Тема 3. Економічна теорія прав власності

План вивчення теми

3.1. Логічно-тезовий виклад питань для розгляду на лекції

3.1.1. Економічні умови виникнення прав власності.

3.1.2. Процедури специфікації, диференціації та розщеплення прав власності.

3.1.3. Механізм виключення суб’єктів з привласнення при зміні форм власності.

3.1.4. Економічна доцільність приватної, комунальної та державної форм власності, її зв’язок із розміром трансакційних витрат на їх специфікацію.

3.2. Коментар до питань, які винесені на самостійне опрацювання

3.2.1. Неоінституціональна економічна теорія прав власності.

3.2.2. Економічний зміст інтелектуальної власності.

3.2.3. Розвиток Елінорою Остром неоінституціональної теорії прав власності.

План семінарського заняття

1. Економічні умови виникнення прав власності.

2. Процедури специфікації, диференціації та розщеплення прав власності.

3. Механізм виключення суб’єктів з привласнення при зміні форм власності.

4. Економічна доцільність приватної, комунальної та державної форм власності, її зв’язок із розміром трансакційних витрат на їх специфікацію.

5. Розвиток Елінорою Остром неоінституціональної теорії прав власності.

6. Економічний зміст інтелектуальної власності.

Теми для рефератів

Система прав власності.

Форми трансакційних витрат.

3.3. Короткий підсумок

3.3. Список рекомендованої літератури.

3.4. Тренінг для закріплення отриманих знань.

3.5. Завдання для «економіко-правової розминки».

3.1. Логічно-тезовий виклад питань для розгляду на лекціях

3.1.1. Економічні умови виникнення прав власності

Власність – фундаментальна категорія як економічної, так і правової науки, кожна з яких на різних методологічних засадах досліджує її природу.

Правознавців цікавлять питання виникнення та припинення прав власності, їх особливості відносно різних об’єктів, процедури зміни, механізм захисту та ін.

Економічна теорія визначає об’єктивне підґрунтя появи власності, її вплив на всю систему економічно-організаційних відносин.

Поєднання економічного та правового підходів в аналізі відносин власності відбувається в науковому напрямі, що отримав назву економічної теорії права. У межах цього напряму економічна теорія прав власності (property rights economics) стає методологічною та загальнотеоретичною основою економічного аналізу правового механізму господарського життя [1,c.93].

Основна проблема економічної теорії прав власності полягає у визначенні способів оптимального (економічно ефективного) розподілу прав власності при використанні обмежених ресурсів.

Економічні (тобто до правові) умови виникнення власності базуються на обмеженості ресурсів та господарській доцільності їх виокремлення (уособлення) в коло власного приватного (відчуженого від інших) користування.

Власність виражає об’єктивні та суб’єктивні відносини між людьми з приводу привласнення обмежених ресурсів. Ці відносини люди починають свідомо відтворювати в найзручніших для них правилах привласнення, які поступово перетворюються на набір прав з використання ресурсів.

Права власності дозволяють виключити інших суб’єктів від користування обмеженими ресурсами та вільно і самостійно розпоряджатися ними. У той же час права власності визначають залежність власника від інших людей, які, з одного боку, повинні дотримуватися недоторканості їхньої власності, а з другого – спільно допомагати захищати власність від небажаних дій.

У загальному розумінні права власності тлумачаться як санкціоновані (суспільством або державою) поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв’язку з необхідністю використання благ.

Права власності забезпечують обрання способів використання економічного блага і можливість контролювати їх розподіл шляхом співвіднесення витрат та вигод при їх привласненні.

Як суспільний інститут права власності - це правила поведінки, яких кожний суб’єкт повинен дотримуватися у своєму ставленні до інших суб’єктів, що призводить до впорядкування їх взаємовідносин.

Для кожного окремого суб’єкта права власності виражають сукупність повноважень, що дозволяють ті чи інші методи використання конкретних благ на основі зіставлення індивідуальних вигод та втрат.

Теорія прав власності базується на певних фундаментальних положеннях (рис.1.1).

Фундаментальні положення теорії прав власності	→	Права власності формуються як відносини між людьми з приводу використання обмежених речей
		Права власності визначають розмір витрат, які суб’єкти здатні та бажають здійснити з тим, щоб отримати винагороду
		Право власності визначає поведінкові орієнтири – одні способи поведінки вони заохочують, інші - подавляють
		Переструктуризація (зміна суб’єктів або повноважень) прав власності веде до зрушення у системі економічних стимулів
		Реакцією на ці зрушення буде зміна поведінки суб’єктів
		Несанкціонована поведінка побудована на негативних стимулах права власності, витрати якої передбачають можливість покарання

Рис. 1.1. Фундаментальні положення теорії прав власності [2, c. ]

Розуміння прав власності спирається на історію двох основних правових систем: європейсько-континентальної та англосаксонської (англійської), які характеризуються протилежним тлумаченням їх суттєвої природи.

В європейсько-континентальній системі пануючою стала ідея «абсолютного» та нерозподіленого права власності.

Англійська правова традиція розуміє право власності як об’єднання та комбінування різних повноважень, що можуть бути розпорошені між різними суб’єктами [3, c. 95]. Англосаксонська правова традиція розглядає право власності як сукупність «пучок» (набір) прав, які розподілені в неоднакових пропорціях між різними особами.

Існують різні підходи до визначення пучка повноважень. Деякі автори складають перелік повноважень із таких часткових елементів: використання ресурсу, споживання, виснажування, руйнування, поліпшення, розроблення, перетворення, продажу, дарування, заповіту, застави, орендування [4, c.125].

На сьогодні класичний набір правомочностей складається з 11 елементів (А. Оноре), наявність хоча б одного з них у руках людини робить її власником (див. табл.)

Таблиця

Система прав власності за А.Оноре

Назва	Сутність
Право володіння	Право фізичного контролю над об’єктом власності і намір здійснювати контроль, в тому числі за допомогою представника власника
Право користування	Право на особисте використання речі
Право управління	Право вирішувати порядок використання речі
Право на дохід	Право володіння результатами від використання об’єктів власності
Право на «капітальну вартість» речі	Право на відчуження, споживання, зміну чи знищення речі
Право на безпеку, або імунітет від експропріації	Право на захист від експропріації об’єктів власності та від шкоди, якої може завдати зовнішнє середовище
Право на передачу речі спадкоємцям	Після смерті дана річ перестає бути цінною для її володаря, проте інтерес до неї як активу зберігається для інших, тобто дана правомірність може бути цінною для того, хто є заповідачем
Безстроковість	Право на необмежене володіння правомочністю в часі
Право на заборону шкідливого використання	По суті це «негативне» право, яке не дозволяє використовувати річ так, щоб це було пов’язане з шкодою, що наноситься майну інших агентів
Право на відповідальність у вигляді стягнення	Можливість вилучення блага на сплату боргу
Право на залишок	Обов’язковість повернення переданих кому-небудь правомочностей