і доведення її до споживача, організація внутрішнього зв’язку (радіо, телефон), ремонт і модернізація електроприладів і нагляд за ними.

Норма витрат палива, теплової і електричної енергії – це плановий показник витрат цих ресурсів при виробництві одиниці продукції.

У більш загальному вигляді норми діляться на диференційовані, тобто норми витрат енергії на одну деталь, комплект, операцію тощо і укрупнені, тобто витрати енергії на випуск продукції на 1000 грн., на одержання 1000 м³ стислого повітря у місяць по цеху тощо.

На основі існуючих норм витрат енергії, а також обсягу виробничого завдання розраховуються потреби підприємства у різних видах енергії. При цьому необхідно враховувати витрати енергії у відповідних мережах при її транспортуванні і передачі.

Витрати на силову енергію визначаються за формулою

 

 , де   - витрати на силову енергію, грн.;   - загальна встановлена потужність електродвигунів, кВт;   - коефіцієнт використання обладнання за потужністю

 , де   - потужність фактична на виконання роботи;   - встановлена потужність;   - дійсний річний фонд часу роботи обладнання;   - коефіцієнт використання обладнання за часом

 , де   - фактичний час роботи обладнання;   - можливий час роботи обладнання;   - коефіцієнт, який враховує втрату енергії у мережах;   - ціна 1 кВт∙год. силової енергії, грн.

 

Приклад: У цеху встановлено обладнання з потужністю електродвигунів 120 кВт. Дійсний річний фонд часу роботи обладнання 4015 годин. Коефіцієнт використання обладнання за потужністю 0,6; за часом 0,5; за втратами 1,05. Вартість енергії 24 коп. За 1 кВт∙год. Визначити витрати на силову енергію.

 

 

Витрати на освітлювальну енергію:

 

 , де   - витрати електроенергії на освітлення 1 м² площі, кВт годин;   - площа цеху, яку потрібно освітити, м²;   - кількість годин штучного освітлення у добі;   - вартість освітлювальної енергії за 1 кВт∙год.;   - кількість днів роботи у році.

 

Приклад: Площа цеху 5100 м², цех працює 230 днів у рік із штучним освітленням 12 годин за добу. Норма витрат електроенергії на освітлення 1м²площі 10 кВт∙год. Вартість 1 кВт години – 24 коп. Визначити витрати на освітлювальну енергію у рік.

 

Витрати пару:

Витрати пару на опалення визначаються відповідно до норм (20 ккал/год. на 1 м³) і тривалістю опалювального сезону (у середньому 160 днів у рік)

 , ккал

 

де   - річний обсяг пару у ккал.; 24 – кількість годин у добі;   - об’ємг будівлі, м³.

Витрати води:

Витрати води на господарські потреби визначається за формулою

 

 ,

 

де   - витрати води за рік, м³;   - 1,0÷1,5 – кількість води, яка використовується на 1м² площі;   - кількість днів роботи у рік;   - площа цеху, м².

Закінчуються розрахунки витрат різних видів енергії складанням енергетичного балансу – у якому визначаються потреби підприємства у різних видах енергії, а також їх забезпечення. Енергобаланси бувають планові і звітні. Вони класифікуються за наступними ознаками:

1) календарним строкам: поточні – місячні, квартальні, річні; перспективні – п’ятирічні;

2) за енергоносіями: часткові – по електричній енергії, газу, пару; зведені – по сумі всіх видів енергії у однаковому вимірюванні (тонах умовного палива, кілокалоріях тепла тощо);

3) за енергетичними процесами: силові, освітлювальні, високотемпературні тощо;

4) за метою використання: на технологічні, освітлювальні тощо;

5) за об’єктами споживання: підприємство, цех, обладнання тощо.

Основними показниками, які характеризують енергетичне господарство підприємства є енергоозброєність і електроозброєність.

Енергоозброєність праці – це відношення енергії, яка була фактично використана на виробництво продукції до середньоспискової кількості робітників. Електроозброєність праці характеризує степінь її озброєності електроенергією. Вона розраховується як відношення електричної енергії, яка була використана у виробництві до середньоспискової кількості робітників.