55) Поняття і правовий статус населення

Сучасна доктрина, як й існуючі норми міжнародного права, зокрема Конвенція про права та обов'язки держав 1933 р., наголошує: поряд із територією наявність постійного населення є однією з основних ознак держави. Під населенням у міжнародному праві розуміють сукупність усіх індивідів, які проживають у конкретний момент на території тієї чи іншої держави і підпорядковуються її юрисдикції.

Загальноприйнято поділяти все населення на декілька категорій: громадян, іноземців (громадян інших держав) та осіб без громадянства (апатридів). Іноді виокремлюють й інші категорії населення, зокрема осіб із подвійним громадянством (біпатридів). Однак в абсолютній більшості держав не передбачено особливого правового статусу осіб, що володіють подвійним громадянством. За національним законодавством, їх розглядають або як громадян указаної держави (у випадку, коли володіють її громадянством), або як іноземців. 

Крім того, особливий правовий статус передбачено для біженців і осіб, що шукають притулок. Варто також зауважити, що всі особи, які хоча і знаходяться на території певної держави, але користуються дипломатичними імунітетами і не належать до складу населення. Таким чином, ключовою ознакою, необхідною для віднесення тієї чи іншої особи до населення держави, є поширення на цю особу юрисдикції держави. Остання здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції: законодавчу, адміністративну та судову.

Правовий статус населення на території певної держави в основному зумовлює її національне законодавство. Така ситуація склалася історично і є логічним втіленням виключного суверенітету держави на її території. Однак із розвитком міжнародного права воно все більше впливає на правове регулювання статусу населення загалом та окремих його груп. Можна виокремити дві основні групи норм міжнародного права, які регулюють питання, пов'язані зі статусом населення, а саме: 1) норми, які встановлюють загальні стандарти правового статусу індивіда; 2) норми, які є безпосередніми підставами для виникнення суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Норми міжнародного права визначають перелік основних прав, свобод, обов'язків людини і громадянина, встановлюють їх зміст та загальні принципи реалізації. Вони також встановлюють особливості правового статусу іноземців та їх дипломатичний захист, реадмісію тощо. Норми міжнародного права регулюють спірні питання, що виникають у зв'язку з наявністю в особи подвійного громадянства. Вони визначають особливості правового статусу дипломатичного персоналу та встановлюють випадки, коли на них поширюється юрисдикція держави перебування. 

56) Поняття, порядок набуття, зміни і втрати громадянства

Слово "громадянин" позначає фізичну особу, чий правовий статус обумовлений належністю до тієї або іншої держави. Громадяни в кожній країні становлять найчисленнішу категорію

населення. Саме вони наділені правами і свободами в найбільш широкому обсязі. Громадянство – сталий правовий зв'язок індивіда з конкретною державою. Цей зв'язок набуває втілення в тому, що держава надає особі певний обсяг прав і свобод і забезпечує їхню реалізацію на практиці. Держава також надає своєму громадянинові, що перебуває за кордоном, заступництво, захищає його права у разі порушення (зрозуміло, у рамках, обумовлених нормами міжнародного права). Громадянин зобов'язаний визнавати конституцію, дотримуватися законів, сплачувати податки, дбайливо ставитися до навколишнього середовища й історичної спадщини. Правовідносини, що виникають між індивідом і державою в результаті громадянства, є безумовними.

Слід зазначити, що кожна людина має право на громадянство. Міжнародно-правові норми забороняють застосовувати позбавлення громадянства як покарання. Починаючи з 20-х років минулого століття світове співтовариство прагне максимально скоротити число випадків безгромадянства, що досить часто виникають через війни та революції.

Перший спосіб стати громадянином – народження. Такий порядок його набуття також називається філіацією (від лат. filius – син). Це найпоширеніший спосіб набуття громадянства, у будь-якій країні більшість жителів в її уродженими громадянами. Порядок набуття громадянства за народженням регулюється двома правилами – правом крові і правом ґрунту.

Право крові (jus sanguis) означає, що особа наслідує громадянство батьків незалежно від місця появи на світ. Це правило повною мірою діє щодо дітей молодших за 14 років (за законодавством США – 12). 

Право ґрунту (jus foli) передбачає, що особа набуває громадянство країни народження незалежно від громадянства батьків. Право ґрунту в чистому вигляді нині діє тільки в державах Латинської Америки. У більшості країн світу діє змішаний принцип

Другий спосіб набути громадянство – подати заяву до компетентних органів іншої держави. Цей спосіб прийнято називати натуралізацією. Набуття громадянства приїжджим, як правило, утруднене і супроводжується безліччю умов. Уважається, що в результаті виконання цих умов відбудеться укорінення особи в цій країні. Досить складний порядок процедури натуралізації пов'язаний з тим, що країни з високим рівнем життя та розвинутою системою соціальної допомоги прагнуть закрити свої кордони для вихідців із держав "третього світу".

Крім наведених вище, є ще кілька способів набуття громадянства. У разі переходу території від однієї держави до іншої застосовується вибір громадянства, коли жителі повинні визначитися протягом певного часу, або трансферт – автоматична зміна громадянства жителів, які в цьому випадку позбавлені права вибору. Якщо громадянство знову набуває особа, яка раніше його втратила, то говорять про відновлення громадянства.

Утрата громадянства можлива в результаті виходу з громадянства відповідної країни (наприклад, у разі натуралізації в іншій країні) або позбавлення громадянства внаслідок вчинення певних кримінальних або політичних злочинів. Правда, останнє стало в сучасному світі рідкістю. Екстрадицію громадян як основне або додаткове кримінальне покарання за злочин політичного характеру застосовують лише диктаторські режими Південної Америки. Разом із тим фізична особа має право на зміну громадянства, що пов'язане з правами на свободу переміщення й на вибір місця проживання.