74) Поняття та джерела права повітряного простору

Міжнародне повітряне право - це галузь міжнародного права, яка охоплює систему норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з приводу використання повітряного простору з метою здійснення міжнародних повітряних сполучень і гарантування їх безпеки.

Сфера дії у просторі цієї галузі права зумовлена фізичними властивостями атмосфери як середовища, в якому можливі польоти штучних об'єктів з використанням їх аеродинамічних властивостей. Постійна практика польотів таких об'єктів та супутників на навколоземній орбіті призвела до появи міжнародно-правової звичаєвої норми, згідно з якою держави визнали межу між повітряним і космічним простором 100-110 км над рівнем моря.

Таким чином, сфера дії міжнародного повітряного права обмежена простором, який має юридичний статус повітряного простору. 

У межах повітряного простору над відкритим морем і над Антарктикою діє режим свободи польотів.

Серед джерел міжнародного повітряного права окреме місце займають міжнародні звичаї. Порівняно з іншими галузями їхня кількість у цій галузі є незначною. Однак всезагальне визнання як звичаєвої норми заслужило положення про обов'язкове надання допомоги повітряним судном іншому повітряному судну чи морському судну, який зазнав аварії, а також надання таким суднам права на переліт державного кордону та виконання посадки повітряного судна на аеродромі, не передбаченому на політ, у випадках виникнення загрози для життя та здоров'я пасажирів і членів екіпажу.

Важливе місце серед допоміжних джерел галузі займають стандарти та рекомендаційна практика, яка приймається в рамках Міжнародної організації цивільної авіації (далі - ІКАО) з метою забезпечення єдиних правил, що стосуються аеронавігації і міжнародного повітряного транспорту. Незважаючи на те, що зазначені правила мають необов'язковий характер для держав, однак їх застосовують, оскільки вони базуються на світовому досвіді цивільної авіації.

Для реалізації норм міжнародного повітряного права чільне місце відведено національному законодавству, яке регулює діяльність цивільної авіації і пов'язані з нею міжнародні правовідносини. В Україні основним законодавчим актом у цій сфері є Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р., який містить положення про використання міжнародного повітряного простору (ст. 12), здійснення міжнародних польотів (ст. 57), переліт державного кордону (ст. 58).

75) Правове регулювання міжнародних польотів над державною територією

Підставою допуску іноземних повітряних суден на територію певної держави, тобто здійснення міжнародних польотів, є міжнародний договір або спеціальний дозвіл. Держава встановлює порядок перетину іноземними повітряними суднами своєї межі, регулює в межах свого повітряного простору всі повітряні пересування, здійснює щодо іноземних повітряних суден та їх екіпажів адміністративну, кримінальну юрисдикцію, реалізує норми, які регулюють міжнародні польоти.

Міжнародні договори і національне законодавство держав ділять міжнародні польоти на дві категорії: регулярні та нерегулярні. Регулярні здійснюються спеціально призначеними державою авіапідприємствами по лініях, зумовленим у відповідному міжнародному договорі, причому після того, як держава призначила авіапідприємство для польотів по договірних лініях, воно повинно повідомити про це в письмовій формі іншому учаснику угоди. Останній, свою чергу, нерідко зобов'язаний надати такому авіапідприємству експлуатаційне дозвіл на польоти за умови, якщо узгоджені питання розкладу і тарифів. Нерегулярні польоти виконуються на основі спеціального дозволу, але в останні роки деякі держави почали укладати двосторонні угоди про нерегулярних повітряних сполученнях.

Висновок міжнародного договору або видача спеціального дозволу, який надає право польоту в межах повітряного простору держави, вимагає виконання певних умов, що містяться в міжнародних договорах, так і в національних законах. До таких умов, незалежно від категорії польоту, відносяться: особливий порядок перетину державних повітряних кордонів (перетин кордону у спеціально виділених повітряних коридорах під контролем органів управління повітряного руху і на висотах, спеціально визначених для таких польотів); правила посадки в певному аеропорту з проходженням митного та іншого контролю; виконання в аеропортах адміністративних приписів; здійснення огляду повітряних суден; обов'язкова наявність на борту повітряного судна необхідної документації і т. д.

Таким чином, згода держави на міжнародні повітряні польоти над його територією не дає іноземним повітряним суднам права на свободу пересування в межах цієї території. Правила, встановлені державою для вльоту на його територію, пересування в його повітряному просторі по спеціальних трасах, вильоту за межі території держави, повинні строго дотримуватися.

В той же час держави виходять з того, що їх повний і виключний суверенітет над своїм повітряним простором не перешкоджає співпраці для вирішення узгоджених завдань.

24 березня 1992 р. Росія, Франція, ФРН, Великобританія, Україна та інші європейські держави, а також США і Канада підписали Договір з відкритого неба.

Режим відкритого неба встановлюється для проведення спостережних польотів над територією держав-учасниць з використанням неозброєних літаків, зареєстрованих відповідними органами держави-учасника і обладнаних передбаченої апаратурою спостереження.