38) Застереження до договорів

У зв'язку с тим, що міжнародний договір є складним і багатоаспектним правовим актом, цілком зрозуміло, що його окремі положення можуть не відповідати інтересам певної держави. Щоб не зачіпати нтереси держав, у праві міжнародних договорів існує інститут застережень. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. закріплене правило: держава може під час ідписання, ратифікації, прийнятті або твердженні договору або приєднанні до нього сформулювати застереження, якщо договір не забороняє внесення застережень (ст. 19). При цьому застереження означає однобічну заяву держави, за допомогою якого воно бажає виключити або змінити у відношенні себе юридична дія певних положень договору. Застереження, зроблене під час ідписання міжнародного договору, повинна бути також підтверджена й при його ратифікації  У випадку прийняття застереження іншими учасниками договору він діє відносно держави, що заявили її, відповідно до положень застереження. Будь-яка держава вправі заперечувати проти застереження якого-небудь учасника договору. У такому випадку договір між цими учасниками буде діяти в тій частині, який застереження не стосується. Хоча держава, що заперечує проти застереження, може заявити, що не визнає себе зв'язаним зобов'язаннями договору відносно учасника, що зробив застереження. 

Застереження, заперечення й прийняття застережень повинні оформлятися в письмовому виді й доводити до відомості учасників договору; згода ж на застереження може бути й мовчазним. Учасник договору, що зробив застереження, у будь-який час може відмовитися від її. При цьому згоди учасників, що прийняли застереження, не потрібно. Держава, що заперечує проти застереження, також може зняти свої заперечення в будь-який момент. І зняття застереження, і відмова від її повинні здійснюватися в письмовій формі 

39) Правовий статус і повноваження депозитарія

Депозитарій міжнародного договору — в міжнародному праві держава або міжнародна організація, що узяли на себе зобов'язання зберігати текстміжнародного договору, документи про його ратифікацію і так далі.

Депозитарій (зберігач) договору визначається угодою договірних сторін. Депозитарієм можуть бути держава, уряд, міжнародна організація або її найвища посадова особа. Реально депозитаріями є держава і організація, а не їх органи. Функції депозитарію носять міжнародний характер і повинні здійснюватися неупереджено. У випадку розбіжностей між якоюсь державою і депозитарієм останній інформує про це всіх учасників, які і приймають рішення.

Основні функції депозитарію наступні: збереження оригіналу договору і зданих на зберігання повноважень; підготовка і розсилка завірених копій договору; одержання та зберігання інших відносяться до договору документів та інформування про них учасників; реєстрація договору.

40) Поняття і джерела права міжнародних організацій

Міжнародна організація - це об'єднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.

Водночас вичерпні особливості Й ознаки, притаманні міжнародним організаціям як суб'єктам міжнародного права, виходячи з тексту, зокрема, Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., важко визначити. Найбільш глибоко розроблено цю теоретичну проблему російською дослідницею О. Шибаєвою, яка сформулювала п'ять ознак (елементів), що становлять поняття міжнародної організації:

a. договірна основа;

b. наявність визначених цілей;

c. відповідна організаційна структура;

d. самостійні права та обов'язки;

е. заснування і діяльність відповідно до міжнародного права тощо.

Відповідно до установчих актів усі міжурядові організації є юридичними особами, у межах яких діють прийняті ними правила процедури й інші адміністративні правила. Так, наприклад, організація має право вимагати у свого члена пояснення, якщо він не виконує рекомендації з питань її діяльності. Нарешті, вона може позбавити голосу будь-якого члена, що має заборгованість по внесках тощо.

Чисельну групу джерел становлять установчі акти МО. Це міжнародні договори, які приймаються державами - засновниками кожної МО. Як правило, ці акти мають назву "статут", однак загальноприйнятого критерію використання назв міжнародне право не розробило. Так, в основу діяльності ІКАО покладено Конвенцію, а діяльність

Ще одна група джерел - це угоди, які укладаються державами-членами в рамках самої організації, які регламентують окремі питання правового положення МО. Зазвичай ці угоди стосуються привілеїв та імунітетів організації загалом, посадових осіб, представників держав тощо.

Окрему групу джерел права МО становить внутрішнє право міжнародної організації - це особливий інститут права МО, який є сукупністю норм, що регламентують правила поведінки МО, її держав-членів з приводу належного функціонування. Норми цього інституту регулюють внутрішнє життя організації. До них, зокрема, відносять положення, які регулюють відносини між державами як членами організації з самою організацією, правове становище персоналу організації, регламентують структуру та порядок діяльності органів, визначають порядок прийняття рішень, процедуру голосування, порядок призначення та статус її посадових осіб.